Трохи більше, ніж тиждень тому, у шанувальників неофолку (про доречність цього терміну тут ми ще поговоримо) в Києві відбулося справжнє свято: цілих два концерти від провокаційних італійців із Spiritual Front – зі звичайною програмою й на наступний день із каверами на The Smiths. Проект Сімоне Сальваторі вважається культовим, а декадентство й сексуальний фетишизм у текстах групи викликають безліч суперечливих думок. У чому ж полягають витоки естетики Spiritual Front? Розглянемо, до чого тут католицтво, Дуглас Пірс і Райнер Вернер Фассбіндер.
All the uniforms are shit, all the ideals are shit
Love and this nation have forced us in a chain of sperm and blood
Що по неофолку?
Сімоне Сальваторі дратує, коли музичний стиль Spiritual Front визначають, як неофолк. Попри те, що колись молодий Сімоне, котрий починав з дезметалічних бендів та індастріалу, в перехідний період досить сильно надихався, наприклад, DI6, а потім співпрацював з Ordo Rosarius Equilibrio і Naevus, особисто він визначає стиль проекту як «суїцидальний нігілістичний поп». Музикант відхрещується від терміна «неофолк», позаяк Spiritual Front зовсім не співають про руни та долю Європи (ну лише іноді) – їх метод впливу на слухача і змістовний посил більш іронічний і, очевидно, в сприйнятті Сімоне більш витончений.
Ми не зустрінемо тут гітарних переборів, під які хочеться пустити скупу маскулінну сльозу, і протяжних заспівів. Сальваторі розповідає нам про інший зворотний бік відносно «старої-доброї» Європи, що живе в авангардній поезії початку минулого століття, у фільмах «нового» – італійського, німецького, французького кіно, а якщо без пафосу і ближче до народу – в любовних історіях, яких соромляться, в бійках у барів і кривавих анекдотах. Все це взагалі неможливо сприймати без гумору, інакше у пуритан може трапитись передозування від згадок про darkroom friendship та інші принади лірики Spiritual Front.
Проект був створений Сальваторі ще в 1999-му, за цей час змінився офіційний музичний склад, звучання трансформувалося з акустичного неофолку з присмаком індастріалу в той самий «суїцидальний поп» – карнавальний мікс з кабаре, вальсу, народних балад і ретро-диско. Це коктейль для справжніх нігілістів, до ладу з назвою одного з ранніх релізів проекту. Втім, канонічним в плані звучання фанати групи і критики визначають альбоми Armageddon Gigolo’ і Rotten Roma Casino, а останнім повноформатним релізом Spiritual Front є записаний разом із запрошеними для цієї мети Кінг Дьюдом, Client і Меттом Гоуденом Amour Braque.
У статтях про Spiritual Front зустрічається навіть придуманий спеціально для гарячих італійців в чорних костюмах термін «мафія-фолк». Не знаємо, чи варто в цьому випадку так викручуватись, адже, очевидно, що стилістику проекту неможливо вмістити в будь-яке одне слово. В якихось треках ви почуєте відгомони європейського шансону, в інших – ритми танцювальної музики з гей-клубів, а десь чітко відчуєте, що даркфолк все-таки дуже навіть має відношення до проекту і проглядається через всі спроби Сальваторі пустити нам в очі пил пісеньками про садо-мазо.
This is the darkroom friendship
A friendship made of flesh and lust
Flesh that tastes of our white tears lives and regrets
У переліку джерел натхнення Сімоне Сальваторі називає Енніо Морріконе (естетика спагетті-вестернів присутня в концепції Spiritual Front, крім того, в якості сесійних музикантів на концертних виступах групи грали учасники оркестру Морріконе), Елвіса, Моррісі та Марка Алмонда.
Референси з кіно та літератури
«Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди – боягуз,
Сміливець же – ножем»,
Оскар Вайлд, «Балада Редінзької в’язниці»
Коли починаються концертні виступи Spiritual Front, позаду розпаленого аудиторією, артистичного Сальваторі та інших музикантів, незмінно можна помітити відеоряд з колись скандального шедевра італійського неореалізму – «Мама Рома» П’єра Паоло Пазоліні (або з його ж «Аккатоне»). Балади Spiritual Front римуються з атмосферою відчаю та заглибленості у невитравний абсурд на тлі занепаду всього світу, яка є в фільмах Пазоліні та й усього «великого» авторського європейського кіно двадцятого століття. Деякі пісні цитують «Сало або 120 днів Содому», наприклад No Kisses On the Mouth і Jesus Died in Las Vegas. Крім того, група брала участь з треком My Erotic Sacrifice в 2009-му в записі триб’юту пам’яті Пазоліні – компіляції «Songs For A Child».
Інше кінематографічне джерело натхнення для Сімоне Сальваторі – фільми ікони «нового німецького кіно» – Райнера Вернера Фассбіндера. Разом зі Стеном Пурі Сальваторі працював над концептуальним релізом Black Hearts in Black Suits, повністю присвяченим німецькому режисерові, де були використані вірші Фассбіндера. Наприклад, альбом містить хворобливий і зворушливий трек Each Man Kills The Thing He Loves – переосмислення пісні з гей-драми за мотивами роману Жана Жене «Керель», де її виконувала розкішна в своїй зрілості Жанна Моро. Рядки з пісні відсилають нас до поеми Оскара Вайлда «Балада Редінзької в’язниці».
