До питання про ритуал у баладі Тамлін

Есей, написаний протисолонь

Існують речі, як мінімум, недивні в колі дослідників, але які ще можуть по-справжньому нас здивувати при достатньо глибокому наближенні до них. Одна з таких речей – це редукція міфу у казку. Таке явище є щонайменше системним і спостерігаємо ми його повсякчас в різних культурах. Коли міф, напряму повʼязаний із ритуалом, втрачає свою актуальність, тобто зникає з тих чи інших причин ритуал, він стає просто оповідкою для малюків, бо насправді єдине, що відрізняє казку від міфу – це магічна сила оповіді.

Спробуємо ж перечитати цей текст в пошуках натяків на релігійні уявлення наших предків. 

Перечитуючи казку-баладу 

Перед тим як ми коротко пройдемось змістом балади, аби нагадати її читачу (чи познайомити вперше), слід сказати декілька слів про варіативність. Вона в Тамліна щонайменше вражає.

По-перше, Тамлін має два варіанти письмової передачі – у вигляді вірша-балади, і в вигляді казки. Баладу ми вперше подибуємо у писемному вигляді в фольклорному збірнику сера Френсіса Джеймса Чайлда під номером 39.

По-друге, численність переписів в різних редакціях з суттєвими й не дуже різницями, а також адаптації в казки потому може кратно заплутати читача. Саме тому ми обрали працювати із текстом англійського фольклориста Джозефа Джейкобса, вміщеному у його Казках Старої Англії в перекладі Володимира Панченка. Отож, окресливши наш шлях, почнемо дослідження із перечитування сюжету. 

Починається наша оповідь в кращих традиціях європейської драми із кохання – кохання приреченого – між красунею Дженет і рицарем Тамліном. Обидва вони – з графських родин, і в них все мало б бути чудово, і мало б дійти до вінчання, але Тамлін пропав. Не ясно звідки, але цілком в логіці міфу, Дженет знає де шукати Тамліна – у Картегохському лісі. Це фактично перший важливий момент. Запамʼятаємо цей ліс. Збираючи з кущів пожовкле листя, Дженет в таємничий спосіб призиває Тамліна. Той приходить і наша героїня питає в нього, де він зараз знаходиться. У королеви ельфів – відповідає Тамлін, – тепер він рицар при королеві. А потім Тамлін розповідає Джанет, як він в такі васальні залежності потрапив:

​Розповів їй юний Тамлін. 

Це другий важливий момент. Його теж слід запамʼятати. Але Дженет не до аналізу ритуалів і міфів, вона хоче врятувати коханого і дізнається від нього як це зробити. Завтра, напередодні дня Усіх Святих, каже Тамлін, королева об’їжджатиме свої володіння в Англії й Шотландії, там буде весь почет.

Коли хочеш ти мене визволити, стань цієї ночі на перехресті між опівнічною і першою годиною, — а круг себе обведи коло з освяченої води.

І додає, що буде він серед третьої сотні рицарів, із королевою на чолі, а перші дві, що їхатимуть, його у своїх лавах не міститимуть. Прикмети такі: зірка на чолі, права рука в рукавиці, ліва без. Врятувати в цю мить буде його можливо так: стрибнути й тримати, хай що відбуватиметься, а як перетвориться він на меча – одразу його кидати треба в криницю, відтак він і стане людиною. Тоді накриваємо його плащем зеленим – і перемога. 

Вся подальша історія – це правильні дії Джанет, порятунок Тамліна і плач королеви ельфів. І щаслива історія кохання. Будьмо! А нам саме час проаналізувати казкові події на предмет редукції. 

Де й коли відбуваються події?

Де починається чарівна дія, ми б сказали, – де розпочинається міф? У Картегохському лісі. З ним то якраз все дуже просто. Цей ліс – типовий принаймні для англосаксонсько-скандинавських уявлень. У скандинавів він називається Мюрквід – Ліс Мороку. Примітка пана Панченка сповіщає нас, що там відбувається різна дивовижа. І так воно зрештою і є, але тут важливо уточнити специфічність таких див – вони були найчастіше невтішні й загалом нецивілізовані. Позаяк ліс цей знаходиться географічно в тій самій місцевості, що й болото з перших сцен Беовульфа і, до речі, рівно там знаходились і Ґренландія із Вінландом (там є і ліси відповідні, читайте саги, що вже). Це ті географічні території, які перебувають за межами окультуреної географії. За межами Мідґарду у скандинавів. Структурно в англосаксів те саме. Є простір відомий – це, в нашій казці принаймні, графства. Є простір невідомий, лімінальний, – болото в Беовульфі, ліс в Тамліні. Туди краще не ходити. Але Тамлін зник загадково, тож шукати його треба в загадковому Картегохському лісі (і зникає він і сам в лімнальному часі – вже не парубок, але ще не одружений чоловік). Ось яка логіка спонукає Джанет іти в цей ліс. І саме ця логіка спонукає ритуал.

