Сара Бернар

Ексцентрична суперзірка: чому Сара Бернар стала легендою

Вона спала в труні, тримала в будинку екзотичних тварин, була дочкою куртизанки, але, тим не менш, познайомилася майже з усіма європейськими монархами, а ще захоплювалася скульптурою й обожнювала виконувати чоловічі ролі в театрі. Ким була найзнаменитіша актриса у світі Сара Бернар, яка досягала своєї мети, відповідно до обраного ще в юності девізу: «За будь-яку ціну»?

Дочка куртизанки

В майбутньому вона стане «Божественною Сарою» й отримає заслужений статус найбільш відомої актриси за всю історію. Тим часом матір’ю уродженої Генрієтт Розін Бернар (1844-1923) була куртизанка Юлія (Юдіф) Бернар, яка вела життя утриманки багатих покровителів. Щодо батька Сари існують суперечливі відомості.

Один з шанувальників матері – кузен Наполеона III Шарль де Морні – оплатив навчання Сари в престижній католицькій школі. До нього і прийшла ідея запросити Сару Бернар одного разу в театр разом із матір’ю, а потім запропонувати їй стати актрисою. Дівчинка була настільки зворушена спектаклем, що голосно заплакала, а заспокоїв дитину друг де Морні – Александр Дюма, який передбачив для неї велике майбутнє. Саме Александр Дюма-батько готував Сару для вступу в консерваторію, вчив її створювати художні характери, використовуючи голос і жести.

Бернар дебютувала в театрі «Комеді Франсез», зігравши Іфігенію, у 1862-му. Перші ролі актриси були не дуже успішними, критики не оцінили її таланту, і незабаром Сара пішла з театру, присвятивши наступні кілька років подорожам і любовним пригодам. В результаті вона отримала розбите серце, маленького сина на руках і перспективу стати куртизанкою, як мати, що її абсолютно не влаштовувало.

Вона повернулася на сцену, щоб утримувати себе і дитину, підписавши контракт з театром «Одеон». Саме там вона прийшла до амплуа виконавиці серйозних класичних образів:  Корделії, Дездемони, Андромахи, Федри. Віктор Гюґо був зачарований її талантом і після однієї з вистав підійшов до актриси, щоби сказати: «Мадам! Ви були чарівні у своїй величі. Ви схвилювали мене, старого бійця. Я заплакав. Дарую Вам сльозу, яку Ви вивергнули з моїх грудей, і схиляюся перед Вами».

Ходило безліч чуток про те, що Бернар підкорила серця всіх лідерів європейських держав. Сама вона, втім, не коментувала плітки. Відомо, що актриса підтримувала стосунки з принцом Уельським і згодом королем Едуардом VII. Король Данії Крістіан подарував їй яхту, а герцог Фредерік – родовий замок.

Що ж такого особливого було в жінці, яку її сучасники обожнювали, попри те, що багато хто не визнавав у ній ані фатальної красуні, ані талановитої актриси?

«За будь-яку ціну»

Сара Бернар любила вислів про те, що легенда завжди бере верх над історією. Вона перетворила своє життя на міф, завдяки прагненню йти наперекір обставинам і перемагати власні страхи. Ще під час студентських часів майбутня суперзірка замовила собі печатку для поштового паперу з девізом: «За будь-яку ціну».

Вона боялася сцени і майже непритомніла, коли піднімали завісу, але зуміла подолати свою нервозність, навчивши себе відволікатися до виходу: вишивати, плести килимки, сидячи в кріслі, яке для неї приносили з гримерної. Сара мала страх висоти, але це не завадило їй під час Паризької виставки піднятися на повітряній кулі на 2,5 тис. метрів.

Доброта і щедрість душі були властиві їй, незалежно від того, скільки в акторки було грошей. В одну з холодних зим Сара витратила останні пару тисяч франків, щоби купити хліба для міських пташок. Під час Французько-прусської війни вона перетворила театр «Одеон» на військовий госпіталь для солдатів, які захищали столицю в облозі. На її прохання багаті покровителі жертвували ресурси для госпіталю, а вона допомагала, працюючи медсестрою. Пізніше, вже в старості, в роки Першої світової війни актриса виступала на фронті, аби підтримати військових, хоча у неї самої були серйозні проблеми зі здоров’ям.

До речі, свої гроші вона ніколи не довіряла банкам. Сара Бернар просила виплачувати гонорари у вигляді золотих монет, які перевозила в спеціальній замшевій сумці. Коли їх стало занадто багато, актриса почала складати монети в скриню під ліжком.

Станіславський їй вірив

Не всі сучасники визнавали акторський дар Бернар, але, тим не менш, є безліч доказів її драматичного таланту. Наприклад, сам Станіславський називав її зразком технічної досконалості, визнаючи при наявності віртуозної техніки і бездоганного смаку надмірну ефектність. Однак, глядачам саме це і подобалося, адже не дарма Бернар могла підкорити публіку в будь-якій країні, хоча і виступала завжди лише французькою мовою.

