В світових культурах відношення до зіпсованого чи битого посуду має тотальну різницю. У язичництві посуд асоціювався з добробутом, яким наділяв бог сонця Ярило. Розбитий посуд у домі, як натяк бога на неповажне відношення господарів до нього. Посуд абсорбує, як позитивні, так і негативні емоції, і коли посудина тріскалась, це означало, що посуд зібрав занадто багато негативної енергії, і звісно, таким предметам не місце у помешканні.
Проте, відношення до надщерблених предметів побуту значно відрізняється у Японії. Розколотий чи битий посуд японські майстри здатні перетворити у витвір мистецтва, недоліки стають невід’ємною частиною історії їх існування.
За японськими віруваннями, ніщо не буває дійсно зламаним чи зіпсованим, будь-які недоліки або ж негативні аспекти варто пережити та зробити частиною власної історії. Такий філософсько-етичний принцип стосується не лише предметів побуту, це принцип, яким керуються і самі японці. Існує окреме естетичне відгалуження японського розуміння простору вабі-саба. Канони прекрасного, які важко осмислити, це варто побачити та відчути. Це японське відчуття краси, розуміння недосконалості світу, сприйняття природних форм з усіма вадами та недоліками.
Основним принципом у формуванні такого естетичного напряму стало ніщо інше, як милування природними фактурами та формами, тріщинами та непостійністю, що в Японії отримало назву вабі-сабі. Дослівний переклад вабі-сабі звучить як «скромна простота». Це своєрідний культ недосконалих речей, що в Японії став як грецькі канони прекрасного для європейців. Для естетики вабі-сабі характерне милування не формами, основним елементом стає сама сутність.
Кінцугі, з японської «мистецтво золотого шва» чи «золота латка», має на меті пошук прекрасного в речах недосконалих чи незавершених. Навмисно акцентуючи увагу на недоліках, вони посилюють значущість історичного аспекту існування.
Початком історії кінцугі прийнято вважати 15 сторіччя. Саме тоді сьогун Асікага Есімаса розбив улюблену чашку для чайної церемонії, та, не бажаючи прощатися з нею, він відправив її до китайських майстрів. Китайські майстри відновили її вигляд, скріплюючи скобами, проте правитель залишився незадоволеним якістю її ремонту. Майстри з Японії відреставрували посудину, зі своїми золотими тріщинами вона стала ще більш цінною. Вважається, що саме сьогун Асікага поширив в маси естетику вабі-сабі. Він зібрав при дворі штат художників, ремісників, та поетів, популяризував естетику чайної церемонії та мистецтво аранжування квітів ікебана.
Суть техніки кінцугі полягає в виділенні тріщин золотими елементами, наче шви з золота, роблячи акцент на місці зламу, виділяючи таким чином недоліки. Золоті шви виконуються сумішшю лаку та смоли, до якого додають порошок золота чи срібла. Відомо про три основних види техніки кінцугі: тріщина-імітування золотої нитки, сумішшю з лаку та золотого порошку вкривалися тріщини та місця зламу на посудині стикування – комбінування декількох посудин, що утворюють окремий витвір мистецтва. Техніка мозаїки – відсутні елементи повністю замінювалися золотою латкою.
Японці – майстри творення прекрасного, але ще більш прекрасним, аніж сам витвір мистецтва є процес його створення. З плином часу техніка кінцугі набуває популярності, особливо серед митців, що сьогодні створюють надзвичайні шедеври.
Поки на заході таку техніку вважали чимось дивним, японці вдосконалювали свою майстерність. Колекціонери розбивали дорогу кераміку для надання їй більшої історії, а майстри нищили щойно виготовлений посуд, аби згодом відтворити його золотими нитками.
Сьогодні така техніка набирає популярності, особливо цінні та дорогі пам’яті речі прагнуть відновити та виділити їх значимість. Окрім естетичного аспекту, кінцугі також частково вирішує питання перенасичення планети непотрібними речами. У сьогоднішньому світі утилітаризації та масової культури, техніка Кінцугі докорінно змінює розуміння та сприйняття людьми речей.
Майстриня Томомі Камошіта створює свої роботи зі знайдених осколків посуду чи пляшок на березі моря. Поєднуючи прекрасні керамічні частинки, вона створює гармонійні декоративні елементи. Колись згублені в морі керамічні посудини набувають другого життя у руках майстрині, стаючи ще більш цінними та історично наповненими.
Сьогодні техніка кінцугі стає популярною не лише у країні висхідного сонця. Популяризація кінцугі стає помітною в мистецтві, моді, та музиці європейських країн. У 2018 році на виставці Maison&Object у Парижі була представлена колекція «битого посуду». Дизайнер з Італії Маркантоніо створив сервіз із розбитого посуду з використанням старовинної техніки кінцугі. Сервіз зібраний з різних за стилістикою посудин, утворюючи ще цікавіші форми.
Кінцугі – це не лише про речі. Японська мудрість розуміння своїх вад та недоліків допомагає краще пізнавати себе. Мистецтво кінцугі вчить, що історія людини – це доказ її сили, своєрідний вклад з усіма перемогами та програшами, саме завдяки ним людина стає такою, якою є сьогодні. Так кінцугі стала не лише технікою реставрування зламаних речей, вона стала символом життєвої сили людини.
Автор: Анна Збаражська
