Вбивство Башира Жмайєля в 1982 році (читайте про це в наших попередніх матеріалах – частина 1, частина 2) та смерть його батька П’єра Жмайєля в 1984 році неабияк вплинули на ліванський фалангістський рух та партію «Катаіб», лідерами якої вони були. 1982 рік став початком серії розколів, міжусобної війни та серії військових поразок для ліванських християн.
В першу чергу, смерть Башира Жмайєля негативно вплинула на бойові здобутки об’єднаних «Ліванських сил». Ті командири, які почали керувати бойовими підрозділами ліванських християн з осені 1982 року, через недостатній військовий хист та недооцінку супротивника, в 1983-1984 роках зазнали серйозних поразок у Гірському Лівані.
Основну відповідальність за ці поразки шиїтським бойовим угрупованням та лівим силам, яких підтримувала Сирія, покладають на Фаді Фрема, який на той час командував «Ліванськими силами». Також Фрема перебував у конфлікті зі старшим братом загиблого Башира Жмайєля – Аміном Жмайєлем, який замінив Башира на президентському посту. В результаті цих військових невдач та конфлікту з президентом, Фаді Фрема був замінений і військовим командувачем ліванських християн став Фуад Абу Надер. Фаді Фрем фактично відразу після цього емігрував до Канади. Одружений на Лєні Абу Надер, сестрі Фуада Абу Надера, яка є онукою П’єра Жмайєля та племінницею Башира Жмайєля.
Розкол в середовищі християн Лівану розпочався ще незадовго до смерті П’єра Жмайєля. Основною причиною стало те, що Амін Жмайєль розірвав лівано-ізраїльський мирний договір у 1984 році. Цей крок багато в чому був вимушений, проте Фуад Абу Надер та низка інших лідерів ліванських християн виступили проти розірвання миру з Ізраїлем. Смерть П’єра Жмайєля через півроку після початку розколу ще сильніше поглибила кризу.
Ніким було замінити П’єра та Башира Жмайєлів – жоден із тих, хто теоретично міг би стати новим лідером руху, не мав такого авторитету, а головне – внутрішньої сили та вольового запалу, щоби взяти на себе відповідальність у керуванні такою кількістю людей та загальним курсом країни. Головою партії «Катаіб» став особистий лікар П’єра Жмайєля Еліє Карам.
Початок 1985 року в повній мірі показав програшність ситуації, коли рух залишається без своїх лідерів. Протиріччя між Аміном Жмайєлем та бойовими командирами «Ліванських сил» посилювалися.
Лідерами тих, хто виступив проти Аміна Жмайєля були Самір Джааджаа та Еліє (Ільяс) Хобейка (голова служби безпеки «Катаіб» та особистий охоронець Башир Жмайєля). Джааджа був виключений із партії. Це стало поштовхом до своєрідного перевороту: люди Джааджаа та Хобейка заарештували тих, хто був на боці Аміна Жмайєля, і роззброїли ті частини «Ліванських сил», які були на боці президента. Фуад Абу Надер вирішив не брати участь в міжусобній війні й подав у відставку з поста голови «Ліванських сил».
Але союз Хобейка та Джааджаа протривав недовго. Вже в 1986 році між ними виник розкол: Хобейка почав орієнтуватись на союз із сирійцями (в грудні 1985 року він вирушив у Дамаск, де зустрівся з лідерами шиїтського руху «Амаль» та керівниками друзських організацій, і де вони уклали трьохсторонній договір, який через місяць було анульовано Аміном Жмайєлем та Саміром Джааджаа), в той час як Джааджаа продовжував ідеологічну лінію П’єра та Башира Жмайєлів, які виступали проти будь-яких союзів із Сирією, визначаючи першочергову необхідність ліванської незалежності від усіх інших країн та сил. У Бейруті почалися бойові дії між хобейківцями та джааджівцями, які швидко закінчилися перемогою останніх. Самір Джааджаа став одноосібним головою «Ліванських сил».
