Джентельмени: повернення Гая Річі до коренів

«Джентльмени»: повернення Гая Річі до коренів

У 51 один рік, після більше ніж десяти років роботи над голлівудськими блокбастерами, Гай Річі нарешті повернувся до своєї коронної теми – кримінальної комедії з чорним гумором. У своїй новій стрічці «Джентльмени» режисер повертає все те, що від нього так давно чекали, і за що його у свій час і полюбили: лондонський кримінал, кулеметні діалоги з лайкою і харизматичних героїв. Чи вдалось «Джентльменам» повернути того самого Річі, чи все ж цей фільм є ще однією спробою зіграти на ностальгії? Давайте спробуємо розібратись.

Джентльмени

Одного пізнього вечора бородатий чоловік Реймонд (Чарлі Геннем) приходить додому і знаходить там незваного гостя – хитромудрого чоловіка в окулярах за ім’ям Флетчер (Г’ю Грант). Останній пропонує першому послухати його сценарій – вочевидь вони вже давно знають одне одного – однак, в пропозиції дуже явно проявляються нотки шантажу. Реймонд з явним незадоволенням погоджується, оскільки сценарій безпосередньо торкається його боса – Міккі Пірсона (Метью Макконагі), вихідця зі штатів, що після навчання в Оскфорді створив величезну і надприбуткову наркоімперію. Міккі все ще в розквіті сил, а злочинність Лондону кличе його «маріхуановим королем», однак, він розуміє, що дні його влади закінчуються, а тому вирішує продати свій бізнес хитромудрому мільярдеру Метью зі Сполучених Штатів (Джеремі Стронг). Все це Флетчер, що виявляється журналістом, і розповідає Реймонду, а і між чоловіками починається заплутана гра з сюжетом. Тим часом з’являється все більше бажаючих відкусити шматок від імперії Міккі Пірсона.

Як можна зрозуміти з синопсису, сюжет «Джентльменів» дійсно не настільки простий, як інші ранні роботи Річі. Якщо в таких стрічках, як «Великий Куш» та «Карти, гроші та два стволи, що димлять», сюжет був прямолінійний, то в новій стрічці режисер свідомо іде на справжню постмодерністську гру з глядачем. Більша частина стрічки розповідає дві паралельні історії. Одна з них – це діалог між Флетчером та Реймондом, інша – це власне історія наркобарона Міккі. При цьому перша історія досить спокійно впливає на другу. Останнім разом, коли Річі наважувався ускладнити типовий кримінальний сюжет, була стрічка «Револьвер» 2006 року, однак складність «Револьвера» робила його досить грузним фільмом, в той час як в «Джентльменах» такий постмодерністський прийом грає фільму на користь завдяки веселому і хуліганському тону.

Джентльмени Гай Річі

Взагалі, нова робота Річі є певним синтезом всієї його кар’єри. Від дилогії про Шерлока Холмса тут можна знайти досить цікаву детективну інтригу, від «Агентів А.Н.К.Л» – вишуканий стиль, а від ранніх робіт тут, звісно, кримінальний світ і чорний гумор. «Джентльменів» можна сприйняти і як спробу зіграти на ностальгічних почуттях фанатів ранніх робіт Річі, але це все ж таки не є правдою. Річі подорослішав і став мудрішим з часів «Великого Кушу» і ця тема є одною з основних в «Джентльменах». Що переможе: молодецька зухвалість чи зрілість та досвід? Саме це основний конфлікт в новій роботі Річі. Недарма героя Макконагі порівнюють зі старим левом, в гриві якого вже з’явилась сивина, а отже настав час молодих і енергійних, які готові взяти своє силою. Однак, груба сила – ніщо перед досвідом, розумом та дисципліною, що особливо яскраво показано в сцені представленні героя Коліна Фаррела, який без зайвих зусиль ставить на місце малолітніх хуліганів. Окрім цього, важливим моментом цього протистояння є почуття стилю, яке Річі протиставляє хуліганським манерам мілких бандюганів. Саме тому назва «Джентльмени» тут зовсім невипадкова – більшість героїв стильно одягаються, їздять на дорогих авто, а проблеми намагаються вирішувати словами та поводять себе вкрай ввічливо, і лише в крайньому разі беруться за зброю, однак крайніх випадків в стрічці хватає, тому вона не перетворюється в повністю діалогове кіно. «Я против плохого стиля – я Денди, мама» – цей рядок реп групи «Кровосток» міг би з легкістю стати слоганом нової стрічки Річі.