Стверджувати ми, однак, цього не будемо, але ствердимо інше – це один з найбільш нестійких ментів року, коли ритуал стає особливо актуальний. І ще – Самайн напряму повʼязаний із явищем ґейса – обіцянки, невиконання якої могло призвести до смерти. Його прояв тут теж є. Про що – згодом. 

Так виглядає часопростір казки й балади відповідно. Де – в містичному лісі за межами світу. Коли – в день розриву завіси між світами. Тепер принаймні стає зрозуміло звідки взявся цілий ритуал – чи пак ритуали – бо вони логічні в межах такого таймлану і простору. Коли, як не в Самайн? Де, як не в лісі мороку? Так ми й підходимо до ритуалу. 

Перший ритуал. Обходження пагорба і сон. 

Перша магічна дія в тексті – це не ритуал, а саме що магічна дія. Свідома магічна дія.

Цього не може не знати Дженет, яка з такою майстерністю обриває осіннє листя. Ми б могли це списати на дурниці дівчати. Але – по-перше – у дівчати взагалі-то горе, і їй зараз не до  дурниць. По-друге – міфічна казка містить дурниці героя тільки якщо він дурень. Якщо він не заявлений як дурень – вона їх не міститиме, або наголосить на цьому. Тут нема ані першого, ані другого. Тому ми бачимо в цьому дійстві свідому волю. Джанет обриває листя задля чогось. 

Так само свідому волю ми бачимо і в першому ритуалі. Його здійснює Тамлін. І він теж знає що робить. Рицар сам про це напряму говорить Дженет –

Що тут особливо важливо – це протисонячний рух. Рух протисолонь. Чому він важливий? Бо занурює в трансовий стан – це перше. І друге – саме такий рух в етнографії чітко фіксується як магічний, як той, що у свій спосіб розриває межу між світами (якщо ви при цім ще й голову нахилятимете в бік, то кровообіг спричиниться до трансу). І так йдучи проти сонця він виписує себе з легітимного стану людей.  Фіналом стає трансовий стан свідомості Тамліна – і прокидається він вже в королівстві. Не виключено, що сон тут – метафора трансового стану. Так недовго і договоритися до паралелей із сейдом, але це вже буде занадто сильне узагальнення.

Зафіксувати треба такий висновок: Тамлін знає що робить, бо його дії в його спільноті загально класифікуються як магічні. Ми не знаємо навіщо Тамлін це робить. Можливо, в оригінальному міфі була проговорена причина, як залишилась в досюжетній частині – тобто до сюжету казку. Міф міг містити цей сюжет. Але Тамлін це робить і досягає королівства, де потрапляє в рабсько-васальні залежності у королеви ельфів.

Хто вона така? І хто взагалі ці ельфи? 

Казка не приховує, що і королева, і її вірнопіддані – служителі темних сил. У королеви обовʼязки перед темними силами. Вона їм носить данину. Імовірно, що це її ґейс – віддавати щось ласе варунічним силам. Така позиція в системі сил сакрального світу казки наводить нас на висновок, що ельфи тут – це нормальні такі сіди ірландської міфології (Племʼя богині Дану, Туата де Данан). Це не ельфи сера Толкіна абсолютно точно. Стосунок сідів до сил тягне їх на темний бік, значить і вони є темним боком. Принаймні, що ми можемо ствердити – це те, що вони поза маркерами добра і зла, і на людей їм якось без різниці. Казка цього не приховує, але не проговорює деталі – вони слухачу оригінального міфу відомі й так. Це в нас – криза сучасного світу. У слухача міфу її нема. 

І ось тут, розібравшись із першими питаннями – силами, ритуалом переходу у світ королівства фейрі (якщо таке прочитання ельфів можливе), ми переходимо до підготовки героїв до центральної частини оповіді – ритуалу.

Допідготовка. Звізда, жертва і ґейс.

Про те, як врятувати його, Тамлін сповіщає Джанет досить детально. Не сповіщає він про деякі інші речі, які лишає за кадром і які здатен стягнути навіть сучасний читач/слухач. 

Перше – це жертвенність Тамліна. Він має стати матеріалом для виконання ґейсу королевою. Має бути відданий темним силам. 

