Розглянувши у першій частині своєї фундаментальної праці «Психологія народів і мас» вплив расової душі на хід цивілізаційного процесу та шляхи розвитку інституційних особливостей, характеру та почуттів кожного народу, Гюстав Ле Бон продовжив дослідження механізмів, що лежать в основі індивідуальної та колективної діяльності, звернувшись до другого наріжного фактору – психології натовпу. Таким чином концепція Ле Бона постала у завершеному вигляді, покладаючи в основі розуміння історичного процесу знання про сферу людського несвідомого.
Усі великі політики, засновники грандіозних державних проектів, родоначальники світових релігій – усі ті, чия активність змогла сколихнути світ – несвідомо вловлювали головні особливості психології натовпу, – стверджує Ле Бон. Тож власну мету дослідник віднайшов у експлікації цього потужного та небезпечного знання. Намагаючись осягнути феномен мас із самого центру кризи, обумовленої виходом натовпу на перші позиції, Ле Бон не просто створив величний продукт свого оригінального підходу; особлива перспектива та характер звучання окремих пасажів тексту праці перетворюють «Психологію народів і мас» на своєрідну методу, відкриту для користування усім тим, хто прагне виплекати у собі лідерські та управлінські якості, спробувати себе на арені історії. У даному сенсі magnum opus французького дослідника може бути абсолютно правомірно поставлений в один ряд як із відомими широкому загалу «Мистецтвом війни» Сунь-цзи та «Державцем» Нікколо Макіавеллі, так і з несправедливо обділеним увагою трактатом Джордано Бруно «Про зв’язки як такі». Практичний вплив праці, цілком імовірно, був ніяк не меншим за вищезазначені, адже в обізнаності із ідеями Ле Бона підозрюють найяскравіших виразників духу епохи – Леніна, Муссоліні, Гітлера.
Тож що є натовпом? Буденне розуміння даного слова малює перед очима картину великого скупчення людей, об’єднаних по суті звичайною випадковістю – спільним перебуванням на обмеженій території. Однак, не проблеми такої даності, в якій панує атомарність, цікавлять Ле Бона – це всього-на-всього зібрання і не воно є актором у суспільному житті. Натовп же народжується із набуттям групою людей спільних рис стійкого типу реакцій на зовнішні подразники та передачі інформації – душі натовпу, котра, хоча і не може похизуватись навіть приблизно настільки ж тривалим існуванням, як і душа раси, втім відіграє не менш важливу роль у долі світу. За основу цих рис, що засвідчують звільнення прихованих людських сил, котрі здавалося б нищить цивілізаційний прогрес, править властивість натовпу понижувати інтелектуальний рівень його учасників. Механізми, що лежать в основі функціонування маси настільки пригнічують розумову діяльність людини, що навіть зібрання високоосвічених людей не набагато відрізнятиметься від своєї протилежності – тож маса тяжіє до того, аби стати суцільною концентрацією дурощів.
Ле Бон вважає, що основні особливості мас, які повністю віддаються в обійми несвідомому, можна влучно зосередити у трьох основних рисах. І першою з них, спираючись на усе вищезазначене, можна визначити сприйнятливість до впливів, чим обумовлюється схильність натовпу до дії – адже навряд можна говорити, маючи натовп за предмет розгляду, про будь-який критичний підхід та намагання осмислити інформацію, що надходить, і це пояснюється особливостями сприйняття масами ідей; внаслідок паралізованої роботи свідомості, індивід стає лише слухняним загіпнотизованим вождями рабом несвідомого. Легке потрапляння під впливи йде пліч-о-пліч із другою особливістю – заразливістю. Відомий вислів «скільки людей – стільки і думок» стає абсолютно непридатним для розуміння процесів, що протікають усередині маси. Ле Бон вважає, що люди, чиї дії міцно обвила сітка відносин, котрі панують усередині такої структури, готові повністю віддатися першому яскравому враженню, отриманому від оточуючих, так само швидко поширюючи його між рештою учасників.
Однак, найцікавіші метаморфози переживає сам індивід на полі самоусвідомлення та уявлення про власні можливості. Учасника натовпу переповнює відчуття сили, що походить від тієї кількості людей за спиною, потенційно готових швидко долучитися до будь-якого починання, й він готовий вдатися до демонстрації цієї відчутої могутності. Так з’являється розгул криміналу, грабунки та вбивства, котрі можуть виникати під час народних виступів. Ле Бон свідчить, що саме ця темна сторона натовпу приваблювала більшість дослідників до нього, вони навіть обмежували його характеристику схильністю до виключно деструктивної діяльності – так з’явилось визначення «злочинний натовп». Однак, Гюстав Ле Бон далекий від сліпого слідування шляхами попередників, і він готовий поглянути на роль натовпу з іншої сторони. Тож на противагу злочинному натовпу із його впевненістю у вседозволеності, котра витікає із розмиття почуття відповідальності індивіда, причетного до анонімної маси, можна віднайти і місце для героїчного чину. Відключення інстинкту самозбереження загалом протирічить людській природі, але воно легко може реалізуватись у натовпі, який ніяк не вирізняється своєю розумовою діяльністю та здатністю оцінити небезпеки. Так натовп може явити себе у світлі благородства та героїзму, хоча і несвідомих – люди протягом усіх часів демонстрували готовність йти на смерть за віру, будувати вуличні барикади за ідеї свободи, рівності та братерства чи навпаки ставити власну зброю на службу охорони священних традицій. Тож попри той факт, що цивілізація та раціональний розвиток суспільства є взаємно обумовленими, а примітивно мисляча, але відкрита намовлянням та інстинктам маса повинна була б вважатися безумовно деструктивним елементом, Ле Бон визнає, що ніяка історія, котра почасти потребувала все нових людських гекатомб, не могла бути реалізованою без існування мас, котрі час від часу організовувались та приступали до активних дій.