Хобейка мусив тікати в Західний Бейрут, де були сильні просирійські настрої. Пізніше він став одним із творців просирійської партії Ваад, працював на американські та сирійські спецслужби, намагався організувати замах на Мухаммада Хусейна Фадлалла (одного з ідеологів «Хізбалли»), який закінчився тим, що загинуло декілька десятків перехожих, а сам Фадлалла залишився живий. В часи сирійської окупації Лівану 1990-их років займав депутатські та міністерські крісла. На початку 2000-их років протекція сирійців для Хобейка закінчилася. Існує версія, що він пропонував американським спецслужбам свої послуги в розшуку Імада Мугнії, одного з лідерів Хізбалли. 24 січня 2002 року Хобейка загинув від вибуху замінованого біля його будинку авто.
Два помічники Хобейка трохи пізніше також загинули: один був застрелений невідомим у Бразилії, інший загинув в автомобільній аварії за дивних обставинах у Нью-Йорку. Офіційна версія вбивства Хобейка – діяльність невідомої до цього групи «Ліванці за вільний і незалежний Ліван», які начебто організували цей вибух з метою нейтралізації небезпечного сирійського агента в Лівані. Інша версія говорить, що організаторами вбивства є безпосередньо сирійські спецслужби, які замітали сліди, прибираючи тих своїх колишніх союзників, які забагато знали. Зокрема, Хобейка був одним зі свідків та можливих організаторів різанини в Сабрі й Шатілі (палестинські табори для біженців, де в 1982 році, після смерті Башира Жмайєля, було вбито від 700 до декількох тисяч палестинців; серед істориків по сьогодні точаться суперечки, хто саме організував цю різанину: ліванські фалангісти, ізраїльські військові, чи сирійські спецслужби). Сирійці наголошують на тому, що вбивство Хобейка справа рук ізраїльтян, які таким чином замітили сліди своєї участі в різанині в палестинських таборах для біженців.
Головою партії «Катаіб» після завершення міжусобиці став Жорж Сааде. Він був фалангістом зі стажем і старим політичним соратником П’єра Жмайєля. Проте це не допомогло фалангістському рухові та ліванським християнам загалом повернути потужність «Катаіб».
Черговий виток напружений стосунків всередині християнської общини Лівану, на цей раз між Саміром Джааджаа та генералом Мішелем Ауном, призвели до послаблення й без того досить розпорошених сил фалангістів і сирійської окупації Лівану.
Жорж Сааде, а після його смерті наступні голови «Катаіб» Мунір Хадж та Карім Пакрадуні, проводили виключно просирійську політику. «Катаіб» в цей час не була схожа сама на себе – від історичних ідеологічних засад руху не залишилося й сліду. Ті, хто продовжував відстоювати ідеали ліванського націоналізму, піддавалися репресіям з боку просирійського уряду та окупаційних сил Сирії. Фуад Абу Надер був виключений з партії, а Самір Джааджаа отримав довічне тюремне ув’язнення. Амін Жмайєль був вимушений емігрувати з країни. Наступне десятиліття стало для «Катаіб» часом клінічної смерті.
В 2000 році в Ліван повернувся Амін Жмайєль і одразу виступив проти сирійської військової та політичної присутності в країні. Трохи раніше в Ліван повернулися сини Аміна (онуки П’єра Жмайєля та племінники Башира Жмайєля) П’єр Жмайєль-молодший та Самі Жмайєль, які одразу кинулися у вихор ліванського політичного життя та ідеологічної боротьби. Їхній приїзд було надзвичайно тепло сприйнято тими ліванськими християнами, хто всі роки сирійської окупації пам’ятав про ідеали «Катаіб» та успіхи клану Жмайєлів. Офіційне керівництво партії «Катаіб» було не в захваті від такого повернення, яке обіцяло їм чималі проблеми в майбутньому.
Приїзд цих трьох продовжувачів справи П’єра та Башира Жмайєлів, їхнії кровних родичів, багато в чому підготував ґрунт для Кедрової революції 2005 року, яка звільнила Ліван від сирійської окупації.
Задля того, щоб дистанціюватись від просирійських лідерів «Катаіб» останніх 15 років, Жмайєлі створили нову партію «Реформістський рух Катаіб», яка ідеологічно повторювала програму «Катаіб» П’єра та Башира Жмайєлів. Нова партія увійшла в коаліцію 14 березня (коаліція партій, які виступають проти впливу Сирії та Ірану на Ліван, названа на честь дати перемогу Кедрової революції) і на виборах 2005 року отримала декілька місць в парламенті.
