Про Локі – веселуна, хитруна і красунчика скандинавської міфології – чули навіть ті, хто міфологією не особливо-то і цікавиться. Головним чином, звісно, через великобюджетні екранізації коміксів Marwell. Чи це на краще – питання окреме. Та факт цілком очевидний: Локі у виконанні Тома Гідлстона багатьом припав-таки до душі, і не без причини. Це таки яскравий і харизматичний персонаж, засадничо – морально амбівалентний (наче поганець, а наче і не завжди), і принаймні почасти це ґрунтується на літературно-міфологічній основі, представленій обома староісландськими еддами.
Той Локі, на базі якого був створений популярний коміксний образ, так само неоднозначний, виходячи навіть не з сучасних моральних позицій, а, властиво, з давньоскандинавських. Він був важливим персонажем мітологічного метанаративу, вважався богом-асом, але виразних слідів культу Локі наразі не знайдено ані на археологічному матеріалі, ані на писемному. Ми взагалі звикли вважати Локі або безвідповідальним хитруном і маніпулятором (психопатом), який не вміє або не бажає прораховувати наслідки своїх дій, або взагалі руйнівним, інфернальним, есхатологічним персонажем, який вривається у мітичний чат з гучним воланням «ПАЛИ ЛАРЬОК – НАСТАВ РАҐНАРЬОК!», або просто таким собі блазнем богів.
Але наскільки це все справедливо? Спробуємо розібратися.
На перший позір, Локі на типового германського героя не скидається. Бо хто такий типовий германський герой? Насамперед воїн – у тому чи іншому вигляді. Майже всі скандинавські боги чоловічої статі мають певні мілітарні атрибути і конотації. По суті, Асґард можна розглядати як військовий підрозділ, очолюваний старим генералом Одіном, а всі присутні мають якщо не військове звання і спеціалізацію, то принаймні навички поводження зі зброєю. Геймдаль – прикордонна служба, мисливець Улль – ППО, Тюр – ССО, Тор – просто смерть ворогам, ховайся в жито всякий йотун; молодші діти богів: Маґні, Моді, Відар, Валі тощо – всі при зброї; навіть Фрейр – персонаж за функціоналом цілком миролюбний, бог родючості – і той мав меча, а коли віддав його за наречену, Ґерд, і то примудрився вколошкати йотуна Белі оленячим рогом (спокійно-войовничий архетип Шіви на лице). Мілітарні конотації мають також богині (жінки – sic!) Фрея і Скаді. Та й сама Вальгалла – це, по суті, військовий рай з валькіріями та ейнгеріями. Враховуючи термінальну мілітаризацію германського суспільства принаймні з середини I тисячоліття, якщо не раніше, це не має нас дивувати. Як казав Еґіль Скалла-Ґрімссон, «зараз час такий, що ніхто без зброї не ходить».
І от читач може зауважити, що якраз Локі з цієї парадигми випадає. Його атрибути – рибальські тенета і якесь чарівне взуття, щоб «мандрувати небом і водами». Ані зброї, ані обладунків. Єдиний відомий двобій Локі – це бійка з Геймдалем за так зване намисто Брісінґів, причому обидва билися у подобах тюленів (не питайте, може тотемізм якийсь, може етіологічний міф про шлюбні бої ластоногих). Так, на Раґнарьок Локі знову буде битися проти Геймдаля, то й що, на Раґнарьок усі будуть битися, там правила такі… Ухилитися від Раґнарьоку – зась, хіба що ви з друзями сидите в Гель до кращих часів, як нефортунний Бальдр.
Ну і – який ти, в дідька, типовий германський герой, якщо не при зброї?
Поставимо питання інакше: а хто такий герой взагалі?
