Розмір не має значення: авангардний короткий метр в історії кіно

Талановитому режисеру для створення кіновисловлювання не завжди потрібен значний бюджет, те саме стосується і хронометражу. Від Рене Клера до Кріса Маркера, від Майї Дерен і до Пітера Ґріневея – в авторському кінематографі існує безліч прикладів визначного авангардного короткого метра.

«Антракт» (1924), реж. Рене Клер

Entr'acte (1924) | MUBI

«Антракт» – спільне експериментальне дітище французьких сюрреалістів і дадаїстів, яке зробило ім’я кінематографісту-початківцю Клеру. Фільм, зокрема, прославився і тим, що музичний супровід для нього створив впливовий вже на той час фланер і ексцентрик – композитор Ерік Саті.

Сценарій і балету, і однойменного безсюжетного фільму був написаний Франсисом Пікабіа. Клер в кіноверсії втілив і авангардні претензії дадаїстів, і продовжив намічену першими режисерами німого кіно тенденцію, поєднуючи комічне з оригінальною образністю.

«Раковина і священик» (1928), реж. Жермен Дюлак

Germaine Dulac. Excerpt from "La Coquille et le clergyman (The Seashell and  the Clergyman)". 1928 | MoMA

Театральний критик, теоретик кіно і одна із засновників сюрреалізму в кінематографі, про яку згадують набагато рідше, ніж про Бунюеля чи Кокто. Жермен Дюлак входила до кола французьких авангардистів, серед яких були Луї Деллюк, Жан Епштейн, Марсель Л’Ербьє, Абель Ганс. Всі вони постулювали необхідність розриву надміру тісному зв’язку з літературою і театром.

Жермен Дюлак першою вжила термін «авангард» для позначення експериментального французького кіно і зняла кілька стрічок, які перебували біля витоків сюрреалізму. Зокрема, найбільш відомим її фільмом вважається «Раковина і священик», сценарій до якого написав Антонен Арто. У центрі історії з фрейдистською символікою молодий священик, котрий бачить химерний сон після сповіді дружини старого генерала. Через переробку початкового варіанту Арто влаштував справжній скандал на прем’єрі.

«Андалузький пес» (1929), реж. Луїс Бунюель

Звичайно, багато хто впізнає з першого погляду знаменитий кадр з бритвою і оком, що моментально асоціюється з Луїсом Бунюелем і його сюрреалістичним «Андалузьким псом». Сценарій фільму, над інтерпретаціями якого ламають голову і зараз, був написаний режисером спільно з Сальвадором Далі, з котрим вони домовилися фіксувати виключно ті ідеї, що не входять до сфери раціонального.

Епізоди фільму не пов’язані сюжетно між собою, але всі вони підтримують сомнамбулічному атмосферу стрічки, недарма єдиний метод, який автори визнавали для аналізу свого твору – це фрейдизм. Втім, чого ще можна очікувати, якщо глядач разом з творцями з самого початку символічно розрізає око, аби проникнути в потаємне несвідоме.

«Кров поета» (1930), реж. Жан Кокто

Кровь поэта (1930) - Всё о фильме, отзывы, рецензии - смотреть видео онлайн  на Film.ru

Жан Кокто завжди вважав себе, в першу чергу, художником, а не режисером. Для першої частини його «Орфічної трилогії», яка спочатку була задумана як анімаційний фільм на замовлення віконта Шарля де Ноайя, Кокто довелося вчитися кінематографічним прийомам з нуля. Результат припав до душі і богемі, і глядачам: «Кров поета» стала зразком сюрреалістичного кіно, поряд з фільмами Бунюеля, з якими стрічку неодноразово порівнювали.

«Кожен може бути поетом, для цього треба сісти біля каміна і забутися в напівдрімоті, маренні. І тоді майже автоматично з’являться образи іншого, поетичного світу, образи, що засновані на спогадах і пов’язані між собою абсолютно випадково».

Втім, Жан Кокто залишився незадоволений результатами монтажу та фінальною версією.Так чи інакше, саме тут починає закладатися фірмова мова образів і символів Кокто, що буде червоною ниткою проходити і через його інші фільми, серед яких фігура поета (автор і сам знявся в стрічці) завжди була центральною.

«Полудневі тенета» (1943), реж. Майя Дерен

Значення постаті Майї Дерен для американського кіноавангарду складно переоцінити: вона вплинула на Кертіса Гаррінгтона, Кеннета Енгера і найбільш попсового з тих, хто створює і до цього дня в тих краях артхаусне кіно, втім, улюбленого нами Девіда Лінча. «Полудневі тенета» – всього лише п’ятнадцятихвилинне, але все-таки головне творіння шаманки від світу мистецтва. Загадковий фільм-марево розповідає про жінку, що слідує за людиною в чорному із дзеркалом замість обличчя. Разом з героїнею ми вдивляємося у свої таємничі бажання, прагнучи розкрити їх за допомогою не те ключа, не те ножа.

Еротична містерія стає смертельно небезпечною – візуально це dream movie порівнювали зі стрічками Дюлак і Бунюеля. Тим цікавіше, що фільми Дерен знімала практично без бюджету, дорікаючи голлівудським кіноробам в тому, що вона на свої роботи витрачає суми, які можна порівняти з вартістю губної помади.

