Ангели народів і походження гностичного дуалізму


У своїй статті «Ангели народів і походження гностичного дуалізму» Іоанн Петру Куляну розглядає різні варіанти походження гностичної релігії та їх зв’язок із висловом «ангели народів». Він аналізує трансформацію ролі ангелів у культурах середземномор’я в контексті різних історичних трансформацій народів, за яких вони відповідали в межах іудейської традиції. Для вашої уваги подається переклад статті відомого румунського релігієзнавця для кращого розуміння його наукового спадку.

Іоанн Петру Куляну (Гронінген)

Професор Жиль Кіспель був першим вченим, який після Другої світової війни критикував ідеї religionsgeschichtliche Schule (школи історії релігії) щодо походження гностичного дуалізму. За його словами, гностицизм укорінений у давньоєврейську релігійність. Вплив досліджень професора Кіспеля на сучасну релігієзнавчу науку добре відомий і не потребує зайвого представлення. Зокрема, він вивчав давньоєврейську ангелологію, щоб продемонструвати аналогії між небесними створіннями в єврейських віруваннях і гностичними сутностями. Ось чому не можна придумати кращої теми для статті в збірнику на його честь, аніж зв’язок між ангелами єврейських народів і походженням гностичного дуалізму.

Іоанн Петру Куляну

Основний внесок у вивчення цієї проблеми вніс покійний Е. Пітерсон, один із учнів професора Кіспеля. А сам професор Кіспель є автором теорії, яку ми поділяємо в цій статті, а саме факт того, що походження гностичного деміурга – єврейське.

Гіпотеза про єврейське походження гностичного дуалізму була підтримана деякими вченими вже в XIX столітті, починаючи з Генріха Греца[1]. Він і його послідовники, безумовно, були неправі у своїх побудовах нової теорії, тому що вони сплутали дві окремі концепції, а саме дітеїзм або бінітаризм і дуалізм. Деяким єврейським дохристиянським доктринам були відомі ідеї існування другого бога, котрого вони винили у створенні світу.

Ця друга божественна істота зазвичай була ангелом Господа, який підпорядковувався Його наказам і ні в якому разі не мав злих намірів щодо Нього. Найраніша критика в єврейському середовищі єресі дітеїзму відсилає нас у період II століття до н.е., проте ще раніше Філон Олександрійський вже описував гіпотезу про двох богів[2]. Відповідно, можна стверджувати, що ця доктрина була дохристиянською. Також із абсолютною впевненістю можна говорити, що вона не була дуалістичною. Під радикальним дуалізмом розуміється співіснування двох протилежних принципів, у той час як стриманий дуалізм має на увазі уривчасте бачення щодо розвитку Сущого.

Єврейський бінітаризм не підходить ні до першого, ні до другого типу дуалізму. Тим не менш, деякі послідовники єврейського дітеїзму вірили, що світ був створений ангелом Господнім. Такої самої ідеї дотримувалися деякі гностики, наприклад Симон Маг і Керінф. Тобто, цілком імовірно, що під впливом дуалізму ангел Господній перетворився на злого деміурга. Іншими словами, головне завдання полягає не в тому, щоб встановити, чи має гностичний деміург єврейське походження чи ні, а в тому, щоб дізнатися причини, за якими добрий ангел стає злим, тобто якими були витоки дуалістичного світогляду зазначеного періоду.

Іоанн Петру Куляну та Мірча Еліаде

1. Основні гіпотези, що стосуються формування гностичного дуалізму, наступні:

a) Гностичний дуалізм походить із території давньої Персії. Цю теорію підтримувала religionsgeschichtliche Schule. Проти цієї гіпотези є дуже вагомі аргументи, а саме, що зороастрійський дуалізм є прокосмічним, а не антикосмічний. Більше того, істотні свідоцтва маздейского дуалізму сягає періоду, що розпочався після II-III століть.

b) Гностичний дуалізм походить від вчення орфіків, піфагорійців і платоністичного дуалізму. Вчені, котрі притримуються цієї теорії, люблять згадати аналогію між падінням душі в онтології Платона і падінням божественної іпостасі в стриманому гностичному дуалізм. Вони також звертають увагу на те, що орфізм, вчення Емпедокла і, швидше за все, піфагорійство були антикосмічними. Противники цієї теорії відкидають її через феноменологічність.

c) Єврейське походження гностичного дуалізму. Відповідно до цієї соціально-психологічної теорії, гностичний дуалізм виникнув як реакція на фатальну проблему подій 70-х років першого століття. Деякі вчені відкидають цю гіпотезу, тому що сильний антиєврейський настрій гностичних теорій не узгоджуються з єврейським походженням.

d) Гностичний дуалізм зародився в Самарії, тобто, в єврейському середовищі, де були сильні антиєврейські рухи. Однак, цю гіпотезу ми обговорювати не будемо.

