Видавництво KOMUBOOK продовжує тішити українського читача якісною літературою. Цього року вийшла книга, яка зацікавила мене як дослідника архаїчних релігійних вірувань. Мова йде про твір корейського автора Хван Соґьона «Парідеґі» (2019). Перше видання роману корейською мовою було зроблене 2007 року. Завдяки хорошому перекладу Андрія Рижкова, кожен бажаючий може глибше познайомитися із легендами і сучасною історією Корейського півострову, а також гострими проблемами глобалізованого світу. Ймовірно, спершу варто розповісти про автора, а далі перейти до опису і аналізу архаїчно-релігійної складової сюжету оповіді.
У книзі подається стисла біографія автора, яку коротко можна переповісти. Спробую виділити, на мою думку, найважливіші віхи особистій історії, які можна пов’язати з сюжетом самої книги.
Хван Соґьон народився 1943 року в маньчжурському Сюньюані. 1945-го. Після звільнення Кореї від японської окупації, родина письменника повернулася на Батьківщину, де він і зростав. Закінчив університет Тонґук у Сеулі. У 1966-1969 роках Хван Соґьон був змушений взяти участь у В’єтнамській війні у складі корейського корпусу, що воював на боці американців та підтримуваного ними уряду. Завдання його підрозділу полягало, переважно, у проведенні операцій із зачищення, які мали на меті приховати сліди масових вбивств мирного населення. Ймовірно, цей досвід дав йому змогу описувати жахливі картини людських страждань, що завжди зустрічаються на сторінках його книг. Вони наділені певним документальним викладом із досить емоційною складовою, що робить їх надзвичайно яскравими та живими.
Другим, і дуже важливим поворотом у його житті, стає подорож до Північної Кореї. 1989 року він, без дозволу південнокорейського уряду, вирушає на зустріч із Кім Ір Сеном, після чого вже не може повернутися на батьківщину, тому деякий час вимушено мешкає в Німеччині. Однак, вірний переконанню, що письменник має жити в країні, мовою якої пише, 1993 року Хван Соґьон повертається до Південної Кореї, де на п’ять років потрапляє у в’язницю за «нанесення шкоди державній безпеці». 1998 року, під тиском багатьох впливових людей і численних протестів різних активістів, його амністують. Досвід вигнання та еміграції також буде зафіксований у романі «Парідеґі». Окрім цього тексту, в доробку Хван Соґьона є ще декілька хороших і цікавих, які заслуговують на переклад. Видавці книги у короткому огляді життєвої біографії корейського автора стверджують, що нині він один із можливих лауреатів на Нобелівську премію із літератури від Південної Кореї. Сподіваюсь, що це буде не останній переклад книг цього автора українською мовою.
Повертаючись до роману «Парідеґі», варто відзначити, що сам автор в одному інтерв’ю розкриває таємницю основної фабули. Фундаментом твору стала легенда про принцесу Парі, праматір всіх корейських шаманок. Нині дослідниками зафіксовано 47 варіантів цієї легенди[1]. Загалом сюжет різниться лише у деталях, що дозволяє автору маневрувати серед різних варіацій цієї легенди і можливих її адаптацій до сучасного світу. Якщо узагальнити, то можна схематично передати основний сюжет легенди наступним чином.
В одній країні, на території Корейського півострову, в королівської пари народжується сім дочок. Король дуже засмученим цим фактом, бо це означає відсутність нащадка чоловічої статі. Він наказує позбавитися від сьомої дочки – просто десь полишити дитину напризволяще. Звідси і з’являться ім’я принцеси – Парі (кор. «Полишена»). Однак вона не гине, а виростає досить гарною і доброю людиною. Деякі варіанти легенди розповідають про різні місця, у яких принцеса Парі провела дитинство. Згадується із десяток можливих локацій, від обителі підводного Дракона до простої хижі у бамбуковому лісі зі старою і бездітною подружньою парою. З часом дівчинка дізнається, що вона має королівське походження. Цьому активно сприяють духи навколишніх гір. Також їй стає відомо, що її справжні батьки і сестри захворіли на невиліковну хворобу. Принцеса вирішує допомогти своїм родичам, незважаючи на те, що вони її покинули. Вона вирушає в подорож і дізнається, що для зцілення своєї родини їй необхідно відправитися на Захід і набрати цілющої води, яка має здатність оживляти мертвих і лікувати всі відомі та невідомі хвороби. Після багатьох випробувань принцеса потрапляє до місця, де знаходиться джерело з чудесною водою. Однак, щоб нею скористатися вона повинна стати дружиною господаря місцевості, де знаходиться джерело і народити йому багато синів. Дівчина погоджується на такі умови. Вона залишається, народжує дітей і лише після цього може скористатися цілющою водою. Після повернення на Батьківщину, Парі дізнається, що її батьки вже померли, а сестри продовжують страждати від хвороби як і весь народ, що проживав у державі. За допомогою цілющої води принцеса повертає своїх батьків із Царства мертвих, виліковує своїх сестер і всіх людей у країні. Король обіцяє своїй дочці все, що вона забажає. Однак, Парі відмовляється і залишається жити з господарем джерела з цілющою водою, таким чином стаючи провідником для померлих душ у потойбіччя.
