День Незалежності

Саундтрек Незалежності: пісенна історія України здорової людини

«Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?».
Назарій Яремчук, український співак (тенор)

Після того, що відбулося в День Незалежності на Софійській площі, у багатьох виникло закономірне питання – як це розбачити і розчути. Вульгарщина, несмак, профанація – це найлагідніші епітети, якими характеризували «святковий концерт».

Наголошувалося на етичній стороні ситуації, коли Хрещатиком крокують ветерани російсько-української війни, волонтери й патріоти, а на Софіївці (у кількох хвилинах пішої ходи) цинічно паплюжиться національна символіка, виконавці знущаються над українською пісенною класикою або співають відверто бездарні «хіти», в тому числі – російськомовні. Окремо слід згадати про брутальне порушення авторських прав, про яке уже заявили деякі музиканти, чиї пісні без їхнього відома були використані в цій «солянці» («Тартак», «Океан Ельзи», «Бумбокс» і навіть Тарас Петриненко).

Творці назвали свій капустник «Пісенна історія сучасної України» – і ми вчергове переконалися, що у них інша, відмінна від нашої, історія; що вони живуть в іншому світі, де немає війни з Російською Федерацією та анексії Криму, немає загиблих і поранених, військовополонених і політв’язнів. А є лише пластиковий макет України, на який з ногами заліз «президент» – і плескає в долоні, поки його розважають (мабуть, не безкоштовно) кишенькові «зірки українського шоу-бізнесу».

Ми вирішили показати, який вигляд має справжня пісенна історія України. Не історія шароварного кічу із запахом малоросійства; і не історія сліпого наслідування низькоякісного російського поп-продукту. В цих піснях – вся Україна, без зайвих прикрас, але й не без національної гордості. Наша пісенна традиція сягає глибокої давнини, та ми зосередимося саме на піснях, які можна умовно назвати «саундтреком Незалежності».

«Гуцулка Ксеня». 1932 р.

(авторство не встановлене)

Нехай ця пісня написана майже століття тому, і виконавців було дуже багато, але 2010-ті роки дивовижним чином подарували їй нове життя. Спочатку музиканти групи «Мертвий півень» включили її до альбому «Радіо Афродита» (2011); потім пісня стала центральною музичною темою воєнного фільму Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги» (2017); а в 2019-му році вийшов мюзикл «Гуцулка Ксеня» (режисер – Олена Дем’яненко), створений за мотивами однойменного фільму-оперети Ярослава Барнича 1956 року. Авторство пісні точно не встановлене: за однією з версій, її написав сам Барнич; за другою – текст належить педагогу й пісняру Роману Савицькому, а музика – композитору Івану Недільському. Як би там не було, станом на 2020-й рік її співає вся Україна.

Володимир Івасюк «Червона рута». 1970 р.

(В. Івасюк / В. Івасюк)

Слова «Червоної рути» знають напам’ять навіть «міленіали» й «зумери». А цього року їй виповнюється п’ятдесят років. Вона дала назву одному з найстаріших і найвідоміших музичних фестивалів України, на сцені якого починали багато музикантів із нашого списку. Із тих пір її переспівали десятки виконавців, у тому числі й зарубіжних – «Червона рута» стала однією з найвідоміших у світі українських пісень. Дуже шкода, що їй теж дісталося 24 серпня на Софійській площі. А найкраще вона звучить у виконанні легендарного тріо – Володимира Івасюка, Назарія Яремчука і Василя Зінкевича.

Микола Мозговий «Минає день, минає ніч». 1984 р.

(Ю. Рибчинський / М. Мозговий)

Надзвичайно прониклива пісня про нещасне кохання, яку виконували, мабуть, всі – від Софії Ротару до гурту «Мертвий півень». Співав її й сам Микола Мозговий – мабуть, усі пам’ятають той кліп із величезним годинником, який постійно крутили по каналу «УТ-1». Автор слів – Юрій Рибчинський, один з основоположників української естрадної пісні. В цю музику ми всі тікали від нескінченної російської попси, яка розпочала окупацію України набагато раніше за російські танки.

Тарас Петриненко «Україна». 1987 р.

(Т. Петриненко / Т. Петриненко)

В 1987-му році музична редакторка Вероніка Маковій на свій страх і ризик протягла пісню Тараса Петриненка в ефір «Українського радіо». Із тих пір на головній національній радіостанції без «України» не минало жодного дня. Пісня стала народною, вона лунала на обох українських революціях ХХІ століття, і без неї дійсно важко уявити нашу пісенну історію. Лишається лише радіти, що вона не зазнала наруги 24 серпня (хоча Петриненку все ж дісталося – на Софіївці все почалося з його «Пісні про пісню»).

«Брати Гадюкіни» «Всьо чотко!»

(альбом «Всьо чотко!», 1989 р.)

Мабуть, кожна друга пісня «Братів Гадюкіних» (принаймні, з чотирьох «класичних» альбомів) стала всенародним хітом. Вони одними з перших в українській музиці відчули «вiтер пєремєн», і почали відчайдушно стібатися з імперії, що поволі вмирала. А щойно вмерла, то почали стібатися вже з реалій пострадянської дійсності. Алкоголь, наркотики, статеві зносини – другий тематичний пласт їхньої творчості. Що ж до музики – то це віртуозна суміш із рок-н-ролу, джазу, блюзу, реґґі, фанку, фолку і т.д. Фірмовий саунд «Гадюкіних» ні з чим не сплутаєш, як і їхні тексти – іронічні, з використанням суржику, діалектизмів, кримінального жаргону і молодіжного сленгу.

