«Sköll» – музика для тих, кому не байдужа італійська самобутність

Італійська «права сцена» фокусується виключно на класичному фашизмі та, природно, ідеалізує героїв того періоду. Яскравий доказ цього – міланський виконавець Федеріко Ґольйо та його гурт «Sköll». Їх музика – це спроба позбутися маргіналізації «правої сцени» без серйозних політичних претензій та відкритої агресії. Пісні «Sköll» спрямовані на молоде покоління італійців, де фашизм знаходить свої власні відповідні кольори: червоне вино, яскраве сонце і залізна зброя. Усе це об’єднуються в екстаз героїчної боротьби, якби це було життєве тло, що поступово просуває минуле у майбутнє, закликавши добровольців виконувати свій героїчний чин. Ось чому ми вирішили поговорити з лідером гурту «Sköll». Тож до вашої уваги шановні читачі, інтерв’ю з Федеріко Ґольйо.

Отже, назва Вашого гурту «Sköll» має свого роду абревіатуру або якусь абстрактну концепцію?

Назва «Sköll» походить від імені давньонорвезького вовка зі скандинавського міфу про Раґнарьок. Це саме той вовк, який сприяє славнозвісним «сутінкам богів». Це міф про відродження: руйнування існуючого порядку, який починає нове життя. Метафорично, мені подобалося пов’язувати цей скандинавський міф з ідеєю руйнування сьогоднішнього, так званого «модернового» світу, щоб відновити його на основі давнього порядку та ієрархії. Крім того, існує також причина для історичного «коріння»: колись північна Італія отримала значний внесок у свій розвиток завдяки пануванню германського племені лонгобардів. Вони мали стародавнє скандинавське походження, первісний ареол їх мешкання – це сучасна шведська провінція Сконе.

Скажіть, скільки вже років гурт «Sköll» є активним учасником «правої сцени»? Як сучасна італійська аудиторія сприймає вашу музику, естетику відновлення футуризму і, можливо, ідеалізацію періоду правління Дуче?

Я став активно займатись музикою ще у 1999 році. А вже за рік було створено гурт «Sköll», який почав давати перші концерти на правих акціях. Також у 2000 р. було записано демо-альбом «Cosmo o microcosmo»! Відтоді й понині наш рекорд-лейбл – це римська студія запису «Rupe Tarpea», яка сприяла випуску 13 повноцінних альбомів і понад 100 пісень! Моя аудиторія, яка в основному слухає «Sköll», любить насамперед теми моїх пісень, їх чергування, присвячених історіям боротьбі за ідентичність, героїзму, жертовності, персоналіям, які стали відмінними прикладами для італійців як європейської нації. Останнім часом було приділено велику увагу інтимній ліриці та коханню.

Що приваблює Вас у героїзмі минулих часів? Якщо взяти до уваги альбом «Marmofuoсo», тут прослідковується доволі чітка лінія… Італія, увійшовши у «Велику Війну» на боці майбутніх переможців, програла. Згодом як грім серед ясного неба з’явився лідер фашизму, що мав прославити давньоримську традицію в променях футуризму.

Героїзм великих людей минулого – не мертва опера, вона дійсна тільки для книг з історії. В моєму розумінні, минувшина – це швидше мотив натхнення для майбутніх поколінь. Великі люди завжди були прикладами для наслідування. У «Marmofuoco» я прагнув розповісти про неймовірну італійську епопею часів Першої світової війни. Я розповів про покоління великих італійців, про їх ідеальний імпульс боротьби, мужність і любові до своєї Батьківщини, Італії. У центрі Варезе, міста в провінції Ломбардія, є статуя… В основі цієї статуї закарбований напис: «Герої потрібні для появи інших героїв!». Ось сенс всієї моєї музики: герої – це приклади, фундаментальні постаті, які можуть надихати інших людей наслідувати свій чин.

У той же час Ваша увага зосереджена на так званих «останніх романтиках», мова про Юкіо Мішіму, Єву Перон, Філіппо-Томазо Марінетті, Габріеле Д’Аннунціо, Домініка Веннера… Якщо пам’ять не зраджує, є також згадки про Юліуса Еволу та Ернста Юнґера. Ви хочете прославити величну боротьбу з деградацією сучасного світу? Чи можете музика «Sköll» – це повстання?

