У 1981 році вийшов роман американського письменника-фантаста Діна Кунца «The Eyes of Darkness» («Очі темряви»). Його романи неодноразово екранізувались, а загальний тираж книг вже давно пройшов позначку у декілька сотень мільйонів. Текст 1981 року так би й залишився одним з-поміж величезної кількості творів Кунца, якби не коронавірус, який з’явився у 2019 році в китайській провінції Ухань. «Який стосунок має новий штам вірусу до книжки, яка вийшла 40 років тому?», – запитаєте ви.
Сюжет книги наступний. Матір, Крістіна Еванс, відправляє сина Дені в туристичний похід, який закінчується трагічно – діти та їхні супутники гинуть за невизначених обставин. Проте, матір не вірить в те, що її син загинув – з нею постійно відбуваються дивні ситуації, які підтверджують її передчуття. І вона починає пошуку своєї дитини.
Декілька днів тому ЗМІ різних країн поширили інформацію, мовляв у книзі Кунца йдеться про те, що у 2020 році в китайській лабораторії поблизу міста Ухань було створено вірус, який отримав назву «Ухань-400». Він був надзвичайно потужною біологічною зброєю, яка могла вражати цілі міста та країни. Якимось чином, за симптомами та характером протікання хвороби він нагадував пневмонію. Вірус в книзі Кунца знищував цілі ділянки мозку. Відмінними від реальної хвороби, яка з’явилась в Ухані, в книзі Кунца були 100% смертність від вірусу, при близько 2% смертності від COVID-2019 на сьогоднішній день, та надзвичайно короткий інкубаційний період (близького чотирьох годин), на відміну від двох тижнів у справжнього коронавірусу.
Місце появи вірусу, рік, а також його зв’язок з пневмонією неабияк нагадують ситуацію зі справжнім коронавірусом, який вже давно вийшов за межі Китаю. Яким чином американський письменник зміг настільки точно спророкувати майбутнє за 40 років до цих подій?
Чимало істориків та знавців теми вважають, що Дін Кунц добре вивчив предмет перед тим, як прописувати деталі сюжету. Історично Ухань був одним з тих міст, який був центром наукових інституцій, котрі займались дослідженням вірусів.
Проте, досить швидко став відомим інший цікавий факт. В найперших виданнях книги вірус не має ніякого відношення до Китаю і має назву «Горький-400» – за назвою російського міста, в якому його було створено. Коли саме і чому було змінено місто на китайський Ухань, невідомо. Починаючи, як мінімум, з видань 2008 року, назву «Горький-400», а відповідно й місце розробки вірусу, замінено на «Ухань-400».
Подібні збіги між літературною вигадкою та реальністю вже відбувались раніше. Одним з найвідоміших випадків подібного стався з книгою американського фантаста Моргана Робертсона «Futility» («Марність») 1898 року. У 1912 році роман перевидали під трохи зміненою назвою та невеликими змінами в сюжеті. Це друге видання мало назву «Futility, or the Wreck of the Titan» («Марність, або Загибель Титана»).
Сюжет оповідав історію останнього плавання корабля під назвою «Титан», який вважався надзвичайно надійним та непотоплюваним. За сюжетом він затонув при перетині Атлантичного океану. У квітні 1912 року корабель під назвою «Титанік», який також вважали таким, що не може потонути, зазнав аварії в Атлантичному океані й затонув. В книзі Робертсона не лише вгадується назва корабля та місце аварії, а й її причини (зіткнення з айсбергом), місяць і час катастрофи (квітень, опівніч) та нестача шлюпок, яка призвела до великої кількості жертв, яких можна було уникнути. За сюжетом Роберстона корабель йшов за маршрутом Нью-Йорк – Ліверпуль, в той час як справжній «Титанік» прямував з Саутгемптону до Нью-Йорку. Робертсону вдалося спророкувати навіть борт зіткнення (правий) з айсбергом, довжину корабля («Титан» – 244 метрів, «Титанік» – 269 метрів), приблизну кількість людей на борту (2500 в книзі, 2223 на реальному «Титаніку»), та орієнтовну кількість шлюпок на борту (24 проти 20). Кількість врятованих, натомість, відрізняється кардинально: у Робертсона їх було 13, а насправді врятувалось 712 осіб.
У 1915 році письменника знайшли мертвим в готелі в Атлантик-сіті. Причиною смерті вважається отруєння паральдегідом.
У своєму есе «The Decay of Lying» («Занепад брехні») Оскар Вайлд стверджував, що життя імітує мистецтво значно частіше, аніж мистецтво – життя. Згідно зі статтею одного з персонажів цього діалогу-есе, наприклад, нігілістів вигадав Достоєвський, а ХІХ століття є результатом творчості Бальзака. Можливо, ірландець мав рацію, й література насправді має вплив на майбутнє: як в контексті появи ідей та створення нових смислів, так і в прогнозуванні звичайних історичних фактів. І якщо природа першого видається бодай трохи зрозумілою, то в другому випадку пояснити подібні збіги, напевно, неможливо.
Автор: Валентин Дзюбенко
