Джон Серль – дійсний професор Каліфорнійського університету в Берклі, профілем його наукової зацікавленості є філософія мови, філософія свідомості та соціальна філософія. Серль – один із чільних представників сучасної аналітичної філософії.
Відома робота Дж. Серля «Розум мозку – комп’ютерна програма?» покликана відповісти на запитання: чи є можливим існування свідомості чи розуму в комп’ютері?
Задля спростування оптимістичної установки деяких науковців Серль пропонує уявний експеримент «китайської кімнати», покликаний прямо заперечити тест Алана Тюрінга, вперше оприлюднений у 1950 році. Суть тесту Тюрінга наступна: людина має по черзі спілкуватися з комп’ютером і живою людиною, не знаючи з ким вона тепер розмовляє, задача комп’ютера при цьому – обманути людину, змусивши її повірити у власну «людськість». За позитивними результатами експерименту, комп’ютер мав уподібнитися людині, таким чином, довівши свою «розумність»[1]. Але Серль поставив питання під інакшим кутом зору та проблематизував істинність та правдивість результатів експерименту – чи можемо ми, спостерігачі за експериментом, бути впевненими, що комп’ютер не імітував поведінку, а дійсно її так і мислив?
Вперше Серль опублікував свій мисленнєвий експеримент із «китайською кімнатою» в 1980 році в статті «Розуми, мізки та програми». Суть експерименту наступна: людина, що не знає китайської мови, потрапляє в ізольоване приміщення разом із книгою, де вказані точні інструкції щодо складання ієрогліфів, але без пояснення їх сенсу. Той, хто знає китайську, знаходиться за дверима і через щільну під дверима передає на аркуші питання, написані китайською. Сама інструкція, розміщена в книзі, не містить означень та пояснень, про що йде мова в листі, зате є покрокова інструкція як скласти відповідь. Ця інструкція є алгоритмом, подібним до комп’ютерного. Фактично, отримавши формально «правильну» відповідь, людина по той бік дверей може вважати, що людина всередині – надала усвідомлену відповідь на питання, втім, Серль вказує на те, що людина від механічного компонування знаків не стала розуміти китайську, а також не дізналася та не усвідомила, про що її питали та як вона відповіла. Серль пише, що «одного вміння маніпулювати символами недостатньо, щоб гарантувати знання, сприйняття, розуміння, мислення, а оскільки комп’ютери як такі – це засоби, що маніпулюють символами, існування однієї комп’ютерної програми недостатньо, щоби можна було говорити про наявність знання»[2].
Провідні тези статті Дж. Серля «Розум мозку – комп’ютерна програма?» наступні[3]:
- Експеримент «китайської кімнати» – це заперечення тесту Тюрінга.
- Знакове програмування комп’ютера – не наділяє його власною свідомістю.
- (аксіома 1) Комп’ютерні програми – формальні (синтаксичні) об’єкти.
- (аксіома 2) Людський розум оперує смисловим змістом (семантикою).
- (аксіома 3) Синтаксис сам по собі не складає семантику і його недостатньо для існування семантики.
- (висновок 1) Програми не є сутністю розуму і їх існування недостатньо для існування розуму.
- (аксіома 4) Мозок породжує розум.
- (висновок 2) Будь-яка інша система, здатна породити розум, має володіти каузальними характеристиками, (принаймні) еквівалентними відповідним властивостям мозку.
- (висновок 3) Будь-який артефакт, що породжує ментальні явища, будь-який штучний мозок мусить мати здібності відтворювати специфічні каузальні властивості мозку, та існування цих властивостей неможливо досягнути виключно за рахунок виконання формальної програми.
- (висновок 4) Той спосіб, за посередництва якого людський мозок насправді породжує ментальні явища, не може зводитися лише до виконання комп’ютерної програми.
- Вся зустрічна критика концепції «китайської кімнати» має недоречну антиметафізичну настанову.
