Бескрайняя ночь рецензия

«Безкрайня ніч» Ендрю Паттерсона – камерна ретро-фантастика, яку ви справді заслужили

На Amazon Prime вийшов науково-фантастичний дебютний фільм Ендрю Паттерсона, який одразу ж став одним із найбільш обговорюваних серед поціновувачів незалежного кіно за останній час. «The Vast of Night» активно порівнюють з улюбленим для багатьох серіалом «Дивні дива» («Stranger Things»), однак, таке порівняння після оцінки за естетичними критеріями може бути не на користь другого. В «Безкрайній ночі» немає нескінченної боротьби «всього хорошого проти всього поганого», та й взагалі-то головними героями тут виступають не діти, а молоді люди на порозі дорослого життя, яким, проте, також доводиться мати справу з тим, що виходить за рамки звичної реальності.

«The Vast of Night» –  зізнання від режисера в коханні не 80-м або 90-м, що набили оскомину, а більш ранній епосі 50-70-х років. Часу, коли молоді та прогресивні були схиблені на науково-технічному розвитку, всюди панували параноя та очікування «натискання на червону кнопку». Холодна війна спровокувала появу цілого ряду конспірологічних теорій, пов’язаних з політикою, релігією і уфологією, про що сьогодні згадують здебільшого, звертаючись до жанру фільмів категорії Б або натужних пафосних бойовиків.

Дія стрічки відбувається в маленькому містечку в штаті Нью-Мексико. Поки всі жителі пішли на баскетбольний матч, телефоністка Фей і радіоведучий Еверетт чують зловісні радіосигнали і намагаються в міру своїх сил розгадати їхню природу. Розплутуючи моторошну таємницю, яка, насправді, сама втрутилася в їх тихе життя, молоді люди виявляють кілька пов’язаних між собою людей і подій з минулого.

Вочевидь, фільм є суцільною відсилкою до багатьох інцидентів в Америці 50-60-х років, коли люди розповідали пресі та представникам влади про те, що спостерігали у небі різноманітні літаючі об’єкти або навіть вступали в контакт із загадковими мешканцями інших світів (Розуельський інцидент 1947-го, «вогні в Лаббоксі» 1951-го, Кексбурзький інцидент 1965-го, інцидент у Фалкон-Лейк 1967-го, викрадення подружжя Гілл 1969-го, і б. ін.).

До сьогодні любителі шокуючих теорій та історій про НЛО намагаються зрозуміти, наскільки все це відповідає правді, і наскільки Пентагон міг приховувати ту чи іншу інформацію. Разом з цим «Безкрайня ніч» експлуатує футуристичні очікування покоління тих років та досить іронічно їх обігрує. Диктофон сприймається героями фільму як незвичне нововведення, а ідея надшвидкісних поїздів або «маленьких телефонів з екраном, на кшталт телевізора, який завжди з тобою», і зовсім здається чимось божевільним. Однак, водночас ми разом із авторами починаємо трохи інакше дивитися на технічні досягнення 50-60-х: таким захоплюючим виглядає використання тогочасної радіо- і телефонної техніки.

«The Vast of Night» – візуально вивірений продукт, який претендує на смислову і стилістичну цілісність та доволі свіжий підхід до такого заяложеного жанру, як наукова фантастика про НЛО. Єдиний недолік тут – це затягнута зав’язка, яка може відлякувати деяких глядачів. Насправді, схожість з ретро радіопостановкою фільму тільки на руку, адже вплив єдності місця, часу та дії на наше сприйняття ніхто не скасував. Тут важлива глядацька заглибленість в те, що відбувається: потрібно чути і слухати усі звуки та моторошні нічні розмови, спостерігати за динамікою їзди і бігу, пересування по провінційному містечку. Останній стає ніби невеликою локацією для відеоігри, де є школа, бібліотека і ще всього кілька будівель. Одноповерхова Америка, в якій нема куди сховатися і нікуди тікати.

Крім того, приємним доповненням до візуального ряду і взагалі бонусом для тих, хто любить знаходити всілякі референси, стане наявність «фільму у фільмі» – обрамлення з ретро-телевізором, наче фільтром, через який творці дивляться на події разом із глядачем. Це, звичайно, відсилка до «Сутінкової зони» – напрочуд популярного серіалу-антології з 50-60-х, який розповідав про все фантастичне і потойбічне.

Взагалі, треба сказати, що вказана епоха є як цікавою, так і травматичною для багатьох американців. Та й не тільки для них, адже істерія з гонкою озброєння і чутками про гуманоїдів та літаючі тарілки були актуальними також і для тих, хто жив колись в СРСР. Випробування ядерної бомби, змови, незрозумілі зникнення і «знаки на полях»… Стає зрозумілим, звідки у того ж Лінча (куди ж без нього) з’являється проект «Блакитна троянда» і 8-я серія 3-го сезону «Твін Пікс».

Але, слід зазначити, що «Безкрайня ніч» не навіває параноїдального страху: це приємне і ностальгічне кіно, яке викликає в нас той самий присмак від прочитання оповідань Бредбері в далекому дитинстві. Хоча монолог старої леді про свободу вибору і «небесних людей» у вас ще довго не вийде з голови.

Чому ж нам так хочеться шукати сліди інших світів або навіть міркувати про можливу боротьбу з ними? Ймовірно, це тяга домашніх конспірологів до пошуку надсвідомості? Можливо. Однак, якщо сприймати все це з метапозиції і тримати відповідну дистанцію, яка не дозволить перетворитися на міського божевільного, то подібна тематика змушує нас згадати про дещо важливе. Про щось, що існує навіть поза актуальним порядком денним, який буде змінюватися і розсіюватися, немов очікування захвату «совєтами» і того, коли хтось натисне на ту саму червону кнопку.

Якщо ми чогось не бачимо або не розуміємо, це не означає, що цього не існує. Людина може будувати плани кожного дня, не усвідомлюючи того, що наше маленьке, затишне і провінційне в контексті Всесвіту життя – це тільки моемовський «візерунковий покрив».

Автор: Анастасія Капралова

поділитись