Цілком ймовірно, що гіпотеза c) при ретельному розгляді має певний сенс. Після подій 70 і 135 років першого століття, навіть найбільш консервативні єврейські кола, зіткнулися з проблемою теодицеї. Вони могли відкинути «неправильного» Бога з метою зберегти ідею Його трансцендентності. Оскільки єврейський Бог мав сильний національний характер, він був небесним покровителем Ізраїлю, на противагу простим ангелам, які були хранителями інших народів. Переможений бог – не всемогутній. Ось чому він міг бути принесений в жертву, щоб врятувати ідею власної божественності.

2. На перший погляд наша гіпотеза виглядає дуже шокуючою, навіть дещо необачною. Але це не так, якщо згадати про безпосередні, конкретні політичні переваги, які єврейський народ чекав від свого Бога. Взагалі, передбачалося, що у кожного народу є свій уповноважений бог на небесах. У інших народів ними були прості ангели, а ось у євреїв покровителем виступав сам Бог, тобто верховний глава всіх небесних створінь. Ця ідея виразно відноситься II століття до н.е., а концепція ангелів-покровителів може бути значно давнішою[3]. Оригінал Второзаконня 32:8 на івриті говорить: «Коли Всевишній давав уділи народам синів людських, Він поставив межі народам за числом синів Ізраїлевих» (Вульгата: «iuxta numerum filiorum Israel»). Це ж місце в Септуагінті звучить так: «по числу дітей Божих»[4], тобто ангелів. І далі: «pars autem Domini populus eius, Iacob funiculus hereditatis eius»(32:9). Відповідно до Септуагінти Бог таким чином розподілив усі землі між ангелами, щоби кожному ангелу дісталося по народу. І лише народ Ізраїлю безпосередньо сподівається (уповає) на Бога. Наслідком цього (кажучи словами Е. Пітерсона) стало: «das Verhaltnis Israels zu den Nationen primiir gar nicht als ein Verhiiltnis von Volk zu Volk, sondern als eines von Gott zu den Engeln der Volker aufgefasst ist»[5].

Починаючи з II століття до н.е. свідчень цього твердження стало вдосталь: Книга Сираха (24:12), Книга ювілеїв (15:31) тощо[6]. У Книзі Даниїла (10,13:20) говориться про ангела персів і ангела греків (10:20). А ось покровителем євреїв є не сам Бог, а Михаїл (10,13:21), «один із перших керівників». У Книзі Еноха зустрічається ця ж думка[7]. У будь-якому випадку, Михаїл стоїть вище інших ангелів: «uni vera qui in archangelis erat maximus sorte dato est dispensatio eorum qui prae ceteris omnibus excelsi dei cultum atque scientiam receperunt»[8]. Трактування іншого біблійного уривка, Ісайя (24,21-2), проливає більше світла на цю неясну область. Відповідно до тлумачення цього уривка, небесні ангели народів відповідають за військові та політичні дії мирських царів[9]. У Вавилонському Талмуді ця стара ідея сформульована дуже чітко: «Ні один народ не буде покараний, якщо його божества будуть разом із ним»[10]. Це означає, що політичні проблеми не схвалені Богом, але, тим не менш, сходять зверху, через волю ангелів.

Іоанн Петру Куляну

Уже в I столітті була широко поширена віра в те, що небесні покровителі народів воювали один із одним точно так, як і самі підопічні народи. Сатана зазвичай був дуже войовничим, наприклад у Вознесіння Ісаї: «Ascendimus ego et ille (ангел) super firmamentum, et vidi ibi prelium magnum sathane (в ефіоп. і лат.: Samael) et virtutem ejus resistentem honoratie dei et unus erat prestantior alio in videndo, quia sicut est in terra tanto est in jirmamento, forme enim jirmamenti hic sunt in terra»[11].

