Нік Кейв

Нік Кейв: криваві балади про любов і релігію

Кар’єра похмурого поета і музиканта почалася ще в 70-х в його рідній Австралії, де молодий Нік Кейв заснував один з перших готик-рок і пост-панк колективів The Boys Next Door, який пізніше отримав назву The Birthday Party, що відсилає не те до однієї зі сцен роману Достоєвського, чи то до п’єси Гарольда Пінтера. Кейв відмінно вписувався в новий жанр з його вампіричною зовнішністю і низьким голосом з фірмовою хрипотою. У 80-му The Birthday Party перебралися до Лондона, де давали справжні панк-концерти, які сьогодні навряд чи згадують (а дуже даремно!).

Втім, всі знають Ніка Кейва як засновника і лідера рок-групи Nick Cave and the Bad Seeds, що була утворена вже в 83-му. Колектив випустив за понад тридцять років співпраці цілих 17 студійних альбомів. Крім цього, Нік Кейв випускав також сольні роботи, займався сайд-проектом Grinderman і працював разом із Ворреном Еллісом.

За час існування Nick Cave and the Bad Seeds їх звучання трансформувалося із зухвалих і тривожних рок-н-рольних балад про насилля, релігійні переживання і смерть у мінімалістичні ліричні треки про прийняття людського шляху, що загалом можна зіставити з перипетіями життя Ніка Кейва.

Наразі Нік Кейв з його поглядом спідлоба і темним образом, плідною кар’єрою, яка триває попри все, трохи схожий на втомленого і талановитого героя фільму Джима Джармуша «Only lovers left alive» (недарма бренд дружини Кейва С’юзі Бік має назву, що перекладається як «Дружина вампіра»).

Музично творчість Ніка Кейва однозначно зазнала впливу британського гаражного року, пост-панку і блюзу. Його порівнюють з Томом Вейтсом, Джонні Кешем і навіть Бобом Діланом. Крім того, Кейв встиг співпрацювати різною мірою з Бліксою Баргельдом (майже двадцять років дружби і спільної роботи!), Пі Джей Гарві.

Яке значення в мистецтві Ніка Кейва має класична література, вестерни, секс і християнство?

«Заходять Набоков і Леонард Коен у бар …»

«Коли мені було 13, він [батько] запросив мене в кабінет, зачинив двері і почав читати криваві тексти з «Тіта Андроніка»Шекспіра, сцени душогубства зі «Злочину і кари» та цілі розділи «Лоліти» Набокова. Батько гаряче махав руками і казав: «Це, хлопчику, і ​​є література». Йому здавалося, що він довіряв мені заборонені знання. Я ж сидів і слухав безтямні слова і був щасливий приєднатися до його дивного, аномального світу».

Нік Кейв дійсно не тільки музикант, але й поет, через що його порівнюють із Леонардом Коеном, який розбивав читачам і слухачам серця своєю філософською поезією з присмаком міцного тютюну і алкоголю. У текстах треків Кейв цитує або поміщає туди відсилки до творів Джона Мільтона, Йоганна Вольфганга Гете, Вільяма Морріса, Володимира Набокова і навіть Стівена Кінга.

He’s a god, he’s a man
He’s a ghost, he’s a guru
They’re whispering his name
Through this disappearing land
But hidden in his coat
Is a red right hand

Цей незвичайний, на перший погляд, мікс створює екзальтованого ліричного героя-богоборця, який живе у своєрідному макабричному всесвіті, сповненому протестантським містицизмом і злою чоловічою іронією. Нік Кейв яскраво описує цей світ, далекий від світлих утопій раннього Нового часу, позбавлений фантазії і милосердя. Тут живуть його знедолені персонажі: реднеки, вбивці, закохані, самотні городяни, послідовники Христа і альтер его доктора Фауста. Однією з найбільш відомих пісень Кейва є «Red Right Hand», де мільтоновський образ мандрівника змінюється з божества на лукавого диявола, з котрим небезпечно укладати угоди. Нік Кейв розповідає про це, подібно авторам кантрі пісень, що колись звучали в придорожніх тавернах, лякаючи публіку, співчуваючи і засуджуючи своїх героїв одночасно. Життя різноманітне і несправедливе, ми згораємо від бажань, плачемо, танцюємо і сміємося поперемінно. В цьому ж і сенс рок-н-ролу, чи не так?

