Стівен Кінг в одній зі своїх книг писав: якщо фільми – це сни масової культури, то фільми жахів – її кошмари. Даний жанр не втрачає популярності й наполегливо продовжує розвиток з 20-х років минулого століття і до цього дня. На жаль, за час свого існування фільми жахів обросли такою кількістю штампів і однакових сюжетних твістів, що нинішні картини стають схожими одна на одну, мов близнюки. Схожість виражається і в аналогічній композиційній структурі, і у відсутності закладеного творцями сенсу. Їхня мета – продати фільм тим, хто прийшов в кінотеатр з’їсти чергову порцію попкорну.
Чи є майбутнє у цього жанру? Незважаючи на відносну кризу фільмів жахів за останні пару десятиліть, більшість з нас все-таки любить полоскотати собі нерви. Нам хочеться поглянути хоча б на кілька хвилин в обличчя власним страхам, тому періодично ми все-таки вибираємо для перегляду саме жахи. Крім того, хоррор – один з найпридатніших жанрів для того, щоб втекти від повсякденних реалій сучасного світу та завернутись до альтернативи – потойбічного, містичного, міфологічного. Він дозволяє досліджувати релігійні, філософські проблеми, а також підійти з іншого боку до вивчення особливостей людської психіки.
За останні роки на екрани вийшло кілька досить суперечливих, але оригінальних фільмів жахів, які вже точно важко назвати банальними. Пропонуємо вашій увазі підбірку з міні-рецензій на такі кінокартини.
1. «Реінкарнація», 2018. Реж. Арі Астер.
Фільм сподобається тим, хто втомився від нескінченних скрімерів та монстрів під ліжком. «Реінкарнація» приваблює глядача постійним нагнітанням тягучою атмосфери холоду і зумовленості подій. У картині є кілька цікавих цитат, які звучать в якості фону в певних сценах, ненав’язливо натякаючи на схожість цієї сімейної історії з давньогрецькими трагедіями, де фінал зрозумілий з самого початку.
Однак від цього спостерігати за розвитком сюжету не менш цікаво. Це фільм з незвичайним містичним підґрунтям, якісним акторським перфомансом і бездоганним зображенням, який разом з тим анітрохи не намагається сподобатися глядачеві.
Автори в деталях промальовують кожного персонажа, не втрачаючи жодної дрібниці, щоб наприкінці все одно залишити вас у здогадах, але точно не з відчуттям розчарування.
2. «Оселя тіней», 2017. Реж. Серхіо Х. Санчес.
Жінка з трьома синами та дочкою ховається від темного минулого, оселяється в старому маєтку, щоб нарешті почати нове життя. Сімейному щастю швидко настає кінець, і дітям доводиться вирішувати дорослі проблеми самостійно. Глядачам доведеться здогадуватись, яка страшна таємниця криється в минулому цієї сім’ї, від чого вони ховаються багато років, практично не виходячи з дому. Цей фільм знято іспанцями, які розуміються на «змішуванні жанрів».
Протягом практично всього хронометражу ви будете спостерігати за ідилічним зображенням дитинства та юності, які показані з усією любов’ю і ніжністю. Причому настільки, що іноді важко зрозуміти, так де ж власне хоррор? Головний жах не в монстрах і примарах (хоча є і вони), а в тому, що дітям дуже складно протистояти жорстокому дорослому світу.
3. «Кловерфілд, 10», 2016. Реж. Ден Трахтенберг.
Уявіть, що ви прокидаєтеся після автомобільної аварії в чиємусь підвалі. Але людина, яка вас утримує, стверджує, що насправді не є маніяком або божевільним.
Просто планета зазнала інопланетної атаки, тому назовні виходити не можна. Саме в такій ситуації опинилася головна героїня цього фільму жахів. Причому, страшно буде не завжди, іноді смішно, а моментами просто цікаво спостерігати за своєрідним детективним розслідуванням.
Камерний формат дії (в справжнісінькому бункері!) аж ніяк не позбавляє його динаміки та інтриги. Інтрига не полишить вас практично до останніх хвилин фільму, і ви будете задавати знову і знову одне питання: так що ж відбулось насправді?
4. «Лютий», 2015. Реж. Оз Перкінс.
Дві дівчини залишаються на зимові канікули в католицькому інтернаті, куди їхні батьки не можуть дістатися з незрозумілих причин. Одна з героїнь переживає підліткову драму і хоче знайти вихід з ситуації, що склалася, а інша з відчуженим виглядом спостерігає за тим, що відбувається і все частіше підходить до старого шкільного телефону, звідки надходять таємничі дзвінки.
У той же час чоловік підбирає на заправці іншу, не менш загадкову дівчину, яка намагається від чогось втекти. Фільм має й іншу назву – «The Blackcoat`s Daughter», проте «Лютий» все-таки підходить більше. Ця назва зимового місяця якнайкраще відповідає холодним тонам зображення, страшній атмосфері ув’язнення, куди помістив героїнь режисер Осгуд Перкінс (цікаво, що він є сином відомого актора Ентоні Перкінса, який зіграв у «Психо» в самого Гічкока), і яку підігріває його брат Елвіс Перкінс дивовижної краси ембієнтальним саундтреком.
«Лютий» – фільм про таку жахливу самотність і такий пронизливий холод, які якщо вже оселилися всередині, то назавжди.
5. «Ритуал», 2017. Реж. Девід Брукнер.
