20 найкращих німих фільмів

Німі фільми після появи звукового кінематографа, а, тим більше, сьогодні, коли ми спостерігаємо регулярний вихід все більш захоплюючих кіноатракціонів, стали чимось на зразок музейних експонатів, до яких нечасто звертаються глядачі. Однак, це величезне упущення для всіх, хто цікавиться історією кіно і бажає простежити технічну і стилістичну еволюцію створення фільмів. Серед німих шедеврів є зразки експресіонізму, поетичного кіно і масштабних історичних епопей.

Уявіть, що перебуваєте в темному прокуреному залі, навколо вас люди в дивному одязі – в капелюхах, костюмах, довгих спідницях, ви чуєте звуки надривно веселого або навпаки моторошного піаніно, і дивитеся на приваблюючий передчуттям невідомих пригод екран … До вашої уваги найкращі німі фільми. Все найцікавіше, окрім заяложеного «Прибуття потяга».

«Подорож на Місяць» (1902), реж. Жорж Мельєс

Перший науково-фантастичний фільм в історії кіно був знятий як пародія на романи Жуля Верна «Із Землі на Місяць» і Герберта Веллса «Перші люди на Місяці». Стрічку знято в побудованій Мельєсом у Монтреї студії, бюджет фільму становив достатньо велику на той час суму – 10 тис. франків.

Вчені-астрономи в кадрі виглядають як божевільні алхіміки, а макет космічної ракети справляє враження кумедної й водночас моторошної машини. Відомо, що трічку розфарбували вручну в колористичній лабораторії Тюільє, в результаті було вироблено приблизно 60 кольорових копій фільму. Втім, вони тривалий період часу вважалися загубленими. Оригінальна версія була виявлена тільки в 1993 році за сприяння анонімного колекціонера і пізніше реставрована.

«Вампіри» (1915), реж. Луї Фейад

Ви не повірите, але в епоху німого кіно теж знімали серіали. Популярним французьким кримінальним серіалом був кінофельєтон із 10 частин під назвою «Вампіри», знятий Луї Фейадом. Історія про банду злочиців, що тероризують Париж, зробила знаменитою першу femme fatale в історії кінематографа – Мюзідору (псевдонім французької актриси Жанни Рок). Вона грала загадкову злодійку, яка з’являлася серед богеми в образі телефоністки, співачки або світської дами, а в дійсності була одним з найбільш небезпечних членів організації, відомої як Вампіри. Мюзідора виконувала всі акробатичні трюки у фільмі самостійно. Епізоди серіалу носять досить промовисті назви: Пропала голова, Породження сатани, Криваве весілля, і т. п.

«Народження Нації» (1915), реж. Девід Гріффіт

Сьогодні фільм викликає величезну кількість запеклих дискусій, і не дарма, адже саме успіх цієї стрічки свого часу посприяв відродженню Ку-клукс-клану, який до того припинив своє існування ще в другій половині 19-го століття. Під час виходу «Народження Нації» було найбільш масштабним фільмом за всю історію.

Стрічка розповідає про історію Громадянської війни в США, в кадрі з’являється, наприклад, генерал конфедератів Роберт Лі, пам’ятники якому зараз зносять американці, а ще демонструється історія виникнення Ку-клукс-клану. Ролі всіх темношкірих персонажів виконують білі актори із застосуванням гриму блекфейс, що також засуджується зараз.

Ось таке от неподобство! А насамперед – один з найважливіших німих фільмів, де, зокрема, з’явилася вперше хрестоматійна сцена, яку прийнято називати «кавалерія із-за пагорбів».

«Голем» (1920), реж. Карл Бьозе, Пауль Вегенер

Шедевр епохи експресіонізму, знятий за мотивами єврейської легенди про Голема, чий образ згодом був витіснений з фантастичної популярної культури персонажем Франкенштейна. Голем є містичною істотою з єврейської міфології – штучною людиною-велетнем, що  створена рабином-кабалістом з глини. Фільм Вегенера 1920-го – це вже третя спроба звернення до цього сюжету, адже існують кіноверсії 1915-го і 1917-го років. Також до образу магічного глиняного велетня звертався французький режисер Жюльєн Дювів’є, який випустив у 1936-му свого «Голема».