Well, the fucked-up Rastafarian says it
The dribbling libertarian says it
The sweet little Goth
With the ears of cloth
I’m on fire

Нік Кейв не боїться провокувати темами насильства і сексуальності, знімаючи своєю грубою щирістю всі табу. У його текстах ми знаходимо справжній прозелітизм, але зі зворотними закликами – не навертатися в жодну з «релігій», щоб залишатися чесним із самим собою. У цьому естетика Кейва так схожа на Леонарда Коена з його єврейською містикою, поєднаною з буддійськими мотивами. Не дарма Кейв записав кілька триб’ютів великому барду, наприклад, кавер на Avalanche. Нік Кейв, подібно Коену, теж випускав власні літературні збірки: першою з них була King Ink, яка побачила світ в кінці 80-х, а потім продовження з текстами пісень і з есе «Слово з плоті» у 97-му.

У 1989-му Нік Кейв випустив провокаційний роман «І побачить ослиця Янгола Божого», який прийнято приписувати до стилю південної готики. У книзі продовжуються рефлексії автора щодо християнства і потенційного ресентименту в учасників фанатичних релігійних спільнот. У 2008-му була видана його друга книга «Смерть Банні Манро», в якій він розповідає про кілька днів з життя невдахи-комівояжера, котрий після самогубства його дружини намагається знайти розраду в сексі та алкоголі.

У 2015-му була випущена книга «The Sick Bag Song», а недавно анонсували нове видання із записом 40-годинного інтерв’ю Кейва його другу Шону О’Хагану, яке буде логічно продовжувати думки, викладені музикантом і письменником в його блозі «The Red Hand Files».

Go son, go down to the water
And see the women weeping there
Then go up into the mountains
The men, they are weeping too

Небо над Ніком Кейвом: сценарії та саундтреки

Ще в 87-му група Кейва з’явилася з двома треками From Her To Eternity і The Carny у фільмі Віма Вендерса «Небо над Берліном», звідки власне і почалася світова слава альтернативного музичного проекту. Але це не єдиний випадок, коли Кейв доклав руку до кінопроектів.

Ми знаємо понад трьох десятків фільмів і серіалів, де пісні Ніка Кейва була використані в якості саундтреку, включаючи стрічки Гільєрмо дель Торо і нашумілий серіал «Гострі картузи», що зробив творчість музиканта знаменитою серед мілленіалів. Але найбільш важливими, напевно, є спеціально створені саундтреки Кейва разом із Ворреном Еллісом до фільмів Джона Гіллкоута («Пропозиція», «Дорога»), а також до «Як боязкий Роберт Форд убив Джесі Джеймса» Ендрю Домініка і «Вітряної ріки» Тейлора Шерідана. Над «Пропозицією» Гіллкоута Кейв також працював в якості сценариста, крім того, він створив сценарій і для фільму «Найп’яніший округ у світі».

How Nick Cave Became a Part of German Film History — Lethal Amounts

Думаємо, що не можна не помітити деякої закономірності, що впливає на дотичність Ніка Кейва до кіно. Це фільми з суворою чоловічою філософією і необхідністю морального вибору, завзятою авантюрністю, нерідко вони зняті в жанрах вестерну або магічного реалізму, що ще щільніше пов’язує Кейва як автора з (ні, ми не боїмося трюїзмів) «дуже західними» напрямками в мистецтві.

У 2014-му Кейв і сам став об’єктом для зйомок кіно: про його життя і творчий процес було знято документальну стрічку Джейн Поллард і Ієна Форсайта «20 000 днів на Землі» –  вгадайте з першого разу, хто написав сценарій для фільму.

Балади про вбивства

On the last day I took her where the wild roses grow
And she lay on the bank, the wind light as a thief
And I kissed her goodbye, said, “All beauty must die”
And I lent down and planted a rose ‘tween her teeth

Ми здалися б лицемірними, якби не відзначили окремо альбом, який зіграв важливу роль у формуванні естетичної концепції Кейва і підвищенні його популярності (навіть якщо це йому не сподобалося, як рок-н-рольнику). «Murder Ballads» був випущений у 1996-му році і розповідає про тривожні і жорстокі історії кохання й насильства, які слухачі, проте, сприймали більше як трагічні романтичні казки. Останнє забезпечили два легендарних дуети Ніка Кейва: «Where the Wild Roses Grow» зі солодкоголосою Кайлі Міноуг та «Henry Lee» з Пі Джей Гарві.

