З чого почати дивитись французьке кіно: 25 найкращих фільмів від визнаних режисерів. Частина II

Продовжуємо добірку фільмів в рамках своєрідного гіда по французькому кінематографу. Деякі з представлених кінокартин заслужено вважаються справжньою класикою, а інші радше відносять до популярної культури. Наша добірка фільмів дозволить побачити знакові культурні та соціальні аспекти в історії Франції та почати розбиратися у французькому кінематографі.

  •  «Навмання, Бальтазаре» (фр. Au hasard Balthazar), 1966. Реж. Робер Брессон

Цей фільм вважається справжньою класикою не тільки французького, а й, в цілому, європейського кінематографу. Режисерський стиль Робера Брессона базується на аскетичному використанні кінематографічних інструментів, що дозволяє краще донести драматичну суть кінооповіді, а також зробити більш сильним емоційний вплив на глядача. «Навмання, Бальтазаре» є своєрідним переосмисленням сюжету «Золотого осла» в форматі притчі, яка відсилає нас до релігійної тематики та питань можливості духовної трансформації як такої.

Що ще подивитись у Робера Брессона: «Щоденник сільського священика», «Кишеньковий злодій».

  • «Самурай» (фр. Le Samouraï), 1967. Реж. Жан-П’єр Мельвіль

Жан-П’єр Мельвіль, який називав себе «анархістом правого крила», завоював популярність у критиків і глядачів завдяки зйомці гангстерського кіно в мінімалістичній стилістиці. Його роботи в значній мірі вплинули на таких відомих сучасних режисерів, як Квентін Тарантіно або Ніколас Віндінг Рефн. «Самурай» є квінтесенцією режисерського почерку Жана-П’єра Мельвіля. Картина про методичного професійного вбивцю Жефа Костелло – індивідуаліста без емоцій, який ідеально прораховує кожен свій крок, стала зразком жанру нуар.

Що ще подивитись у Жана-П’єра Мельвіля: «Мовчання моря», «Червоне коло».

  • «Час розваг» (Playtime), 1967.  Реж. Жак Таті

Жака Таті завжди цікавила тематика впливу технологій на сучасний світ, а також те, наскільки традиційний спосіб життя французів змінився під зовнішнім впливом, зокрема, через моду на все американське. «Час розваг» прийнято вважати однією з найбільш сміливих картин 60-х років. Пан Юло – персонаж багатьох стрічок режисера, в цій картині він разом з групою американських туристів намагається орієнтуватися в футуристичному Парижі. У фільмі важливі не діалоги, а саме унікальний візуальний світ, який створив Жан Таті, проте, звичайно, в поєднанні з нестандартними звуковими ефектами.

Що ще подивитись у Жака Таті: «Канікули пана Юло».

  • «Бассейн» (фр. La Piscine), 1969. Реж. Жак Дере

Ця картина вважається вершиною творчості майстра «поліцейського кіно» – Жака Дере. «Басейн» відрізняється від інших фільмів режисера: це напружений психологічний трилер, який передає атмосферу розміреного та у чомусь богемного життя певних прошарків суспільства. Еліту французької молоді зіграли чотири знаменитих актора: Ален Делон, Ромі Шнайдер, Моріс Роне та Джейн Біркін. Стрічка відрізняється від інших зразків детективного жанру незвичайним темпом оповіді та поступовим переростанням естетської, але все-таки побутової драми в щось більше та неоднозначне. Безтурботне забезпечене життя чотирьох героїв обертається гіркою тугою та непереборними перешкодами – ревнощами й суперництвом.

Що ще подивитись у Жака Дере: «Борсаліно», «Банда».

  • «Моя ніч в Мод» (фр. Ma nuit chez Maud), 1969. Реж. Ерік Ромер

Ерік Ромер вважається одним із значних представників французької Нової хвилі, найбільше визнання критиків отримали його роботи з циклу «Притчі з мораллю», який розглядає питання можливості виживання християнської релігії в XX ст. «Моя ніч в Мод» став першим фільмом Ромера, який отримав визнання в світовій кіноспільноті, він відрізняється інтелектуальною тематикою діалогів і візуальним мінімалізмом. Головний герой – холостяк та католик, що стоїть перед вибором: чекати чисту і віруючу дівчину, про яку довго мріє, або ж піддатися бажанням плоті та завести стосунки з неідеальною, але неймовірно цікавою та інтригуючою його уяву новою приятелькою. Події фільму нерозривно пов’язані з відомим парі Паскаля, яке використовували для демонстрації раціональності християнської релігії.