Більшість словників подає дві дефініції до цього терміну. Одна – просто «дійова особа», «персонаж». «Літературний герой», наприклад. У цьому сенсі Локі таки герой, але це банально, нудно і не героїчно. Не в наші часи такими героями захоплюватись. Друга ж дефініція – морально-етична, соціальна, за якою давньогрецьке ἥρως (hērōs) поєднує низку значень: «напівбог», «військовий вождь», «захисник». У ширшому сенсі – особа, відзначена унікальними актами відваги або шляхетністю характеру, чия діяльність працює на благо спільноти. За цією дефініцією герой зокрема розв’язує суспільні конфлікти, вирішує виключні за масштабом проблеми, бере на себе підвищені порівняно з рештою обов’язки і відповідальність і може бути прикладом для наслідування. Розгляньмо ж Локі саме в цій оптиці.
Згрубша кажучи, більшість діянь Локі можна розділити на три категорії:
- Локі стає нудно, він починає розважатися, втягує себе та інших у неприємності, але завдяки своїм особистим якостям виплутується, іноді навіть з користю для спільноти – це соціальна конотація;
- Локі, ображений на цілий світ, виривається з ланцюгів і у компанії вогненного велета Сурта, своїх монструозних дітей вовка Фенріра і змія Йомунґанда, песика Ґарма, інших йотунів і мерців іде цей світ валити – це хтонічно-есхатологічна конотація;
- Боги стикаються з якось проблемою, і Локі допомагає її вирішити – це сотеріологічна конотація.
Друга категорія під героїчне жодним чином не потрапляє і через це нас не вельми й цікавить. Розглянемо першу і третю. Але перед тим – згадаємо ще дві важливі у мітознавстві дефініції, які нам ще знадобляться: культурний герой і трикстер.
Термін «культурний герой» запровадив на початку XX століття Курт Брейзіґ. Концепція прижилася і виявилася досить плідною. Культурний герой – це діяч, який створює або приносить людям культурні цінності, як матеріяльні, так і абстрактні: знаряддя праці та ремесла, музичні інструменти та вміння на них грати, харчові продукти й методи їх видобування, писемність, закони, обряди, морально-етичні норми, ба навіть базові речі, необхідні для нормального життя: сонце та інші небесні об’єкти, вогонь, водойми, ліси й саму землю. Типові приклади таких персонажів – Прометей, Мерлін, Мойсей, Ґільґамеш, Вішну/Кришна, фінські Вяйнямьойнен та Ільмарінен, кельтські Луґ, Мананнян, Оґма, Дід-Крук палеоазійського фольклору. Культурними героями скандинавської традиції постають Одін, Фрея, Ґевйон і майстри-дверґи.
Термін же «трикстер» («хитрун, фокусник») вперше вжив Пол Радін, який досліджував міфологію корінних американців віннебаго. Трикстер – це свого роду Тінь культурного героя. Йому притаманні гострий розум, хитрість, нестримна енергія – і абсолютна безвідповідальність. Зазвичай трикстер керується чистим егоїзмом, не вміє і не бажає рахуватися з іншими ані передбачати наслідки своїх дій. Він далеко не завжди злий, але завжди хаотичний. Трикстер намагається досягти свого завдяки обману і хитрощам. Типові приклади – це Одисей, Лис Рейнар і Лис Микита (і фольклорний образ лиса/кота загалом), Анансі з фольклору Карибського басейну (з яким ви точно знайомі завдяки Нілу Ґейману), Койот з фольклору низки спільнот корінних американців, індійський король мавп Гануман, Арлекін (який уже нічим не нагадує свій історичний прототип — германського імператора Карла V), кельтські лепрекони, піксі, паки, Тіль Уленшпіґель, ірландський Брікріу, валлійські Ґвідіон і Блодейвед, японська кіцуне, норвезький Аскеладен, осетинський Сосруко, різноманітні чорти та біси фольклору носіїв авраамічних релігій (українська традиція тут вельми показова). Іноді функції культурного героя та трикстера притаманні одній і тій самій персоні: Прометей, Одисей, Мананнян, Одін, Ґвідіон, Анансі й Дід-Крук.
Ризикнемо припустити, що Локі відноситься саме до цього останнього типу. Його вчинки з першої категорії характеризують Локі як трикстера. Але! Частина витівок завдяки його ж винахідливості приносять асам вигоду. Найбільш значущі кейси – це епізод із волоссям Сів, дружини Тора, і з великим будівництвом укріпрайону в Асґарді. Міноборони Асґарду було ним дуже задоволено.