Lie there, lie there, little Henry Lee
Till the flesh drops from your bones
For the girl you have in that merry green land
Can wait forever for you to come home

За цей альбом Кейва навіть номінували на найбільш попсову американську премію MTV, через що він був змушений, як найчесніший у світі сноб, попросити організаторів прибрати його зі списку претендентів.

«Балади про вбивства» містять кілька варіацій на народні пісні й авторські треки. До першої категорії відносяться «Stagger Lee», «Henry Lee», крім того, реліз включає кавер на пісню Боба Ділана «Death Is Not the End». Критики підрахували, що в цілому в піснях з цієї збірки було вбито 65 осіб. Криваві балади Ніка Кейва розповідають про вбивства через ревнощі, комплекси перед прекрасним і через усвідомлення власної нікчемності в дусі романів Достоєвського, через помсту і несправедливість.

Християнство та південна готика

І тут ми логічно підходимо до того, що стало фундаментом для філософських рефлексій в поезії Ніка Кейва – його ставлення до християнства.

Кейв виріс в англіканській інтелігентній родині, що від початку швидше закладає більше сумнівів в релігії, ніж потенційної конфесійної впевненості. Незважаючи на те, що він заявляв, що «не вірить в персоніфікованого Бога», наративи його пісень невід’ємно пов’язані з християнською міфологією, причому найчастіше більше зі Старим, ніж з Новим заповітом. Жорстокість і одномірність староєврейських догматів надихали Кейва на написання роману про сімейну тиранію та самотність «І побачить ослиця Янгола Божого», де безліч біблійних паралелей.

Музикант і поет наполягає на спотворенні християнської мудрості, що колись не була обтяжена соціальними умовностями, буржуазним мисленням і відсутністю уяви.

«Христос став жертвою нестачі уяви, його розіп’яли цвяхами людської порожнечі».

Саме тому драматичність його треків, таких як популярний «Mercy Seat», відсилає нас до роздумів про суспільну несправедливість і неможливість доторкнутися до утопічного раю, де не діяли б закони «око за око, зуб за зуб».

And the mercy seat is waiting
And I think my head is burning
And in a way I’m yearning
To be done with all this measuring of proof
An eye for an eye
And a tooth for a tooth
And anyway I told the truth
And I’m not afraid to die

Нік Кейв не ставиться до християнських першоджерел з простою цікавістю: його вважають завзятим читачем Біблії, крім того, він написав передмову до публікації Євангелія від Марка, виданого в 1998-му в Великобританії. Він заявляє про те, що будь-яка пісня (мабуть, як і витвір мистецтва) є посланням для Бога.

У своїх інтерв’ю Кейв посилається на те, що він заперечує як будь-які форми організованої релігії, що ущемляє волю і творчу думку, так і сучасний атеїзм, заснований на догматичній псевдо раціональності. Для нього справжнє завдання художника пов’язане з місією Христа: показати вічне й правдиве, що відчувається на інтуїтивному рівні.

«Іноді я відчуваю себе дуже близьким до уявлення про Бога, іноді ні. Раніше я вважав це невдачею. Тепер я бачу в цьому силу, особливо в порівнянні з більш фанатичними уявленнями про те, що таке Бог. Я думаю, що сумнів – невід’ємна частина віри».

Підвищений інтерес до релігії наближає мистецтво Кейва – і його літературні твори, і музику – до жанру «південної готики», що пов’язує соціальну несправедливість, традиційний американський фольклор, містицизм і екзальтовану релігійність. Нік Кейв любить старі-(не)добрі кримінальні історії, які вплітаються в канву його персонажів – жорстоких вбивць, бідних дівчат, народних месників.

Так вимальовується еволюція образу і особистості Кейва. Він встиг побувати фронтменом готичного проекту в дусі британців у 70-80-х, сексуальним мачо в кітчевих золотих перснях, котрий пише сценарії для вестернів, а потім заслужити статус музичної брили, якому вже нічого не потрібно, крім мінімалістичного чорного костюма. Кейв виглядав поперемінно нігілістом, що відкидає канони, ретроградом, що заграє з християнської естетикою, аби тепер прийти до зваженої позиції, і ми не можемо утримати своє захоплення. Він виділяється зрілістю серед інших представників альтернативного музичного світу.