Що ще подивитись у Еріка Ромера: інші фільми з циклу «Притчі з мораллю».

  • «Скромна чарівність буржуазії» (фр. Le charme discret de la bourgeoisie), 1972. Реж. Луїс Бунюель

Без фільмів Луїса Бунюеля не було б згодом стрічок Девіда Лінча або Террі Гілліама. Майстер сюрреалізму вплинув багато в чому не тільки на французький, але і на світовий кінематограф, при цьому його кар’єра проходила на різних етапах життя між трьома країнами: Францією, Іспанією та Мексикою. Режисерський стиль Бунюеля можна описати як гротескне балансування на межі сну і реальності, яке оголює суспільні вади та намагається вплинути на глядача на рівні підсвідомості. «Скромна чарівність буржуазії» не має сюжету в традиційному розумінні, протягом картини герої намагаються задовольнити сексуальні потреби і пообідати, але їхній звичний хід життя весь час порушують непередбачені події. Кінокартина є дотепною та доволі точною критикою суспільства споживання, взаємодії еліти з бунтарською молоддю другої половини XX століття.

Що ще подивитись у Луїса Бунюеля: «Денна красуня», «Цей смутний об’єкт бажання».

  • «Мешканець» (фр. Le Locataire), 1976. Реж. Роман Поланскі

Життєвий шлях Романа Поланскі, звичайно, не назвеш легким. Польський емігрант з єврейським корінням зробив гучну кар’єру у Франції, а потім переїхав до Сполучених Штатів, звідки згодом йому довелося повернутися, щоб осісти в Європі. Однак без талановитих картин Романа Поланскі неможливо уявити сучасний французький кінематограф. Найбільш точно режисерський стиль Поланського виражається в його так званій «Квартирній трилогії», куди входять фільми «Відраза», «Дитина Розмарі» та «Мешканець». Остання стрічка, де режисер особисто зіграв головну роль, позиціонується як психологічний трилер. При перегляді «Мешканця» складно відрізнити реальні події від уявних, але саме в цьому і полягає головна загадка фільму.

Що ще подивитись у Романа Поланскі: фільми з «Квартирної трилогії», «Тупик», «Венера у хутрі».

  • «Коханці з Пон-Неф» (фр. Les Amants du Pont-Neuf), 1991. Реж. Леос Каракс

Такі фільми, як роботи Леоса Каракса, зазвичай не мають широкого успіху в прокаті. Але разом з тим для комплексного розуміння розвитку французького та європейського кіно вони обов’язкові до перегляду. «Коханці з Нового мосту» – це романтична історія справжнього шаленого кохання бездомного факіра та дівчини, що стрімко втрачає зір. Визнання кінокритиків вона отримала через неймовірне емоційне напруження та оригінальну сюжетну складову, крім того, стрічку по праву можна визнати однією з найбільш вивірених та стильних кінокартин 90-х років. Тут не варто шукати сухого трагічного зображення реальності в дусі модних арт-хаусних фільмів. Стрічку, яку зараховують до так званого «необароко», легко відчути, щоб прожити історію разом з героями від початку і до кінця на дивовижному надриві.

Що ще подивитись у Леоса Каракса: «Погана кров», «Корпорація „Святі мотори“».

  • «Королева Марго» (фр. La Reine Margot), 1994. Реж. Патріс Шеро

«Королева Марго» Патріса Шеро є вільною інтерпретацією однойменного роману Олександра Дюма. Фільм починається зі сцени весілля Маргарити де Валуа та Генріха Наваррського, що, як відомо, закінчилося кривавою бійнею Варфоломіївської ночі в Парижі. Остання показана в фільмі брутально і стильно, не в останню чергу, завдяки вишуканому музичному супроводу від Горана Бреговича.

