Питання взаємовідносин образотворчого мистецтва та ідеології як ніколи гостро постало у 20 столітті. Після встановлення диктатури націонал-соціалістів у Німеччині була випрацювана особлива політика щодо мистецтва взагалі та образотворчого мистецтва зокрема, яка мала на меті чітко визначити його місце і призначення в новій державі. Так народилося явище під назвою «Мистецтво Третього Рейху».
Варто визнати, що нацистській державі вдалося створити власну культуру і власне мистецтво. Сьогодні значна кількість картин, малюнків, гравюр, скульптур, що «пережили війну» надійно сховані у фондах музеїв по всій Німеччині. Їх рідко можна побачити в постійних експозиціях, частіше – на спеціалізованих виставках, де вони демонструються таким чином, щоб довести ніби-то утилітарність і несмак тоталітарного мистецтва доби націонал-соціалізму, адже такого ставлення вимагає сучасна ліволіберальна ідеологія.
Нарікати на низький рівень дослідженості теми образотворчого мистецтва у нацистській Німеччині не варто. Але в той же час слід зауважити, що у ФРН це тема, якої тримаються осторонь, в чому нам довелося особисто переконатись на прикладі невдач у дослідницькій діяльності на теренах сучасної Німеччини. Розуміючи політичне підґрунтя зазначеної ситуації, ми все ж не можемо визнати її прийнятною, адже умовна чи дійсна належність митця до тієї чи іншої політичної ідеології сама по собі не може відібрати в нього таланту чи майстерності. Чи правда, що у образотворчому мистецтві Німеччини доби націонал-соціалізму не було нічого окрім пропаганди, а художній рівень творів був надто низьким, щоб тепер звертати на них увагу?
Як зазначає російський мистецтвознавець Ю. П. Маркін, таке штучно сформоване переконання є однією з головних перепон в дослідженні німецького мистецтва означеного періоду. «Це одне з найбільш сталих хибних уявлень в розмові про нацистське мистецтво. Німецька художня школа з часів Дюрера та Гольбейна вважалась в усі наступні століття однією з найбільш грамотних та технічно оснащених у Європі, особливо у рисунку», – зазначає дослідник.
В нацистській державі мистецтво замість «свободи» отримало чіткі вимоги, що передбачали собою якщо не обдарованість, то майстерність і якісну технічну підготовку. Логічно, що в нацистській Німеччині образотворче мистецтво не могло не використовуватись в пропагандистських цілях. Можливо, чисельні портрети фюрера та партійних лідерів дійсно не мають художньої цінності (окрім, напевно, «Знаменосця» Хуберта Ланцингера), але хибно вважати, що Мистецтво Третього Рейху було обмежено виключно цим.
Предметом нашого зацікавлення стали зокрема історичні та міфологічні мотиви в роботах митців Третього Рейху. На нашу думку, в оспівуванні ідеалів обраної історичної доби (зауважимо, що художники надихалися спадком різних історичних епох, часто надаючи перевагу одній з них) давало митцям ту саму «свободу» від ідеологічних умовностей та суворого академізму. Робота мистецтвознавця не буде повноцінною, якщо він не прагнутиме бачити досліджуване мистецтво на власні очі а також шукати нових джерел. Щоб дізнатися, чим було насправді образотворче мистецтво у нацистській Німеччині, ми вирушили до ФРН.
Першим на шляху нашої мистецтвознавчої експедиції було баварське місто Зігсдорф. В ньому жив відомий у часи Третього Рейху графік Ернст фон Домбровський. Домбровський став знаним завдяки ілюстраціям до книги «Вічна Німеччина» (нім. Ewiges Deutschland). Для «Вічної Німеччини» він виконав серію ксилографій, зокрема з портретами видатних діячів німецької історії. Попри «нацистське» минуле Домбровського місто Зігсдорф все ж береже пам’ять про художника. У місті працює музеїй Ернста Домбровського. Роботи художника створені у період 1933-45 рр в експозиції музею представлені, на жаль, у незначній кількості. Проте ми мали змогу скористуватись музейними каталогами із чисельними репродукціями. З побаченого можна зробити висновок, що особливу цікавість Домбровський виявляв до німецької історії 15-16 століть, що насправді не дивно, адже саме цей період був визначним для становлення німецької нації. Працюючи в класичній техніці гравюри на дереві Ернст фон Домбровський добився «історичності» власного стилю, який проте був індивідуальним – м’яко прорізані по дереву лінії подібні до природної текстури дошки. Стиль Домбровського дивовижним чином поєднує витонченість живого дерева із суворістю середньовічної ксилографії.
Наступним пунктом призначення нашої мистецтвознавчої подорожі було місто Дюссельдорф – батьківщина одного з найяскравіших митців Третього Рейху Вернера Пайнера. Тривала переписка з відомим мистецтвознавцем (його ім’я не буде згадано), співробітником музею «Museum Kunstpalast» передбачала корисну зустріч та відвідування фондів музею, де зберігається кілька робіт Пайнера. Однак зустріч не відбулась, тому нам і надалі доведеться задовільнятися репродукціями. В роботах Вернера Пайнера ми прослідковуємо апеляцію до естетики Північного Відродження та Готики. В той же час роботи художника не можна назвати імітацією: манера і стиль Пайнера дійсно неповторні. Проте Північне Відродження надихало не лише Пайнера.
Місто Езенс, що в Нижній Саксонії – батьківщина Вільгельма Петерсена, великого майстра, романтика півночі та співця давнини. Петерсен працював в якості живописця, графіка, ілюстратора і скульптора. Встановивши дружні стосунки із сім’єю художника, ми скористались можливістю побачити живописні твори майстра вживу. Петерсен писав у техніці фламандського живопису. Ймовірно, саме це і надавало його творам неповторної атмосфери, що відсилає нас на кілька століть у минуле. Після Другої світової війни, в якій художник брав активну участь, значна кількість творів Петесена, так само як і інших художників доби націонал-соціалізму, була втрачена. Вільгельм Петерсен продовжував свій мистецький шлях і в повоєнні роки, однак почасти стикаючись із проблемами на кшталт звинувачень у «нацизмі». Здоровий глузд однак підказує, що ані членство в НСДАП, ані служба в лавах Ваффен СС жодним чином не позбавляє і не заперечує таланту та обдарованості художника.
Нарешті завершити нашу розповідь про пошуки Мистецтва Третього Рейху у сучасній Німеччині було б доречно словами видатного німецького скульптора, про дослідження мистецького спадку якого ми підготуємо окрему розповідь, Арно Брекера: «Я не зробив нічого, що можна було б вважати гріхом перед мистецтвом, або тим, що суперечило б честі та переконанням художника».
Автор: Лейтенант Штурм
