Жіноча секція Фаланги: історія та особливості діяльності

Жіноча секція Фаланги: історія та особливості діяльності

Іспанія 1930 р. опинилася у складних умовах, залишаючи диктатуру Мігеля Примо де Рівера та переходячи до Другої республіки. Саме в цьому контексті 29 жовтня 1933 року Хосе Антоніо Прімо де Рівера виступив в Театрі комедії в Мадриді із промовою про заснування Іспанської Фаланги. Там були присутні його сестра Пілар з чотирма подругами, які стали ядром майбутньої Жіночої секції: її сестра Кармен, її двоюрідні сестри Інес і Долорес та їхня подруга Луїса Марія Арамбуру. Оскільки Фалангістський рух не дозволяв жінкам бути його частиною, Хосе Антоніо дозволив створити Жіночу секцію Фаланги у 1934 році, лідером якої була Пілар до самого розпуску в 1977 році.

У грудні 1934 року, з огляду на роль, яку відіграє ЖС, було домовлено про її реорганізацію шляхом відокремлення від SEU (Іспанський університетський синдикат) та переходу у пряму залежність від Генерального секретаріату Фаланги, як і інші секції руху. Після затвердження Статуту SEU, Указом Каудільо від 21 листопада 1937 р. Жіноча секція була окреслена як така, і її місія була представлена на Надзвичайній раді SEU, що відбулася в Ель-Ескаріалі в 1940 р. Але SEU та ЖС завжди були пов’язані між собою.

Про цей зв’язок розповіла Пілар Прімо де Рівера у своєму виступі, який вона проголосила, коли отримала Почесну стипендію у Вищому коледжі «Хосе Антоніо» у Мадриді:

«У кожного в житті є якісь непокриті діри, якесь розчарування, і, мабуть, для мене це те, що я не вступила у свій час в університет. З іншого боку, жіноча секція та SEU, –  ми були одне й те саме, фігурували в тих самих справах, що й всі студенти; ми ділили наші життя, наші ризики та надії зі студентами медицини, юриспруденції та філософії. Прапори SEU були зроблені нами, емблеми SEU були вишиті нами; тільки коли організація значно зросла, нас офіційно розділили. Але цей перший союз та інтелектуальне покликання назавжди об’єднали нас невидимими нитками у всіх кон’юнктурах». 

Дуже важливо пам’ятати, що до 1930 року в Іспанському університеті майже не було представниць жіночої статі, але вже в 1952 р. зареєстровано 8000 студенток, з тенденцією стрімкого зростання цієї кількості, і тоді вона становила 10%  всього студентського прошарку. Найбільш чисельно вони переважали на факультетах Філології та Філософії; трохи пізніше представництво жінок та чоловіків було урівноважено і на факультетах фармакології та хімії.

Саме такою є загальноприйнята версія, але дуже довго ніхто не знав, як саме заснувалася ЖС та ким. Ситуація почала прояснятися тоді, коли з лютого 1938 р. почав друкуватися журнал Y. Revista para la Mujer Nacionalsindicalista (Журнал для Жінок Націоналсиндикалісток) та у березні 1941 р. основний журнал ЖС – Medina. Перший випускався щомісяця, другий – щотижнево. Це дало змогу більше ознайомитися с доктриною та принципами жінок фаланги. Особливо  у Medina, який у перші 6 місяців випускався під керуванням Карлоса Х. Руіса. Саме у цей період активно розкривався концепт нової фемінності, адже фалангістки не приймали образ «сучасної» жінки, але й розуміли, що старий архетип повинен бути зруйнованим, адже часи змінилися. 

Загалом, прийнято говорити про три періоди діяльності ЖС: довоєнний, воєнний та післявоєнний (Громадянська війна). 

Особливості виникнення та розвитку Жіночої секції Фаланги

Такий історичний феномен як Жіноча секція можна пояснити однією фразою – «un modo de ser» (спосіб буття). Успіх ЖС полягає у тому, що не покоління виросло з ідеології, – а ідеологія з’явилася у якості теоретизації того, що вже активно розвивалося, того, чого на той час понад усе потребувала Нова Іспанія.

Отже, першим завданням вже офіційно сформованої ЖС було окреслити та донести, що саме являє собою жінка того часу. 

