Як відомо, акти вандалізму супроводжують людство протягом усього його існування. Нищення портретів попередників, повалення статуй правителів, висловлення протесту методом знущання з світових шедеврів є розповсюдженою практикою. Сам термін вандалізм був окреслений Анрі Грегуаром, єпископом Блуа, в 1794 році, коли під час Великої Французької революції масово знищувались предмети мистецтва.
Сьогодні ситуація значно змінилась порівняно з 18 століттям, але мистецтво й надалі переживає скрутні часи. Перебуваючи у стані естетичного задоволення чи глибокого емоційного потрясіння поряд з шедеврами світового мистецтва, голову деяких людей затуманюють дивні думки та наміри. Жага знищити щось прекрасне доходить до втілення, так виникають скандальні історії руйнування шедеврів мистецтва.
У 1914 році суфражистка Мері Річардсон нанесла 7 ножових ударів полотну Веласкеса «Венера перед дзеркалом».
Такий жест Річардсон назвала політичною акцією і пояснила у своєму звернені:
«Я спробувала знищити зображення найпрекраснішої жінки в міфологічній історії в знак протесту проти того, що уряд знищує життя місіс Панкхерст – найпрекраснішої особистості в сучасній історії. Справедливість невіддільна (частина/ознака) від краси так само, як фарба від полотна. Місіс Панкхерст вимагає справедливості для жінок, і за це іуди-політики тихо вбивають її. Ті, хто проти мого вчинку, нехай зрозуміють, що тим самим вони виставляють себе лицемірами і виступають проти живих прекрасних жінок, так що поки публіка продовжує виправдовувати знищення людей, кожен камінь, що кинутий в мене за знищення картини, є свідоцтвом їх художнього, морального і політичного лицемірства».
Картину Веласкеса реставратори змогли відновити без втрат.
Чотири напади пережила картина Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» перш ніж її помістили під броньоване скло.
У 1956 році у картину двічі кидали камінням. У 1974 році туристка вилила фарбу на картину, як протест проти заборони відвідування музею інвалідами. А у 1977 році туристка з Росії кинула у полотно чашкою, яку купила у сувенірній крамничці Лувру.
Ще одна картина Леонардо да Вінчі «Свята Анна та Марія з немовлям Христом» була прострелена у 1987 році. Постріл зробив Роберт Кембрідж, заявивши таким чином про своє невдоволення політичною та економічною ситуацією у Лондоні.
Найтрагічнішою історією, певно, є історія з картиною Іллі Рєпіна «Іван Грозний і його син Іван».
У 1913 році під час експонування картини у Третьяковській галереї у чоловіка стався напад, під час якого він з криками «Достатньо крові» кинувся на картину та порізав полотно. Молодим чоловіком виявився іконописець Іван Балашов.
Не так давно, у 2018 році, на картину знов був скоєний замах. Ігор Подпорін кинув залізним огородженням у картину, нанісши пошкодження полотну у трьох місцях. Такий вчинок він прокоментував тим, що картина не є достовірною, а Іван Грозний не вбивав сина.
Картина Рембрандта «Нічна варта» тричі переживала замахи. Перший раз у 1911, зловмиснику не вдалося порізати картину ножем через шар фарби, другий раз у 1975 році картина все ж була порізана. А у 1990 році картина була облита сірчаною кислотою.
Певно, наймилішим випадком вандалізму був поцілунок у 2007 році у французькому музеї сучасного мистецтва. Там, на картині американського абстракціоніста Сая Твомблі, що коштує 2 878 000 доларів, француженка Сем Рінді залишила яскраво червоний слід від поцілунку. Пояснила вона такий вчинок неймовірними емоціями, що переповнили її: «Я просто поцілувала картину. Це був акт любові, коли я цілувала картину, то ні про що не думала. Думаю, художник мене повинен зрозуміти».
Але працівники галереї не зрозуміли такого проявлення почуттів до картини, і тепер Сем Рінді має виплатити штраф у розмірі 1 500 євро, а також 500 євро галереї і символічну суму у 1 євро самому художнику.
До речі, відновити роботу Сая Твомблі так і не змогли: слід від червоної помади реставратори намагалися змити більше ніж 30 способами, проте марно.
Кохання перемогло.
Картина Казимира Малевича також була жертвою акту вандалізму. У 1997 році у музеї амстердаму Олександр Бенер зобразив зеленою фарбою знак долара на картині Малевича «Суперматизм».
«Я витягнув балончик і фарбою намалював на білій картині зелененький знак долара: розіп’яв долар на хресті, як Ісуса».
Пізніше він особисто підійшов до охоронця і показав йому що трапилося з картиною. Галеристи одразу накинулися на Бенер зі звинуваченнями та образами. Фарбу з картини легко змили, а от про цей інцидент ще довго говорили у світі мистецтва. Проте, Олександр Бенер так і залишився маловідомим художником, не дивлячись на свій промовистий жест.
Пояснюючи згодом такий акт вандалізму він розповів, що це був жест, спрямований проти процесу капіталізації мистецтва, де музеї відіграють важливу роль.
Світові шедеври переживають важкі часи: з плином часу вони втрачають цілісність, їх викрадають та транспортують неналежним чином або ж скоюють над ними акт вандалізму. Маємо надію, що пересічні люди, шанувальники мистецтва та галеристи все ж розв’яжуть питання людського відношення до великого мистецтва, аби приклади світових шедеврів продовжували існувати, не витісняючись сучасним мистецтвом.
Автор: Анна Збаражська
