ален де бенуа наше різдво

Ален де Бенуа: «Наше Різдво»

Ця доба має найдовшу ніч та найкоротший день. Вона обіцяє нам оновлення. Це свято кланів й кровних уз. Це – Різдво з його звичаями, його віруваннями. Його спогадами. Його красою.

Éléments

На відміну від літнього сонцестояння, обряди зимового сонцестояння – давнього Йолю/Юлу, спадкоємцем якого є Різдво, – відзначаються в колі сім’ї. Але сім’ю можна розуміти по-різному. Можна розуміти її як духовну сім’ю. Це свято, що постало перед нами з глибин віків: воно спонтанно, майже інстинктивно пробуджує в людському серці дитинство, неначе воно ось-ось помре й раптово відродиться; і ми так само хочемо пережити це свято як родина однодумців.

Пропонуємо вашій увазі черговий «різдвяний» текст Алена де Бенуа, а саме редакторську передмову з журналу Éléments n ̊ 19, від грудня 1976, та уривки з книги Традиції Європи про «практичні сторони» святкування зимового сонцестояння.

Наше Різдво

Ця доба має найдовшу ніч та найкоротший день. Вона обіцяє нам оновлення. Це свято кланів й кровних уз. Це – Різдво з його звичаями, його віруваннями. Його спогадами. Його красою.

На відміну від літнього сонцестояння, обряди зимового сонцестояння – давнього Йолю/Юлу, спадкоємцем якого є Різдво, – відзначаються в колі сім’ї. Але сім’ю можна розуміти по-різному. Можна розуміти її як духовну сім’ю. Це свято, що постало перед нами з глибин віків: воно спонтанно, майже інстинктивно пробуджує в людському серці дитинство, неначе воно ось-ось помре й раптово відродиться; і ми так само хочемо пережити це свято як родина однодумців.

Éléments

Це час, коли все зупиняється. Природа затамувала подих, і невідомо, чи засвітить сонце знову. Це свято сподівання, але й занепокоєння. Присутні біля багаття спілкуються з цією природою, котра відпочиває перед новим початком. Вони теж хочуть окинути себе поглядом – перед новим поштовхом до дії.

Але це також свято того, що починається знову. Не випадково в Римі дволикий бог Янус відкривав і закривав рік. Пори року пов’язані між собою як людські покоління, і є символом Вічного повернення. Різдво приносить впевненість в тому, що минуле й теперішнє повернеться знову, що минуле – це всього лиш спогад про майбутнє, що колесо часу вічно обертається в усіх напрямках.

Відтак, в цю пору року всі виміри часу пов’язуються між собою. Одні й ті ж події – це спогади, це передчуття. Вічне повернення, що дозволяє нам «передбачити» минуле й «згадати» прийдешнє. Повернення – але не повторення. Тому що над нами завжди сяятиме єдине сонце, але водночас воно завжди буде інакшим. Минуле більше не повториться. Воно повертається в прикладах, які обираємо ми самі.

Чисті ідеї є сірими й не мають жодної користі. Ідея не є істиною, але вона стає нею тоді, коли її переживають. Ми не ті, хто нехтує святами, не ті, хто не святкує жодного обряду. Навпаки, ми інтегруємо свято в повсякденне життя. Ми повертаємо йому його істинну значущість, значущість спілкування між членами єдиного народу, значущість ностальгії по чудесному, значущість прозріння краси. Це Різдво душі.

Зрештою, Різдво – це свято того, що не вмирає. Не живого, але того, що завжди виживає. Вночі природа може здаватися мертвою, все може здаватися неживим. Але ніч має власну таємницю, вона має власну правду. Під пеленою холоду життя ось-ось відродиться, стане сильнішим завдяки випробуванням, яке пережило. І зима проголошує не просто весну, але тисячі й тисячі прийдешніх весен.

Різдво гравюра

Сьогодення – далеко не одна з найяскравіших сторінок нашої історії. Сьогодення – це зима  мислення, і ми мріємо про цю весну, що принесе оновлення. Але настання весни ніколи не відчувається так гостро, як в найхолоднішу мить зими. Ми самі є запорукою цього оновлення. Ми маємо перетворити надію на впевненість. Бо надія – це і є впевненість, що перероджується завдяки волі.

Настає Різдво. Сонце повертається.

Святкування

Ми лише частково повернемося до цього питання, детально обговореного в цитованих вище текстах та книзі П’єра Віаля і Жана Мабір Les solstices, histoire et actualité (GRECE, 1975). Перш ніж говорити про якісь конкретні моменти, необхідно нагадати, що Різдво (Йоль) стосується не конкретного дня, але певного періоду: Дванадцять Ночей традиції сонцестояння, з-поміж яких 24 грудня та, особливо, два різдвяних дні (див. використання множини у нім. Weihnachten, середньо-верхньо німецьке ze wihen nechten) є лише кульмінаційними моментами.