3. Нарешті, єврейське вчення про ангелів народів, без сумніву відноситься II століття до н.е. Згідно з цим вченням небесним захисником єврейського народу є сам Бог. Ставлення єврейського народу до інших народів таке ж, як ставлення Бога до ангелів небесних. Ця ідея, а точніше елемент віри, виникає з тлумачення уривка Второзаконня (32:8) і присутній в Книзі Мудрості, яким вона пройнята і в Книзі Ювілеїв. Згідно іншої традиції (перша книга Еноха, глава 20 і Книга Даниїла 10,13.21) небесним захисником єврейського народу був архангел Михаїл. Інший елемент віри в те, що конфлікти між народами відображають конфлікти їх небесних представників, – виходить від уривка Ісаї (24,21-2).

Є й інші подробиці щодо ангелів народів. Їхня чисельність (72 або 70) пов’язана з вавилонським календарем[12]. Деякі ангели наділені ім’ям і характером. Наприклад, народ Едома захищає ангел Sammaêl[13]. Dubiêl – князь-ангел (archon) персів[14].

Свідоцтва Танна і євреїв щодо ангелів наприклад можна розташувати наступним чином:

a) У всіх народів є небесні захисники-ангели, крім народу Ізраїлю, чиїм захисником є сам Бог або архангел Михаїл (в LXX і Второзаконня 32:8). згідно єврейському Заповіту Неффаліма, мова небес – це іврит, тому що Авраам, вибираючи господарем свого народу – Бога, обрав і його мову[15].

b) Ангели народів винні в земних заворушеннях, наприклад війнах (Ісайя 24,21-2). «Коли б’ються земні народи, їх небесні князі б’ються теж»[16]. Розвиваючи цю точку зору, можна сказати, що ангели допомагають своїм народам у битвах. Ангел Єгипту, коли його народ потонув у Червоному морі, шукав порятунку через втечу[17].

Ще одна ідея полягає в тому, що ангели виступають в ролі представників свого народу на небесному суді. Вони захищають свій народ і висувають звинувачення проти інших. Сатана, Самаель і Добіель є обвинувачами єврейського народу[18]. Згідно з іншою традицією, Ізраїль за своє ідолопоклонство і невірність заслужив покарання не менше, ніж інші[19].

c) Наступна точка зору є комбінацією перших двох, а саме зі сном Якова (Буття 28,10-22) або битвою Якова з ангелами (Буття 32:22-9). Р. Мейр вважає, що ангели, які піднімаються і спускаються сходами – це ангели народів[20].

Яків бачив, як сходами спускаються ангели Вавилона, Греції і Едома (Риму). Це означало, що їхнє правління над світом добігло кінця. Самуель бен Нахман стверджував, що термін правління трьох ангелів становив відповідно 70, 52 і 180 років, а Ханіна бар-Хама переконаний, що Яків боровся з Самаелем, ангелом Едома, і його битва передрікає битву Ізраїлю і Риму[21].

Іоанн Петру Куляну з дружиною

4. Особистість Самаеля. Нам уже зустрічалося це ім’я в ефіопській і латинській часткових версіях Вознесіння Ісаї. Ім’я Самаель також зустрічається в рабинських текстах не раніше III століття: Буття Раббі, Танхума і третя книга Еноха. За цими письмовими свідченнями, Самаель вважають ангелом Едома (Риму). Згідно з більш старою традицією, ім’ям Самаель названий ангел смерті, який уже отримав титул kosmokrator від Еліезера бен Йосі (бл. 150 р н.е.)[22]. Ймовірно також, що для єврейської інтелігенції кінця третього століття Самаель був одним із найбільш огидних небесних створінь. Це пояснюється і етимологічною спробою зробити так, щоб ім’я походило від sam’el, «Отрута Божа»[23]. Князя (архонта) римського народу також часто наділяли титулом «Князь світу» (sar ha-olam, archon tou kosmou).

5. Князь світу. У мучеництвах Ісаї титул «Сила Світу» подарований Беліалу (Беліар) або, як його ще називають, Матанбукусу, «Ангелу беззаконня»[24]. Титул «Князь Світу» з’являється у Вознесінні Ісаї двічі, вказуючи на ватажка злих ангелів[25]. В Одкровенні Авраама (кінець II століття-початок III століття) Азазель, головнокомандувач злих військ небес, є Господом народів світу, тобто ватажком ангелів народів[26]. Спочатку титул «Князя Світу» не мав негативного відтінку, в єврейській літературі таким епітетом називали навіть архангела Михаїла[27]. «Князем Світу» називали главу ангелів-князів (архонтів) усіх народів. З II століття «Князь Світу» став асоціюватися з Сатаною, ангелом зла, під одним із його імен: Беліар, Азазель або Самаель, тобто ангел римлян. За характеристиками цього нового ангельського персонажа можна впізнати чотири різні традиційні фігури:

1) Сатана – характерне ім’я ангела беззаконня, вже присутнього в літературі часів Маккавеїв.

