30 січня в український прокат виходить стрічка Сема Мендеса «1917» – рідкісний приклад сучасного кінематографа, що торкається теми Першої світової війни. Однак, ще два роки тому режисер «Володаря Перснів» та «Хоббіта» Пітер Джексон відзняв надзвичайно потужний і цікавий документальний фільм «Вони ніколи не стануть старшими». Це саме те кіно, що можна подивитись до чи після перегляду нової стрічки Мендеса.
Перехід Пітера Джексона до документального кіно взагалі можна вважати подією як такою. Режисер, котрий до цього практично два десятки років знімав масштабне та епічне кіно на кшталт «Володаря Перстнів», «Кінг-Конга» чи «Хоббіта», несподівано взявся за історію та ще й в документалістиці. Але взявся він за роботу ґрунтовно.
«Вони ніколи не стануть старшими» – це документальна стрічка, що по суті скомпонована з різноманітних хронік часів Першої світової війни. Виробництво фільму було організовано спільно з британською мистецькою програмою 14–18 NOW, що присвячена століттю Першої світової війни, та Імператорським музеєм війни разом із BBC, які звернулись до Джексона у 2015 році для проекту. В основу стрічки лягли кадри, взяті з архіву Імперського воєнного музею в Лондоні. Джексон і його команда подивились майже сто годин відеоматеріалів, більшість з яких не бачили до цього, а також прослухали майже шістсот годин інтерв’ю BBC з ветеранами Першої світової. Отримавши ці кадри, Джексон вирішив, що стрічка не буде містити традиційної закадрової розповіді, а натомість – лише уривки інтерв’ю солдатів, що розповідають про їх військові спогади, аби зробити фільм про самих солдатів; з тієї ж причини він ледь не містить будь-яких дат або названих місць.
«Це не історія Першої світової війни, це не історична розповідь, вона може бути навіть не зовсім точною, але це спогади про чоловіків, які воювали – вони просто дають свої враження про те, що таке було бути солдатом», – так свою роботу описував сам Пітер Джексон на прем’єрі стрічки.
При створенні «Вони ніколи не стануть старшими» команда Джексона прослухала інтерв’ю 200 солдатів, з яких 120 увійшли в фінальний варіант стрічки. Сам новозеландський режисер (для якого це, до речі, повноцінний дебют в документалістиці) намагався сфокусуватися саме на досвіді солдат, але в певний момент вирішив, що всі вони будуть не названими, адже практично кожен раз, коли в стрічці звучить чийсь голос – це вже нова людина.
«Я хотів, щоб це виявилось саме тим, що зрештою й було: 120 чоловіків, що розповідають одну історію – як це бути британським солдатом на Західному фронті?», – казав Джексон.
Окрім цього для новозеландського режисера це ще й особиста історія. Його дід по батьківській лінії Вільям Джексон був сержантом в британській армії і брав участь у війні. Сам Джексон потім казав, що процес створення стрічки допоміг йому краще зрозуміти, через що довелось пройти його дідусю.
Навіть після всього вище згаданого можна сказати, що Джексон і його команда провели феноменальну, титанічну роботу над стрічкою, але і це ще не все. Найбільшого драматичного ефекту «Вони ніколи не постарішають» досягають в той момент, коли стрічка з чорно-білої перетворюється в кольорову. Архівні кадри були відреставровані та за допомогою сучасних технологій «розфарбовані». «Чоловіки бачили війну в кольорі, вони, звичайно, не бачили її чорно-білою. Я хотів пробитись крізь туман часу і помістити цих людей у сучасність, щоби вони набули людяності хоча б ще один раз: замість того, би їх бачили лише як «чарлічапліновські» фігури у старовинному архівному фільмі», – так описував свій мотив сам Пітер Джексон.
І слід відзначити, що він своєї мети досяг, адже в першу чергу «Вони ніколи не стануть старшими» – це кіно про людяність в усіх своїх проявах. Титанічна праця Джексона справді відчувається в кожному кадрі цієї стрічки і як ніколи доводить, що звук та колір можуть «оживити» навіть архівні кадри столітньої давнини. До речі, слід окремо відзначити звук, оскільки і тут команда, яка працювала над стрічкою, постаралась на славу.
У «Вони ніколи не стануть старшими» були додані звукові ефекти, а професійні актори озвучування подарували свої голоси солдатам. Щоб досягти цієї мети, для стрічки було найнято фахівців, які вміють читати по губах, щоб спробувати визначити, що конкретно говорять солдати на плівці. При чому складність була ще і в тому, що в кадрі були чоловіки з усієї Великої Британії з її величезною кількістю акцентів, тому фахівцям доводилось ще і визначати звідки саме був той чи інший солдат, щоб дізнатись що і як саме він говорить. І вже після того, як ці питання були визначені, команда Джексона винаймала акторів озвучування з тих самих регіонів, з яких походили солдати.
Звісно ж, такий підхід підкупає. Джексон використовує всі доступні техніки для того, щоб глядач повернувся в часі в 1914 рік і зміг побути з цими солдатами, в кожного з яких своя історія і свої спогади. І всі ці переживання та емоції створюють потужний драматичний наратив. Так на початку стрічки всі вони розповідають про цю війну як про якесь свято – багато британців свідомо брехали про свій вік тільки заради того, щоб потрапити на війну. Вона їм здавалась наче святом, засобом для втечі від понурої реальності та похмурих буднів. Але після прибуття до Франції на передову їх романтичний погляд на війну змінюється – молоді хлопці починають помирати одне за одним: хто від снаряда, хто від хвороби, хто від кулі, хто від голоду. На основі закадрових уривків інтерв’ю з ветеранами цієї війни можна зрозуміти, що саме тоді романтичний погляд на війну почав змінюватись, як змінюється і тон закадрових розповідей. Окрім цього, архівні кадри не тільки показують саму війну та підготовку до неї, але і побут солдат без усіляких прикрас: вони п’ють алкоголь, лаються, курять папіроси, навіть спокійно справляють свої потреби прямо на камеру.
Звісно для тих, хто цікавиться історією, а особливо історією Першої світової, все це навряд чи стане новиною, але саме завдяки дивовижній роботі Джексона і команди все це можна побачити і послухати. Унікальне поєднання архівних кадрів, реставраційної роботи з кольором та звуком та особистих розповідей ветеранів робить «Вони ніколи не стануть старшими» по-справжньому унікальним і видатними документальним фільмом. І хоча фільм присвячено дідусю Джексона, насправді це подарунок всьому людству, оскільки він не є заангажованим, хоча й показує лише одну сторону конфлікту. Цей фільм – справжня машина часу, що дозволяє не тільки подивитись на Першу світову з середини, але і доторкнутись до світогляду людей того часу. А окрім цього, ця стрічка – ще один доказ, що сучасні технології можна використовувати не тільки для блокбастерних спецефектів, але і для справжнього дослідження історії. І не менш цікаво, що нове слово в цьому випадку сказав саме Пітер Джексон.
Якщо на початку тисячоліття він показав наскільки потужними можуть бути технології для створення вигаданих світів, то зараз він показує наскільки вони можуть бути корисними для світу реального. Залишається лише сподіватись, ще «Вони ніколи не стануть старшими» дасть приклад кінематографістам по усьому світі, адже історія заслуговує на це.
Автор: Кирило Пищиков