Друге – це зірка на чолі. Так-так, Тамлін каже, що вона буде на ньому, як на охрещеному. Можливо, логіка цього додатку (а це точно був додаток, бо міф відчутно старіший від християнства) така: охрещений – це найкращий дар темним силам. Ясно, що пізніший слухач і читач християнського толку не знають, що темні сили язичників – це інший бік ваг, а не головний ворог, якого слід подолати. Простіше: де язичник бачить просто темний аспект буття, рівноважливий для буття, що й світлий, там християнин вже бачить Сатану. Якого слід подолати. І який дуже любить охрещені жертви. Це зіткнення логік. У казці його легко прослідкувати. 

Мотив жертвування людини “темним силам” у нинішньому вигляді наративу Тамліна може виглядати як пізня християнська вставка (і може такою і є), але раптом там є якийсь давніший сенс? Один  із них ми вже розглянули: жертвопринесення. Але кому і з якою метою? Навіщо гарними юнаками розкидатися? І кому мала б приносити жертви королева ельфів – які й так мешканці потойбіччя?

Якщо ми припустимо, що ельфи британського фольклору – це в анамнезі (не лише, але у тому числі) те саме, що сіди, народ богині Дану ґельської традиції, або ж їхній валлійський аналог, а сама неназвана королева – це власне богиня Дану, то цілком логічно буде припустити, що перед нами – уламок міфу про взаємини між давніми кельтськими міфологічними племенами. Видається, що на королеві є таки ґейс або інший вид обіцянки: віддавати комусь (у рабство? в услужіння? на страту?) когось зі своїх підданих. Кому? Ризикнемо припустити: комусь із суперників народу Дану. Ми знаємо, що Туата-де-Даннан вели війни з хтонічними племенами фоморів і фір-болґ. Згідно з чільним епічним наративом, народ Дану зрештою їх усіх переміг і вигнав з Ейре. Але, можливо, ми не знаємо геть усіх подробиць їхнього протистояння?

Відтак – чом би не припустити, що від початку йшлося про те, що, скажімо, фомори наклали на народ Дану данину людьми? За формулою – ви нам платите, ми на вас не нападаємо. Так – цей сюжет НЕ присутній у корпусі текстів. Але, можливо, він просто не зберігся?

Якщо наша реконструкція – не повна маячня, то було б цікаво порозважати, які саме соціальні, історичні й природні процеси мав би ілюструвати даний наратив. Але це, мабуть, тема окремих спекуляцій.

Але – чому зірка? Як християнський символ, вона може натякати лише на історію волхвів. Вона тут явно не при чому. Ідемо далі. Як символ в англійському фольклорі й магії, зірка – це багатозначний символ, але тут, авжеж, ідеться про септаграму, себто про “зірку ельфів”. Це – зірка неможливого, бо її число – сім. 360 градусів, власне, не можна поділити на сім. Нелогічно. Неможливо. А як пам’ятаємо – саме нераціональне і керує ритуалом. Він мусить нас вивести за межі світу логіки. Логічно? Нелогічно. Але в тім в логіка.  

Отож, зірка вписує Тамліна у світ “інших” (так, ліва онтологія, автори статті просять вибачення – тут вона на часі). Зірка робить його ельфом. Навіщо це робити королеві ельфів не доконче ясно. Можливо, ґейсом є приносити в жертву саме ельфів. Тоді це хитрощі пані королеви. Можливо, таким чином королева відновлює баланс – ельфі в ельфійському світі. У світі фейрі. Тут ми опиняємось сам на сам із відсутністю пояснень.

Тамлін – особлива жертва. На це недвозначно вказує і зоря, якою він відзначений. У пізній традиції це, поза сумнівом, цілком християнський символ, як уже було сказано, і відсилає до Вифлеємської зірки. Отже, Тамлін – християнська душа, яку ельфи мають віддати на поталу Сатані. Але якщо цей сюжет старший за казку і баладу часів середньовіччя, то до чого тут все-таки зоря? 

Ми можемо припустити, що Тамлін колись і позначав якийсь астральний небесний об’єкт. Зірковий, бачте, Хлопчик, майже як у Вайлда. Але ж він простий смертний! А нічого страшного. Він цілком міг бути плодом кохання людини й ельфа/сіда. Батько був з сідів, а матір – з людей. Або навпаки, – це неважливо. Важливо, що хтось із його батьків (або й давніших предків) мав стосунок до божественного племені, може, навіть був божеством якоїсь зірки. Це пояснює, чому Тамлін здійснює ритуал об’їзду протисолонь пагорба: він їде в гості до своїх родичів. Бо має на це право.

