Роджер Дікінс – один із найкращих операторів сучасності. За свою довгу кар’єру британський кінооператор встиг попрацювати над величезною кількістю стрічок. Він стояв за камерою у братів Коенів, Сема Мендеса і Дені Вільнева. Його п’ятнадцять разів номінували на премію «Оскар», і довгі роки оператору не щастило з перемогою, причому в 2008 році він потрапив до номінації за кращу операторську роботу аж із двома фільмами: «Як боягузливий Роберт Форд убив Джесі Джеймса» та «Старим тут не місце». Однак першу статуетку Дікінс отримає лише через десять років за стрічку «Той, хто біжить по лезу 2049», а цього року оператор заслужено переміг, завдяки роботі над воєнною драмою «1917». Дікінс – справжній майстер своєї справи, саме тому пропонуємо вам п’ять стрічок оператора, що гідні Оскара не менше, ніж його останні роботи.
1. «О, де ж ти, брате?», режисери брати Коен (2000)
Роджера Дікінса без зайвих слів можна назвати улюбленим оператором братів Коен. Починаючи з 1991 року вони встигли разом попрацювати над дванадцятьма картинами, кожна з яких із легкістю могла б опинитись в цій добірці, однак ми зупинимось лише на двох найбільш унікальних, першою з яких є стрічка «О, де ж ти, брате». Стрічка розповідає історію трьох в’язнів – Еверетта МакГілла (Джордж Клуні), Піта Хогуоллопа (Джон Туртурро) і Делмара О’Доннелла (Тім Блейк Нельсон). Вони подорожують штатом Міссісіпі на фоні Великої депресії і полюють за мільйоном доларів, а паралельно з цим потрапляють в різноманітні пригоди. Сюжетно стрічка є сучасною інтерпретацією «Одисеї» Гомера, а певні елементи пародіюють роман «Улісс» Джеймса Джойса. «О, де ж ти, брате» – надзвичайно атмосферне кіно, приправлене фірмовою коенівською іронією, однак, все ж найбільше на атмосферу стрічки впливає саме робота Дікінса. Для цієї стрічки Коенів оператор вдався до використання техніки кольорокорекції, аби досягти ефекту сепії. Дікінс із Коенами навіть знімали «О, де ж ти, брате» лише в літні місяці 1999 року, тому ще їм був потрібен певний колір трави та листя.
«Ітан і Джоел віддавали перевагу сухому, запиленому вигляду Дельти із золотистими заходами сонця. Вони хотіли, щоб все виглядало як стара картина, підфарбована рукою, з інтенсивністю кольорів, продиктованими сценою, та природними відтінками шкіри, які були всіма кольорами веселки», – так Дікінс коментував свою роботу над стрічкою Коенів.
В 2001 році кінематографіст був номінований на «Оскар», проте того року статуетку забрала стрічка «Тигр підкрадається, дракон ховається».
2. «Людина, якої не було», режисери брати Коен (2001)
Ще одна співпраця братів Коенів та Роджера Дікінса, можливо, навіть більш вражаюча, ніж «О, де ж ти, брате?». «Людина, якої не було» – це неонуар з елементами екзистенціальної притчі, розповідає історію похмурого перукаря Еда Крейна (Біллі Боб Торнтон), життя якого досить похмуре і нецікаве. Робота не приносить вдоволення, дружина Доріс (Френсіс Макдорманд) зраджує йому зі своїм босом Великим Дейвом (Джеймс Гандольфіні). Але одного дня до перукарні Еда приходить незнайомець і пропонує головному герою взяти участь у справі, що назавжди змінить його життя. «Людина, якої не було» – максимально протилежне за тоном й інтонацією кіно, у порівнянні з «О, де ж ти, брате?». Від кольорової іронічної історії Коени та Дікінс перейшли до екзистенціального чорно-білого нуару. Цікаво, що стрічка знімалась на кольорову плівку, однак, глядачам вона була презентована саме в чорно-білому варіанті. І, мабуть, «Людина, якої не було» має існувати саме в такому варіанті, що Коени показали глядачу.
Це дійсно один з найкращих сучасних чорно-білих фільмів, звісно ж, завдяки роботі Дікінса. Коли в одному з інтерв’ю кінематографіста запитали, чи складно було після величезної роботи над кольорокорекцією в «О, де ж ти, брате» повернутись до більш простих зйомок «Людини, якої не було», Дікінс відповів на це так:
«Ну, ви переходите від високотехнологічних кольорів до чогось дуже традиційного, до чорно-білого зображення. Я би не сказав, що це простіше, але я дивлюся на чорно-білу фотографію як на більш чисту. Мова йде про зміст кадру та тему. Часто кольори – це просто фактор, що відволікає».
В 2002 році Дікінсу, однак, знову не пощастило на Оскарі: краща операторська робота, на думку академіків, була у фільму «Володар Перснів: Хранителі Персня».