Встановлення єдиної традиції: три свічки

За пропозицією кількох членів GRECE, Комітет по Традиціях Асоціації пропонує всім дотримуватися з нагоди святкування Різдва єдиного звичаю, дуже простого за своїм характером (що не залежатиме від того, в якій обстановці проходить святкування: «сімейній, доброзичливій» тощо). Вона полягає у запалюванні трьох свічок під вечір головного свята. Ця традиція була описана в книзі Les solstices (p. 121). Відкриваючи святкування, перед святковою трапезою – і в присутності всіх учасників – батько родини (або найстаріший член зібрання) послідовно запалює три свічки: червону для присутніх батьків та предків, синю для друзів та відсутніх батьків, зелену для ненароджених дітей. Коротка, проста й природна промова має бути виголошеною з цієї нагоди, аби відзначити значення і масштаб цього жесту.

європейське різдво

Додаймо кілька слів про різдвяні свічки. Використання великих свічок на сонцестояння колись було дуже поширеним в Англії (англ. Yule Candle), Ірландії та скандинавських країнах. Пофарбовані в червоний, зелений або синій кольори, їх також прикрашували ялинковими чи падубовими гілками. Вони запалювались увечері 24 грудня, горіли до ранку 25-го, а потім запалювалися знову вранці 25-го і горіли до вечора. Потім свічки гасили під час величної церемонії, але знову запалювали на декілька митей  протягом кожного вечора періоду Дванадцяти Ночей. Вважалося дуже поганою ознакою, якщо свічка несподівано згасне. Доки вона горіла, було заборонено переставляти її на інше. І гасити полум’я треба було пальцями або кочергою, бо здування вогню вважалося причиною великих нещасть! В окремих будинках тільки батькові або старшому братові дозволялося запалювати чи гасити свічку. Іноді на останню ніч свічки залишали горіти до кінця. Залишки свічок ретельно зберігалися, бо їм приписували силу захисту і/або родючості. Наприклад, в Данії різдвяну свічку запалювали кожен раз під час сильної бурі: її полум’я повинно було охороняти будинок від блискавки. У Швеції фермери перетирали залишки свічки в порошок, який змішували з посіяним насінням, аби отримати хороший урожай.

Різдвяний свічник

різдвяний свічник

Різдвяний свічник, який часто називають «вежею Йоля» або «Jul-Leuchter», – це керамічний предмет у формі усіченого конуса, що є копією середньовічного свічника, оригінальна модель якого була знайдена в минулому столітті у шведській провінції Галланд. Ось «традиційні» розміри свічника: квадратна підставка 9 на 9 см; загальна висота 19 см; верхня частина 4 см; сонячне колесо діаметром 4 см; серце (ажурне) 3,5 см шириною і висотою. Бажано використовувати свічки червоного кольору.

Різдвяне поліно

Як ми уже повідомляли, різдвяне поліно можна знайти у Франції, Італії, Англії, Німеччини та Східній Європі. Найчастіше воно робиться з дуба або фруктового дерева (символ родючості). Іноді воно запалюється з фрагмента поліна, спаленого в минулому році. Воно повинне горіти якомога довше і, якщо можливо, запалюватися на кілька митей під час кожної з Дванадцяти Ночей.

різдвяне поліно

На ньому можна щось написати, прикрасити листям або стрічками, полити алкоголем – вином, сидром або пивом. У Корнуоллі на поліні крейдою малюють фігуру людини, що вицвітає при горінні (див. M. A. Courtney, Cornish Feasts and Folk-Lore, 1890). Важливі обряди, про які ми вже згадували, оточують вибір дерева, вирізання та підпалювання поліна, особливо в Англії та Провансі.

Як і у випадку з різдвяною свічкою, залишки поліна (попіл або головешки) зберігалися, оскільки вважалося, що вони приносять удачу, відганяють лихо, сприяють зростанню врожаїв тощо. У Італії та Німеччини вони відганяють комах та паразитів! У Шотландії, в деяких районах нагір’я, поліно вирізають у формі старої на ім’я Cailleach Nollaich («Старе Різдво»). Воно є символом зла, зими й смерті – і дуже урочисто спалюється: вся родина спостерігає за тим, як «стара» гине у вогні. Тут поліно має бути повністю спаленим, нема потреби зберігати його вдома!

Різдвяні страви

традиційне різдво

Ми багато їмо на Різдво. По-перше, бо це свято, а кожне свято супроводжується застіллям. Але ще й тому, що це «багате застілля» припадає саме на час панування холоду, льоду й спустошення. Символічно, що вживання їжі має компенсаційну цінність, точно таку ж, як і використання листя й рослин в святкуванні.

