Повернення романтиків: Ганс Адольф Бюлер

Німецький романтизм – широке культурне явище, що виникло наприкінці XVIII століття. Романтизм проявив себе однаково в літературі, філософії, музиці та, звісно ж, образотворчому мистецтві. В останню чверть XVIII століття творча еліта Європи активно цікавилась ідеями Просвітництва. Багато хто щиро повірив у всемогутність розуму, раціональність, а також ідеї рівності та братерства. Навряд чи варто заперечувати, що саме ідеї Просвітництва визначили розвиток подій, що мали місце у Франції в 1789-1799 рр.

За тим, що відбувалося у сусідній країні уважно слідкували німці. З початку із захопленням, потім з острахом та відразою. Передові та «прогресивні» ідеї призвели до небаченого досі спалаху насильства. З часів «вересневих убивств» у 1792 році та утворення революційного трибуналу в 1793 році поняття «справедливість», до якого так часто апелювали французькі революціонери втратило будь-який зміст, а диктатура якобінського конвенту поховала останні сподівання на «свободу, рівність та братерство».

Суцільне розчарування у Французькій революції та разом із нею ідеях Просвітництва для творчої та інтелектуальної еліти Німеччини спонукало до пошуків нових ідей та ідеалів. Зрештою, раціоналізм був відкинутий, натомість прийшло нове осмислення змісту релігії, віри, містичного досвіду.

Так зародився німецький романтизм – великий художній стиль та інтелектуальний рух, що згодом охопив всю Європу.

Романтизм став визначним явищем у німецькій національній культурі. Такі імена як Йоганн Крістіан Фрідріх Гельдерлін, Йоганн Готфрід Гердер, Генріх Гейне, Людвиг ван Бетховен, Йоганнес Брамс, Ріхард Вагнер, Каспар Давид Фрідріх, Карл Шпіцвег, Йозеф Антон Кох та інші навіки прославили німецьку націю. Власне формування як поняття «нації», поява національної самосвідомості серед народів Європи хронологічно збігається з діяльністю «романтиків». Романтичний ідеалізм, що в’ївся у німецький національний характер, із його ірраціональністю та жагою боротьби пізніше двічі приведуть німців до нерівної, але героїчної битви проти всього світу.

Епоха романтизму в мистецтві завершилась у другій половині XIX століття, полишивши за собою, однак, чисельних послідовників, та намітивши певні тенденції, що повторювалися вже у XX столітті.

Ідеалізація естетики романтизму в 20-х і 30-х роках ХХ століття стала тенденцією серед консервативно налаштованих німецьких митців, що стояли в опозиції до модерністських течій. Так, німецьке мистецтво того часу, як і німецьке суспільство в цілому, ділилися на «правих» і «лівих». Тодішні реалії вимагали чітких визначень та рішень. Хтось мав сказати, що насправді було і є мистецтвом, а що – вважати за помилку. Боротьба на «культурному фронті» була запеклою.

у 1920 році у Дрездені було створено так зване «Німецьке товариство мистецтв», що мало на меті «боротьбу проти загнивання» німецького мистецтва. Діяльність цієї організації пізніше надихнула Альфреда Розенберга у 1928 році утворити «Бойовий союз за німецьку культуру». Метою цієї організації було створення міцного осередку для німецької творчої інтелігенції «правого» спрямування. До союзу належали деякі відомі діячі мистецтва та культури, зокрема згаданий вище художник Ганс Адольф Бюлер, також Отто фон Курсель, філософ-ідеолог консервативної революції – Отмар Шпанн, філософ Герман Шварц, письменник, поет Адольф Бартельс та інші. В межах цієї організації німецький романтизм вважався одним із необхідних орієнтирів для сучасного мистецтва та одним із джерел «справжнього» німецького мистецтва.

Серед учасників «Бойового союзу» примітною фігурою є Ганс Адольф Бюлер. Естетика німецького романтизму в творчості цього митця займає особливе місце. Бюлер, безперечно, наслідував як стиль, так і тематику, однак, у цьому наслідуванні немає жодної штучності – навпаки, картини Бюлера такі ж живі, щирі та глибокі, як і в романтиків минулого, де ані форма, ані зміст не поступаються одне одному.