«Молодша Едда» («Мова ремесла скальдів») розповідає нам, що:
Якось Локі, син Лаувей, зробив таку капость, що відрізав у Сів її волосся. І коли Тор про це дізнався, то схопив Локі й уже хотів був переламати йому всенькі кісточки, але той заприсягся, що відшкодує завдану Сів шкоду — у неї буде волосся із золота, яке ростиме, наче її власне. Потому подався Локі до дверґів, які звалися синами Івальді, а ті створили і таке волосся, і Скідбладнір, і спис, що належить Одіну і зветься Ґунґніром.
Але, вочевидь відчуваючи брак адреналіну, Локі заклався з іншими дверґами, що вони не зможуть перевершити працю синів Івальді. А вони взяли і перевершили. В процесі кування чарівних речей Локі перетворився на ґедзя і почав їй кусати, щоб вони зіпсували роботу, щоби відтак він переміг, але дверґи – міцні й наполегливі хлопаки, і нічого в нього не вийшло. В результаті у богів з’явилися такі артефакти, як золоте волосся Сів (можливо, це дуже сильно редукований міф про походження культивування злаків), спис Одіна, який ніколи не хибить (спис – надзвичайно важливий інструмент військового культу германців: жбурляючи списа перед битвою, конунг присвячує всіх полеглих на полі Одіну), корабель Фрейра Скідбладнір, який можна розібрати й носити у кишені, і в чиї вітрила завжди дме попутний вітер, перстень Драупнір, з якого щодев’яту ніч утворюються ще вісім перснів такої ж ваги, кабан з золотою щетиною, на якому їздив Фрейр, і знаменитий молот Тора – Мйолльнір. Боги дуже зраділи, а Локі – не дуже: на кін у суперечці він поставив власну голову. Зрештою йому вдалося відбрехатися, але мстивий дверґ Брокк познущався з нього, зашивши йому рота (імовірно, саме цей образ Локі зображений на камені часу вікінґів зі Снаптуна, Данія).
Друга історія стосується походження Слейпніра – восьминогого коня Одіна. Коли аси побудували Асґард, то зауважили, що не вистачає нормальної стіни, щоб захищатися від ворогів. Укріплень – ніц нема. До них прийшов один майстер-йотун (його імені не наводиться) і запропонував свої послуги, а Локі порадив його найняти. В якості оплати йотун зажадав сонце, місяць і на додачу – Фрею, найвродливішу з богинь. Аси виставили зустрічну умову: фортеця мала бути готова за півроку. Йотун взявся до справи, а будматеріяли йому возив його йотунський кінь Свадільфарі. Йшлося до того, що він-таки не зірве дедлайнів будівництва, а віддавати сонце і місяць, уже не кажучи про Фрею, богам не кортіло. Знайшовши цапа-відбувайла ув особі Локі, який порадив такого виконроба, боги стали наполягати, щоб він і розв’язав проблему. Локі не вигадав нічого ліпшого, крім як перетворитися на кобилу і спокусити Свадільфарі, відриваючи його від роботи. Зрештою йотун не встиг завершити будівництво у визначений термін і пішов собі геть, а Локі – у подобі кобили – народив лошатко, з якого згодом і виріс Слейпнір: найкращий з коней. Аси ще потім довго кепкували з Локі. Чуєш, ерґі-подбіний, а ти на рішення здібний, – щось у цьому дусі…
Також Локі відповідальний за створення проклятого скарбу дракона Фавніра, він же – у німецькій версії – скарб Нібелунґів, але позаяк це золото призвело до насильницької смерті силу-силенну героїв, то навряд чи це можна зарахувати до культурних здобутків. Хіба що припустити, що це був якийсь хитрий план Одіна з мобілізації героїв у лави ейнгеріїв для участі в останній битві (тотальну мобілізацію описали раніше за Юнґера…). Тоді так, Локі герой. Але ми тут за таке трактування не тримаємося.