Реформування «Катаіб» продовжилося новими перемовинами між Жмайєлями та лідерами старої партії «Катаіб». Було прийнято рішення, що Амін Жмайєль стане президентом партії, а її головою залишиться Пакрадуні. Це призвело до чергового розколу – Самі Жмайєль назвав таке рішення зрадою ідеалів фалангістського руху та особисто пам’яті Башира Жмайєля і вийшов із партії, заснувавши центр політичних досліджень, який отримав назву «Любнануна» (Наш Ліван).
П’єр Жмайєль-молодший став міністром промисловості Лівану в липні 2005 року. 21 жовтня 2006 року він був розстріляний в своїй машині поблизу Бейрута. Фалангісти вважають, що, як і з убивством Башира Жмайєля, за це відповідальні сирійські спецслужби, які планомірно знищують усіх лідерів ліванських християн, які мають великий авторитет серед народу та відмовляються в здачі національних інтересів.
Самі Жмайєль повернувся до «Катаіб», привівши з собою партійців із центру «Любнануна». Самір Джааджаа, який був звільнений із тюрми після перемоги революції, також створив свою партію «Ліванські сили» (на честь об’єднаних християнських військових формувань, якими спочатку керував Башир Жмайєль, а потім і сам Джааджаа). Ця партія ідеологічно багато в чому схожа на «Катаіб» і виступає конкурентом партії Жмайєлів на виборах до парламенту.
До 2015 року головою «Катаіб» був Амін Жмайєль. В 2015 ним став Самі Жмайєль. Він керує партією і сьогодні. Надзвичайно активними діячами «Катаіб» сьогодні є Соланж Жмайєль (вдова Башира Жмайєля) та їхній син Надім Башир Жмайєль, який є найрадикальнішим серед усіх нині живих Жмайєлів і виступає за союз із «Ліванськими силами» Саміра Джааджаа.
В сучасному Лівані існує дві великі коаліції – окрім уже вищеназваної проліванської коаліції 14 березня, існує просирійська коаліція 8 березня (названа на честь дати проведення просирійського мітингу під час Кедрової революції). «Катаіб» входить до складу коаліції 14 березня, послідовно продовжуючи антисирійську, антиіранську, ліваноцентричну націоналістичну політику. Підтримує боротьбу сирійських повстанців проти режиму Башара Асада в Сирії, але, на відміну від проасадівської «Хізбалли», виступає за військовий нейтралітет Лівану в цьому конфлікті. «Хізбалла», яка входить до складу коаліції 8 березня) є однією з головних ворогів «Катаіб» у Лівані.
Так само, як і при П’єрі Жмайєлі, «Катаіб» орієнтується на соціальну підтримку малозабезпечених верств населення, проведення ліваноцентричної політики, виховання дітей та молоді в патріотичному дусі, виступають за децентралізацію та можливу федералізацію Лівану, яка, на їхню думку, має забезпечити міжконфесійний мир в країні, підтримують економічні та антикорупційні реформи, виступають проти присутності палестинських таборів для біженців на території Лівану.
Однією з головних вимог «Катаіб» є роззброєння проіранської та просирійської «Хізбалли» та припинення втручання Ірану та Сирії в політику Лівану через цю партію.
Видатний ліванський рід Жмайєлів, клан, який створив надзвичайно потужний, в першу чергу, ідеологічно рух, а також сильні й боєздатні бойові підрозділи, які 15 років боролися за незалежність Лівану та безпеку його християнського населення, знову в політиці своєї країни, на керівних позиціях руху «Катаіб». Можливо, запорукою успіху ліванських фалангістів як раз і є ця присутність клану Жмайєлів на керівних позиціях партії. Адже, як показує історія, рух набирав обертів та досягав успіхів тоді, коли головували в ньому Жмайєлі, і занепадав та послаблювався після вбивств своїх лідерів та приходу до влади інших, далеко не проліванських осіб.
Хай живуть Жмайєлі! Хай живе ліванська фаланга! Хай живе Ліван!
Автор: Валентин Дзюбенко