2) Князь Миру, тобто глава ангелів народів.

3) Ангел Смерті (Самаель).

4) Ангел римлян – Самаель Губитель.

Нескладно зрозуміти розумовий процес, за допомогою якого створюється нове небесна істота з комбінації чотирьох раніше різних персонажів. Римська імперія захопила весь світ. Її ангел автоматично стає «Князем Світу», тобто главою архонтів-ангелів всіх народів. Але Рим постає негативною сатанинською силою, яка підкорила народ Божий. Значить, ангелом Риму повинен бути ангел беззаконня, сам Сатана під одним з його імен. Це Самаель Губитель, тому як римська армія знищувала єврейський народ, він всюди сіяв смерть і руйнування. Нарешті, політичне (і, отже, релігійне) життя Ізраїлю в II столітті знаходиться під величезною і страхітливою чорної тінню: тінню «Князя Світу», архонта римського народу, який був ангелом беззаконня і смерті. Інша єврейська традиція пояснює і дає свідчення, чому цей злісний ангел в гностицизмі стає творцем світу.

6. Єврейський дітеїзм. Різні давньоєврейські джерела, найбільш раннім з яких є Мехільта – Мідраш у Шмоте II століття, документують «єретичне» вчення, а саме, ŠTY RŠWYWT BŠMYM – «Дві Небесні Сили»[28]. Це свідчення прийшло з Палестини і випереджало релігійний контакт із зороастризмом у Вавилоні амореїв. Проклята доктрина, тобто дітеізм або бінітаризм, випливає з інтерпретації «Небезпечних» біблійних уривків. Наприклад, велика кількість числа імені Елохім в береші, уривку 20f в Шмоте про ангела або уривку 7:9 в Книзі Даниїла про Сина людського. Раббі Йоханнан і Сімлай першими використовують граматику, щоб спростувати неправдиві ідеї, на які спиралися єретики[29]. Єврейський дітеїзм виразно проник у християнство, наприклад Філон Олександрійський у своїх роботах вже розмірковував про можливість існування двох Богів[30]. Ці свідоцтва узгоджуються з відносно недавньою – X століття – заявою Аль-Кіркісані щодо дохристиянської секти магаріан[31]. Вони вірили, що Бог не створював світ сам, а його створив заступник Бога, його придворний ангел. Згідно з Жилем Кіспелем, ця єврейська секта бачила невідповідність між не-антропоморфною природою Бога і антропоморфним способом творення світу, описуваним у Бутті (через слово, за допомогою рук). Логічно їх судження були вірні.

Ідея про те, що ангел Господній з’явивсь творцем світу, була приписана Симону Магу за матеріалами Псевдо-Климентина в «Recognitiones»[32], і Керінфу за свідченнями Іринея[33] та Псевдо-Тертуліана[34]. Цю віру поділяли й інші гностики[35]. Цілком ймовірно, що Симон Маг почерпнув ідею про існування другого Бога від магаріан, тобто від представників єретичної секти «Дві Небесні Сили». У самарян цей другий Бог-творець, став Богом євреїв[36]. Можна зробити висновок, що Симон у своєї збоченій інтерпретації бажав зганьбити Бога своїх сусідів, тобто показати, що той був усього лише ангелом істинного Господа. З іншого боку, є достатньо свідчень того, що в апокаліптичній і рабинській літературі підкреслюється ідея існування помічника Бога, про якого вірян попереджають, що цей ангел не є самим Богом.

7. Заступник Бога. Дивна інформація, що міститься в Бутті 5: 18-24 про Еноха, породила багату міфологічну традицію. Вважалося, що Енох зміг піднятися в небеса, щоб дізнатися таємниці астрономії[37], побачити світ Божий[38] і дізнатися про прихід Месії[39]. Його просвітили і провели через усі таємні навчання. Він дізнався про все, що було і що буде на небі й на землі[40]. В Книзі Ювілеїв (4:23) говориться, що в Райському саду Еноха назначили писарем і секретарем Божого суду. Він був свого роду героєм єврейської культури. Навчив людей алфавіту, наукам (особливо, астрономії) і божественної мудрості[41]. Він був великим провидцем, знавцем усього видимого і невидимого[42]. В Слов’янській Книзі Еноха Бог посилає до нього архангела Вревоіля, щоб підвищити його до звання небесного писаря[43].Ангел, а пізніше сам Бог, навчили його секретам Творіння (ma’aseh bereshith) і Всесвіту (ma’aseh merkâbâh). У Завіті Авраама (10:8-11:3) Енох є ангелом-писарем, чиї записи носить Херувим. Він є посередником між Богом і людьми[44] та навіть між Богом і його ангелами[45]. Він носить загадковий титул «Син Людський»[46], і є главою праведних на небесах.