3. «Як боягузливий Роберт Форд убив Джессі Джеймса», режисер Ендрю Домінік (2007)
На цьому місці могла б опинитись ще одна робота Дікінса та братів Коенів, що вийшла в 2007 році, а саме «Старим тут не місце», однак, ми вже достатньо приділили уваги цьому кінематографічному союзу, тому слід подивитись на роботу Дікінса за межами коенівського всесвіту. «Як боягузливий Роберт Форд убив Джессі Джеймса» – фільм, назва якого в принципі описує весь сюжет стрічки. Це біографічний вестерн, заснований на однойменному історичному романі Рона Хансена. Це фільм є досить нетиповим представником жанру, а деякі критики і взагалі називали стрічку «антивестерном». Похмуре, меланхолійне кіно, що більш зацікавлене в психології головних героїв та відносинах між грабіжником Джессі Джеймсом (Бред Пітт) та Робертом Фордом (Кейсі Аффлек). Це дуже тонка робота, в якій камера Дікінса фокусується на емоціях та переживаннях персонажів. Взагалі, це одна з найцікавіших робот англійського оператора, адже під час виробництва він використовував досить оригінальні техніки зйомки. Це можна сказати про багато фільмів, над якими працював Дікінс, але саме в «Джессі Джеймсі» кінематографіста можна назвати одним з головних соавторів стрічки поруч із Ендрю Домініком.
В тандемі з режисером, Дікінсу вдалось створити надзвичайну атмосферу Дикого Західу, яку важко знайти в будь-якому іншому фільмі на цю тему. Ось як оператор розповідає про роботу над стрічкою:
«…ідея полягала в тому, щоб створити відчуття камери старого часу. Ми не прагнули бути ностальгічними, але хотіли, щоб ці кадри немов викликали спогади. Ідея виникла зі старої фотографії, яка сподобалась Ендрю, і ми провели ґрунтовне тестування, щоб імітувати зовнішній вигляд фотографії».
В 2008 році Оскар за найкращу операторську роботу отримала стрічка «Нафта» Пола Томаса Андерсона, а Дікінс знову залишився без статуетки, хоча був одночасно номінований за «Джессі Джеймса» та «Старим тут не місце».
4. «007: Координати «Скайфолл», режисер Сем Мендес (2012)
Із Семом Мендесом Роджер Дікінс працював менше, ніж з братами Коен, але саме ця співпраця, зрештою, принесе оператору другий Оскар. Після успішної співпраці над «Морпіхами» та «Дорогою змін», британці знову об’єднуються для роботи над новою частиною «бондіани». Після невдалого «Кванту Милосердя» франшизі був потрібен свіжий погляд, і Мендес разом з Дікінсом втілили його в життя.
«Скайфолл» – це дійсно один з найбільш видовищних фільмів про агента 007, а Роджер Дікінс використовує різноманітність локацій, показаних в стрічці, на повну. Від густонаселеного Стамбулу та до неонового Шанхаю, урбаністичного Лондону і похмурої Шотландії. Англійський оператор в черговий раз довів, наскільки різноплановою може бути його робота, а ще довів, що може однаково майстерно працювати як в авторському кіно, так і в багатомільйонних блокбастерах.
«Це фільм з багатьма контрастами – зловісний вікторіанський підземний бункер і сучасний Шанхай, сильний Бонд і задумливий Бонд. Тож ми хотіли багато різних стилістичних поглядів, можливо, не завжди в тому, як ми його знімали, але, безумовно, у кольоровій палітрі. Фільм має дуже різноманітну кольорову палітру», – ось як Дікінс сам описує власну роботу над стрічкою. В 2013 році Дікінс знову пролетів з Оскаром, а нагорода досталась стрічці «Життя Пі».
5. «Сікаріо», режисер Дені Вільнев (2015)
Після вдалої співпраці з Дені Вільневом над «Полонянками» Дікінс взявся за новий фільм франко-канадського режисера «Сікаріо». Стрічка розповідає історію агента ФБР Кейт Мейсер (Емілі Блант), що потрапляє у вир американо-мексиканської нарковійни, в якій їй доведеться поставити під сумнів власну людяність. Дікінс в черговий раз повертається до теми неовестерну, що піднімалась ще в «Старим тут не місце», і знову «показує клас», як один із найвидатніших кінооператорів сучасності. В цьому надзвичайно напруженому трилері камера Дікінса однаково вільно почуває себе і в американських передмістях, і на загазованих шоссе, і в підземних мексиканських тунелях. Однак, особливо вражаючими вийшли нічні сцени, які оператор знімав при природньому освітленні. До того ж ці сцени оператор приправив ще і переключенням на камери нічного бачення, що в купі з інтенсивною режисурою Вільнева давало ефект надзвичайної напруженості і саспенсу.
«…Я точно знав, куди хочу поставити камеру, і куди всі будуть іти. Тоді важливим лишалося тільки питання вичікування потрібного моменту – останнього світла за день. Коли ми казали про послідовність, то завжди говорили про те, як силуети команди зникають у темноті, і тоді ми могли перейти до справжньої ночі в наступному кадрі», – так Дікінс розповідав про підготовку до зйомок тієї самої нічної сцени в «Сікаріо». І мабуть саме цей фільм став своєрідною репетицією до ще більш грандіозної роботи оператора в «1917».
В 2016 році режисер знову не отримав золоту статуетку і цього разу програв стрічці «Легенда Г’ю Гласса». Однак, вже через два роки, після чотирнадцяти номінацій Дікінс нарешті візьме своє за неймовірну роботу над стрічкою «Той, хто біжить по лезу 2049», і справедливість стосовно британського майстра нарешті буде відновлена.
Автор: Кирило Пищиков
