Вихід у світ першого повноцінного українськомовного видання саг – подія значуща, яку аж ніяк не можна оминути увагою. Українська школа скандинавістики вже давно чекала на переклад сагового доробку – зокрема в його прояві оповідей про подорожі до Ґренландії й Вінланду – Північної Америки, – а ще й актуалізований політичними подіями сьогодення він стає в пригоді й пересічному читачеві – як місток між недалекоглядною сучасністю і довгою історією європейської минувшини.
Отже, ми лише тішимося за читача, що він має змогу ознайомитись і зануритися в настільки важливі для нас тексти – але разом із тим хочемо дещо таки прояснити. Наприклад, що ж саме відбувається в епізоді продажу хусаснотри – що воно таке є? – зробленої з мьосуру – і знову ж: що воно таке є? – за аж півмарки золота (величезна ціна, правду кажучи!).
Тож справа була така (наводимо тут авторський переклад Віталія Кривоноса):
“Тепер треба повісти, що Сподіваний підготував корабель і вийшов у море. Він вдало мандрував і прибув до Норвегії цілим і неушкодженим, і зимував там, і розпродав свій крам, і зажив там доброї слави, і вони з дружиною були у Норвегії у великій пошані, а навесні він почав готувати корабель, щоб рушати до Ісландії. Коли ж корабель був готовий і вже проклали східці, підійшов до нього один південець, родом з Бремену чи з Саксонії. Він попросив Сподіваного продати йому свою хусаснотру.
— Не хочу її продавати, — сказав Сподіваний.
— Дам за неї пів марки золотом, — каже південець.
Сподіваний завважив, що це вдала оборудка, і продав. Поїхав південець геть із хусаснотрою, а Сподіваний не знав, з якого вона дерева. А була вона з мьосура, привезеного з Вінланду.”
В англійському ж перекладі уривок про хусаснотру звучить так:
«When he was ready to sail and the ship lay at the landing stage awaiting a favourable wind, he was approached by a southerner, from Bremen in Saxony. He asked Karlsefni to sell him the carved decoration on the prow (себто буквально: різьблена прикраса на носі корабля – заувага редактора). I don’t care to sell it, he replied. ‘I’ll give you half a mark of gold for it, the southerner said. Karlsefni thought this a good offer and the purchase was concluded. The southerner then took the decoration and departed. Karlsefni did not know of what wood it was made, but it was of maple which had been brought from Vinland.»
Таким чином, горезвісна husasnotra в англійському перекладі однозначно трактується як прикраса корабельного бушприта (або ж, в даному випадку більш коректно – носової балки дракара).
Більше за те, у деяких академічних перекладах, зокрема у російському, зазначено, що прикраса знаходилася у Торфінна саме на кораблі. Тільки ось в оригінальному давньоісландському тексті немає ніякого уточнення, ані що являє собою дорогоцінна хусаснотра, ані де саме тримав її Торфін, а міститься сама лише пропозиція про продаж:
Hann falar at Karlsefni húsasnotru hans.
Таким чином, хусаснотра зовсім необов’язково належить до корабельного оснащення і цілком може бути частиною домашнього начиння, на що натякає перша частина її назви, яка перекладається як «хатня». Ряд дослідників вважають, що таким чином міг позначатися домашній ідол, хоча, переважна більшість все ж тяжіє до корабельної тематики. Щоб не вдаватися в довгу полеміку, викладемо тут досить маргінальний (втім, відомий у академічних колах) варіант розшифровки хусаснотри, який нам у прочитанні цього епізоду видається особливо привабливим.
Так, суто логічно, угода з продажу домашнього ідола виглядає дещо дивною, причому як з боку продавця, що віддає центральний предмет сімейного культу, так і з боку покупця, для якого така покупка позначала б якусь не дуже адекватну ініціацію в чужий родовий культ.
Гіпотеза про носову прикрасу корабля видається набагато перспективнішою, і ось чому: носові прикраси дракарів, які так люблять зображати у фільмах і на картинах популяризатори вікінгів, у вигляді вискалених пащ всіляких чудовиськ, прийнято було встановлювати на кораблі, вирушаючи, наприклад, у вікінг. Однак на зворотному шляху, завбачивши ісландського берега, за законом мандрівник мав ці страшні голови з кораблів знімати, щоб їх виглядом не налякати й не образити духів-охоронців острова.
І тут варто згадати про те, які саме ідоли могли б вважатися найтиповіше «домашніми» в ті часи у скандинавів? Не капищними, а саме такими, які саме належали до хатнього начиння?
Такими ідолами/божками часто служили коштовно прикрашені різьблені бильця у вигляді божеств, які кріпилися до почесної лави. Опріч декоративної функції у билець цих була ще одна. Найважливіша функція, але тільки для однієї категорії користувачів – переселенців/першопрохідців, які збиралися зайняти нові землі. У разі освоєння нових земель звичай наказував бильця від лави відривати й скидати в море. А влаштовувати нове поселення потрібно було там, куди бильце-ідола винесе водами. Оскільки скандинавська традиція вважала лінію прибою лімінальним простором, місцем розділення світів, то така вказівка від хатнього ідола була фактично порадою з потойбіччя щодо найкращого місця для поселення на новій землі.
І в такому разі, нам видаються зрозумілими одразу кілька нюансів тексту:
1) дорожнеча – у бильця була найважливіша для першопроходця окультна функція, а події саги відбуваються на тлі небувалого славлення навколо подорожей гренландців в багату країну за морем. Цілком імовірно, що покупець був причарований розповідями про далекі багаті землі і мріяв про власне обійстя на нових берегах.
2) уточнення породи дерева – адже в очах майбутнього колонізатора деревина привезена із земель, до яких він збирався вирушити, могла мати значну магічну цінність (прив’язуючи його в такий спосіб до терен, звідки вона взята, – прим. ред.).
3) готовність з якою Торфінн все ж таки поступається, хоч і задорого своєю хусаснотрою, адже його шлях більше не лежить у Вінланд.
Окремо зазначимо, що дерево, з якого зроблено хусаснотру – мьосур – в перекладі може бути трактований як клен. Тим цікавіше, що найбільш очікуєш зустріти клен і щось, зроблене з нього, в дуже конкретному місці на теренах Північної Америки – Винокраю, а саме – там, де нині розташована держава Канада. Отож, така невеличка деталь ніби проливає світло на геть інше питання – де саме зупинявся і подорожував сушею Торфінн Сподіваний, – заувага редактора.
Але, як ми розуміємо, все це лише домисли. Втім, як це часто буває при читанні саг, саме розгадування сенсу слів та сюжетів виявляється настільки захопливим, що було б просто злочинно обмежувати фантазію читача якимось єдиним варіантом перекладу. Можливо, він матиме свій погляд на цю загадку, одну з багатьох, які перед нами ставлять саги?
Автор: Володимир Гарькавенко і Семен Бондар
Під редакцією Семена Бондара і Віталія Кривоноса