У новіших текстах часів амореїв у Вавилоні Еноха асоціюють із ангелом МЕТАТРОН: «Енох … був спійманий словом Божим і відправлений на небеса, і отримав ім’я Метатрон, Великий Писар»[47]. Ця традиція розвивається в єврейській Книзі Еноха. Спочатку Енох-Метатрон, посланник Бога, є angelus interpres, який відкриває раббі Ішмаель бен Еліша секрети 7-го неба – Аработ. Він носить звання sar ha-panim – «Князь Обличчя» або Присутність Бога. Насправді він не хто інший, як Енох, якого підвищили до цього високого ангельського чину, незважаючи на протести «старих» ангелів Уззіниха, Аззи та Аззана[48]. За його швидке підвищення Еноха прозвали молодим – na’ar[49]. Він єдиний із небесних істот, народжений від жінки, і тому його називають «унікальним серед синів небесних»[50]. Будучи помічником Бога, він є YHWH HQTWN, «малим Яхве». У нього 70 імен, що співвідносяться з 70 іменами Бога і 70 іменами народів землі. Він постає з 72 крилами, кожне з яких велике, як цілий світ, з 365 очима, кожне з яких велике, як Сонце. Його трон виглядає як трон Бога, а в його короні 49 (7х7) дорогоцінних каменів, на яких висічені магічні слова Творіння[51]. Він – Князь ангелів і глава ангелів, за що йому дають титул SR H’WLM, «Князь Світу»[52]. Ім’я Метатрон пов’язано з легендою про чотирьох, які увійшли в pardes. Еліша бен Абуя (або Aher – «Інший») був, за легендою, захисником бінітарної єресі. Поглянувши на престол МЕТАТРОНа й ангельського писаря, який не встає перед Богом (Тому що дуже зайнятий написанням книг!), Ахера не зміг утриматися від думки: «Можливо – боронь Боже! – є дві Сили»[53], який вчинив настільки жахливу помилку. Саме тоді Ахера був приречений називатися єретиком. З іншого боку, Метатрон теж заслужив покарання, тому що ввів Ахера в оману тим, що сидів у присутності Бога[54].

Історія МЕТАТРОНа є, швидше за все, аморейським доповненням до легенди про чотирьох, які увійшли в pardes[55]. В будь-якому випадку, видно, що ідея помічника Бога не є новою. Захисник Ізраїлю, ангел-писар на Божому суді, небесний писар або психопомп – усе відносяться до ранньої традиції Еноха, Книги Данила і Книги Ювілеїв.

Архангел Михаїл (Симон Ушаков)

У рабинських і апокаліптичних джерелах архангел Михаїл відіграє дуже важливу роль. Інші ангели, наприклад, Уріель (перша книга Еноха) або Яхоель, є важливими фігурами на небесах. Однак, наскільки нам відомо, найбільш цікавими ангелами періоду Танна були Мелхіседек і Ереміель (Ієреміл). Мелхіседека в Кумрані асоціювали з «Князем Світу» або «Ангелом Істини»[56]. В есхатологічному мідраші, знайденому в одній із кумранських печер, Мелхіседек постає спасителем, який у кінці днів поведе вигнаних назад у їх землі, щоб повідомити їм, що вони очищені від гріхів. Його ототожнювали з Михаїлом; Мелхіседек поведе небесні війська, щоб знищити Веліала і його ангелів зла.

