Сьогодні глядачі звикли до брутального лоску голлівудських та взагалі будь-яких фільмів, присвячених епосі Середньовіччя. Найчастіше в подібному кіно можна зіткнутися з «осучасненням» деяких принципових моментів, завдяки чому дуже складно зрозуміти сутність світогляду людей, що жили в зазначений історичний період. Далеко не завжди велика кількість яскравих костюмів та захоплюючих батальних сцен дозволяє рекомендувати фільм для перегляду. Пропонуємо вашій увазі добірку з естетичних кінокартин (не завжди присвячених реальним історичним подіям, але таких, які відображають так званий «дух епохи», або хоча б демонструють оригінальне авторське бачення) про «темне» та загадкове Середньовіччя.
«Нібелунги» (1924), реж. Фріц Ланг
Фільм є визнаною класикою кінематографа та справжнім гімном німецькій культурі. Фріц Ланг зумів відтворити на екрані атмосферу фантастичного середньовічного епосу, яка через багато десятиліть підкорює серця глядачів і запалює в них вогонь «міфічного царства». Під час перегляду неможливо не дивуватись масштабу стрічки, високоякісному технічному виконанню та красі зображення.
«Страсті Жанни д’Арк» (1928), реж. Карл Теодор Дреєр
Цією стрічкою захоплювалися колись великі режисери Сергій Ейзенштейн та Луїс Бунюель, оспівуючи її оригінальність. Потрібно віддати належне: картина дійсно є однією з вершин німого кіно та справляє враження, завдяки сильному акторському перфомансу та наявності новаторських кінематографічних рішень. Події довгого суду над національною героїнею Франції спресовані в один день – день з тортур, провокацій та вирішального моменту страти.
«Генріх V» (1944), реж. Лоуренс Олів’є
Цей історичний фільм входить в перелік сотні найкращих британських стрічок. Режисером став Лоренс Олів’є, який зіграв одночасно і головну роль Генріха V. Фільм починається як постановка шекспірівської п’єси, а потім трансформується в потужну картину з батальними сценами: облогою Арфлеру та битвою під Азенкуром. Рекомендуємо також оцінити однойменний фільм Кеннета Брана 1989 року, який продовжує вслід за класичною стрічкою патріотичну для британців тематику та створює настрій, що піднімає дух.
«Іван Грозний» (1944-1946), реж. Сергій Ейзенштейн
Стрічка назавжди увійшла в історію кінематографу не тільки як видатний зразок тоталітарного мистецтва, а й як кінокартина, за допомогою якої автор намагався подати поетичну інтерпретацію подій в історії середньовічної Росії. Фільм визнаний світовою кіноспільнотою, часто використовується сучасними режисерами як джерело натхнення. Образ царя Івана IV, створений Миколою Черкасовим, став класичним.
«Макбет» (1948), реж. Орсон Веллс
Сьогодні мало хто в процесі пошуку екранізацій відомої трагедії Вільяма Шекспіра «Макбет» натрапляє на фільм Орсона Веллса. Однак, даремно, адже саме ця стрічка передає всю гостроту наростаючого божевілля головного персонажа. Дія чорно-білої картини супроводжується практично театральним пафосом, нагнітанням тривожної атмосфери втручання безжального фатуму в історію Шотландії. Спочатку звукова доріжка містила яскраво виражений шотландський акцент у мові персонажів, через що була переозвучена, але відновлена до 1980 року.
«Франциск, менестрель Божий» (1950), реж. Роберто Росселліні
Кінофільм розповідає про ряд епізодів з життя святого Франциска Ассізького. Відомо, що більшість ролей в ньому виконали справжні монахи з італійського католицького монастиря. Такий підхід дозволив режисерові відмовитися від цинічних інтерпретацій життя святого, зробити акцент на простоті християнської мудрості та зіставити аскетичний підхід до життя релігійних людей в епоху Середньовіччя, за словами самого автора, з такими відомими постатями сучасності, як Ганді. Проте, гімн простоті та життю у Росселліні не позбавлений своєрідної іронії.
«Сім самураїв» (1954), реж. Куросава Акіра
Не європейським Середньовіччям єдиним: відчути особливості японської ідентичності та дізнатися більше про життя самураїв, їхню роль в історії та принципи можна, подивившись класичну картину Куросави Акіри «Сім самураїв». У цьому кіно поєднується філософський підтекст з пригодницькою атмосферою та динамічним сюжетом, завдяки чому фільм не втрачає своєї популярності донині.