Сподіваємося, у вас більше не залишилося питань, звідки всі ці загравання з гомосексуальними естетичними маркерами? Іронічно це робиться чи ні – не слід відповідати прямо, аби не розчаклувати кітчеву магію Spiritual Front.
Серед літературних «вчителів» Сальваторі називає Шекспіра – останнього великого майстра, якому вдалося творити до філістерського Просвітництва, а також Де Сада – письменника, котрому довелося в гострій формі перевідкрити для європейців світ вільної від добра і зла уяви. Ще Сальваторі подобається поезія італійця-антифашиста Еудженіо Монтале та Фернанду Пессоа – модерніста, що виправдав португальську військову диктатуру. Відмінний літературний мікс для того, аби вводити аудиторію в стан розгубленості – нам, принаймні, дуже подобається.
«Всі уніформи – лайно»: нігілізм Сімоне Сальваторі
Звичайно, Сальваторі не пише тексти про «занепад західного світу» в тій формі, яка є звичною для фанатів неофолку. Однак, на відміну від інших проектів, що можуть вставляти через слово назви рунічних символів в свою лірику, а потім давати доволі ліберальні коментарі, Сальваторі демонструє особисті рефлексії на тему політики менш очевидним чином.
У відповідь на питання про знамениті рядки з пісні «Bastard Angel», де співається про те, що «всі уніформи – лайно, всі ідеали – лайно», Сімоне говорить наступне:
«Ці рядки натхненні фільмом «Останнє танго в Парижі», фразою Марлона Брандо. Ця фраза заперечує будь-які авторитети і будь-яку владу, тому мені хотілося б доповнити її ідеалізм рядком про те, що й ідеали, по суті, теж нічого не варті. Таким чином, ми хочемо донести ще більш просту думку: «Будь ласка, не піддавайтеся ніяким гучним фразам, наскільки б красивими вони не були, адже вони можуть замкнути вас всередині себе».
Spiritual Front – це музика, що створює стан справжньої свободи – без цензури і стримуючих противаг, в сирому й відвертому форматі. Сімоне Сальваторі сміється над нацистською естетикою, коли співає про «німецьких хлопчиків у важких черевиках», але підтримує відсутність політкоректності у засудженого всіма сьогодні Моррісі, а ще тримає у себе на книжкових полицях твори Юліуса Еволи та Рене Генона.
Щоб спробувати зрозуміти, що думає насправді Сімоне, досить зробити кілька кліків у Spotify і послухати його альтернативний проект The Lust Syndicate, що з’явився у 2019-му. Реліз із дуже гучною назвою Capitalism Is Cannibalism включає перформативний індастріал з брудним звучанням, послухавши який хлопчикам хочеться займатися вуличним активізмом, а дівчаткам – радіти тому, як хлопці веселяться. The Lust Syndicate промовляє у відкритій формі ті антиліберальні слова, яких, ймовірно, не вистачало тим, хто слухав Spiritual Front, але чомусь пропустив два роки тому цю платівку (цікаво, що Сімоне Сальваторі й тут придумав ще один жанр з власною назвою – anti capitalist industrial pop).
Секс і релігія, або чому Ісус помер у Лас-Вегасі
Значне місце в концепції Spiritual Front займає кримінальна естетика з візуальними відсилками до традиції російського тюремного тату (та й не тільки, але, на щастя, в Києві Сімоне відмовляється співати Vladimir Central). Божа матір з пістолетами в оточенні колючого дроту – приклад того, як християнська символіка стає частиною абсолютно далекої від церковного життя культури. До речі, Сімоне колись і сам працював татуювальником, хоча й, певно, куполів йому ніхто не замовляв.
У Сімоне досить незвичайна професія: майже кожен день йому доводиться гримувати померлих, на його сторінці є фотографії з моргу в стилі «memento mori». Крім того, він виріс в Римі, де ходив в католицьку школу протягом дев’яти років, що й сформувало, згідно з його словами, інтерес до дуалізму людської натури. Погодьтеся, що йому було б важко ігнорувати з подібною історією питання релігії, що проникає, як вважає музикант, в усі сфери західної цивілізації.
Коли тексти Spiritual Front про сперму і кров журналісти називають провокаційними, це викликає у соліста чергову роздратовану посмішку. Секс для нього – джерело конфлікту і прагнення до влади, точка вихідного протистояння, що розриває весь світ. Навіщо ж намагатися заховати ці інтенції, якщо можна показати, наскільки прекрасні найтемніші куточки людського серця?
Jesus died in Las Vegas
And he died with the arrogance
Of who feels loved, feels loved and betrayed
Ностальгійна й зворушлива музика Spiritual Front не намагається зробити вам боляче або змусити повірити в що-небудь, а лише розповідає різні історії про велику й майже завжди безглузду любов.
Автор: Анастасія Капралова
Читайте також: Нік Кейв: криваві балади про любов і релігію
