Філософсько-релігійні погляди Дмитра Мережковського можна назвати, використовуючи слова Миколи Бердяєва, «новою релігійною свідомістю». У добу Срібного віку досить багато письменників-мислителів у Російській імперії зверталися до досить специфічних релігійно-філософських течій, таких як теософія та антропософія (як, наприклад, Андрій Бєлий) чи до християнства у дещо змінених і навіть єретичних формах. Лев Толстой вже став одним з російських єресіархів, і близькими до такої були й інші автори як Василій Розанов (який відкидав істину Нового Заповіту заради істини Старого) та Дмитро Мережковський. Декадентство Дмитра Мережковського сприймалося деякими священнослужителя Російської імперії як якесь єретичне вчення. Хоча саме сімейство Мережковських стало організаторами відомого «Філософського-релігійного товариства», де збиралися не тільки тогочасні письменники та публіцисти, але й церковнослужителі Православної Церкви. Однак, Мережковські самі відділилися від Церкви, організували свій невеличкий релігійний союз/орден з другом їх сімейства Дмитром Філософовим.
Більшість дослідників розглядають погляди Дмитра Мережковського як певний єретичний варіант православного християнства. Якоюсь мірою так і є, однак, по суті, він відкидає християнство як абсолютну релігію, визначаючи її історичний характер. У своїй статті «Св. Софія» він напряму зазначає, що та релігія, яка існувала завжди і лежить в основі усіх інших релігій, є Релігією Трійці. У цих ідеях він максимально наближається до традиціоналістичного концепту Примордіальної Традиції, ще до виникнення самої школи інтегрального традиціоналізму. Відповідно до цього концепту, за Мережковським, християнство є лише певним історичним проявом цієї Релігії Трійці. І саме історичне християнство піддає критиці Мережковський.
Мережковський критикує за слабку плотьськість історичне християнство. Цю ідею тіла в християнстві він перебирає від Розанова, починаючи розглядати проблеми тіла та статі. Мережковський зазначає, що історичне християнство є занадто ноуменальним, відстороненим від тілесної реальності. Воно відсторонилося від тіла, світу, припинило бути у ньому присутнім, жити в ньому, а відійшло убік, замкнувшись на собі. Воно звернулося лише до божественної сутності Христа, забувши про його тілесність. Надало перевагу лише одній його частині, забувши, що істина є саме в єдності плоті і Бога. У цьому Мережковський вбачає й історичну проблему Православної церкви. Через її відстороненість від тілесного вона ставала предметом узурпації з боку російського царя, його слухняним інструментом, тим самим знецінивши себе саму.
Мережковський зазначав, що існує дві прірви і схиляння до якоїсь з них є згубним, істина знаходиться у їх об’єднанні, об’єднанні Христа та Антихриста. Цій ідеї присвячена трилогія романів Мережковського. Взагалі, уся складність образів Христа та Антихриста полягає у тому, що вони можуть мати багато трактувань, і одне з них, як зазначає Ольга Волкогонова, є протиставленням тілесного і духовного. Відповідно, одна з головних трагедій романів цієї трилогії полягає в осягненні цієї істини, в осягненні об’єднання цих двох прірв.
На цій основі і виникає певний антропологічний концепт Мережковського. У його часи, у другій половині ХІХ століття, серед російської молоді нігілістичного та анархістського спрямування була досить популярною ідея людинобога. Мережковський же пропонує ідею про боголюдину, концепт, який мав би бути результатом революції духу. Будучи свідком двох революцій, Мережковський вітав той революційний настрій, що сформувала революція 1905 року, у ній він вбачав зовсім не політичну революцію, а духовну. Унаслідок духовної революції люди мали б перетворитися завдяки божественній любові, бо саме через абсолютну любов досягається і абсолютна свобода. Відповідна людина, що пережила духовну революцію, яка через акт абсолютної любові відкриває для себе простір свободи, і є тим образом боголюдини, об’єднання плоті та духу. Відповідно, далі Мережковський вбачав, що через таку особистісну революцію духу мало б перетворитися і саме суспільство, утворивши спільноту вільних індивідів. Ольга Волкогонова ж називає цей концепт «містичним анархізмом». Власне тут Мережковський показує єдність Христа та Антихриста, політики та бога, плоті та духу, те, чого не робила Церква – не влазила у суспільні відносини людей, у проблеми їхнього тіла, зайнявши суто ноуменальну позицію – мало здійснитися в епосі Третього Заповіту. Де дух брав би участь у суспільних перетвореннях, а не був би відсторонений від них, замкнувшись на самому собі.
Цю ідею можна спостерегти в історико-міфологічній перспективі релігійно-філософської трилогії Мережковського «Таємниця трьох». Перед тим, як почати розгляд проявів першопочаткової Релігії Трійці у конкретних релігійних традиціях Середземномор’я: єгипетській, критській, шумерській, фінікійській тощо, він розглядає, що таке є ця таємниця трьох. Таємниця одного, зазначає Мережковський, це таємниця однієї людської особистості; таємниця двох – це таємниця статі. На цій таємниці хотілося б і дещо зупинитися, в контексті нашої роботи. Цікавим є розгляд Мережковського на шляху переходу від одиниці до трійки, де проміжним є двійка – пара, він та вона і їх статевий союз, що має сакральне значення і має свій божественний міфологічний зразок у культах Батька і Матері, а також їх союзу, що породжує життя і весь світ. Сам Мережковський використовує неймовірно проникливу фразу, для характеристики цієї таємниці статті, він пише, що це унікальна ситуація, коли одне буття проникає в інше буття, при цьому його не руйнуючи; тим самим утворюючи єдність, єдине буття. У своєму іншому романі «Народження богів, або Тутанхамон на Криті», Мережковський описує давньокритський культ Батька та Матері, які зачинають та народжують Сина, щоб принести його у жертву заради спасіння людства. І, по суті, заради породження самого світу, бо у своїй статті «Хрест та пентаграма» Мережковський зазначає, що хрест символізує увесь простір, розтеразного бога, який в акті розривання, розпинання, жертвоприношення утворює простір, світ. Весь світ – це розірваний Бог. Відповідно, цю ідею, таємницю Трійці, він розглядає в інших міфологіях, серед інших богів: Осіріс-Ісіда-Гор, Зевс-Деметра-Діоніс, Ану-Іштар-Таммуз тощо. Тож у цьому ключі велику роль відіграє саме тіло – тіло Бога. Бо акт розривання, розпинання, результатом, якого є світотворення, є актом тілесним, що стосується безпосередньо плоті. І це саме та тілесність, про яку забуло християнство, тіло Христа.
Що ж до таємниці трьох – то це таїна багатьох, таїна суспільства. Однак, за видимою трійкою знаходиться четвірка хреста, де 4 – це єдність усіх трьох.
Автор: Ярослав Спічек