Звісно, характер мас різниться від країни до країни, від народу до народу, тож кожні особливості засновуються на душі раси як на своєму базисі та мірі. Наполеон Бонапарт, на думку Ле Бона, був надзвичайно вправним у стосунках із народними масами Франції, але виказав повну безпорадність проявити таку ж інтуїцію в решті країн. Текст «Психології народів і мас» також містить один пасаж, який змальовує латинський натовп у якості ідеального середовища для сходження вождів на саму вершину, однак же, його надзвичайна імпульсивність визнається і причиною їх болісного падіння, коли ще вчорашнього кумира скидають із Тарпейської скелі (місця страт у Давньому Римі). Звичайно, не варто пускатись у пошуки якихось пророчих свідчень у надбанні Ле Бона, але наскільки сильно цей сюжет, включно із географічною прив’язкою, нагадує долю одного італійського вождя – Беніто Муссоліні – небагато часу потребувалось, аби ім’я обожнюваного колись дуче перетворилось на табу для великої частини населення країни.
Такою може бути доля вождів, котрі спираються на мінливий у своїх думках і ставленнях натовп, стрімкі злети з легкістю перетворюються на народну ненависть чи забуття. Однак, ніякий натовп не може існувати без ватажка чи вождя, він є основною умовою його творення і є найвищою ланкою у передачі інформації, що засвоюється рештою. Але, коли вождь зникає зі свого п’єдесталу, а його місце лишається пустувати без наступника, натовп розпадається, повертаючись до стану зібрання, де кожен відновлює здатність мислити в міру своїх можливостей та знову стає собою – так як вищенаведені позиції свідчать про те, що індивід у натовпі надзвичайно мало нагадує себе ж у ізольованому стані.
Існування натовпу неодмінно передбачає існування вождів. Останні, будучи свідомо чи несвідомо винесеними на вершину цієї особливої ієрархії, користуються певним набором принагідних методів для контролю над людьми маси. Якби існувало окреме гасло натовпу, що повністю змальовувало би бажаний ними підхід, воно б звучало як «Більше спрощень!». Роз’яснювати, зважувати всі «за» та «проти», приводити розлогу аргументацію – все це абсолютно даремно, коли існує потреба здійснення впливу на масову свідомість. Першою і основною зброєю є операції із масовою уявою. Надзвичайна сила образу розкривалась ще Джордано Бруно у XVI столітті. І Ле Бон фактично ступає на цей шлях, проторений італійцем. Сильний образ є основою потужності реакції натовпу. Вагомість уяви для управління масами є настільки великою, що навіть набір ідей, нав’язаний їм, не обходиться без яскравих зображень, котрі приступають до регуляції діяльності індивідів, подібно до того, як образ Пекла навівав непідробний жах на середньовічних людей. Крім цього, масові ідеї характеризуються примітивністю та догматичністю й знаходяться по той бік справедливості, адже натовп не здатен на кропіткі роздуми, а повністю віддається вождю, особливо коли той, на додачу до вищезгаданих пунктів, володіє неабиякою здатністю очаровувати натовп, що відкриває йому шлях до вседозволеності.
Відносини, що поєднують учасників натовпу зі своїми вождями, Ле Бон характеризує як релігійне почуття. Яскравим прикладом для нього слугує масштаб народної відданості та завищених очікувань від Жоржа Буланже – дослідник свідчить про величезну кількість сімей, котрі обвішували власні домівки його портретами, очікуючи рішучих дій із захоплення влади від французького генерала, який так і не наважився взяти на себе усю повноту відповідальності за долю країни.
Завершення ХІХ століття сприймалося Гюставом Ле Боном у якості самого розпалу перехідного та анархічного часу, епохи відмирання старих ідей, на яких довгий час засновувалась європейська цивілізація, та вихід на перші позиції скороминущих ідей, котрі народжуються та згасають, змушуючи маси кидатись у різні крайнощі. Звісно, існування мас не є виключно феноменом, характерним для модерного часу, але сучасну йому епоху Ле Бон описує як перший випадок в історії цивілізації, коли тенденція заміщення свідомої діяльності індивідів несвідомою діяльністю натовпу являє себе у такій могутності. Маси тепер всюди, вони змушують рахуватися зі своєю думкою, ієрархічні відносини пережили надзвичайні метаморфози. Таким чином, праця Ле Бона абсолютно виправдала своє написання, вона точно змалювала методи, якими користувалися ватажки мас минулого, та якими користуватимуться майбутні вожді. Окрім цього, «Психологія народів і мас» стала найбільш потужною працею, котра задала тенденцію до дослідження феномену натовпу, ставши основою для подальших теоретичних розробок.
Автор: Іван Калюга
