В українській політичній думці ще з 18 сторіччя резонує ідея створення владної касти військових, що професійно, проте автократично керують державою на користь нації. Виховані для «творчого насильства», такі аристократи не тільки проводять мілітаристську та культурну експансію, але й гідно репрезентують країну на міжнародній арені. На жаль, історія революцій привела до влади іншу «еліту» – економістів, журналістів, інженерів. І хоча останнє речення було написано про початок 20 сторіччя, певний асонанс можна знайти і у нинішньому політичному просторі.
Сьогодні в Україні ми спостерігаємо симбіоз із двох політичних «традицій» – радянської та західно-ліберальної. Постать політика у СРСР – фігура недорікуватого фізично та морально потворного блазня, шумно дихаючого ротом. Постать політика у «стабільних» регіонах ЄС та США – людина, до якої не можна підібрати іншого епітета, окрім «сірий». Міцний союз двох цих «традицій» кожні чотири роки дарує нам жахливого гомункула – сірого соціально-демократичного ідіота, що на усіх міжнародних зборах виглядає сумнооким неписьменним кріпаком за панським столом.
Звісно, і вони, і їх діти мають гідну їхньому статусу професію – економіст. Діти нинішнього «українського Черчилля» плазують у британському дитсадку для багатих підлітків, або закінчили економічний факультет пересічного англійського ВИШу.
Тим часом у Туманному Альбіоні існує заклад, де вчився справжній Черчилль, кузня національної еліти Британії та інших країн – Королівська військова академія в Сандгерсті.
Вступивши до омріяного «Сандгерсту», Вінстон Черчилль перетворився з норовливого легковажного юнака на кращого кадета курсу, майбутнього кавалериста престижного 4-го гусарського полку. Ця метаморфоза проходила на спортивних майданчиках, полігонах, бібліотечних залах та кімнатах Королівської військової академії.
«Кожну секунду перших місяців навчання новачків-кадетів ганяли, не тільки інструктори, але й старшокурсники, кадети-офіцери та кадети-сержанти. Здавалося, що завжди хтось з-за спини кричав: «Покваптесь, містер Інголл, сер! Бігом, сер! Ви дуже ледачий джентльмен, сер!», – з мемуарів бригадного генерала Френсіса Інголла.
Такі спартанські умови, очевидно, не для «золотої молоді» – проте для майбутніх лідерів, генералів, монархів та фашистів.
«Під час навчання кадети зобов’язані займатися спортом. Їх понад 50 видів – регбі, футбол, хокей, крикет, плавання, стрільба… У Сандгерсті вважають, що заняття спортом розвивають лідерські якості, вміння працювати у команді, волю до перемоги», – з інтерв’ю українців Віталія Марцина та Владислава Глібова.
Спорт Королівської військової академії виховав лідера з Освальда Мослі – баронетта, засновника Британського Союзу Фашистів та члена Збірної Британії з фехтування. Мослі став фігурою, що об’єднала британських правих. Як представник еліти великої нації, лідер БСФ стояв на позиціях антикомунізму, експансіонізму, юніонізму та імперіалізму. Порівняння поглядів Мослі та поглядів пересічного українського нардепа – це порівняння Сандгерстської академії та будь-якого з «елітних» українських ВИШів.
«У навчальних іграх змодельовано все, що відбувається під час реальних бойових дій. Якщо в тебе скінчилися патрони, необхідно перейти до рукопашного бою», – Владислав Глібов. На таких іграх зростав і підполковник Джек «Скажений Джек» Черчилль – герой Другої світої, який фарсував перед підлеглими вбивством ворогів за допомогою англійського лука. Пройшовши «Нормандію», Джек не закінчив свою війну, поки не дійшов до Бірми і жалівся, що «через клятих янкі» війна скінчилась.
«Будь-який офіцер, що йде до бою без меча – неправильно озброєний офіцер», – казав він і навіть у найзапекліших боях носив при собі шотландський палаш.
Але окрім муштри, бойової підготовки та спорту, у Сандгерстській академії кадети вивчають історію, загальні предмети, політику та міжнародні відносини – недарма бібліотека «Сандгерсту» є однією з найбільших у Британії. Важливим аспектом навчання є осягнення класичних стратегій бойових дій будь-якого масштабу та вміння віддавати накази. Саме таку сукупність дисциплін обирають для своїх дітей монархи.
Окрім чинних спадкоємців британського престолу та дітей традиційних монархій Європи, Королівська Академія – альма-матер нащадків султанів Йорданії, ОАЄ, Катара і Омана – країн, що або вже воюють, або готуються захищатись чи нападати. Статки сімей Хусейна бін Абдали або Хамдан ібн Мохаммед Аль Мактума дозволяють їм будь-яку розкіш – в інстаграмі останнього багато фотографій з домашніми білими тиграми та хмарочосами батьківщини, але вони, разом з іншими дітьми аристократів, кожного дня драїли кімнати, марширували плацом, стріляли та вивчали військову справу.
Тим часом діти українських політиків стали золотою жилою для провінціальних ВИШів, які перетворились на «ринок красивих дипломів» для ледачих та розбещених «мажорів». Зрештою, коріння політичної кризи в Україні у великій мірі лежить у площині освітньої кризи. Навіть формально «повернувшись до Європи» ми стагнуємо у тотальному «відтоку мізків» та деградації населення.
З одного боку, ми продовжуємо освітні традиції неорадянських покидьків на кшталт Пєскова, Яровой та Лаврова, що відправляють своїх дітей у ВИШі-курорти закордоном, з іншого – нещадно «європеїзуємо» освіту для пересічної молоді. Така «європеїзація» займається наданням хлопчикам можливості ходити на дівчачі уроки праці та балет, а не вихованням та тренуванню юнаків як майбутніх лідерів та джентльменів.
Підготував Вадим Чорний