Традиційні страви сонцестояння сьогодні майже повністю зникли: це пшоняна каша, яку колись подавали господарі, залишаючи частку для мертвих родичів. Їх замінили багатьма іншими стравами, що кимось вважаються більш апетитними! Сьогодні ми їмо гусака й індичку, свинину, коропа, яблука, горіхи, випічку. В Окситанії, особливо між департаментами Гаронна і Дордонь (в Аквітанії), на вечір свята Nadaü (Різдва), доки горить Busco de Nadaü, подається тушковане м’ясо, таке собі «збагачене» рагу. Увечері господар дому, встановивши поліно на андіронах та присипавши його попелом, аби воно тліло всю ніч, промовляв: «Moundé, la belhado de Nadaü ey druberto» (Люди, Святвечір починається!). Після цього всі сідають за стіл.

Особливо багатими є кулінарні традиції Скандинавії. Романтик Ернст Моріц Арндт прекрасно описував шведське Різдво (Die Julzeit in Schweden, Nordische Zukunft, II, 1976, 2, 2-4). Ось типове данське меню на Різдво: смажена свинина і смажена качка, фаршировані яблуками та чорносливом, червона капуста й картопля, рисовий пиріг з рубаним мигдалем та збитими вершками. Кондитерські вироби роблять у формі тварин, особливо в центрі уваги під час сонцестояння знаходяться свиня (або кабан) та коза – символи родючості. Різдвяний козел по-шведськи називається Julbock. Ми можемо зустріти його в Померанії під назвою Klapperbock, а також в лісах Богемії (де ім’я перетворюється на Klebergoas або Mousgoas) та естонських островах Дагьо і Нокое. Сплетений з соломи, він прикрашає будинок. З бісквіту або тіста його їдять на сімейному застіллі під (шведськими) назвами Julbröd; Gumsebröd або Julgalt.

Різдвяна випічка є набагато важливішою, аніж здається на перший погляд. По-перше, ще Якоб Грімм (1785-1863) передбачив, що «історичне дослідження тортів та тістечок, безсумнівно, призведе до несподіваних висновків». Більшість цих тортів насправді ілюструють традиційні закони, їхні форми є частиною поширених народних уявлень. Печиво у формі вершника (Фрісландія, Франконія) або підкови (Швабія) вірогідно є віддаленими натяками на «дикого мисливця» (Вотана) так само, як образи дітей в колисці можуть зберігати спогади про Фрау Холле, «добру фею» та захисницю немовлят. Зірка, древо життя, кренделі, сонячне колесо, переплетені серця тощо є емблемами, дуже поширеними в народному мистецтві. Лебідь і гусак – тварини, присвячені сонцю, яке в Едді виголошує повернення світла…

У Німеччині в кожному окремому регіоні перевага надається якомусь конкретному типові кондитерських виробів: булочки в Саксонії, пряники в Аахені та Нюрнберзі тощо. Цукерня (з тіста для печива або мигдальної пасти), чий дах покрито цукровою пудрою та цукатами, вікна зроблені з желатинових листів, а всередині встановлена палаюча свічка, є найскладнішим виробом (її виготовлення вимагає принаймні двох днів підготовки), але й найбільш красивим.

Різдво в Європі

Смолоскипи

Для вечорів сонцестояння можна використовувати наявні в продажу смолоскипи, але їх можна зробити самостійно, керуючись наступним рецептом. Потрібно розтопити 5 кг парафіну, купленого в блоці у аптекаря, та 1 кг стеарину в великій каструлі. Щойно блоки розплавляться, вимкніть вогонь. (В разі загоряння не тушіть полум’я водою, але притримайте його кришкою). Занурте попередньо нарізані смужки мішковини (наприклад, з мішків з-під картоплі, довжиною 1 м та шириною 15 см) в отриманий розчин. Оберніть кожну смужку на палицю довжиною близько 80 см, максимально затягуючи їх (тривалість горіння багато в чому залежить від натягу полотна). Затягніть та закріпіть полотна двома латунними проводами. Дайте смолоскипові охолонути та затвердіти. Потім запаліть його звичайним способом, використовуючи запальничку.

Зазначені вище дозування дозволяють виготовити приблизно 50 смолоскипів. Кожен з них повинен горіти приблизно 3-4 години, якщо був зроблений правильно. Настійно рекомендується не використовувати їх в будівлі. N.B.: Парафін-стеаринова суміш досить швидко твердне при охолодженні; розігрійте її за необхідності.

Переклад: Сергій Заїковський