Цікава також деталь з епізоду з «Молодшої Едди» («Видіння Ґюльві»), де Локі, переховуючись від асів, знайшов притулок у якійсь халупі на горі побіля водоспаду Франанґер. Спеціально зазначено, що він плів рибальські тенета. Далі:
Аж бачить він, що аси наближаються до нього, бо Одін з Глідск’яльву помітив, де він переховується. Кинувся він геть із хати до річки, а тенета пожбурив у вогонь. А коли аси прибули до тої хати, то першим увійшов той, кого звали Квасиром, і побачив у вогні попіл і обгоріле мотуззя, і зметикував, що це було рибальське знаряддя, і сказав про це асам. Тоді взяли вони і зробили собі тенета за тою подобою, що, як було видно з попелу, зробив Локі.
Тими-таки тенетами його й упіймали. А цікавий цей епізод тим, що тут майже прямим текстом сказано, що Локі опосередковано навчив асів робити рибальське знаряддя.
У сюжеті з викраденням Ідун, берегині яблук вічної юності, Локі спершу образив йотуна Т’яці, потім, щоб викупити власне життя, викрав для нього Ідун, потім – під тиском асів – викрав її назад, Т’яці це помітив і помчав навздогін, і аж до Асґарду, де аси його і вбили. Дочка Т’яці, Скаді, не стала терпіти такої наруги та пішла мститися. Замість того щоб і її вбити, аси запропонували їй відшкодування. Вона зажадала собі за чоловіка Бальдра, найгарнішого з асів, але так сталося, що вийшла за Нйорда (невдале обирання ніг всьому виною), і ще, щоб її хтось розсмішив. Позаяк єдиним гумористом в Асґарді був Локі, він влаштував справжній перформанс: прив’язав один кінець мотузки до цапової бороди, а другий – до власних тестикулів, і –
…почали вони смикати кожен у свій бік, волаючи несамовито на два голоси. Потім повалився Локі Скаді на коліна, і вона засміялась. Тоді аси уклали з нею мир.
Епізод цей розглядають в оптиці культу богині-йотунки Скаді, де в ході жертвопринесення треба було ритуально каструвати або чоловіка, або самця якоїсь звірини, але нас тут цікавить інше. Локі, формально бувши вже ні в чому не винуватим (не він убив Т’яці), але представляючи свою спільноту (асів), придумав вихід із дражливої ситуації, й заразом вигадав сміхову культуру, яка у давніх скандинавів поширена неймовірно, хоча гумор їхній – доволі специфічний.
Можливо, в основі цих сюжетів лежить низка мітів про походження значущих і корисних речей: зброї (спис і молот/сокира), рільництва (волосся Сів), корабля, будування фортець, конярства, грошей (перснів), рибальських тенет і сміхової культури. Але навіть якщо це необґрунтоване перебільшення – функція Локі як культурного героя розкрита.
Цікавіша третя категорія. У цих історіях Локі примудряється врятувати богів, не наробивши при тому лиха. До таких відносяться епізоди зі «Старшої Едди»: з «Пісні про Трюма» і з «Пророцтва Вьольви».
У першій, знаній також як «Пошуки молота» (і вперше перекладеній під назвою «Виправа про молот» Освальдом Бургґардтом, він же – Юрій Клен), йотун наймення Трюм викрав у Тора його уранічну кувалду. Аси забили на сполох: адже без своєї зброї Тор не зможе ефективно захищати богів і людей. Локі визвався вивідати, що ж сталося. Позичивши у Фреї плащ із соколиного пір’я, він полетів на розвідку до Йотунгейму, де його правитель, Трюм, чесно сказав: так, це я вкрав Мйолльнір, і що ви мені зробите? Хочете його назад – віддайте за мене Фрею.
Фреї ця ідея радикально не сподобалася (схоже, у скандинавській традиції було табу на сексуальні контакти між чоловіком-йотуном і жінкою з асів/ванів, а от навпаки – жодних проблем). Рятівну ідею підказав, як не дивно, не Локі, а Геймдаль: а пошлімо ми Тора, перебраного на Фрею, гірше не буде. Тепер уже Тор виголосив бурхливий протест, але тут знову до справи взявся Локі, нагадавши йому про дилему трамвая:
Змовкни ти, Торе,
стримай слова.