«Злітна смуга» (1962), реж. Кріс Маркер

Рецензия: "Взлетная полоса" Криса Маркера - Brunch.lv

«Злітна смуга» Кріса Маркера – фільм, після перегляду якого сьогодні в голові невпинно крутиться одна і та ж фраза: «Чому зараз такого не знімають?».

Єдина ігрова стрічка знаменитого французького документаліста виконана як фотороман. Ми подорожуємо разом з головним героєм ріками його пам’яті, мінливими кадрам, що змальовують тривожну обстановку Франції після Третьої світової. Ті, що вижили в катакомбах, намагаються винайти дивовижні подорожі в часі.

Постапокаліптична атмосфера і ностальгічне повернення у світ спокою відсилають нас чи то до колективних травм Другої світової, чи до Війни в Алжирі.Фільм вважається одним з найбільш оригінальних прикладів кінофантастики (Террі Гілліам багато почерпнув звідси для створення «12 мавп»), але все ж це стрічка про кохання і пошук себе за допомогою пам’яті. У «Злітній смузі» дуже помітна дружба Маркера з Аленом Рене, котрий звертався до подібних рефлексій в «Хіросіма, моя любов» і «Минулого року в Марієнбаді».

«Схід Скорпіона» (1963), реж. Кеннет Енгер

Що буде, якщо поєднати художні принципи Кокто з ексцентричністю і окультним флером Кроулі? Вийде шедевр Кеннета Енгера «Scorpio Rising» (1963). Спеціальна приправа, без чого мікс не спрацював би – американська поп-культура, яку Енгер перетворив у набір андеграундних маркерів. У «Scorpio Rising» Джеймс Дін зустрічається з Гітлером і Христом. Кіно Енгера, бешкетника і провокатора, народжує новий стиль – кемп – естетизм із вульгарним гротеском і специфічним гумором.

«Створення фільму – наче заклинання», – цьому девізу режисер, котрий є членом Ордена східних тамплієрів (O.T.O), залишається вірним у створених майже одноосібно стрічках (кумедно, що всю нацистську символіку для «Scorpio Rising» Кеннет Енгер надав сам), де відсутні діалоги. Шум моторів супроводжує 13 рок-н-рольних треків, які доповнюють колаж з 13 епізодів.

«Внутрішня рана» (1972), реж. Філіпп Гаррель

Можливо, «Внутрішньої рани» не повинно бути в цій добірці, адже короткий метр не передбачає хронометраж більше, ніж 50 хвилин. Однак змучений плід любові Гарреля і Ніко, який перевершує ці рамки на цілих 7 прекрасних і хворобливих хвилин, ми просто зобов’язані згадати з огляду на важливість цього експериментального фільму.

Модель і співачка Ніко до її союзу з Філіппом Гаррелем встигла попрацювати з The Velvet underground» і знятися у Енді Ворхола. Але їй судилося стати музою французького режисера, з яким їхні шляхи пізніше розійдуться настільки радикально, наскільки це могло бути.«Внутрішня рана» є, свого роду, довгим відеопромо до найвідомішого альбому Ніко «Desertshore». У зйомках брав участь, крім режисера і співачки, в якості актора і маленький син Ніко Крістіан.

Що ми спостерігаємо в психоделічному фільмі, який Гаррель зняв, очевидно, під час свого захоплення ЛСД? Травму відторгнення, переосмислення образу Еврідіки, екзистенціальний відчай? Ірраціональний і візуально абсолютно точно прекрасний гімн «хранителю безумства» змусить вас внутрішньо кричати від безсилля, немов Ніко на початку, але ви будете повертатися до нього знову і знову.

«У тіні Сонця» (1974), реж. Дерек Джармен

10 Great Movies Scored by Rock Bands and Musicians | Taste Of Cinema -  Movie Reviews and Classic Movie Lists

Дерек Джармен часто співпрацював з музикантами, наприклад, з The Smiths, Pet Shop Boys і Coil. У 1971 році він попрацював з легендарними творцями індастріалу Throbbing Ghristle, щоб зняти експериментальний короткометражний фільм «In the Shadow of the Sun».

Цей фільм – одна з найзагадковіших і ексцентричних робіт Джарман, що схожа на кошмарний сон бітника, який начитався на ніч Лотреамона.In the Shadow of the Sun повністю складається з домашніх відео друзів Джарман, знятих між 1972 і 1 974 роками, накладених на кадри автомобільних поїздок. Все це розфарбоване вручну, а потім перетворено на формат 16 мм. Примарні образи контрастують з людськими фігурами в масках і дивному вбранні.

«Роблячи сплеск» (1984), реж. Пітер Ґріневей

Lecture - Making a Splash by Peter Greenaway — Saskia Boddeke & Peter  Greenaway Projects

У своїх фільмах Пітер Ґріневей часто експлуатує образи, пов’язані з водою, називаючи її найбільш кінематографічною субстанцією на Землі. «Роблячи сплеск» – напівдокументальне есе, що уособлює захоплення режисера цією стихією. Зрозуміло, Ґріневея необхідно починати дивитися з його повнометражних шедеврів, але він зняв за своє життя (і, будемо сподіватися, ще встигне зняти) стільки короткого метра, що він теж заслуговує на увагу.

У стрічці поєднується зображення річок, струмочків, крапель води на рослинах, а ще тренування Британської команди з синхронного плавання. Ґріневей обожнює перерахування і складні комплексні образи, за якими криється його дитяче захоплення і незнищенна іронія. І все це свято життя під чудовий музичний супровід від Майкла Наймана.

Автор: Анастасія Капралова