Вище подана легенда стала базовою сакральною формулою для відспівування шаманами померлих людей серед жителів Корейського півострову. У корейському шаманізмі (кор. «мусок») існувало два види шаманів (‘巫, 무, wu) – пансу/паксу/мугьок – це були зазвичай сліпі шамани чоловіки. У північній частині півострову Мусан/мансін, на східному побережжі мудан, в провінції Хамген – осімі, на півдні толгьоле, а на о. Чечжудо сімбан – жінки-шаманки, які отримали дар у спадок від предків[2]. У романі «Парідеґі» представлений варіант оповіді про спадкову шаманку – мансін.
Хван Соґьон будує свою розповідь за схемою легенди про принцесу Парі. Власне головна героїня роману, услід за назвою самого роману, має ім’я Парідеґі, де «Парі» – полишена, «-деґі» – жіноче начало. За сюжетом книги, у 80-х роках на півночі, неподалік кордону з Китаєм і Росією, Північної Кореї у багатодітній сім’ї поступово народжується семеро дітей. Всі вони були жіночої статі. Це дуже засмучує батька сімейства у патріархальному суспільстві. Мати вирішує віднести сьому дочку до лісу і там полишати напризволяще. На щастя, дівчинку додому повертає старенька собака Білка. У сім’ї вихованням дітьми здебільшого займається бабуся, котра була носієм давніх корейських традицій. В околицях усім жителям поселення було відомо, що у роду батька Парідеґі були шаманки. Проте така інформація є досить небезпечною, оскільки комуністичний режим активно веде боротьбу проти народних вірувань, як і будь-яких релігійних вірувань взагалі. Такими ж здібностями була наділена бабуся головної героїні. Вона таємно здійснювала ритуали поклоніння духам і могла бачити віщі сни.
Власне, саме бабуся першою помічає, що Парідеґі наділена шаманським даром, який передався дитині у спадок. Це стає відомо через здібності дівчинки, які вона проявляє у повсякденному житті. Наприклад, вона швидко знаходить спільну мову із цуценям Чільсоном та може розуміти і чути свою глухоніму сестру. Одного дня до Парідеґі навідався дух зарази, з яким вона перетнулася поглядами. Після такої зустрічі дівчинка захворіла на «шаманську хворобу» (кор. «сінбьон») і перебувала у стані марення. Під час хвороби біля неї постійно була бабуся, яка допомагала впоратися із гарячкою та видіннями. Подолавши хворобливий стан, Парідеґі змогла бачити душі померлих людей і розмовляти зі своїм псом Чільсоном.
Однак, сім’я Парідеґі опиняється у дуже скрутному становищі внаслідок проблем їхнього родича і ряд зовнішніх політичних обставин, таких як крах комуністичних режимів Варшавського договору і розпад Радянського Союзу. Все це призводить до економічної кризи і голоду в Північній Кореї 90-х рр., під час якого загинуло дуже багато людей. Різні джерела подають статистику від 300 000 до 3 000 000 млн. людей. Однак, Парідеґі, її сестра і бабуся змогли перебратися до сусіднього Китаю, а пізніше до них приєднався і батько. Спершу вони жили у сараї однієї китайської сім’ї біля кордону, а потім у землянці викопаній в горах. Зимою помирає сестра, а навесні батько полишає їхній тимчасовий прихисток. У цей час бабуся розповідає Парідеґі легенди про принцесу Парі та вчить дівчинку розбиратися у цілющих травах. На жаль, бабуся також помирає і головна героїня залишається одна. Вона вирішує повернутися на Батьківщину, щоб віднайти матір та інших сестер. У процесі пошуків вона бачить жахіття, які спричинив голод у країні. Тисячі померлих, голодні душі яких бродять по спорожнілих селах і містечках. Дівчина намагається із усіма порозумітися та вгамувати їхні страждання через жертвенний хліб та воду. Далі застає період лісових пожеж і ледь не гине серед лісу охопленого вогнем. На жаль, під час такої пожежі гине її останній супутник, пес Чільсон. У своїх мандрах Парідеґі бачить сни, у яких зустрічає свою матір і двох сестер, які з темряви махають їй руками. Із цього видіння вона розуміє, що її рідні померли.