Несподіваний сюрприз від світового стрімінгового гіганта «Netflix», який все активніше зазіхає на позиції класичного кінопрокату. За сюжетом картини четверо колишніх однокласників йдуть в похід в гори, щоб вшанувати пам’ять загиблого спільного друга. Спочатку ніщо не віщує біди, вони рухаються нормальним маршрутом, але щось змушує їх зійти з дороги, щоб зіткнутися в лісі з чимось дивним та страхітливим. «Ритуал» відсилає глядача шукати першопричину в германській міфології.
Та, хоча він робить це не зовсім виправдано, й взагалі ці моменті доволі суперечливі, результат вийшов досить динамічним, яскравим й оригінальним. Інтерес до «альтернативної» містики з фольклорним і релігійним корінням все частіше прокидається у сучасних авторів, що не може не тішити.
6. «Мати!», 2017. Реж. Даррен Аронофскі.
Сюжет цього фільму складно описати з кількох причин: він складний, метафоричний, заплутаний, а також нагадує глядачам давно забуту й водночас таку знайому історію.
Молода пара (поет і його дружина-домогосподарка) живуть в гарному будинку, який продовжують ремонтувати і облаштовувати. На порозі з`являються непрохані гості, які починають поступово псувати життя головних героїв. Фільм позиціонують як хоррор, але ми однозначно маємо справу з чимось більшим.
Грандіозне есе на тему релігії і екології, місця «чоловічого» і «жіночого» в світі, яке або справляє враження страхітливою точністю, або викликає справжнісіньку огиду. Байдужим не залишиться ніхто.
7. «Відьма», 2015. Реж. Роберт Еггерс.
Три роки тому ця кінокартина була відзначена як першопрохідник в сучасному прочитанні жанру «фольк-хоррор», який все активніше використовують у кінематографі.
Сім’я колоністів залишає поселення, щоб піти жити у віддалені тихі місця поблизу з лісом. Ця страшна казка про Нову Англію є готичним шедевром, який, як стверджує все той же Стівен Кінг, налякав навіть його – визнаного майстра хоррору. Картина базується на фольклорних пам’ятках 17 століття і народних повір’ях.
Тут немає класичних скрімерів, характерних для «страшилок» сюжетних твістів, але є чарівний, фантастичний, досить кривавий, тягучий і по-своєму гарний півторагодинний гіпноз для глядача.
8. «Менді», 2017. Реж. Панос Косматос.
Такі фільми, як «Менді», заслужено набувають статусу культових. За сміливість, новизну і яскравий незабутній стиль. Паносу Косматосу вдалося створити фільм, який тільки на перший погляд здається трешовим хоррором/історією кохання одного дивного дроворуба. У цій картині дуже багато алюзій і референсів – смислових і стилістичних, які змушують прокручувати окремі сцени після перегляду в пам’яті знову й знову.
Фільм являє собою гримучий коктейль, якому йде тільки на користь божевільний перфоманс Ніколаса Кейджа і незвичайна краса Андреа Райзборо в головних ролях. Тут ви знайдете розкішний саундтрек з нотками пост-металу, сладжу і карпентерівського саунду, посилання до коміксів, популярних ігор і кінематографу 80-х, «нью-ейджівською раю» США епохи Рональда Рейгана.
Це сміливе висловлювання про все того ж «героя з тисячею облич», в якому є багато гностичних та біблійних посилань. Тільки крім інтелектуальної гри, тут досить багато гумору, а також найголовніше – бійка з сенобітом із бензопилою в руках.
9. «Апостол», 2018. Реж. Гарет Еванс.
На віддаленому острові на початку 20 століття живе таємнича релігійна громада. Люди, які розчарувалися в християнській релігії, шукають притулок в цій комуні, щоб присвятити себе служінню дивному культу.
Через проблеми з урожаєм сектантам доводиться викрасти багату дівчину, щоб вимагати у її батька викуп. Так просто дістати його не вдасться, тому що забутий усіма брат нещасної дівчини, якого вважають загиблим, відправляється на острів. Щоб врятувати сестру, йому доведеться вдавати з себе одного з членів громади.
Що ж ховається за ширмою альтернативного культу в реальності? «Апостол» – це рідкісний за рівнем сміливості хоррор, який доволі складно можуть сприйняти поціновувачі традиційних жахів.
Хоча шанувальникам жанру він може припасти до душі через велику кількість жорстких сцен, насправді фільм цікавий ще й посиланнями на твори Говарда Філліпса Лавкрафта, Фрідріха Ніцше та валлійську міфологію. Ще один оригінальний фольк-хоррор, який нагадає сучасному глядачеві класичний фільм «Плетена людина».
10. «Суспірія», 2018. Реж. Лука Ґуаданьїно.
Естетський, магічний і історіософський хоррор з казковим саундтреком від Тома Йорка. Режисер Лука Ґуаданьїно багато років плекав ідею зняти ремейк тієї самої «Суспірії» Даріо Ардженто, що стала культовою в 70-х. У реальності, як, втім, визнають це й самі автори, вийшов зовсім не ремейк, а своєрідний кавер, варіація на тему. Фільм складається з кількох шарів, які підлягають численним інтерпретаціям на тему фемінізму, важливих історичних подій в історії Німеччини. Насправді важливим в картині є не стільки те, що вкладали в неї режисер і сценарист, намагаючись відповідати стандартам ліберальної політики.
Якщо класична «Суспірія» Ардженто користується залякуванням як декоративним прийомом, сучасний хоррор у версії Ґуаданьїно нагадує про справжнє, криваве й м’ясне підґрунтя наших страхів, про невідворотність смерті, яку потрібно прийняти.
Тут немає дешевої бутафорської крові, часом здається, що це зовсім не фільм, а ваше власне сновидіння. «Суспірія» дійсно лякає під час перегляду, що наразі є великою рідкістю.
Автор: Анастасія Капралова
