Святий Миколай

Ален де Бенуа: Супутники святого Миколая й «різдвяний добродій»

Наведемо певні додаткові подробиці щодо «Діда Мороза» чи «Святого Миколая». У Країні Басків «Дід Мороз» має ім’я Оленцеро. Ось вам свідоцтво церковної ворожнечі до цього образу: 23 грудня 1952 року діда Мороза висотою близько трьох метрів повісили з величезною пишністю на воротах собору Нансі. Про походження «діда Мороза»: Моріс Крампон в Linguistique picarde (грудень 1974 року) вказав гіпотезу про те, що цей персонаж «може сходити до Гаргана, лідера наших народних “гаргантюа”, сина кельтського бога Сонця Белена. Цей персонаж носить такі ж черевики й капюшон».

Миколай: за кордоном його називають Sinterklaas (Нідерланди) та Santa Klaus (або Claus). В Ельзасі його називають Mein herr Klaus. 6 грудня його пишне зображення з митрою на голові виставляють на балконі Отель-де-Віль. З ХІ-го століття Святого Миколая також шанували в Пікардії, і його можна знайти в багатьох Отель-Дью, таких як Абейль, Монтрей чи Сан-Рік’є; пізніше він виступав патроном Пікардійської Нації в Паризькому університеті, а також в інших братствах. Його свято було вихідним днем в Ам’єнській єпархії до 1607 року.

У багатьох частинах Європи «Санта Клаус» і/або «Святий Миколай» супроводжуються «компаньйоном». Ім’я та зовнішній вигляд цього другого персонажа сильно відрізняються в різних місцях, але його існування регулярно підтверджується. Цей важливий факт є свідченням язичницького походження «добродія» сонцестояння.

Дійсно, дуже характерно, що в різдвяне свято втручається уже християнізований «розповсюджувач благ і подарунків», що нагадує стародавній обряд родючості й достатку. В цьому плані можна було б вважати, що «різдвяний добродій» та його компаньйон відповідають функціональній дисоціації ролі, характерної раніше для одного божества: один «винагороджує слухняних дітей»; інший «карає поганих або неслухняних дітей». По суті «компаньйон» обмежується роллю помічника (він носить капюшон «різдвяного добродія», розносить його подарунки, водить сани тощо), іноді будучи «страхітливим» (коли карає поганих дітей).

Найбільш поширена назва «компаньйона» – Рупрехт (Knecht Ruprecht), що зустрічається в основному в Німеччині. Його також називають Rumpanz, Ruppknecht або Knecht Nicolas. Його ім’я вірогідно походить від нім. Rüpel, «хам, шахрай, злодій», що досить добре відповідає його характеру[1]. Його часто зображують озброєним лозиною, що зазвичай тлумачать як засіб для «покарання дітей»; але ця риса може також мати відношення до давнього культу рослинності (родючості). «Вдаривши лозиною», тобто доторкнувшись до чогось своєю палицею, Рупрехт знову дає життя цим речам та робить їх родючими. У минулому столітті в Німеччині на ринках, як і століттями до того, продавалися різдвяні торти під назвою Feuerrüpel: їх можна побачити на знаменитій картині Людвіга Ріхтера «На різдвяному ярмарку в Дрездені», що датується 1855 роком. На цих тортах зображений Рупрехт. З лозиною в руках. Інші дослідники порівнювали ім’я Рупрехта з ім’ям Перхта/Берхта.

У північній Німеччині різдвяні подарунки приносить Schimmelreiter, вершник на білому коні, спадкоємцю Вотанового Слейпніра. На півдні Німеччини «маленького Ісуса» (Christkindl) супроводжує Hans Trapp, персонаж, якого зображують одягненим в шкури тварин, з рогами на голові, ланцюгами й дзвіночками на поясі, що ймовірно мав ельзаське походження; його ім’я вірогідно пов’язане з історичною фігурою жорстокого барона XVI століття, Ханса фон Траттена, що жив неподалік від Віссенбурга. У Аугсбургському регіоні «компаньйона» називають Berchtel – звідси й приказка: «Миколай прийде сьогодні, а Буцберхт – завтра». У Швабії його кличуть Pelzmärte. Іноді він приймає вигляд тварини, козла чи ведмедя. У Гарці козел є частиною процесії сонцестояння; в Бранденбурзі це білий кінь, а в Померанії – лелека. У Нідерландах «Святого Миколая» супроводжує Чорний П’єр; в Лотарингії – Роберт. В інших місцях він має імена Krampus, Buzemann, Klaubauf, Nickel, Han Muff, Pelznickel тощо.


[1] Hermann Tögel, Germanenglaube. Drei Jahrtausende germanische Gottgefühl, Julius Klinkhardt, Leipzig, 1936, p. 207.

Переклад: Сергій Заїковський

поділитись