Повернувшись до Китаю, за допомоги добрих людей, їй вдається знайти роботу. З часом Парідеґі опановує техніку традиційного китайського масажу ніг і поселяється у великому місті, де працює у масажному салоні своїх нових друзів. Однак, спокійне життя триває недовго. Через певні проблеми їй потрібно полишити країну. Головна героїня опиняється на кораблі торгівців людьми. Їх переправляють до Лондона. Цей фрагмент книги наповнений досить яскравими описами страждань нелегальних мігрантів. Смерть, зґвалтування, побиття, голод і жорстокість контрабандистів стають буденністю на кораблі. Біженці надто обезсилені, щоб протистояти таким умовам.
Під час морської подорожі Парідеґі переживає шаманську ініціацію. У задушливих контейнерах до неї приходять видіння. Дух песика Чільсона стає її духом-помічником та провідником, який веде дівчину до духа-покровителя – бабусі Парідеґі. Після отримання настанов, головна героїня вирушає у подорож, щоб пройти шаманську ініціацію. Піднімаючись на дерево, вона зустрічає ще одного свого духа-помічника – ворону. Разом вони заходять до печери духів-правителів Нижнього світу. Королі вирішують покарати Парідеґі за зухвалість. Після цього її душа полишає тіло, далі його розчленовують, а кістки викидають із печери. Їх акуратно збирає дух-покровитель (бабуся Парідеґі) і під час ритуалу оживляє нове тіло – тіло вже повноцінної шаманки. За цим всім спостерігає душа дівчини, що висіла на гілках дерева біля входу до печери. Ці видіння супроводжують головну героїню під час подорожі через море на Захід. Таким чином автор символічно об’єднує сюжетну лінію книги з легендою про принцесу Парі.
Опинившись в Лондоні, Парідеґі працює на кухні китайського ресторану, а пізніше в масажному салоні. Вона намагається виплатити борг китайській банді контрабандистів, повністю забуває свою подругу, з якою пережила морську подорож з Китаю. Парідеґі живе у середовищі мігрантів: нігерійців, пакистанців, філіппінців, поляків, болгар і бангладешців. Шаманські здібності допомагають їй у роботі, хоч вона про них нікому не розповідає. У процесі адаптації до нової країни дівчина знайомиться з керуючим будинку – старим мусульманином Абдулою і його внуком Алі. У старому чоловікові головна героїня бачить втілення своєї бабусі й вирішує, що через нього вона приглядає за нею. Онук Абдули виказує особистий інтерес до Парідеґі. З часом вони вирішують побратися. Цьому сприяє певний символізм і зв’язок із легендою про принцесу Парі, яку знову тонко обіграє автор.
Під час своєї роботи головна героїня знайомиться із однією багатою британкою – Емілі, предки якої жили в Південній Африці. Емілі розпізнає в образі корейської дівчинки шаманку. Вона розповідає, що у дитинстві в неї була чорношкіра годувальниця Бекі – ворожка з племені зулусів, котра після смерті стала її особистим духом-захисником. У процесі їхніх розмов Парідеґі бачить фігурку чорного ідола, якого вона ототожнює з Алі та з Ідолом із бабусиних легенд, котрий охороняв живу воду в країні на Заході. Власне це і підштовхує головну героїню побратися з Алі, не зважаючи на те, що він мусульманин. Вона також починає практикувати іслам, хоч і залишається далекою від цієї чужої релігії.
