Башир Жмайєль та ліванська фаланга. Частина І

Арабо-ізраїльський конфлікт, який в першій половині 70-их років минулого століття все більше набирав обертів (новий виток конфлікту після Шестиденної війни 1967 року), призвів до того, що велика кількість палестинців, які були членами Організації Визволення Палестини (ОВП) та її бойового крила Армії Визволення Палестини (АВП), Народного Фронту Визволення Палестини (НФВП), а також звичайні біженці палестинці, через низку міжнародних договорів опинилися на території Лівану. З півдня Лівану АВП намагалася вести боротьбу з Ізраїлем. На територіях, де поселилися палестинці, фактично перестали діяти закони Лівану і владу де-факто там мала ОВП. Місцеве ліванське населення, серед якого чималу частину складали християни-мароніти (Маронітська католицька церква є найбільшою Східною Католицькою церквою на Близькому Сході, користується східним літургійним обрядом) та мусульмани-шиїти, були незадоволені таким станом речей. Конфронтації між ними дали поштовх для початку громадянської війни, до якої пізніше включаться Ізраїль та Сирія. Християни Лівану почали організовуватись в групи для оборони своїх інтересів та своєї території. Ці групи здебільшого були пов’язані з правими християнськими партіями Лівану. Найбільшою такою партією була Ліванська фалангістська партія «Катаіб» (араб. фаланга), яка була створена в 1936 році П’єром Жмайєлем, батьком Башира Жмайєля. Існувала низка й інших партій та організацій, що стояли на правих християнських позиціях і сповідували консерватизм та антикомунізм. Серед них необхідно згадати організацію «Сторожові кедрів», яка грала помітну роль в громадянській війні і фактично припинила свою діяльність після її завершення.

Башир Жмайєль разом з батьком П’єром Жмайєлем

Деякі історики навіть визначають конкретну дату, коли почалася громадянська війна – 13 квітня 1975 року в Бейруті відбулися сутички між ліванськими християнами-націоналістами та палестинцями з ОВП. Існує декілька версій подій того дня, але точно відомо, що конфлікт закінчився декількома вбитими з особистої охорони П’єра Жмайєля. Ймовірно, що це було інтерпретовано ліванськими християнами як замах на одного з їхніх політичних лідерів, ситуація і без цього була досить напружена. Помста відбулася в той самий день, коли фалангісти розстріляли автобус палестинців, які, цілком вірогідно, не знали про перестрілку декількома годинами раніше і їхали по місту з палестинською символікою. Можливо, фалангісти, які відкрили по автобусу вогонь, розцінили цей автобус як палестинське підкріплення. Вбито було більше 20 палестинців. Групою, що стріляла по автобусу керував Башир Жмайєль.
Башир Жмайєль народився в Бейруті в 1947 році. На той момент його батько вже більше 10 років був лідером «Катаіб». Башир Жмайєль був членом дитячої фалангістської організації, а в 1962 році вступив до партії «Катаіб». Навчання отримував спочатку в єзуїтському коледжі, а потім вивчав право та політологію в Університеті Святого Йосипа в Бейруті. Стажування проходив в Сполучених Штатах Америки. Був активно задіяний в студентських політичних акціях та рухах. Вже тоді в 60-их роках Башир Жмайєль виступав проти загального курсу арабських країн на панарабізм, вважаючи, що у Лівана власний шлях і він має розвиватись самостійно.
В 1970 році Башира Жмайєля було викрадено палестинцями в Бейруті та вивезено до табору біженців Тель-Заатар. Ймовірніше за все, викрадачі не знали кого саме вони викрадають, адже через 8 годин після викрадення Башира відпустили. Дізнавшись, чий він син, вони, напевно, вирішили не ризикувати, адже озброєні групи фалангістів могли вирішити мститися за це викрадення.
Башир Жмайєль

Приблизно в цей самий час Башир Жмайєль починає займатись військовими формуваннями фалангістів, проходить бойову підготовку в одному з їхніх таборів, входить в групу, що безпосередньо протистоїть палестинцям на вулицях Лівану і стає інспектором мілітаризованих загонів ліванських християн. Ті, хто знали його особисто, відмічали, що в ньому постійно проявлялися харизматичні лідерські якості, військовий хист, відданість своїй вірі, сім’ї та країні. Башир Жмайєль був приречений на успіх.
З початком вуличних боїв в 1975 році, в яких Жмайєль Башир брав участь як один з командирів загонів християнських добровольців, його авторитет в партії та загалом серед християнського населення зростає. В 1975-1976 роках під час так званої «Битви готелів», коли в Бейруті точилися сутички між ліванцями-християнами та палестинцями-мусульманами за контроль над низкою стратегічно важливих будівель (більшість з них були готелями, звідси й назва цього епізоду війни), Жмайєль Башир був одним з ключових командирів християнської націоналістичної самооборони. За результатами бойових дій під час «Битви готелів» Бейрут було фактично розділено на дві частини: західну під контролем мусульман та лівих палестинських організацій та східну під контролем ліванських націоналістів та християн.
На початку 1976 року ряд партій та організацій, яких об’єднувало християнство, ліванський націоналізм та антикомунізм, об’єдналися в коаліцію під назвою «Ліванський фронт». Окрім вже згаданих вище «Катаіб» та «Сторожові кедрів», до коаліції ввійшли організації, що були сформовані спершу як народні міліції «Танзім» та «Марада» (пов’язана з тогочасним президентом Лівану Сулейманом Франжьє), та «Націонал-ліберальна партія» (заснована Камілем Шамуном, який був президентом Лівану в 1952-1958 роках).
Башир Жмайєль нагороджує Кайруза Бараката

Влітку 1976 року в битві за Тель-Заатар, в якому знаходилась одна з баз ОВП, він також відіграв важливу роль. В таборі для біженців Тель-Заатар знаходилось близько 3 тисяч членів ОВП. Їм протистояла приблизно така ж кількість ліванських християн, яким допомагали ліванські регулярні війська. В цій битві загинув головний командир збройних формувань «Катаіб» Вільям Хауві. Його місце зайняв саме Башир Жмайєль. В результаті цих боїв фалангісти змогли зайняти табір. Поширеним є твердженням про те, що коли ліванці зайшли в табір, вони вчинили там різню, в ході якої загинуло декілька тисяч палестинців. Частина дослідників вважає цей момент війни військовим злочином.
Перемога в цій битві ще більше посилила авторитет Жмайєля особисто та загалом рівень суспільної довіри до його сім’ї. Трохи пізніше Башир Жмайєль став головнокомандувачем «Ліванських сил» – бойового крила «Ліванського фронту».
Зайнявши цю посаду, Жмайєль починає активну роботу по створенню військових шкіл для християнського населення, з метою збільшити кількість резервістів-добровольців, які в необхідний момент зможуть підсилити загони «Ліванських сил». На звільнених територіях Жмайєль фактично виконував обов’язки держави, забезпечивши населення необхідними соціальними службами (вода, електрика, тощо), транспортними розв’язками та, навіть, радіостанцією.
Кількість людей, які входять до збройних формувань, якими керує Жмайєль Башир в цей час, налічує більше 30000.
Одружився Жмайєль Башир в 1977 році, а його перша дитина загинула під час вибуху, який був влаштований з метою вбити Жмайєля в 1980 році, у віці двох років. Пізніше в нього народилося ще двоє дітей.

Продовження незабаром

Автор: Валентин Дзюбенко