Фільм Патріса Шеро вважається точкою неповернення для історичних картин, саме тому його варто включити до цього переліку. Якщо ви шукаєте якісно зроблений кінофільм за мотивами історичних романів, рекомендуємо до перегляду «Королеву Марго». Тут немає дешевих костюмів з пишними спідницями і зайвого дотримання пристойностей: виключно сувора дійсність, пристрасна історія кохання та захоплюючі політичні інтриги.

Що ще подивитись у Патріса Шеро: «Ті, хто мене люблять, поїдуть потягом».

  • «Місто загублених дітей» (La Cité des enfants perdus), 1995. Реж. Жан-П’єр Жене, Марк Каро

Цей сюрреалістичний фільм якнайкраще відображає творчі особливості режисера Жана-П’єра Жене, який став однією із знакових фігур у французькому кінематографі 90-х і початку 2000-х. Всесвіт цієї фантастичної стрічки населяють страшні вчені, циркачі і мандрівники, загадкові сектанти, злі сіамські близнюки та багато інших гротескних персонажів. За сюжетом, молодшого брата циркового силача Уана викрадають, тому головному герою доводиться відправитися на пошуки та пережити справжні пригоди, щоб повернути його. Наївний тон кінорозповіді в фільмах Жене часто контрастує з суворою дійсністю, що робить акцент на внутрішніх переживаннях персонажів, які не вписуються у своє оточення.

Що ще подивитись у Жана-П’єра Жене: «Довгі заручини».

  •  «Міст мистецтв» (фр. Le pont des Arts), 2004. Реж. Ежен Грін

Фільми Ежена Гріна абсолютно особливі, їх навряд чи можна сплутати з роботами іншого режисера. Почерк автора сформувався не тільки під впливом картин Брессона, але й завдяки його роботі драматургом, театральним постановником, написанню теоретичних текстів про кіно та театр. «Міст мистецтв» – це естетська стрічка про неможливе кохання, про сприйняття музики, поезії. Кінокартина наповнена символами, інтелектуальними діалогами, а тому сподобається всім, хто цікавиться гуманітарними науками та мистецтвом. Персонажі витримують вантаж режисерських метафор, не втрачаючи можливості на рівні почуттів впливати на глядача. Постмодерністська стилістика поєднується з непідробною правдивістю барокового мистецтва, яке грає не останню роль у фільмі.

Що ще подивитись у Ежена Гріна: «Живий світ», «Португальска черниця».

  • «Ангел-А» (фр. Angel-A), 2005. Реж. Люк Бессон

Ім’я Люка Бессона справедливо асоціюють з європейською поп-культурою і багато в чому низькопробним кінематографом, який припав на початок 2000-х, а тому значно вплинув на нове покоління. Однак, для більш глибокого розуміння культурного взаємопроникнення та авторського впливу в кінематографі рекомендуємо ознайомитися з деякими ранніми роботами режисера, що стали знаковими для позначеної вище епохи та взагалі для розвитку кіно у XXI столітті. Зокрема, радимо звернути увагу на стрічку «Ангел-А», яка за тематикою в чомусь схожа на інший популярний сучасний французький фільм з чорно-білої естетикою – «Дівчину на мосту» Патріса Леконта, а загалом досить добре вписується в стилістику раннього Бессона: сміливу, кітчеву, але поетичну.

Що ще подивитись у Люка Бессона: «Остання битва», «Леон».

  • «Любов», 2015. Реж. Ґаспар Ное

Ґаспар Ное – один з головних провокаторів в сучасному кінематографі, тому закономірно, що після виходу його фільму «Любов» думки критиків і публіки розділилися на абсолютно полярні через наявність в картині надмірно натуралістичних еротичних сцен, що межують з порнографією. Насправді, якщо говорити про використання кінематографічних прийомів, багато в чому режисер успадкував певні «традиції», закладені експериментаторами епохи французької Нової хвилі, а тематика стрічки продовжує розпочате Романом Поланскі в його скандальному «Гіркому місяці». Французький кінематограф неможливо уявити без своєрідних досліджень у царині еротики та кохання. Рекомендуємо оцінити картину без упереджень, тим більше, що візуальна естетика, драматургія (незважаючи на обривчастий нелінійний сюжет) та музичний супровід у фільмі на дуже високому рівні.

Що ще подивитись у Ґаспара Ное: «Незворотність», «Вхід у порожнечу».

Автор: Анастасія Капралова