Під час їхнього спільного життя трапляється трагедія 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку. Дід Абдул передбачив, що така подія призведе до негативного сприйняття мусульман у суспільстві. Брат Алі вирушає до Афганістану. Батьки відправляють Алі, аби той відшукав брата. На той час Парідеґі уже вагітна. Вони втрачають зв’язок, а їхня дитина гине через недбалість. Це змушує головну героїню звернутися за допомогою до свого духа-покровителя. Під час своїх видінь Парідеґі знову бачить свою бабусю і дух мертвої дочки. Головна героїня і дух її дочки вирішують піти на пошуки живої води у Верхньому світі. Їх супроводжують духи-помічники – Чільсон і ворона. Далі автор додає модерних вкраплень у шаманістичні уявлення сучасних корейців. Власне, тут немає нічого дивного. Наприклад, сучасне корейське християнство, особливо протестантизм (п’ятидесятництво) набуло виразних шаманських рис в процесі адаптації до місцевих реалій. Зокрема, під час подорожі Парідеґі бачить душі померлих близьких, односельчан, що загинули від голоду, військових і терористів, невинних жертв, різних священнослужителів і найбільших кривдників у її житті. Всі вони ставлять їй питання, на які вона мусить знайти відповіді. Пізніше перед нею з’являється дух Люцифера, що охороняє джерело. Парідеґі перемагає його і пробує цілющу воду з джерела, досить знайому на смак. Він нагадує дівчині смак джерельної води в горах, яку вона пила у себе на Батьківщині. Однак, переможений Люцифер каже, що це звичайна вода, яку він використовує для приготування їжі. Парідеґі вирішує, що живої води не існує, хоча дух ворони каже протилежне і натякає на те, що вона вже її випила. Все ж недаремно Люцифер негативний персонаж в християнських оповідях, який міг легко обманути головну героїню. Під час повернення стає зрозуміло, що дух її дочки перебуває у ній і відповідає замість неї душам кривдників. На жаль, на мою думку, у цьому місці роман починає здавати свої позиції через необдумані відповіді головної героїні всім душам, що ставили їй складні філософсько-етичні питання.
Після пробудження від своїх видінь Парідеґі повертається до звичного ритму життя. Її чоловіка Алі звільнили з табору в Гуантанамо. Це все підводить до завершення оповіді. Книга закінчується тим, що подружжя потрапляє в епіцентр терактів у лондонському метрополітені 7 липня 2005 року. Головна героїня знову вагітна, але після вибухів відчуває болі у животі і в сльозах вибачається перед ненародженою дитиною. Однак історія для Парідеґі не закінчується. В уяві читача вона продовжує жити у всіх тих емігрантах з Корейського півострову, що опинилися за межами своєї Батьківщини не з власного бажання.
Чи знайшла Парідеґі цілющу воду і що могло нею бути? На жаль, автор не дає чіткої відповіді, залишаючи це на розсуд самих читачів. Однак, він все ж скеровує оптику до легенди, яку намагався обіграти у своїй книзі. Головна героїня втрачає зв’язок зі своєю Батьківщиною і сім’єю. Хоча у легенді, принцеса Парі повертається додому і рятує своїх родичів від хвороби і смерті. Ймовірно, духи Підземного світу вирішили таким чином покарати Парідеґі за те, що вона віддалася чужій культурі. Звісно, вона поринула в іслам і виправдовувала свій вчинок тим, що у корейській традиції існує уявлення про верховне божество Хвананім «Цар небес» (환인, 桓因)[3]. Він не має чіткого образу і живе на небесах, тому його легко можна було ототожнити з Аллагом. Зокрема про це згадувала бабуся головної героїні. Однак, такого пояснення і вибір духи не пробачають.
Ймовірно, у цьому моменті автор вибудовував певну альтернативну модель для власного життя. Якби він не повернувся б до Кореї після свого перебування у Європі – він міг бути покараний духами своїх предків. Власне це і сталося із Парідеґі. Смерть її дітей цьому підтвердження. Вона не зрозуміла послання, що отримала під час своїх останніх видінь. Поступово почала відмовлятися від своєї ідентичності та місії, модель якої була пов’язана з її ім’ям і закладена у легенді про принцесу Парі. Головна героїня взагалі не намагалася відшукати своїх живих сестер або батька. Про те, що вони живі вона могла здогадатися, оскільки не бачила їхніх душ серед мертвих у своїх видіннях. Ймовірно, це була найбільша помилка у житті Парідеґі. Однак, автор залишає читачеві простір для уяви та моделювання подальшої перспективи розвитку історії головної героїні. Вона ж бо, надто молода, щоб зрозуміти глибину метафори цілющої води, яку вона віднайшла і випила у своїх видіннях. Зрештою, шамани також люди, яким властиво помилятися.
Автор: Віталій Щепанський
[1] Halina Ogarek-Czoj, Religie Korei, Warzsawa, 1994, 19-21 s.
[2] Ким Герман, История религий в Корее. Шаманизм, [Електронний ресурс]: http://world.lib.ru/k/kim_o_i/ghtj4rtf.shtml; Федот Желобцов, Анна Сыромяткина Шаманизм в Корее и Якутии (Опыт сравнительного анализа), [Електронний ресурс]: https://dergipark.org.tr/download/article-file/155161
[3] Halina Ogarek-Czoj, Religie Korei, Warzsawa, 1994, 13 s.