Хутко замешкають
йотуни в Асґарді,
якщо ти свій молот
забрати не зможеш.
Затим Тор перебрався-таки на наречену (голив він при цьому бороду чи ні – не сказано), Локі – на його служницю, і в такому вигляді поїхали вони на ризиковану операцію. Під час бенкету, коли Тор змегелив смаженого бика, вісім лососів і випив три діжки меду, Трюм запідозрив обман:
Хто таке бачив,
щоб жінка так жерла?
Не відав жінок я,
щоб так напихались,
ані дівчат,
щоб мед так глитали.
Локі рятує ситуацію:
Фрейя не їла
вісім ночей,
квапилась діва
до Йотунгейму.
Комедія на цьому не закінчилася:
Відгорнув він [Трюм] хустину,
жадав поцілунку,
аж відсахнувся
геть сторопілий:
«Чом так палає
погляд у Фреї?
Очі у діви
багаттям горять!»
Локі знову приходить на допомогу:
Фрейя не спала
вісім ночей,
квапилась діва
до Йотунгейму.
Локі приспав пильність конунґа йотунів, і той зрештою виніс-таки молот, щоб освятити ним шлюб. Ясна річ, побачивши улюблену іграшку, Тор вихопив її з рук Трюма і влаштував старе добре криваве весілля. Локі тут, маємо зауважити, діє як культурний герой par excellence: 1) дізнається, де дівся Мйолльнір; 2) мотивує Тора поступитися ґендерними упередженнями (а це та ще задача у давньоскандинавському суспільстві, де ґендерні ролі були чітко зфіксовані, а відхід від них, ergi, означав якщо не соціальну смерть, то серйозні репутаційні втрати – тим паче коли йдеться про такого ультрамаскулінного героя, як Тор); 3) заспокоює Трюма, давши можливість показати вкрадений молот, що загалом і врятувало ситуацію. Відзначимо, що якраз у цій ситуації Локі не винуватий жодним чином. Принаймні ані тут, ані деінде не згадано, ніби це Локі сам і віддав Трюмові молота. Понад те: за свої труди й ризики (а мандрівка в Йотунгейм то справа ризикова, це вам будь-хто скаже) Локі не дістав жодного зиску ані винагороди. Його головна мотивація тут – допомогти асам, врятувати світобудову від космічної катастрофи.
Другий епізод – не такий очевидний з погляду участі у ньому Локі. Йдеться про строфи 17-18 «Пророцтва Вьольви». Троє асів – Одін, Генір і Лодур – знайшли на березі моря два дерев’яні опудала у вигляді людей, одне (чоловік) називалося Аск, а інше (жінка) – Ембла. Про це в оригіналі сказано так:
Önd þau né áttu,
óð þau né höfðu,
lá né læti
né litu góða;
önd gaf Óðinn,
óð gaf Hænir,
lá gaf Lóðurr
ok litu góða.
Дослівно:
Не мали ні подиху (önd),
ані душі (óð) вони,
ні волосся (lá), ні поведінки/руху/звуку (læti),
ні кольорів гарних;
подих дав Одін,
душу дав Генір,
Лодур волосся дав
і колір гарний.
Адекватність інтерпретації терміну óð як душа відсунемо вбік, а от lá розглянемо. Едвард Петіт у своєму виданні «Старшої Едди» зауважує, що значення lá є предметом дискусій: висувалися гіпотези «обличчя», «кров», «тілесне тепло», «шкіра». Також існує припущення, що тут lá це те саме слово, що і більш вживане læ: вміння, вправність, ремесло, мистецтво, навички, талант, і – барабанний дріб! – хитрість, підступність.
Всі перелічені риси – подих, душа (в сенсі натхнення, одержимість, духовність) і оте lá – вочевидь заявлені як характеристики, які роблять людину людиною. Скидається на те, що, наділивши опудал ними, аси їх оживили, перетворили на людей, гадано – перших у світі, таких собі нордичних Адама і Єву. Тепер спробуємо визначити, що ж таке Лодур їм дав?
