Ця є правдива оповідь про одного господаря, що мав торг із бідним косарем щодо скошування трьох із половиною акрів вівса. Коли ж косар назвав надто високу ціну, розгнівлений господар присягнув, мовляв, радше сам Диявол буде косити, аніж він заплатить таку суму. І сталося чудне: тієї ж ночі посів вівса явився, немов охоплений полум’ям. А вранці по тому поле постало рівно й чисто скошене чи самим Дияволом, чи іншим духом пекельним, так, що жоден смертний не зміг би вчинити подібного.
А й донині овес лежить на полі, а господар не наважується його забрати.
Дозволено до друку 22 серпня 1678 року.
Людям вільно є бавитися небесами й глузувати з пекла, як кому до вподоби, однак те, що такі місця справді існують, безнастанно являють премудрі розпорядки Всемогутнього Провидіння.
Бо, коли зважити численні обставини, що спонукають нас віру вкладати в речі понад почуттєвий досвід, мусимо визнати: духи пекельні існують. А коли є такі духи, мусить бути й пекло; а як є пекло, то неодмінно мають бути й небеса; а коли небеса існують, тоді є й сам Господь Бог. І з сього випливають незмінно всі обов’язки християнської віри, як речі необхідні й невідкличні.
Першу з цих істин іще дужче підтверджує оповідь, що нині буде подана.
Бо щойно цього серпня в Гартфордширі сталося таке дивовижне, що одразу ж стало предметом загальних розмов і подиву по всьому краю. Своєю ж рідкістю може воно позмагатися з будь-якою подією, яка за довгі літа десь ще трапилася.
У тім краї мешкав заможний і працьовитий господар. Побачивши, що невелика його нива, – близько трьох із половиною акрів, засіяних вівсом, – достигла й готова до жнив, він звернувся до бідного сусіда, котрий улітку зазвичай наймався на жнива, аби домовитися про скошування. Бідний чоловік, як належало, прагнув гідно продати піт чола свого та кості свої, тож зажадав чималої плати. Та господар, невдоволений, запропонував значно менше від звичної ціни. Між ними зчинилася гостра суперечка, й урешті господар заявив, що більш не хоче про те мовити.
Тоді ж чесний косар, розмисливши, що відмовившись від цього діла, може втратити й іншу працю від господаря, кинувся за ним і мовив, що радше зробить роботу за будь-яку розумну ціну, аби не прогнівити його. На доказ своєї готовності він навіть запропонував нижчу плату, ніж коли-небудь мав того року. Та роздратований господар, похмурим оком і різким жестом, відрубав: «Краще вже сам Диявол скосить мій овес, ніж матиму з тобою справу!» І, сказавши це, пішов геть, лишивши сумного косаря в жалю, що ненароком образив чоловіка, від котрого залежала чимала частка його заробітку.
Але ж, хоч би як ми, перебуваючи в добробуті, пишалися та зневажали нужденних сусідів, над усім є справедливий Господь. Він не міряє нас гаманцями й не зважує скринями, а дивиться на всіх однаково – як на синів Адама. І тому той, хто вірно служить у стані, у який Всемогутній його поставив, а ще й найнижчому, достойніший пошани, ніж той, хто піднесений на вищі щаблі, але ними зловживає. Найбільшим же зловживанням є горда зневага до нижчих, бо поміч у їхніх повсякденних потребах є однією з умов, на яких він сам утримує свої блага. А коли тієї умови він не сповняє, справедливо може сподіватися кари, або ж бодай того, що багатство, яким марнославно пишається, невдовзі буде відняте.
Не будемо розвідати причин чи сенсу химерних оказій; однак певне є, – за найнадійнішими свідоцтвами, – що тієї ж ночі, коли косар і господар розійшлися, поле вівса бачили кілька подорожніх, і явилося воно полум’ям охоплене, й палало якийсь час на превеликий жах тим, хто його споглядав.
А вранці, коли дивні новини дійшли до господаря, його опанувала нестримна цікавість довідатися, що сталося з урожаєм. Він певен був, що весь овес пожерло ненаситне полум’я, яке, за словами очевидців, так довго стояло на його трьох з половиною акрах ниви.
Воістину, у ту хвилю він не міг не пригадати своїх необачних слів: що «краще нехай сам Диявол скосить його овес, ніж бідний косар матиме з ним діло». Адже коли замислитися, скільки щедрот Божого Провидіння сходиться у вирощенні одного врожаю: і придатність ґрунту, і своєчасність дощів, і життєдайні сонячні промені, і здорові вітри, – то належало б зустрічати дозрівання з благочестивою вдячністю, а не відганяти його безрозсудними побажаннями.
Та щоб більш не тримати читача в невідомості, мовимо: щойно господар прибув на своє поле, як уздрів із превеликою дивовижею, що врожай уже скошено й ніби приготовлено до збору. І, наче сам Диявол хотів явити своє вміння в господарському ремеслі та водночас погордливо відкинути звичайний спосіб косовиці, він викосив ниву колами, розклавши кожну стеблину з такою точністю, що жоден чоловік не зміг би вчинити й за ціле життя, а він звершив за одну ніч. І по сей день власник поля боїться доторкнутися до врожаю.
Кінець.
Переклад з англійської: Віталій Щепанський