Nick Cave & The Bad Seeds Фотографии (1 из 130) | Last.fm

Любов, залежність, прийняття

На ранньому етапі своєї кар’єри в 80-х Кейву вдалося позбутися від героїнової та алкогольної залежності – його період життя з Анітою Лейн і перебування потім в Західному Берліні був досить важким, після чого він закрутив роман з бразильською журналісткою Вів’єн Карнейро і навіть змінив похмуре звучання музики на більш м’яке і ліричне. Саме Вів’єн повністю присвячений альбом The Good Son.

Instagram snoop: Susie Cave | House & Garden
Нік Кейв з дружиною С’юзі 

Якийсь час Кейв зустрічався з хуліганкою Пі Джей Гарві, котрій присвятив кілька пісень з альбому The Boatman’s Call. В кінці дев’яностих жанровий діапазон музики Кейва стає неймовірно широким, група записує блюзові треки з фортепіанним супроводом.

Сьогодні супутницею музиканта є британська модель С’юзі Бік, з якою вони разом зі 1999-го, і якій був присвячений альбом з гучною назвою No More Shall We Part.

У Ніка Кейва четверо дітей – але його син Артур в 15-річному віці загинув, впавши зі скелі під дією ЛСД, що стало, певно, найтяжчим особистим болем музиканта та стало основою невимовно сумного релізу Skeleton Tree.

Подолання горя прозирає в його творчості донині, в тривожну меланхолійну атмосферу його нових треків робить свій внесок і пандемія, яка принесла митцеві ізоляцію від зовнішнього світу (це помітно в його альбомі Carnage, записаному спільно з Ворреном Еллісом).

Через трагічні події Нік Кейв став більш стриманим і мудрим, але все-таки він намагається бути і більш відвертим зі своєю аудиторією: в концертних виступах, інтерв’ю, лекціях і своєму блозі, що наближає його до публіки як живу людину, а не лише культового музиканта.

Проти всього поганого – за свободу слова

Нік Кейв є послідовним противником політкоректності й так званої «культури скасування», про що не раз згадував у інтерв’ю і онлайн-щоденнику.

Ще в 2019-му він написав текст на захист Морріссі, якого звинуватили в кількох неоднозначних політичних висловлювань. Нік Кейв наполягає на тому, що Морріссі має право на будь-які висловлювання, позаяк ми всі є «конфліктуючими особистостями», а цензура – небезпечний і шкідливий інструмент.

Все більш проникаюча в артистичні кола cancel culture викликає тривогу у музиканта, який застав старе покоління рокерів – справжніх провокаторів і часто прихильників лібертінажу:

«Сучасна рок-музика, схоже, більше не має сили боротися з цими ворогами уяви, з цими ворогами мистецтва – і в цій нинішній формі, можливо, рок-музику не варто рятувати. Вічна мерзлота пуританства може бути протиотрутою від всеосяжної втоми й ностальгії».

The Red Hand Files є інструментом для спілкування з фанатами – Кейв відповідає у своєму щоденнику на дуже різні питання про релігію, мистецтво та суспільні явища. Так, він висловився і про власні побоювання через пропаганду політкоректності.

На думку Ніка Кейва, головною суспільною цінністю є милосердя, яке дозволяє людині робити помилки і виправляти їх, бути сміливим для висловлювання сумнівів.

«Без милосердя суспільство стає негнучким, моторошним, мстивим і позбавленим почуття гумору».

Музикант розмірковує про те, що світ знаходиться на перехідному етапі, але ризикує в гонитві за рівними правами втратити інші важливі цінності.

«Політкоректність стала релігією у світі. Колись благородна спроба переосмислити наше суспільство та зробити його більш справедливим, тепер втілює в собі усі найгірші аспекти, які може запропонувати релігія (і нічого прекрасного) –  моральну впевненість і святенництво, позбавляє навіть можливості спокути».


Самобутній і вічно рефлексуючий, експресивний і романтичний – таким ми любимо австралійця, котрий розбив серце ось уже не одному поколінню шанувальників гарної музики. Будемо чекати обіцяного концерту Ніка Кейва в Україні у 2022-му році й сподіватися, що ніякі карантинні обмеження не стануть перешкодою, та ми зможемо насолодитися його багатогранною музикою наживо.

Автор: Анастасія Капралова