- Абсурдність застосування методу аналогій щодо спростування теорії про «китайську кімнату».
- Комп’ютерне моделювання – не означає наділення комп’ютера мозком.
В цілому, американський філософ висуває сильні аргументи на підтримку своєї позиції, навіть ставить їх тезово, як і зазначено вище. Сильний штучний інтелект мав би відрізнятися та позитивно виділятися на тлі «недовершеної» людської природи, втім, вчені всього світу прагнуть наділити машину саме антропоморфною свідомістю, з аналогічним набором розумових якостей.
Серль їдко коментує тезу прихильників сильного штучного інтелекту щодо подібності розуму до мозку та програмування до апаратури[4]. Оперуючи засобами положеннями філософії мови, американський філософ постулює головний контраргумент: програма – це лише синтаксис, у той час як розум здатний оперувати ще й семантикою. Отож, лише програми для існування розуму, вочевидь, недостатньо. Безумовно, це центральна теза його теорії – неможливість екстраполяції розуму на техніку та опанування свідомості комп’ютером.
Найменш переконливим аргументом з усіх, на думку критиків, звучить висновок про те, що «мозок породжує розум». Попри те, що філософ вдається до детальних пояснень біологічного функціонування мозку, він сам собі суперечить, плутаючи моделювання із проектуванням, і вдаючись до аналогій, які надалі за текстом і критикує в епістемологічному розрізі.
Серль вказує, що більшість його критиків висували недоречні антиметафізичні твердження, хоч і сам філософ нібито не вдавався у площину метафізики, пояснюючи «розум» та «свідомість» складними біохімічними реакціями в мозку. Втім, балансування на такому біологізмі – доволі хитке, тож філософ був би більш послідовним, на нашу думку, якби вдався до ствердження існування розуму як метафізичної субстанції. Але це неможливо, виходячи з прикінцевих положень, де Серль вказує, що історично науці протистояла реакція у вигляді інституційних, заангажованих політичною кон’юнктурою, структур. І зовсім неочікувано Джон Серль завляє, що «реакція» – це стверджувати, що «розум не залежить від мозку»[5], хоча виходячи з настанов аналітичної школи та наявного дискурсу, здавалося б, що «реакційно» говорити саме про залежність розуму від тіла.
Зрештою, когнітивісти вже понад 50 років займаються проблемами сутності пізнання в рецепції Джона Серля, а отже – провокативні питання філософа лишаються без чіткої відповіді та переконливого опонування.
З огляду на занадто оптимістичний прогноз Тюрінга, що пророкував досягнення штучним інтелектом самосвідомості вже до 2000 року, варто все ж віддати належне Серлю, котрий підійшовши менш позитивістськи до цього питання, висловив гіпотезу, що про це взагалі не вийде говорити змістовно, аж допоки не буде здійснена найбільш фундаментальна робота – визначення сутності свідомості та окреслення чіткої межі між «свідомим» і «несвідомим».
[1] David Cole. Alan Turing & The Chinese Room Argument [Електронний ресурс] / David Cole // The Critique. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.thecritique.com/articles/alan-turing-the-chinese-room-argument/.
[2] Сирл Д. Разум мозга – компьютерная программа? [Електронний ресурс] / Джон Сирл // В мире науки. – 1990. – Режим доступу до ресурсу: http://www.raai.org/library/books/sirl/ai.htm.
[3] Там само.
[4] Сирл Д. Разум мозга — компьютерная программа? [Електронний ресурс] / Джон Сирл // В мире науки. – 1990. – Режим доступу до ресурсу: http://www.raai.org/library/books/sirl/ai.htm.
[5] Сирл Д. Разум мозга — компьютерная программа? [Електронний ресурс] / Джон Сирл // В мире науки. – 1990. – Режим доступу до ресурсу: http://www.raai.org/library/books/sirl/ai.htm.
Автор: Анна Клокун