«Зламані пагони» (1919), реж. Девід Гріффіт

Картина знята за новелою англійського письменника Томаса Берка «Китаєць і дівчинка». Ідеалізм головного героя, який покинув Китай і мріє поширити благородне вчення Буддди, зникає, коли він стикається з жорстокою реальністю суворого Лондона. Фільм вважається вершиною творчості Гріффіта і продовженням культурної традиції Діккенса і Достоєвського.

«Кабінет доктора Калігарі» (1920), реж. Роберт Віне

Але, насправді, напевно, найбільш знаменитим експресіоністським горрором варто вважати саме «Кабінет доктора Калігарі». Історія про таємничу Сомнамбулу – перший фільм, який продемонстрував змінений стан людської свідомості. Спочатку режисером фільму повинен був стати Фріц Ланг, але він до початку зйомок був вже зайнятим в іншому проекті. Гротескний похмурий антураж стрічки вважається уособленням стилістики кіноекспресіонізму.

«Доктор Мабузе, гравець» (1922), реж. Фріц Ланг

Сценарій фільму написаний Фріцом Лангом і його дружиною Теа фон Гарбоу в співавторстві за мотивами роману Норберта Жака. Історія про геніального злочинця, гіпнотизер і шулера, вочевидь, створена під натхненням від іншої, менш відомої екранізації гротексного роману жахів – книги Карла Штробля під назвою «Елеагабал Куперус». В 1920-му за мотивами твору Штробля Ріхардом Освальдом був знятий фільм «Нічні фігури» («Nachtgestalten») з Паулем Вегенером і Конрадом Фейдтом.

«Носферату, симфонія жаху» (1921), реж. Фрідріх Мурнау

Існує кілька версій походження слова «носферату», згідно однієї з них воно перекладається з грецької як «переносник хвороби», а за іншою – з румунської як «огидний». Цими словами і можна охарактеризувати образ вампіра графа Орлока з фільму «Носферату: Симфонія жаху». Ця довільна екранізація роману Брема Стокера є одним з перших збережених фільмів про вампірів. Основним мотивом стрічки є занурення суспільства в тінь і хаос, очікування жахливого кінця світу.

«Антракт» (1924), реж. Рене Клер

Короткометражний абсурдистський фільм є результатом співпраці дадаїстів і сюрреалістів. Над стрічкою працювали, крім Клера, також Марсель Дюшан, Франсіс Пікабіа та Ерік Саті (останній в якості автора музичного супроводу, він є одним з перших серйозних композиторів, котрі звернули увагу на потенціал музики в кіно). Майже всі ролі в кінострічці були зіграні не професійними артистами, а учасниками групи «дада».

«Нібелунги» (1924), реж. Фріц Ланг

Якщо говорити про німі фільми, одним з перших ви, напевно, відразу згадаєте саме цю стрічку Фріца Ланга. Крім більш пізнього «Метрополіса», це найбільш епічне творіння режисера, який зумів відтворити нордичну атмосферу середньовіччя і фантастичного міфічного царства. Фільм не вимагає того, аби довго його презентувати: це однозначний шедевр, який необхідно подивитися всім, хто ностальгує за героїчними часами.

«Аеліта» (1924), реж. Яків Протазанов

Ще одне авангардне творіння – фільм, який довго ігнорували радянські кінокритики і неймовірно тепло прийняла іноземна аудиторія. «Аеліта» –  вільна екранізація роману Олексія Толстого, яка напрочуд оригінально, в дусі стилістики 20-х років, зображує фантастичну інопланетну цивілізацію.

У фільмі використовується музика Стравінського і Скрябіна, конструктивістські декорації Марса створені художником-графіком Віктором Сімовим, а химерні костюми – групою митців зі МХАТу, куди входила українсько-російсько-французька художниця Олександра Естер.

«Броненосець „Потьомкін“» (1925), реж. Сергій Ейзенштейн

До великого «Броненосця Потьомкіна» кіно сприймалося менш серйозно в контексті як мистецтва, це факт. Незважаючі на пропагандистський пафос заради радянського режиму, метод «монтажу атракціонів» зробив Ейзенштейна і його творіння відомими по всьому світу і продемонстрував не тільки потенціал візуальної складової в кіно, але і сили кінематографа як агітаційного матеріалу.

«Сила монтажу в тому, що в творчий процес включаються емоції і розум глядача. Глядача примушують пройти той же творчий шлях, який пройшов автор, створюючи образ».