Найзнаменитіша і доленосна роль для Берна – це роль Маргарити Готьє в спектаклі за романом Александра Дюма «Дама з камеліями». За своє життя Сара зіграла її близько тисячі разів, і завжди захоплена публіка ридала над сценою смерті Маргарити.

Роль в німому фільмі-екранізації роману привела актрису у справжнісінький жах після перегляду, вона навіть вимагала зняти стрічку з прокату. Всьому виною були великі плани, які демонстрували поважний вік Бернар: їй було тоді вже 68 років. Втім, вік ніколи не заважав зірці театрального світу: вона грала в 56 років сина Наполеона Бонапарта – 20-річного «Орля», а в 70 – 13-річну Джульєтту, що стало популярним фактом з її життя.

Бернар працювала, крім «Комеді Франсез» і «Одеона», в театрах «Жімназ» і «Порт-Сен-Мартен», а в 1890-х придбала два театри – «Ренесанс» і «Насьон» (згодом «Театр Сари Бернар». Актриса гастролювала по всій Європі і в США, приїжджала до Російської імперії, в тому числі бувала на території сучасної України – виступала в Києві, Одесі, Харкові.

Готеса, яка спала в труні?

Сьогодні Сару Бернар назвали б готесою, адже вона завжди була одержима смертю. До цієї тематики вона зверталася в усьому, що робила. Річ у тому, що з самого народження у Бернар було слабке здоров’я. У дитинстві вона часто хворіла, була худорлявим підлітком (худоба і в перші роки виступів була постійним предметом критики) і кашляла, через що завжди був присутній ризик туберкульозу. Маленька Сара росла з думкою про те, що лікарі пророкують їй неминучий кінець. Так в будинку з’явилася домовина.

Є різні версії, чому мати Сари купила труну. Чи то дівчинка сама переконала її придбати, чи то під час чергової хвороби ніхто вже не сподівався на одужання, тому і зважилися на це. Так чи інакше, з труною Сара вже не розлучалася. Вона була не просто ексцентричним предметом інтер’єру: актриса спала в домовині, репетирувала у ній ролі й фотографувалася. Труна слугувала постійним нагадуванням того, що смерть неминуча.

Бернар втратила двох зведених сестер, що підірвало її власний стан фізичного й ментального здоров’я і посилило інтерес до смерті. Відомо, що акторка відвідувала Паризьку школу анатомії і морг, публічні страти. Є ще одна легенда про те, що Віктор Гюґо знав про захоплення актриси і навіть подарував їй скелет і череп, котрі вона зберігала у себе вдома.

Не давайте крокодилам ігристе

Сара прагнула епатувати публіку будь-якими засобами і була відомою любителькою екзотичних тварин. В її будинку жили мавпа, вовк, удав і навіть, за чутками, крокодил, який помер через те, що його годували шампанським і молоком. Багатьом сучасним поп-іконам і не міг наснитися такий зоопарк, втім, зараз її б засудили через жорстоке поводження з тваринами.

Насправді згідно зі спогадами про неї, актриса дуже любила тварин і, як тільки вона почала заробляти достатньо, завела двох собак і двох черепах, згодом і більш екзотичних вихованців. Під час гастролей в Російській імперії Олександр III подарував їй сову, а після повернення Сара купила маленьке левеня.

Чоловічі ролі Сари Бернар

У соціальних мережах сьогодні багато обурюються через те, що чоловічі ролі, в тому числі, в класичних шекспірівських п’єсах, віддають жінкам. Запевняємо вас, що в цьому «неподобстві» винен не порядок денний: це досить старе явище.

В репертуарі Бернар було безліч чоловічих ролей, наприклад, Вертера, Занетто, Лорензаччо, сина Наполеона. Остання, до речі, принесла їй такий ажіотаж, що глядачі на прем’єрі 30 разів викликали актрису на біс.

Сара Бернар виконувала і найбільш жадану для багатьох акторів роль – Гамлета. Її інтерпретацію оцінили не всі, але як раз ця робота, завдяки досконалій дикції і пластичності, зачарувала Станіславського. Чоловічими ролями Бернар шанувальники актриси захоплювалися не менш ніж амплуа фатальних жінок. За роль юного трубадура Наполеон III колись подарував актрисі діамантову брошку з її ініціалами.

Любовні пригоди

У молодості, коли Бернар після відносно провального початку кар’єри пішла з «Комеді Франсез», під час поїздки в Брюссель познайомилася з принцем Анрі де Лінем. Саме від нього вона і народила сина, якого назвала Морісом, і котрий зрештою був головним чоловіком в її житті. Анрі де Лінь навіть хотів одружитися, але його родичі були проти, а, можливо, й сама Бернар відмовилася від того, аби  замість шляху до акторського Олімпу стати просто дружиною аристократа. Так чи інакше, вони розійшлися, і син Сари завжди носив її прізвище. Через багато років Анрі пропонував офіційно визнати дитину як свою і передати Морісу титул, але той відмовився, пояснивши, що його влаштовує бути сином Сари Бернар.