Декілька слів про особистість художника: Ганс Адольф Бюлер народився у 1877 році у Штайнені. В 1892-1896 навчався в мистецькій школі містечка Шопфгайм (Баден-Віттенберг). У 1898-1908 навчався в Академії мистецтв у місті Карлсруе, був магістрантом відомого німецького художника Ганса Тома (також близького до романтизму, Тома навіть порівнювали з Людвігом Ріхтером). З 1905 по 1910 Бюлер здійснював навчальні поїздки до Італії, у Римі він працював у майстерні, що колись належала відомому німецькому художнику – символісту Максу Клінгеру.

У 1914 році отримує звання професора в Академії мистецтв у Карлсруе.

У 1914-1917 році Ханс Адольф Бюлер знаходиться на західному фронті як військовий художник.

Як вже було зазначено вище, Бюлер належав до націоналістично налаштованих діячів мистецтв. У1930 році він став головою відділення Бойового союзу за німецьку культуру у Карлсруе, а вже через рік вступив у НСДАП.

Після демобілізації у 1917 році художник придбав руїни замку Спонек у Кайзерштулі, відреставрував його і облаштував в одній із веж студію, де працював над портретами, пейзажами, зосередившись зокрема на міфологічній тематиці.

З 1932 по 1934 Бюлер – директор Академії мистецтв у Карлсруе, яку він реформує відповідно до нових політичних умов у Німеччині. У 1934-1940 рр.. був головним редактором художнього журналу «Образ» (нім. Das Bild). У 1937 році був удостоєний Гран-прі Всесвітньої виставки в Парижі за картину «Німецька Месопотамія».

Помер художник у 1952 році в своєму замку.

Гострі скелі, рвані хмари, промені світла, людина-одинак, особистість проти всемогутньої природи, проти цілого світу. Все це зображено на полотнах Бюлера, які є ніби свідченням насправді неперехідності ідей романтизму та невичерпності стилю. До того ж сам час потребував «романтиків» – борців, ідеалістів, адже назрівала велика війна, за висловлюванням Леона Деґреля, «війна ідеалістів та романтиків проти двох типів матеріалізму – капіталістичного та марксистського».

Творчості Ганса Адольфа Бюлера також близький романтичний містицизм. Яскравим свідченням цього є полісемантична картина «Повернення додому» (1940). Власне це полотно, що безумовно вражає глядача своїм ліризмом на межі ідилії та трагедії, вже у наш час збудило живий інтерес до персоналії Ханса Адольфа Бюлера.

Творчість Бюлера, однак, уже досить давно потрапила до поля зору мистецтвознавців. Так, наприклад, у 2016 році в світ вийшла монографія сучасної німецької дослідниці Крістіни Золтані під назвою «Життя та творчість художника Ганса Адольфа Бюлера 1877-1952». Примітно, однак, що книга з аналогічною назвою авторства Фріца Вінкендорфа, була надрукована ще у 1961 році, а у 1968 вийшли «Спогади про професора Ганса Адольфа Бюлера» за авторством Франца Надлера, а у 1988 році Рюдигер Гоффман опублікував дослідження «Ганс Адольф Бюлер – політична культура та художник».

Світ насправді завжди знаходиться у коливаннях. Нові, або зовсім не нові ідеї швидко завойовують людські уми, але згодом поступаються іншим, протилежним. Матеріалістичний світогляд, віра у всемогутність науки, розум, раціоналізм стають дедалі хиткішими, адже попри очікування вони не породили світу суцільного процвітання та миру – навпаки, суперечності стають все гострішими, війни – жорстокішими. Світ, де панують ідеї розрахунку та вигоди породив для цього достатньо причин, підстав та засобів. У цьому полягає підступність та ницість сучасного світу. Однак, ідеалісти і романтики не зникли. Такі є серед людей мистецтва, літераторів, художників, такі стають добровольцями війн та бійцями революцій, лицарі, замки яких складаються з книг і картин.

Принципове неприйняття приземленої сучасності все більше охоплює юні серця, що прагнуть вершин духу. Невдовзі ми побачимо інше мистецтво, іншу реальність та інше життя.

Автор: Руслан Лубинський