Іван Білібін

Новий погляд на ілюстрації Білібіна канадськими ілюстраторами Tin Can Forest

Ілюстрації Івана Білібіна до слов’янських казок можна впізнати за характерним стилем та притаманною колористичною палітрою. Його контурні ілюстрації, прикрашені орнаментальним обрамленням, що схожі за своєю стилістикою на лубки, принесли йому славу та визнання.

Білібіна часто наслідували, цитували творчість, його ж і називали представником «російського модерна». Іван Білібін навчався в майстерні Іллі Рєпіна, та одним з головних натхненників для нього став Васнецов та його «Богатирі», котрих Білібін побачив на одній з виставок:

«Сам не свій, приголомшений ходив я після цієї виставки. Я побачив у Васнецова те, по чому тужила моя душа …».

Вперше Іван Білібін стикається з істинним духом російського села під час подорожі до друзів у поселення Йогна, Тверської губернії. Там він і створює серію акварельних ілюстрацій до казок, що визначають його стиль на багато років вперед.

Повернувшись з літньої подорожі Білібін представив свої ілюстрації рідній тітці, котра й запропонувала твори Білібіна до друку. Ілюстрації з локально залитими плямами виглядали у друці надзвичайно вигідно. 

Окрім книжкової ілюстрації Білібін займався театральними декораціями та карикатурами. За одну з карикатурних робіт «Віслюк 1/20» художник був арештований. Білібін став учасником Світу мистецтва, об’єднання створеного у Петербурзі наприкінці 1890-х.

З 1907 року починає викладати, й серед його учнів такі митці як Георгій Нарбут та Рене О’Коннель, котра була його дружиною. З 1921 року до 1936 знаходиться в еміграції спочатку у Каїрі, а згодом у Парижі. Там Білібін продовжує працювати над ілюстраціями до творів братів Грімм та збіркою «Тисяча та одна ніч».

У 1936 році Іван Білібін повертається до Ленінграда, де під час Другої світової війни, 7 лютого 1942 року помирає в захопленому Ленінграді від виснаження. Стилістика Білібіна, що була сформована під впливом багатьох факторів, загалом побудована на ахроматичних лініях, що утворюють силует. А колористичне рішення на приглушених акварельних кольорах.

Головною тематикою творів Білібіна завжди були казки та билини Давньої Русі. Часто під час подорожі він створював велику кількість замальовок та вивчав літературні джерела.

Друзі та колеги Білібіна зазначали його виняткову педантичність: обережно та детально він виводив лінії своїх ілюстрацій, за чіткість яких Білібіна називали «Іван – залізна рука».

Поступово майстер книжкової ілюстрації відходить від лубків та починає ближче знайомитися з технікою давньоруського іконопису. Його лінії втрачають контрастний характер, стають тоншими та граційними. 

Нині творчістю Білібіна надихаються навіть у Торонто. Група митців під назвою Tin Can Forest, у складі якої Пет Шевчук (Pat Shewchuk) і Марек Колек (Marek Colek) створюють казкові ілюстрації, надихаючись слов’янським фольклором та канадськими пейзажами.

Окультна тематика та посилання на казки про бабу-ягу та бременських музикантів є одними з впізнаваних особливостей. Лякаючі, на перший погляд, ілюстрації здаються не такими вже й моторошними, коли приглядаєшся до деталей. А деталей на ілюстраціях Tin Can Forest більше ніж достатньо. 

Художники співпрацюють вже близько 10 років і встигли отримати безліч нагород та премій. Tin Can Forest друкувалися у таких виданнях як The New Yorker, Le Monde diplomatique (Німеччина), kuš! (Латвія), AARGH ! (Чеська Республіка), The Lifted Brow (Австралія) та Oaken Throne (США), а також у канадських видавців Drawn and Quarterly, Koyama Press та Kids Can Press.

Нині, як можна побачити на офіційному сайті об’єднання, митці надихаються, аби восени 2020 року видати новий проєкт.

Автор: Анна Збаражська

поділитись