Моріс Бернар

Єдиним офіційним чоловіком Бернар був дипломат Жак Дамал, в якого вона закохалася в Санкт-Петербурзі. Красунчик Жак виявився молодшим на дев’ять років, і Сара вийшла заміж за місцевого дамського улюбленця. Але їм не судилося прожити довге і щасливе життя: Дамал був не тільки зрадником, але ще й наркоманом і картярем. Подружжя розлучилося через кілька місяців, але Сара Бернар допомагала колишньому чоловікові до його смерті.

Жінка-скульптор

Всі чули про Бернар-актрису, але не всі знають: вона опанувала ще одну творчу професію, що було підвладним не кожній жінці тієї епохи.

Скульптура прийшла в її життя випадково: в 60-х Ролан Матьє-Меньє запропонував актрисі виліпити її бюст. Вона погодилася і в процесі давала багато доречних рад майстру, котрий здивувався її здібностям і порадив Сарі спробувати себе в цій справі. Так, кілька років по тому Бернар зняла для себе майстерню і зайнялася ліпленням.

«За межами майстерні – це жінка, чарівна жінка Сара Бернар. Але варто їй переступити поріг святині, де вона ліпить гончарну глину, це вже чоловік із різцем скульптора в руках. Справді, тільки чоловік може так нехтувати своїм зовнішнім виглядом, тільки чоловік може володіти такою енергією і волею, не знаючи втоми. Погляньте на неї … вибачте мені мою помилку, погляньте на нього за роботою», – П’єр Верон.

Роботи Сари Бернар (всього відомо про 50 скульптур) виставлялися в Паризькому Салоні, в Нью-Йорку, Лондоні, в Філадельфії, на Всесвітній виставці в Чикаго в 1893-му й в Парижі в 1900-му.

«Поховальний портрет Жака Дамала»

У скульптурі вона також прагнула висловити тонку межу між життям і смертю і власну мінливу акторську натуру. Наприклад, варто згадати композицію «Після бурі», яка так схожа на знамениту «П’єту». Ця робота з’явилася через трагічну історію про хлопця, що потонув у морі, яка вразила Сару під час лікування в Бретані. Власний автопортрет вона створила в образі міфічного Сфінкса, сутність якого полягає в перевтіленні, а під натхненням від драми Гюґо «Король бавиться» Бернар виконала скульптуру «Шут і смерть»: придворний блазень тримає в руках череп, і тільки його штучна маска сміється.

«Офелія»

Одна з кращих робіт Сари – «Офелія» – продана вже в наші дні за рекордні 308 тис. фунтів стерлінгів. Чуттєвий романтичний образ, що також тісно пов’язаний з темою переходу в інший світ, знайомий Бернар і в акторській професії. Скульптура вписується в низку образів Офелії, створених відомими художниками епохи.

Гравюра Леона Гошреля «Дівчина і Смерть» за однойменною картиною Бернар

Треба сказати, що Бернар була увічнена багатьма художниками – Жоржем Клереном, Жюлем Бастьєном-Лепажем, Джованні Больдіні, крім того, її багато разів фотографував легендарний французький майстер-портретист Надар.

Найбільше портретів актриси – близько сотні – створив саме Клерен, який був для неї близьким другом (а подейкували, що і коханцем). Альфонс Муха намалював кілька рекламних плакатів до її спектаклів, для Марселя Пруста Сара Бернар стала прототипом героїні Берма в його «У пошуках втраченого часу» (втім, літературознавці стверджують, що це загальний образ, в якому можна побачити риси й інших актрис того періоду – Режан і Жюлі Барте).

Режисерка власного похорону

Під час виступу в 1905-му в Ріо Сара Бернар сильно пошкодила праве коліно, виконуючи один із трюків, коли її чомусь не підстрахували. Саме це коліно вона травмувала ще в дитинстві, коли кинулася за каретою своєї тітки. Згодом вона так мучилася від болю, що через десять років поставила докторам ультиматум: або  лікарі погоджуються ампутувати їй ногу, або вона прострелить собі коліно.

Після операції Бернар не користувалася протезом: на сцену її виносили з допомогою носилок, а грала вона сидячи. Втім, це не завадило їй викликати овації в публіки.

Сара Бернар померла в 78 років, у неї відмовили нирки. Коли в її театрі дізналися про смерть легенди, то опустили завісу під час першого акту вистави: публіка безшумно покинула зал, а актори прямо в гримі і костюмах вирушили до будинку актриси, аби попрощатися.

Вона хотіла, щоб її похорон був красивим, адже це теж шоу, чи не так? Сара Бернар все запланувала заздалегідь і навіть обрала молодих і привабливих акторів, які повинні були нести її труну. Труну, яка багато років стояла у неї в будинку. Перед смертю Бернар іронічно поцікавилася, чи не занадто вона зносилася. Траурна процесія йшла дорогою, застеленою камеліями.

Автор: Анастасія Капралова

поділитись