«Золота лихоманка» (1925), Чарлі Чаплін

Ще одна історія про Волоцюгу, яка продовжує заявлену в дебютному для Чапліна-режисера «Малюці» соціальну тематику, але в той же час є апофеозом його комедійної майстерності. У фільмі багато класичної музики і вже класичних прийомів в гуморі, а також досить масштабні на ті часи сцени з золотошукачами, що змусять будь-якого сінефіла оцінити стрічку, про яку всі багато говорять, але мало хто дивився її насправді.

 «Метрополіс» (1927), реж. Фріц Ланг

«Посередником між головою і руками має бути серце», – цей вислів, що відкриває і закриває фільм Ланга, ви могли чути, навіть не дивившись шедевральную антиутопію. Фільм знятий за романом дружини режисера Теї фон Гарбоу, і вважається кульмінаційною точкою розвитку німецького кіноекспресіонізму. Уявіть, наскільки масштабною стрічка вважалася свого часу, якщо для участі в масових сценах було задіяно близько тридцяти тисяч осіб!

«Наполеон» (1927), реж. Абель Ганс

Абель Ганс – один з найбільш недооцінених режисерів в історії європейського кіно. Його епічний «Наполеон» засудили не стільки через недостовірне зображення історичної дійсності, позначку про що Ганс зробив відразу ж у вступних титрах, скільки через мегаломанію автора-авангардиста. Фільм став першим у світі, знятим за технологією панорамного кіно одночасно на три кіноплівки. На зйомках застосовувалися нові в той час прийоми: нагрудні штативи, літаюча камера, укладена в футбольний м’яч. Крім того, для «Наполеон» були організовані небачені до того у французькому кіно масові сцени і побудовані прекрасні декорації, зокрема, побудовано цілий район Парижа початку XIX століття.

«Страсті Жанни д’Арк» (1928), реж. Карл Теодор Дреєр

Якщо існував би рейтинг найбільш цитованих фільмів, то класична драма Дрейєра з неперевершеною акторською грою Рене Фальконетті однозначно зайняла би одне з перших місць. Сцена зі сльозами навіть злегка набила оскому глядачам-синефілам, але від того стрічка не стає гіршою. Фільм про останні дні життя французької національної героїні був оцінений відразу ж після виходу, він дуже сподобався Сергію Ейзенштену, Луїсу Бунюелю та іншим майстрам тоді ще німого кіно.

«Андалузький пес» (1928), реж. Луїс Бунюель

Класика сюрреалізму, створена Луїсом Бунюелем і Сальвадором Далі. Відомо, що в процесі зйомки стрічки вони домовилися, що будуть включати в кінополотно лише те, що можна віднести до категорії ірраціонального.

«Андалузький пес» – це чудова основа для тих, хто використовує психоаналітичний інструментарій для інтерпретації кінематографа, але в реальності, в першу чергу, відмінний доказ того, що не все потрібно намагатися «розчакловувати», і що візуальна образність в кіно може впливати на глядача без сюжетної обґрунтованості – інтуїтивно і на несвідомому рівні.

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

А ви знаєте щось про Дзиґу Вертова і його фільм, який, напевно, можна вважати найбільш важливим кіноексприментом, створеним в Україні? Якщо ви цікавитеся методами кіно, що відрізняють його від інших видів мистецтва, обов’язково подивіться «Людину з кіноапаратом» та дізнайтеся більше про техніку «кіно-ока». Документальна зйомка сучасного міста у фільмі дуже сподобалася і суттєво вплинула на естетику більш пізніх течій в кіно, наприклад, на режисерів французької нової хвилі.

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

Перший радянський фільм про колективізацію та її наслідки і третій фільм в українській трилогії Довженка був розкритикований цензорами, не випускався довгі роки в повному варіанті через натуралізм, язичницькі мотиви, пантеїзм і неоднозначну демонстрацію життя селян за радянської влади. В Європі досить давно «Земля» вважається загальновизнаним шедевром кінематографа. У 2012-му році була проведена реставрація фільму, саундтрек створили учасники гурту «ДахаБраха».

«Вогні великого міста» (1931), реж. Чарлі Чаплін

Класичний німий фільм, один з останніх шедеврів своєї епохи – до появи звукового кіно, який розповідає історію Волоцюги і його романтичних почуттів до сліпої дівчини-квіткарки. Цікаво, що Чарлі Чапліна на зйомку стрічки надихнула реальна історія циркового клоуна, котрий втратив зір і намагався приховувати свою сліпоту від хворобливої і вразливоъ маленької дочки.

Автор: Анастасія Капралова