Перш за все, це традиційна жінка, яка не протиставляє себе чоловікові та не нівелює себе з ним, а розуміє комплементарну природу цих відносин. Жінка не має комплексу меншовартості і не претендує на те, що виходить за можливості її жіночої природи. Жінка часів диктатури Франко має достатньо прав, щоб не почуватися обмеженою, але у той самий час держава піклується про її фемінність та допомагає. Навіть у воєнний час, коли є гостра нестача професійних та військових кадрів, влада не використовує жінок, але дає можливість працювати у сферах, що не нашкодять їй та її майбутній дитині, не вплинуть негативно на її фертильність. Таку позицію зайняла не тільки влада, але й Церква. 

Жінки, чиї чоловіки були активно залучені до діяльності Фаланги або Голубої дивізії, неодноразово офіційно підтверджували свою готовність до «подвійної роботи» – домашньої та у складі ЖС. Наприклад, Хулія Алькантара, вдова моряка Мануеля Еліота, яка успішно поєднувала роботу в партії, якою зайнялася після смерті чоловіка на початку Громадянської війни, та материнство. Або ж медик Кароліна Самора де Пеллісер зі своїм чоловіком, лікарем Хіменес Діасом, яка виявила бажання працювати за професією, але лише коли виконає свій обов’язок перед дітьми як матір.

Сара Барранко

Сара Барранко, яка у 16 років одружилася, мала трьох дітей (усі вони стали фалангістами) та зробила важливий внесок в розвиток ЖС, Фаланги та Нової Іспанії. І таких прикладів безліч.

Сам же каудильо, як і фалангісти, вважали, що за іспанською жінкою стоїть велика місія, яка полягає у тому, що саме вона виховує громадянина Іспанії, саме вона здатна прищепити любов до батьківщини у дитини та чоловіка (що є особливо цікавим). Таке сприйняття жінки і дало змогу існувати ЖС спочатку у складі SEU, а потім і безпосередньо під керівництвом Фаланги; навчатися у ВУЗах, працювати, не бути осторонь воєнних перипетій. 

Публіцистика ЖС

Особливої уваги заслуговує журнал Medina, у якому висвітлювалися не тільки актуальні події, але й була постійна рубрика про видатних жінок Іспанії всіх часів. Серед обраних особистостей переважали середньовічні королеви, але було місце і для інших діячів, таких як ліберальна письменниця Кароліна Коронадо та героїні Війни за незалежність. Автори Хорхе Педрена, Хосе Альтабелла та Мартін Хекар запропонували шлях до побудови колективної пам’яті у жінок, щоб віддати належне «несправедливо забутим».

Їх жіночий авторитет було виразно аргументовано їх внеском «у розвиток нашої історії». Окрім таких характеристик як сміливість, відвага, жертовність та щедрість, якими були наділені ці героїні, були також інші, традиційно пов’язані з жіночністю, такі як скромність, тактовність, делікатність, здатність впливати та виховувати своїх дітей – особливо у випадках королев та матерів королів. 

Зі сторінок цього журналу стало відомо про символічний прототип фалангісток. Не будучи героїнями у повному сенсі слова, особливо важливу роль для фалангісток відігравали дві жінки – королева Єлизавета Кастильська та Свята Тереза ​​Ісусова, які також посіли важливе місце на сторінках цього журналу.

Не лише тому, що вони були глибоко католицькими та іспанськими, але, відповідно, як «мати» нації та як засновниця релігійного порядку. Єлизавета Кастильська була ключовою фігурою у побудові іспанського націоналізму та правих політичних культур, оскільки втілювала собою союз королівств півострова та відкриття Америки.

У випадку зі святою Терезою, фалангістки робили акцент на її особистих якостях, які  були близькі для ЖС, такі як: жага до досконалості, засновницька місія, невтомність, надматеріальні ідеали та цінності.

Основна діяльність ЖС 

Перш ніж жіноча секція домоглася оприлюднення Закону про політичні, професійні та трудові права жінок, жіноча секція SEU мала основне завдання в розвитку Університетської соціальної служби для навчання та подальшої допомоги камрадам, які натрапили на великі труднощі на цьому шляху. Жіноча секція SEU взяла на себе місію підготовки іспанської освіченої жінки, а також представляти її перед владою та перед Синдикатом, допомагати їй, перш за все, економічно.