Макконагі

В «Джентльменах», свідомо чи ні, дійсно підіймається тема самого феномену джентльменства. Цікаво, що режисер знаходить його саме в представниках кримінального світу для яких слова та дії не є чимось пустопорожнім. В той час, між рядків зчитується, як режисер критикує всіх інших – звичайних лондонських гопників, занепалу британську аристократію, що за борги готова продати душу дияволу, а також дітей аристократів – декадентів, що руйнують своє життя героїном.  В мілких бандитів забагато гонору та понтів, аристократія лише зображує себе культурною, а молоді мажори-наркомани нехтують своїм життям і ні на що не зважають. Не дивно, що позитивними героями стрічки дійсно можна побачити тих самих Реймонда, Флетчера та Міккі. Так, їм далеко до святості і моральної чистоти, але в них є хоча б якісь принципи. В деяких місцях, це виглядає досить дивно, коли Річі майже не напряму починає зачитувати мораль вустами Реймонда, де останній засуджує наркоманів, героїн та апатичний спосіб життя. Навіть сам герой Макконагі виправдовує себе тим, що його товар нікого не вбиває, на відміну від більш важких наркотиків. Можливо, тут Річі навіть напряму намагається просунути ідею легалізації марихуани в Британії. Однак, все ж ці моменти не дуже вибиваються з контексту стрічки. Проте, в усьому іншому «Джентльмени» все ж таки старомодне кіно зі старомодними цінностями. Наприклад, єдиною слабкістю головного героя Міккі є його любов до дружини, і за для неї він готовий забруднити руки кров’ю при будь-яких обставинах. 

Макконагі Джентльмени

При всьому цьому Гай Річі все ж не розгубив фірмовий почерк. В «Джентльменах» все ще є той самий дух перших робіт режисера. Річі так само не розучився витягувати комедію з відверто кривавих сцен, а стрічка може похизуватись не одним епізодом, де чорний гумор працює на всі сто відсотків. Можливо режисер дійсно постарішав і набрався величезного досвіду, але «Джентльменами» він доводить, що він все ще один з кращих в жанрі кримінальної комедії. Враховуючи той факт, що в останні роки цей жанр взагалі не дарував нам багато стрічок (особливо хороших), з майстерністю Річі мало хто може потягатись. Режисер дійсно філігранно балансує в своїй режисурі одночасно справляючись з хитромудрим постмодерним сюжетом, непоганою детективною інтригою і блискучими комедійними епізодами.

Певною мірою, «Джентльменів» можна порівняти з «Одного разу в Голлівуді» – і стрічка Річі, і стрічка Тарантіно є яскравими прикладами кіно про кіно. І якщо Квентін для цього звернувся до 60-х, то Гай працює з своїми ранніми фільмами. Це метакінематограф в чистому вигляді.

Настільки, що в кадрі навіть з’являється студія Miramax, для якої це, до речі, перша стрічка після скандалу з Гарві Вайнштейном, та його звільненням. При цьому Річі цікавить не тільки метакінематограф, але і сам жанр кримінальної комедії. В цьому для режисер знаходить для себе ще одну задачу – обновити власну жанрову формулу на двадцять років. Можливо, злочинці за цей час і не змінились – вони все ще такі ж самовпевнені, все так же роблять дурниці, і все так же їх губить жадібність та амбіції. Але тепер все це існує в світі соцмереж, смартфонів і нових технологій, що Річі неодноразово обігрує.