«Сьома печатка» (1957) та «Дівоче джерело» (1960), реж. Інгмар Бергман
«Сьома печатка» та «Дівоче джерело» – це фільми, які складають своєрідний диптих Інгмара Бергмана про середньовічну Швецію. Ці фільми представляють більший інтерес, вочевидь, не для істориків, а для кіно- та мистецтвознавців, взагалі для тих, хто цікавиться релігійно-філософським та, зокрема, бергманівським символізмом на екрані. Стрічки в форматі притчі відрізняються особливою аскетичною стилістикою та містичним настроєм, зображують епоху без прикрас.
«Андрій Рубльов» (1966), реж. Андрій Тарковський
Історична драма Андрія Тарковського регулярно входить у рейтинги загальновизнаних шедеврів світового кінематографу. Стрічка розділена на вісім новел, кінооповідь торкається складного періоду в історії XV століття, який показаний очима іконописця Андрія Рубльова. Тарковському вдалося зняти дивовижний фільм про значення митця в історії та жорстокість часу. «Андрій Рубльов» – це фільм, який претендує на універсальність і є геніальним зразком кіно на релігійну, історичну і мистецтвознавчу тематику.
«Маркета Лазарова» (1967), реж. Франтішек Влачіл
«Маркета Лазарова» – це один з найбільш правдивих в своїй жорстокості фільмів, присвячених середньовічній тематиці. Картина, що розповідає про час розбійників і лицарів, гоніння на останніх язичників, визнана фактично вершиною чеського кінематографу, завдяки якості виконання художніх рішень. Стрічка визначила на багато років вперед розвиток жанру історичного кіно, потіснивши голлівудську помпезність та несучи дух похмурого реалізму.
«Лев узимку» (1968), реж. Ентоні Гарві
Це зразок класичного історичного фільму, ще не зіпсованого сучасними спецефектами, що містить мінімальні сценарні огріхи. Якщо ви є поціновувачем зображення в кіно різноманітних інтриг та витонченої політичної гри, цю стрічку можна сміливо порекомендувати до перегляду. Відмінно прописані діалоги та якісний акторський перфоманс наближають «Лева узимку» за атмосферою до рівня найкращих шекспірівських екранізацій.
«Декамерон» (1971) та «Кентерберійські оповідання» (1972), реж. П’єр Паоло Пазоліні
Важливе місце в творчості Пазоліні займає так звана «Трилогія життя». Два з трьох фільмів є екранізаціями «Декамерона» Джованні Боккаччо та «Кентерберійських оповідань» Джеффрі Чосера. Ці стрічки не можна назвати просто сухим переказом оригінальних літературних джерел, тому що це відверте та зухвале втілення авторського бачення життя. Фільми відрізняються радісною чарівною атмосферою, зображуючи в такій манері як веселі еротичні пригоди, так і повчальні епізоди в форматі притч про насильство і смерть.
«Ім`я троянди» (1986), реж. Жан-Жак Анно
Екранізація відомого постмодерністського роману Умберто Еко не припала до душі авторові літературного першоджерела, проте була позитивно сприйнята критиками, завдяки майстерній акторській грі та вдалій спробі реконструкції історичної епохи. Оригінальна книга поєднує детектив із зображенням цікавих деталей повсякденності середньовічної епохи, філософськими роздумами про сутність світогляду людей у зазначений період. У фільмі деякі моменти істотно спрощені, але не знівельовані, а тому стрічку можна сміливо порадити до перегляду.
«Світ, що живе» (2003), реж. Ежен Грін
Відомий французький теоретик театру і режисер Ежен Грін створив оду лицарським подвигам в ім’я любові без стилізації та костюмів. При цьому постмодерністська естетська стрічка насправді не втрачає середньовічного романтичного флеру.
« – Ніщо мені не огидно так, як повадки власного чоловіка.
– Чому Ви його не кинете?
– Тому, що я прийняла узи, які нас пов`язують.
– А якщо я відкрию Вам, що я прийшов битися з Вашим чоловіком, щоб убити його?
– Убивши його, Ви б позбавили світ від зла, визволивши й мене з пекла. Але я не буду Вам допомагати. Моя обітниця людожеру священна».
«Світ, що живе» – це кіно для справжніх мрійників і любителів Слова, яке тут грає визначну роль.
Автор: Анастасія Капралова