Звичайно, моя музика, музика гурту «Sköll» – це музика протилежної від сучасної мейнстрімної течії. Я не пливу за течією навпаки, намагаюсь плисти у потрібному для себе напрямку. Сьогодні, щоб бути ушанованим таких почестей як Марінетті, Д’Аннунціо, Мішіма, наслідуючи не тільки їх ідеї, а й стиль життя (спорт, прямі дії, мужність, войовничий патріотизм – прим. ред.), необхідно перебувати у вирі революційної боротьби. В Італії музика «Sköll» вже відома за межами вузького кола так званої «правої сцени», та починає поширюватися вже за усталеними рамками політизованого середовища. Можливо, навіть попри це, цензура для мене стала тією стороною, яку варто просто не помічати. Мета ж влади не в тому, щоб заборонити мені виступати, а щоб позбавити шанувальників музики «Sköll». У цьому прояві доволі характерний останній епізод «тиші» – це сміховинне видалення сторінки, присвяченій гурту «Sköll» у вільній енциклопедії Wikipedia кількома європейськими мовами (італійська, французька, іспанська, німецька та англійська – прим. ред.). Я вважаю, що це жалюгідна кампанія урядової демоліберальної цензури, спрямованої конкретно проти мене та «Sköll».

Останній альбом гурту «D’Annunzio» (виданий у січні 2018-го – прим. Ред.) присвячений постаті великого італійського авантюриста початку ХХ-го ст. Скажіть, що симолізує і яке послання він несе Вашим слухачам?

По-перше, ця збірка – своєрідний рок-протест патріота у політкоректній Італії, яку намагаються заселити мігрантами. По-друге, вона присвячена забутій перемозі моєї Батьківщини у «Великій Війні». Дух, імпульс, участь нації у величній битві за право називатися рушієм, а не безмовним споглядачем історії. Такий приклад демонструє нам постать Д’Аннунціо… По-третє, ясний, очевидний, характерний і самобутній шлях сучасної Італії – це увіковічення боротьби, яку розпочав Мадзіні,  а продовжили Марінетті, Д’Аннунціо і Муссоліні. Про це чомусь прийнято забувати.

Структура альбому «D’Annunzio» дуже амбітна і нетипова для стилю Rock Identitario, який Ви представляєте. Деякі пісні доволі емоційні, у них смуток за героїчною минувшиною переплітається з закликом до італійців сьогодення діяти на благо Вітчизни. Чому такі кардинальні зміни відбулися за останні кілька років?

Скажу так: цей альбом, ймовірно перший у дискографії «Sköll», насичений моїми власними переживаннями. Ви праві, відрізок у 2 роки між виходом «Storia di Guerra e d’Amore» і «D’Annunzio» дав часу обміркувати моє життя, мої почуття щодо ситуації, яка відбувається в моїй країні та Європі в цілому. Наших хоробрих пращурів, як Д’Аннунціо, забувають або згадують у гротескній формі, адже вони не боролися за мультикультурну цивілізацію, де кожен хвалько чи хворий на так звану ґендерну шизофренію проголошується пророком. Альбом «D’Annunzio» я писав для тих, хто шанує історію, кому не байдужа доля справжнього борця – солдата з римським характером і відчайдушністю добровольця (тут мова про штурмові загони Arditi – прим. ред.). Мої пісні несуть відвертий протест нудному політкоректному світу, що загруз у власному пафосі та брехні. Втрата нами ідентичності може боляче вдарити. І все, за що боролися 100 років тому італійські відчайдухи, буде просто змарновано. Може це прозвучить гучно, але маю загострити на цьому вагу: не варто боятися казати в очі правду, її треба відстоювати у двобої з тими, кому це байдуже і чуже!

Українські праві активісти поважають Ваших колег, таких як «ZetaZeroAlfa», «Drizzatorti», «Ultima Frontiera»… Інтерв’ю з фронтменом гурту «Sköll», ймовірно, першовідкриття не тільки для Вас, але і для українських шанувальників італійської «правої сцени». Що Ви хотіли б сказати своїм фанатам із далекої країни в Східній Європі?

Я – прибічник національної ідентичності, я також написав багато пісень, присвячених саме цій тематиці, історії та традиціям, далеким від італійських… З цієї причини я завжди дуже радий виявити шану моїм фанатам, не тільки в Італії, а й далеко за її межами, зокрема й в Україні. Я вітаю вас, мої українських брати! Може це прозвучить дещо іронічно, наостанок я б хотів додати смішну річ. Я вже сказав, що лангобарди – це вихідці зі Скандинавії, які залишили по собі неоцінений скарб в історії та в людях північної Італії… Кажуть, що шведські вікінги колись давно також зробили аналогічний крок у розбудову нашої столиці на Дніпрі – Києва. Тож, можливо, у нас є якась спільна кров!.. Хтозна, може ми єдині не тільки музикою…

Розмову провів Денис Ковальов