Окрім цього «Джентльмени» виділяються ще і чудовим акторським складом. Практично кожна роль тут стовідсоткове попадання. Метью Макконагі, що за останні десять років остаточно трансформувався в одного з головних акторів покоління, з явним задоволенням грає несамовитого, але дуже харизматичного наркобарона. Чарлі Геннем – яскраво вписується в новий кримінальний всесвіт Річі в ролі спокійного та виваженого помічника головного героя. Якщо режисер знову повернеться до свого рідного жанру, з великою ймовірністю в цій новій стрічці ми побачимо і Геннема, який до «Джентльменів» встиг попрацювати з Річі над стрічкою «Король Артур: Легенда меча». Не менш яскрава роль тут і у Коліна Фаррелла. Його експресивний Тренер, що наставляє банду злочинців-спортсменів – це одна з головних прикрас стрічки, та і взагалі Фаррел завжди чудово себе відчуває в будь-якій кримінальній комедії, згадати хоча б «Залягти на дно в Брюгге» чи «Сім психопатів». Але справжнім акторським скарбом для «Джентльменів» є Г’ю Грант – звільнившись від образу героя ромкомів, актор (в гарному сенсі) просто божеволіє в кадрі і на це надзвичайно приємно дивитись. Грант в ролі хитрого лиса-журналіста настільки розчинюється, і настільки від цього кайфує, що практично кожна сцена з його участю стає ще більш живою і багатогранною.

Проте, «Джентльмени» все ж не ідеальне кіно і деякі його плюси, одночасно є і його мінусами. Це як раз стосується того, що Гай Річі все ж постарішав, і деяким його епізодам і справді не вистачає несамовитої енергії та шаленства ранніх стрічок. Зрозуміло, що це закономірно, але, наприклад, той же Квентін Тарантіно у своїй дев’ятій стрічці, хоча і відмовився від традиційної шаленої динаміки, все ж зробив це заради видовищної і по-справжньому енергійної розв’язки. І от «Джентльменам» не вистачає чогось подібного – жирної крапки. Також відчувається, що новій роботі Річі не вистачає хоча б ще двох-трьох харизматичних герої для більшої насиченості. Особливо яскраво це проявляється в лінії російської мафії, вірніше, у її відсутності. Так, чекати нового Бориса «Бритву» було б наївно, але все ж якось дивно, що Річі вирішив використовувати цю тему дуже схематично. Але головне, що відрізняло раннього Річі від всіх інших постановників кримінальних комедій – це відчуття легкого хаосу, що от прямо зараз все може піти не за планом, а сюжет піде зовсім в іншу сторону. На жаль, цього хаосу тут немає – сюжет якісно складається в дуже цільну і завершену історію, в якій немає місця випадковості, що і робила ранні роботи Річі більш живими.

В цілому, «Джентльмени» – це саме той Гай Річі на якого всі так довго чекали. Так він дещо змінився, але це не погано, було б дивно, якби британський режисер просто перезнімав свої ранні стрічки. Однак, це все ще яскраве, динамічне, чудово зігране й поставлене кіно. Тут є все, за що полюбили ранні роботи режисера і навіть більше. Річі не просто повернувся до коренів, він зробив спробу переосмислити їх, освіжити, підлаштувати під сучасний світ, і по при все це навіть зумів закласти хоч і простий, але ефективний посил – молодість і завзятість можуть підкоряти імперії, але досвід і навички допомагають їх зберегти.

Джентльмени Гай Річі

Але головне, що Гай Річі повернувся до створення кіно, по-справжньому свого. Після провального «Короля Артура» та лінивого ремейку «Аладіна» (в якому почерк Річі відчувається лише одній-двох сценах), подивитись на великому екрані по-справжньому авторську стрічку від британського режисера – саме задоволення. Залишається лише сподіватись, що режисер вже не зверне з цього шляху, бо саме такий Річі нам і потрібен. 

Автор: Кирило Пищиков

поділитись