Варіант «волосся» видається найменш імовірним, позаяк і без волосся цілком можна бути людиною. Варіант «кров» теж небездоганний з погляду лінгвістики. «Тепло» можливе у випадку, якщо під час запису відбулася помилка (hlæ перетворилося на læ, ще й у формі lá). Зі «шкірою» теж не все зрозуміло, хіба що похідне від lær «стегно» (пор. староангл. leere «шкіра») або leðr – власне «шкіра».
Варіянт із особистими якостями – такими, як вправність, талант, хитрість – вразливий з погляду формальної логіки: погодьтеся, без всіх цих рис людина теж може прожити. Але він оптимальний з оптики чисто філологічної. Якщо припустити, що цей варіант адекватний, то Лодур дав майбутнім людям те, що робить їх чимось більшим за лантухи з кров’ю і кістками: інтелект.
А до чого тут Локі?
Річ у тім, що персонаж Лодур, крім цих двох строф з «Вьольви», більше ніде не зринає. Якщо про Геніра ще згадують у «Молодшій Едді», то про Лодура – нічичирк. Понад те: історія про Т’яці та викрадення Ідун починається з того, що мандрували собі троє асів: Одін, Генір і хто? Правильно: і Локі. Видається, що ця «трійця» є рудиментом якогось страшно архаїчного культу або міфу, який на момент запису едд уже давно забувся. І якщо це так, то Лодур – це ні хто інший, ніж Локі. А якщо lá це, умовно кажучи, інтелект (або тим паче – хитрість, підступність), то хто ще, крім Локі, міг наділити цим людей?
Якщо вся ця конструкція має сенс (а навіть якщо почасти не має і lá це тепло, кров, шкіра або й волосся), то і тут Локі виступає як культурний герой, завершуючи своїм дарунком процес трансформації двох піноккіо на повноцінних членів суспільства. При цьому Локі, знову ж таки, не робить жодної шкоди (підступність, якою він їх гадано наділив – не така вже погана риса з еволюційного погляду, Мак’явеллі й Одін не дадуть збрехати) та не отримує жодної винагороди.
Висувалося припущення, що Локі приклався і до створення дверґів – хтонічних карликів, мешканців Свартальвгейму, одного з нижніх світів, але аргументація у цієї гіпотези слабка і базується винятково на тому факті, що Локі частенько має до діла з двергами й вочевидь непогано знає їхній світ.
Окремо варто зауважити, що на прикладі мітологеми Локі можна проілюструвати, як трикстер не просто мавпує культурного героя, а, власне, стає ним. У цьому сенсі він має багато спільного з Одіном: останній також демонструє риси трикстера (хоча б у сюжеті з викраденням меду поезії). Різниця лише та, що Одін прораховує все наперед, а Локі, скидається, не завжди. Локі своїм трикстерством перевіряє дев’ять світів на міцність, кидає виклик космосу, виконуючи – за батьком нашим Дюмезілем – варунічну функцію, притаманну всякій порядній індоєвропейській міфології. Локі не зло – він необхідний інструмент для балансу системи: власне, ризикнемо припустити, як і Одін.
* * *
Отже, бачимо, що Локі часом може обійтися без вибриків, а навіть і з ними приносить асам (а відтак опосередковано і людям) чимало користі. Локі не помічений на полі бою зі зброєю в руках, але регулярно ризикує життям, у тому числі – заради своєї спільноти. Ламаючи усталені порядки, Локі приносить не просто нові артефакти чи культурі блага, а нові сенси, які за цими благами криються. Саме в цьому, на наш погляд, його – хай і не досить типовий як на германську традицію – героїзм.
І – заразом – трагізм.
А от чи є цей – достеменно – герой прикладом для наслідування, хай кожен вирішує сам.
Автор: Віталій Кривоніс
Автор висловлює подяку колегам Ніл Ефферсон і Скйольду Скефссону за цінні спостереження на задану тему.
Під редакцією Семена Бондара.
