Катерина Лебедєва: «У нас сотні талановитих митців, про більшість з яких ніхто не знає»


Проект «Бібліотека українського мистецтва» відкрито 5 червня 2014 року. На сьогодні це найвичерпніше в Інтернеті джерело інформації про історію українського мистецтва. На сайті зібрані біографії понад 500 художників. Основний контент сайту uartlib.org складається з електронних копій книг про українських митців та українське мистецтво, виданих протягом ХХ-ХХІ століття в Україні та за кордоном. Ми поспілкувались із засновником та куратором проекту Катериною Лебедєвою про майбутнє українського мистецтва та байдужість українців до власної культурної спадщини.
Пломінь: Як виникла ідея проекту «Бібліотека українського мистецтва»? 
Катерина Лебедєва: У лютому 2014 року я завершила дослідження про одного з учнів Георгія Нарбута; більше року збирала та аналізувала інформацію про мистецьке життя Києва 1917-1922 років. За цей час утворилася купка букіністичних книжок радянського часу. Подумала: чому б їх не відсканувати? Одразу виникла ідея потенційного інформаційного ресурсу: біографічна довідка про художника, список усіх будь-коли виданих книг про нього та посилання на вже відскановані книги. Це було наче осяяння. Так і з`явилася Бібліотека.

Катерина Лебедєва з дослідником українського футуризму Олегом Ільницьким, лютий 2019 року

П: Що вплинуло на Вас, як на мистецтвознавця та популяризатора української культури? Що надихає й досі займатися цим?
КЛ: І вплинуло, і надихає займатись – саме українське мистецтво. У нас сотні талановитих митців, про більшість з яких ніхто не знає. Тобто українське мистецтво дає безмежні можливості для тих, хто хоче щось досліджувати і знаходити. Це ніби йдеш на пошуки скарбу, і гарантовано його знаходиш. Кожного тижня як мінімум.
П: Скільки часу ви витрачаєте на ведення проекту?
КЛ: На початку виникнення Бібліотеки витрачала на проект майже весь робочий час; до сканування книжок долучилися і батьки.
З початку цього року навіть хотіла змінити пароль, аби не мати доступу до сайту і не оновлювати його, бо за ці роки остаточно стало зрозуміло, що робота над Бібліотекою – безкінечна. Є ж ще інші ідеї та проекти. Але закинути Бібліотеку неможливо, бо нові знайомі – мистецтвознавці і художники – діляться книжками та інформацією. Зараз у середньому витрачаю на сайт та ведення сторінки Бібліо у ФБ годин вісім на тиждень, не враховуючи різноманітних зустрічей.
П: Ваш проект існує на волонтерських засадах уже понад 4 роки. Чи намагалися підтримати його українські чиновники чи меценати?
КЛ: Ні. Лише один діяч подарував сканер формату А3. Розкажу показову історію про підтримку від українських «меценатів». Знайшла контакти художника Анатолія Мельника, який з 2000 до 2012 рік був директором Національного художнього музею. Майстерня у нього в одному з розкішних будинків на Хрещатику. Через консьєржа передала пану Анатолію листа з описом проекту і проханням допомогти: щоб принаймні сконтактував з кимось, хто може допомогти. Телефоную йому через кілька тижнів. І чую: «Якщо ви вигадали новий проект, то і вигадаєте щось для його фінансування». Причому сказано це було агресивно, ніби прохання допомогти Бібліо – це особиста образа для пана Мельника. Подібні історії засмучують.
З килимарем Степаном Ганжею, січень 2019 року

П: Що, на вашу думку, могло би змінити ставлення українців до власної історії, історії мистецтва?
КЛ: Час і робота над собою.
П: Яким ви бачите розвиток проекту?
КЛ: По-перше, нарощування контенту. До речі, думаю, що рано чи пізно букіністичні книжки про українське мають закінчитися – і тоді можна буде визначити їх кількість. Але є ще тисячі дитячих книжок з ілюстраціями українських художників, які теж треба відсканувати. 
По-друге, хочу зробити і наповнити розділ «Українські мистецтвознавці». Той же самий принцип, що з художниками: біографічна довідка + список усіх книг мистецтвознавця. Це рік дослідницької роботи, зараз шукаю фінансовий ресурс саме для реалізації цього напрямку Бібліо.

