«Благовіщення з Ексу»: історія та проблеми атрибуції

Картина «Благовіщеня з Ексу» – це унікальний витвір мистецтва XV століття, що, без перебільшення, випередив свій час. Цей живописний твір дійсно вражає. Поєднання прийомів композиції, перспективи, та світло тіньові рішення створюють враження урочистості та водночас тонкого ліризму. Зворушлива сцена Благовіщеня Божої матері відбувається у «магічному» просторі картини, де натуралізм межує з надреальністю. Статичні пози, спрямовані в далечінь погляди, драперії, що спускаються додолу рівномірними складками та широко лягають на підлогу навкруги фігур, створюють враження, що час зупинився. Можливо щоб відтінити значущість персонажів, художник зменшив масштаби архітектури, однак те, наскільки детально прописаний інтер’єр і ретельно пророблені архітектурні елементи, свідчить про високий рівень майстерності автора.

Дослідження цього твору, як це часто буває з середньовічними предметами мистецтва, зіштовхнулося в першу чергу із проблемами атрибуції. Що таке атрибуція? Це спеціальне дослідження, що спрямовані на з’ясування та уточнення питань авторства, часу створення та інших особливостей твору мистецтва. Виконавцем цього дослідження зазвичай буває фахівець вузького профілю у конкретному періоді та виді мистецтва. Висновки вченого, що займається атрибуцією почасти не збігаються з висновками експерта (експертиза твору мистецтва – це споріднений, але окремий вид дослідження твору). Часом твори, що були придбані тим чи іншим музеєм згідно рекомендації авторитетного експерта, згодом «змінюють» своє авторство.

В деяких випадках перегляд атрибуції триває роками. Аби переконатися в цьому варто лише зазирнути в останні сторінки каталогу будь-якого відносно великого музею: там завжди можна знайти свідчення про постійну зміну атрибуцій тих чи інших творів.

Що до атрибуції  Благовіщеня з Ексу – в першу чергу вдалося з’ясувати,  що картину було написано на замовлення заможнього сукнаря з міста Екс-ан-Прованс в період з 1443 по 1445 роки. Про це свідчили записи в архівних документах, міста. Картина являла собою центральну частину триптиху, який було створено для Собору Святого Спасителя в місті Екс.

Тривалий час автором Благовіщеня з Ексу вважався анонімний майстер, якого було прийнято позначати відповідно як Майстра Благовіщеня з Ексу. Проте часто висувалися гіпотези щодо авторства Робера Кампена, Колантоніо, Жана Шапю, Гійома Домбе і навіть Яна ван Ейка. Варто, однак, зазначити, що спроби дізнатись ім’я художника не полишалися і не полишаються вже в продовж багатьох десятеліть.

За стильовими ознаками Благовіщення з Ексу прийнято атрибутувати  до Авінйонської школи живопису (Ще в XIV столітті Прованс грав видну роль у культурі Франції. З часу «Авіньйонського полону пап» Авіньйон став на деякий час центром католицького світу. Навколо будівництво і оздоблення папського палацу згуртували зусилля французькі, каталонські та італійські художники). Також достовірно відомо що в 40-ві роки 15 століття в місті Екс проживав «художник Бартоломеус де Айк», що згадується у тогочасних документах.

Що відомо про Бартоломеуса де Айка (в сучасній транскрипції Барталемі д’Ейк)?

Бартелемі д’Ейк був наближеним до короля Рене І Доброго, який був знаним поціновувачем мистецтва та щедрим донатором, а з 1447 по 1469 рік Бартелемі д’Ейк знаходився постійно при дворі короля. Рене Добрий насправді рідко користувався послугами художників з Провансу, віддаючи перевагу фламандській школі, і те, що Бартелемі д’Ейк був наближеним до короля, свідчить про його насправді високий статус як художника. Можливо саме тому авторство д’Ейка сьогодні приписують багатьом творам мистецтва, походження яких раніше вважалося не встановленим. Серед таких творів декілька мініатюр зі знаменитого «Розкішного часослову герцога Беррійського», мініатюри з «Книги турнірів» (1460 р.), «Книги кохання» (1460-67 р.р.). Приписувані д’Ейку станкові живописні твори це: «Розп’яття» (1445-50 р.р. Париж, Лувр), «Святе сімейство» (близько. 1440 р.р. собор Пюї), і «Чоловічий портрет» з написом 1456 (1456 р.р. Відень, музей Ліхтенштайн), а також, власне, Благовіщеня з Ексу. Наразі дослідники зійшлися на висновку, що триптих «Благовіщеня» все ж таки належить пензлю Бартелемі д’Ейка, проте, це не дає жодних гарантій того, що суперечки стосовно атрибуції «Благовіщеня з Ексу» не продовжаться знову.

На наш погляд найбільш вичерпну характеристику даного твору можемо знайти в книзі «Готика. Архітектура. Скульптура. Живопис» за редакцією Р. Томана: «В роботах так званого «Майстра Благовіщення з Екс-ан-Провансу» та Ангеррана Картона (Шаронтона) французький живопис майже вичерпав потенціал середньовічного мистецтва». Цю тезу можна перефразувати таким чином: картина Благовіщеня з Ексу – приклад того, як готичне мистецтво сягнуло своєї вершини.

Під час подій Великої французької революції і гонінь на церкву багато предметів середньовічного мистецтва постраждали. Триптих зі  Собору Святого Спасителя в місті Екс було розібрано, проте кожна окрема зі стулок – вціліли. Пізніше вівтар знайшли у церкві Марії Магдалини у тому ж таки Ексі. Станом на сьогодні він є розібраним на три частини, які зберігаються в трьох різних музеях. Центральна частина залишилась в Ексі, ліва стулка, на якій зображено пророка Ісаю та Марію Магдалину (зі зворотньої сторони) знаходиться в Музей Бойманса ван Бенінгена в Роттердамі. Верхня частина лівої стулки знаходиться в Державному музеї Амстердаму. Права стулка (з верхньою частиною), із зображенням пророка Єремії та Ісуса Христа зі зворотнього боку зберігається в Королівському музеї витончених мистецтв у Брюсселі.

Як вже зазначалося, сцену Благовіщеня поміщено в інтер’єр готичного храму, де добре вибудувана перспектива створює враження глибини простору картини. Тут варто було б звернути увагу на одну цікаву деталь: на задньому плані помітні відвідувачі храму. Дивно, адже для такої «втаємниченої» події сторонні спостерігачі – це дещо нетипово. В зображенні традиційного сюжету є ще кілька несподіванок. Так, наприклад, промінь світла, що потрапляє на Марію, сходить від Бога Отця, але не від Святого Духа, як це зазвичай було прийнято зображувати. Крила янгола неочікувано схожі на крила сови, над його головою ми бачимо кажана та химеру.  У ХV столітті це не могло бути просто забаганкою митця, адже наскільки ми пам’ятаємо, мова готичного живопису це не лише мова образів, але в першу чергу, мабуть, мова символів. Не розуміючи символічного значення тих чи інших елементів картини не можливо осягнути її зміст, в той же час не маючи уявлення про контекст, умови створення та авторство твору, інтерпретація  символів – також не просте завдання.

Так чи інакше Благовіщеня з Ексу ще надовго залишиться одним з найбільш втаємничених творів середньовічного живопису, що привертатиме увагу мистецтвознавців та експертів ще багато років.

Автор: Руслан Штурм

поділитись