З індоєвропейської традиції нам відомі міфи про переслідування солярного божества якимись хтонічними створіннями. Тамлінн – не зовсім солярний, і важко сказати, чи був колись. Він, як було сказано раніше, радше астральний. Приречений жертві. Отже – міфологічно-ритуальна основа його наративу могла виглядати наступним чином:

1. два племені – богів і велетів – билися між собою (мітро-варунічна історія), і за умовами перемир’я боги мали платити данину велетам;

2. у якості данини велети забажали небесні об’єкти;

3. у богів знайшовся смертний, який втілював якийсь небесний об’єкт, і боги вирішили його віддати велетам;

4. приреченого на жертву покохала смертна діва і пройшла ритуал повернення його зі стану богів до стану смертних, врятувавши таким чином не просто людину, а значущий небесний об’єкт;

5. пройшовши метаморфози, переродження і ритуальну смерть, Людина-Зірка повертається до світу смертних, пройшовши через колодязь (а колодязь, як і водойма загалом, це принаймні з часів північної бронзи – священна локація, ще один варіант лімінального простору, точка переходу між світів) у вигляді меча (як ще буде заявлено, у стані найвищої воїнської тожсамості). 

Не беремось розібрати, чому Тамлін їде в третій сотні, в особливому почті, чому цим почтом є не перша і не друга сотня. Так само не розбиратимемо за браком гіпотез до чого тут одна рука в рукавиці, а інша оголена. Можливо, що іноді банан це просто банан. Можливо, що інші, розумніші від нас дослідники, побачать у цьому логіку. Досліджувати міф – це шукати логіку в нелогічному. Бути добрим дослідником міфу – це іще й відшукати її. 

Спробуємо ж зрозуміти ритуал Тамліна

Центральний ритуал. Криниця на краю всіх світів. 

Епіграф цього розділу можете списати на поганий гумор. Виправдаємось лише в одному – ми, щонайменше, дуже поважаємо філософський спадок мудреця Джвандзи. А тепер вертаємось у Картегохський ліс. Там якраз відбуваються найзначущіші події. 

Меч. Криниця. Зелений плащ. Будь-хто, знайомий з англійським міфом і ширше середньовічним може вже побачити редуковані явища. Подивимося ж на них під лупою дослідника. 

Меч може відсилати нас до Ескалібура – сакрального меча короля Артура (міфологема якого ледь не найважливіша для державної свідомості англійців), але тут радше йдеться про меч, як про сутність рицаря. Меч акумулює рицарський етос. Він є частиною його тіла і заразом його симпатевою магією. До цього він стає брилою, вогнем, гадюкою, голубкою, лебедем і розпеченим залізом. Все це – не його потаємні личини. Вони не є ним на рівні символу. Його символ – меч. І от, стаючи мечем, Тамлін стає причиною себе, предикатом, він стає символом рицарства. Стає собою.

Закидаючи в цю криницю Тамліна, Джанет чи не викидає його взагалі в ніщо. Такий погляд може змінити дуже багато в погляді на казку. Але це хитка і недоведена гіпотеза, бо не можна стверджувати, що у шотландців і англійців були відповідники цьому скандинавському простору. Про що вас попереджено. 

Попередити треба і ще про дещо. Криниця може символізувати старий добрий жіночий статевий орган, меч – чоловічий. Зрештою рівно те саме ми спостерігаємо в історії Шіви й Калі на іншому краю індоєвропейської ойкумени. Тоді це зчитати можна і в цілком алхімічний спосіб, як єднання начал, сонце й місяць, чоловіче й жіноче.

А що з плащем? Він щонайменше зелений. Зелений плащ носить зазвичай Зелений Рицар. Чи Тамлін не є Зеленим Рицарем? Ніяких доказів на користь цього здогаду в нас не є, але він лишається цілком можливим. Тоді накидання на рицаря плаща відповідного кольору є поверненням йому сил. Це завершення індивідуації. І тоді сам ритуал стає індивідуаційним. І тоді тепер він – не стільки астральний об’єкт, скільки прокреативний: бо мотив зеленого плаща – є символом родючості. І – так, можливо, Тамлін і Зелений Лицар – якщо не один персонаж, то принаймні відносяться до спільного символьно-магічного поля.

Зрештою, Тамлін і Джанет повертаються і живуть довго і щасливо. А королева співає наприкінці свою жалісну пісню. Її і процитуємо наприкінці:

Отож, якщо наша реконструкція – не повна маячня, то було б цікаво порозважати, які саме соціальні, історичні й природні процеси мав би ілюструвати даний наратив. Але це, мабуть, тема окремих спекуляцій.

Автори: Семен Бондар і Віталій Кривонос