Для цього було кілька засобів, які використовували комплексно:

  • Заклади: ВУЗи, що просувалися Жіночою секцією та SEU, яки досягли престижного статусу під керівництвом Пілар де Балле і Кончіта Перес Залабардо, в Альмудені; в Саламанці, Кармен Морено; у Валенсії, Кончіта Родрігес; у Вальядоліді, Лоліта-де-ла-Пенья; у Сантьяго, Марія Луїса Родейас; університетські будинки, бібліотеки та студентські гуртожитки, табори з двома або трьома змінами кожного літа.
  • Органи: Університетська допомога, Культурний обмін, Професійна підготовка.
  • Навчальна діяльність: соціальна служба, курси, семінари, фізичне виховання, преса, радіо, виставки, хори та танці, Іспанський університетський театр (TEU), в якому «народилося» багато акторів та актрис, які згодом стали дуже відомими, хоча велика кількість  них приховала в ході «перевзування» своє членство в TEU, яке і сформувало їх як акторів та людей. 
  • Багато уваги присвячувалося освіті в самій Жіночій секції. Крім того, дуже активно проводилася кампанія культурного розвитку та поширення освіченості в сільській місцевості під керівництвом губернатора SEU Челі Валькарсе. Суть програми полягала у тому, щоб влітку організувати місяць загальної освіти, за який можно було провести близько сорока курсів. Для досягнення всіх цілей навчальні курси проводилися кожні два роки в Кастільо-де-ла-Мота (який став «штаб-квартирою» ЖС), а також Національні семінари з проблематики Університету, круглі столи в різних районах щодо становища жінок та труднощів, з якими вони стикаються, майстер класи у агро-школі Лас-Росас, зустрічі в Сан-Рафаелі для студенток університетів з усієї Іспанії.
  • Сім’я була одним із фундаментальних стовпів, на яких будувалася держава Франко. Була створена «Жіноча соціальна служба», завдяки якій жінки від 17 до 35 років проходити мінімум 6 місяців так званої служби, яка полягала як у навчанні, так і у практиці та сприянні розбудови Нової Іспанії. Жінки навчалися всьому, що могло знадобитися у подальшому житті (від кулінарії та догляду за дитиною і до надання невідкладної допомоги та пропагандистської діяльності). Крім цього, вони займалися соціальною роботою. Як стверджують в сучасних інтерв’ю жінки, які не підтримували Фалангу, «…ніхто ніколи нікого не змушував. Так, на папері це була обов’язкова служба, але я, наприклад, її не проходила і це ніяк не вплинуло на моє життя. Не можу спростувати той факт, що майже всі, хто це робив, займалися цим більшою мірою за власним бажанням…».
  • На початку та під час Громадянської війни це активна пропагандистська діяльність, участь в акціях та мітингах, медична праця на фронті та в тилу, комунікаційна сила, опір «червоній чумі», альтернативні види воєнної служби, які не передбачають «чоловічої діяльності», адже жінка, попри складні часи, повинна залишатися жінкою.
  • Створення та розвиток важливих політичних зв’язків, ініційовані Сарою Барранко Соро. Важливою була діяльність фольклорних іспанських труп в Латинській Америці, що також допомогало врегульовувати відносини та розповсюджувати ідеї Фаланги на інші континенти. 
  • Преса. Донесення до мас не тільки ідей Фаланги, але і всього, що пов’язано з історією та самобутністю Іспанії. 

ЖС та культурне життя

Абзац присвячується прихильникам ідеї «мистецтво поза політикою». Від початку свого існування ЖС приділяла неабияку увагу самобутній культурі Іспанії і не лише задля її збереження, але й у досить прагматичному руслі: ЖС поширювала культуру своєї нації далеко за межами Іспанії, як наприклад, у країнах Латинської Америки, що дозволило зміцнити та завести нові важливі політичні та соціально-культурні зв’язки, що згодом дуже допомогло державі.

Наприклад, коли через створення Блакитної дивізії та інші політичні перипетії країни-світові лідери ввели санкції проти Іспанії, що мало дуже плачевні наслідки (влада навіть повинна була вводити картки на продовольство, тощо), саме Аргентина першою у світі «простягнула руку помочі» та допомогла стабілізувати ситуацію.

Висновки

Жіноча секція пройшла довгий шлях від створення і до примусового розпуску, від націонал-синдикалізму до націонал-католицизму, від ініціативи 5 жінок до рокового формування, яке впливало не культурне, соціальне та політичне життя Іспанії протягом декад. 

Література:

  1. О. П. Іваницька: «Франко – Каудильйо Іспанії».
  2. Pilar Pérez García: «La Sección Femenina del SEU».
  3. A. Carceller:  «Sección Femenina. La mujer dentro del franquismo».
  4. Ángela Cenarro: «La falange es un modo de ser (mujer): discursos e identidades de género en las publicaciones de la Sección Femenina (1938-1945)».
  5. Luis Alemany: «Sección Femenina, la gran hermana del franquismo».

Автор: Віолета Матійцива
Джерело: t.me/sriblotroyandy

поділитись