П: Як можна допомогти проекту?

КЛ: Питання, яке логічно витікає з попереднього. Бібліотека українського мистецтва потребує перш за все фінансової допомоги. Адже необхідні час для роботи, кошти на закупівлю рідкісних книжок і на технічне оснащення: сканер, хостинг, оновлення плагінів сайту. Допомогти можна, переказавши кошти на мою картку ПриватБанку: 5168 7422 2150 6334.
П: Яке майбутнє чекає на українське мистецтво сьогодні?
КЛ: Феєричне. Українське мистецтво має бути успішне за кордоном, адже воно оригінальне і самобутнє. Тільки спочатку ми маємо самі для себе його відкрити, дослідити. Це займе років 50. Тож варто вести здоровий спосіб життя, аби побачити, як українське мистецтво заполонить увесь світ у майбутньому.
Олександра Екстер. «Дьєп», 1912-1913. Музей Людвіга, Кельн

П: Яких українських митців несправедливо ігнорують?
КЛ: Більшість. Для сторінки Бібліо у ФБ я пишу про ювілеї українських художників. Кожного місяця якась кругла дата, але в одному випадку з десяти проходить виставка на честь художника, ювілей якого відзначається. Про ігнорування сучасних митців промовчу, адже живим митцям усе ж таки трохи легше просуватися ніж тим, що померли.
П: Хто ваші улюблені українські художники?
КЛ: Георгій Нарбут. Лесь Лозовський. Костянтин Піскорський. Михайло Жук. Всеволод Максимович. Давид Бурлюк. Олександр Богомазов. Олександра Екстер. Михайло Андрієнко-Нечитайло. Казимир Малевич. Валентин Сіренко. Юрій Єгоров. Олег Соколов. Антін Манастирський. Микола Глущенко. Василь Кричевський. Яків Гніздовський. Олена Кульчицька. Іван-Валентин Задорожний. Анатолій Сумар. Георгій Малаков. Віктор Пальмов. Микола Пимоненко. Марія Приймаченко. Роман Сельський. Іван Труш. Ніл Хасевич. Віктор Цимбал. Тетяна Яблонська. Зеновій Кецало. Охрім Судомора.
П: Ви багато пишете про Казимира Малевича. Скажіть, чому ми маємо називати його українським художником?
КЛ: Не так і багато пишу, просто був його 140-річний ювілей. Малевич сформувався в Україні, з самого дитинства спостерігав, як селяни розмальовують хати і груби в них. Народне мистецтво вплинуло на його підсвідомість і свідомість, про що Казимир Великий сам неодноразово писав. До того ж навчався у Миколи Пимоненка, який першим в українському живописі став змальовувати побутові сценки селянського життя. Які, до речі, потім трансформувалися у сюжети народних картин. У мистецтві відбувається такий же колообіг, як і в природі.
П: Ви колекціонуєте українське народне мистецтво?
КЛ: Так, збираю живопис, вишиті картини і картини на склі. Традиційно наїв не цінувався: музеї його не збирали, у радянський час роботи продавали на базарі по кілька карбованців. А після 1991 року стало сутужно з коштами на закупівлю нових експонатів. Наприклад, у Музеї декоративного мистецтва немає жодного натюрморта з кавуном! І книга про українську народну картину поки що лише одна: мистецтвознавця Олександра Найдена. Український наїв – пристрасть і поле для досліджень; у цій сфері на нас чекає багато відкриттів. 
Вишивка 1960-х років, Полтавщина


Козак Мамай – традиційний сюжет української народної картини. Черкащина, 1950-ті роки

Спілкувались: Юлія Федосюк та Анна Клокун

поділитись