«Кому Вниз» «Суботів»

(альбом «Кому вниз», 1990 р.)

У 1989 році на вже згадуваному фестивалі «Червона рута» гуртом «Кому Вниз» вперше було виконано пісню «Суботів» – покладений на музику вірш Тараса Шевченка «Стоїть в селі Суботові…». Тоді ж були виконані ще два майбутні хіти – «До Основ’яненка» (також на слова Шевченка) та «Ельдорадо» (на слова Володимира Самійленка). Похмурий патріотичний індастріал-рок усіх вразив, і «Кому Вниз» одразу стали популярними. Їхній вплив на подальший розвиток української альтернативної музики переоцінити неможливо. А головний меседж пісні «Суботів», здається, взагалі ніколи не втратить актуальності.

«Мертвий Півень» «Ми помрем не в Парижі»

(альбом «Ето», 1992 р.)

Музику легендарного гурту «Мертвий півень» можна охарактеризувати як «філологічний рок». Більшість їхніх пісень створені на основі віршів найвідоміших українських поетів: Тараса Шевченка, Максима Рильського, Павла Тичини, Олега Лишеги, Юрка Позаяка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та б. ін. Ліричний шедевр 1992 року «Ми помрем не в Парижі» – покладений на музику текст відомої поетки Наталки Білоцерківець. Кожен поціновувач української музики та української літератури просто зобов’язаний знати цю пісню.

«Скрябін» «Танець пінгвіна»

(альбом «Технофайт», 1993 р.)

Попри страшні мутації, які почали відбуватися з гуртом на початку 2000-х, «Скрябін» усе ж залишає за собою статус основоположників української електронної музики. Їхні альбоми дев’яностих – це суміш пост-панку, сінті-попу, техно, індастріалу і навіть дарквейву. Надихаючись західними гуртами «Cure», «Depeche Mode» і т.п., музиканти ніби «своїми словами» розповідали українцям, якою незвичною може бути музика.

«Плач Єремії» «Вона»

(альбом «Най буде все, як є…», 1995 р.)

Пісня була написана в 1989 році у Львові поетом Костем Москальцем. А в 1995-му році Тарас Чувай і гурт «Плач Єремії» зробили її своєю візитівкою – і всеукраїнським хітом. Без цієї пісні і зараз важко уявити студентські посиденьки з гітарою і дешевим алкоголем. Хлопці перебирають три нехитрі акорди, дівчата підспівують і витирають сльози. «Вона» не втрачає своєї популярності.

«Воплі Відоплясова» – «Весна»

(альбом «Музіка», 1997 р.)

«Воплі Відоплясова» – основоположники українського року. Група з’явилася в 1986 році й почала з брутального гаражного панку, родзинки якому додавали безмежна харизма і абсолютно скажений баян Олега Скрипки. «ВВ» одразу ж стали ключовими фігурами українського і всесоюзного андеґраунду, а ще одними з перших заспівали українською за кордоном. З тих пір гурт неодноразово змінював стиль і звучання, але його візитною карткою назавжди залишилася пісня «Весна» з альбому «Музіка» (1997) – одна з найдрайвовіших композицій в українській музиці.

«Океан Ельзи» – «Там, де нас нема»

(альбом «Там, де нас нема», 1998 р.)

Без перебільшення, «Океан Ельзи» – найпопулярніший гурт України за всі двадцять дев’ять років Незалежності. На їхніх концертах завжди аншлаги, а рахунок проданих дисків іде на мільйони. Тоді, у буремні дев’яності, не можна було не закохатися у чотирьох молодих хлопців, які грають настільки щиру музику. Так і сталося: у львівських інді-рокерів закохалася зовсім молода інді-країна.

«Kozak System» – «Брат за брата»

(альбом «Шабля», 2012 р.)

Морозної революційної зими 2014-го року ця драйвова пісня на слова Сашка Положинського зігрівала протестувальників у центрі Києва – і стала одним із неофіційних гімнів Євромайдану. Під цю пісню з дебютного альбому гурту «Kozak System»будувалися барикади й летіли коктейлі Молотова. Саме під цю пісню творилася найновіша українська історія.

Jamala – «1944»

(альбом «1944», 2016 р.)

Цю пісню не можна не включити в цей список – і зовсім не тому, що з нею Джамала перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення». Причина у бекґраунді: виконавиця з анексованого Російською Федерацією Криму від імені всієї України розповідає Європі про трагедію кримських татар 1944 року. Перемога Джамали на «Євробаченні» стала ще й перемогою в культурно-інформаційній війні, що набагато важливіше. Недарма на пісню «1944» так бурхливо відреагували деякі російські політики та представники кримської окупаційної адміністрації.

ДахаБраха, «Монах»

(альбом «Шлях», 2016 р.)

ДахаБраха – унікальний колектив, якому вдалося експортувати оригінальну українську музику далеко за межі нашої країни. Учасники гурту визначають свій стиль як «етнохаос», який полягає в поєднанні української автентики зі звуками екзотичних інструментів з різних куточків світу та елементами різних музичних стилів (реп, блюз, соул, мінімал тощо). Успіх «ДахиБрахи» за кордоном дозволив молодій незалежній Україні голосно заявити про себе світовій культурній спільноті.

Автор: Ігор Мітров

поділитись