Шекспір расизм

Чи насправді Шекспіра можуть «скасувати» за расизм?

Останнім часом у мережі активно тиражується новина про те, що у Великобританії почали розглядати твори Вільяма Шекспіра на предмет расизму. Тому можна зустріти публікації з поспішними висновками: п’єси класика збираються заборонити для вивчення або театральних постановок. Насправді ситуація є і більш складною, і простою водночас, тим цікавіше спостерігати за подібними прецедентами.

Shakespeare and race: A personal story | by Shakespeare's Globe | Medium

Йдеться про цикл семінарів «Антирасистський Шекспір», спрямованих на «деколонізацію» творів драматурга. Заходи проводяться в лондонському театрі «Глобус». В ході зустрічей відбувається обговорення моментів, які здаються «суперечливими» в контексті сучасного культурно-політичного порядку денного, викладачами, студентами та театральними діячами. Перший з семінарів був присвячений комедії «Сон літньої ночі», яка, на думку британських експертів, містить «проблемну гендерну і расову динаміку» і «бінарну систему темного і світлого», де все світле є привабливим і позитивним, а темне – непривабливим і злим. В якості аргументів на підтримку подібних висловлювань в матеріалах на цю тему наводяться тези про ідеали періоду Відродження, де білизна була синонімом чесноти, а небезпечні злодійські якості – неробство і безумство – пов’язували з африканцями і маврами.

Професор Ванесса Корредера стверджує, що під час суперечці короля фей і ельфів Оберона і королеви Титанії присутність мовчазного індійського хлопчика створює елемент колоніалізму й орієнталізму.

В процесі дискусії були висловлені думки про те, що мотиви расового поділу присутні у всіх творах Шекспіра, серед яких «Сон літньої ночі» є ще не таким гострим предметом обговорення, як, наприклад, «Тіт Андронік», «Венеціанський купець» або «Отелло». Автор часто робить персонажів – «смаглявих татарок», «ефіопку, «мавра» і просто тих, хто не володіє «білизною шкіри» – втіленням Іншого, в контексті сюжету – негативними героями.

З подібними інтерпретаціями не погодився шекспірознавець Стенлі Веллс, котрий вважає, що терміни «світлий» і «темний» у творах драматурга мають багатогранний сенс: «Я не думаю, що Шекспір ​расист, тому що він набагато винахідливіше зображує своїх персонажів». Також він згадав цілком логічний висновок про те, що контраст світлого і темного може зовсім не мати стосунку до зовнішності, а слугувати відповідним порівнянням для опису поведінки і внутрішнього світу героїв, і, крім того, існує «різниця між расизмом персонажа і расизмом письменника».

Racism, misogyny and 'motiveless malignity' in Othello - The British Library

Британські культурологи, тим не менш, не зробили висновок про необхідність заборони Шекспіра, проте, рекомендували театральним постановникам залучати темношкірих акторів для того, аби наповнити новим змістом класичні тексти, попри суперечливі моменти. Професор Карім-Купер наполягала на тому, що було б спрощенням припустити, що учасники семінарів «атакують» або «скасовують» Шекспіра, який є «міцним і витривалим, а тому може з цим впоратися». Поверхневі судження, на думку експертів, були б наївними, адже про особисті погляди Вільяма Шекспіра дотепер мало відомо. Вчені сперечаються про те, був він католиком чи протестантом, а тому неможливо із впевненістю говорити про те, був драматург расистом чи ні.

І все ж, не варто забувати про те, що подібні дискусії почали проводити після того, як ряд дослідників відмовилися викладати Шекспіра в навчальних закладах США, посилаючись на пропаганду в його творах расизму, нетерпимості і переваги білих.

Величезна кількість педагогів сьогодні вважає, що слід було б відкласти Шекспіра і звільнити місце для більш різноманітних, інклюзивних голосів. Ці висловлювання цілком вписуються в сучасну культурну парадигму з все більш впливовою «культурою скасування», а також на хвилі руху Black Lives Matter, про значення якого варто згадати якраз напередодні річниці смерті Джорджа Флойда і початку протестів.

Аудиторії, яка вдається до оцінювальних суджень і винесення вироків у різного роду «полюваннях на відьом», не зайвим було б, як мінімум, замислитися над тим, що будь-які висловлювання персонажів не завжди проговорюються авторами творів від власного імені, а можуть лише слугувати для більш глобальної мети – створити певний художній образ. Так чи інакше, навряд чи можна переносити сучасні політичні установки (не має значення, чи згодні ми з ними, чи дотримуємося альтернативних поглядів) на єлизаветинську епоху з іншим, складним комплексом історичних обставин і феноменів, які формували стійкі образи, зокрема, стосовно представників інших рас і культур.

Anti-racist Shakespeare | Blogs & features | Shakespeare's Globe

Отже, якщо Шекспіра, зрештою, не «закенселили», чи існує привід для нас, всього лиш спостерігачів, турбуватися за долю улюбленого класика?

Насправді відсутність чіткої позиції у тих, хто бере на себе відповідальність «розглядати» будь-яких авторів і виносити моральні вердикти, лише сприяє трансформації оригінальних посилів і текстів на догоду сучасності, що не завжди погано, втім, не завжди й доречно. Залишається тільки сподіватися, що Шекспір ​​все це «переживе» і не буде переписаний любителями майже комсомольських зборів і буквальних трактувань, котрі сприймають глядачів і читачів, наче людей, зовсім позбавлених критичного мислення і власної точки зору, й іноді не вміють розділяти «світле» й «темне».

Автор: Анастасія Капралова

Читайте також:

«Cancel that bitch!». Культура скасування проти свободи слова: як західне суспільство перетворилося на інтернет-інквізицію

поділитись