У Слов’янській книзі Еноха Мелхіседек народжений дивом, врятований від потопу ангелом Михаїлом, і 40 днів залишається в Райському саду[57]. Його звуть «Великим Священиком понад, Божим словом і Божою Силою, що творить найбільші та найвизначніші чудеса»[58]. Деякі християнські автори писали, що Феодот з Азії називав Мелхіседека великою небесною силою, посередником і заступником ангелів[59]. Оріген і Дідим були знайомі з ідеєю про те, що Мелхіседек є ангелом[60]. Пізніше група єретиків-послідовників Мелхіседека[61] стверджувала, що той по природі був Богом, тобто божественним Логосом. Всі ці риси – за винятком, мабуть, останніх двох – нам, звичайно, знайомі: до Мелхіседека ними був наділений Енох. Тобто легенда про помічника Бога існувала ще в II столітті до н.е. Що стосується ангела Ереміеля (Єремія), його ім’я або родинне (Реміїл, Реміель тощо) зустрічається в ефіопській книзі Еноха. У Сувоях із Гізи, розділ XX йдеться про шість святих ангелів під ім’ям Ῥεμειήλ. А ось Ῥαμιήλ (Рамаель), супроти – описується як занепалий ангел у розділах VI і LXIX. Ангельські ім’я Реміель зустрічається також і в апокрифічній Книзі Езри (IV) і Одкровенні Варуха (II) – обидві написані 70-135 рр. В обох текстах пророк говорить із ангелом (Езра IV: Уріель). У певний момент пророк (і в тому, і в іншому тексті) забуває, що стоїть перед ангелом, і звертається до нього: «Бог»[62].

У сирійському тексті II книги Варуха ім’я пишеться як rm’il[63], так само як і в Книзі Езри IV 4:36. У латинській версії Езри дані такі варіанти імені:

2 сувій: Уріель (1 сувій: Оріел)

3 сувій: Реміель (Реміїл)

1 сувій: Ієреміель

1 сувій: ім’я відсутнє.

Уріель – це lectio facilior, мовний зворот, який неможливо пояснити в даному контексті. Hieremihel походить від Ieremeêl (Єремія 36 (43):26). У грузинській версії імена звучать як Eremi і Уріель. В ефіопській версії – Iyarûmival , в арабській – Уріель[64]. Ім’я зустрічається і в Книгах Сивіл (II 214-19): «Після ж з’являться на світ посланці вічні Бога. Він Ером, пошле Уріїла з ним, Саніїла і Азаїла (ἑρομιὴλ οὐριὴλ σανιὴλ ἀζαήλ) – відомо їм зло, вчинене всяким. Виведуть душі людські на світло з туману і мороку, щоб судив їх Господь, що на троні сидить небесному, бо тільки Він великий Владика нетлінний». Найбільш приголомшлива інформація про ангела Ереміель міститься в невідомому коптському апокаліптичному тексті[65]. Цей ангел застерігає провидця, що не є Богом: «Обережно, не молись переді мною, я не Господь Всемогутній, я його великий ангел Ереміель, страж безодні і пекла, [я той] в чиїх руках лежать душі всіх людей, від потопу до теперішнього часу». Цю ж роль виконував Уріель у першій книзі Еноха.У другому томі Варуха Реміель наділений тією ж владою, що Михаїл і Гавриїл у єврейських джерелах[66].

Гіпотеза, яку ми поділяємо в цій роботі, належить Патріку Богерту: він вважає, що ім’я (Е) реміель – це змінена форма Yerahmeel, утвореного від кореня RHM. Близько до нього ім’я Yeremeêl, що зустрічається в Параліпоменах (2,25-7.33.42) і в книзі Єремії (36; 43:26). Ім’я в різних варіаціях (Hieremihel, Iyrûmiyal, Eremi ) в IV книзі Езри, також Ἑρομιήλ в книгах Севіл і Ἐρεμιήλ в коптському апокаліпсисі теж дуже близькі до Yerahmeel. Ще у одному коптському тексті, цитованому Патріком Богертом, ім’я має форму Yeremiel[67]. Автор упевнений, що ангели Уріель і (Е)реміель – це «небесні втілення» пророків Єремії та Урії[68]. У будь-якому випадку, етимологія цих імен для нас є менш важливою, ніж епізод, що зустрічається у книзі Езри, і у Варуха, і в невідомому коптському апокаліпсисі: епізод про провидців, які взяли двох небесних створінь за самого Бога. Якщо ми мали рацію у своїх заявах (хоч випадок із МЕТАТРОН може бути аморейською інтерпретацією легенди про чотирьох у pardes), історія про пророка, введеного в оману Великим Ангелом, не може бути пізніше I століття.

8. Висновок. Єврейський дітеїзм виразно є дохристиянським віруванням. У I столітті або раніше бінітарна доктрина зазнає ряду змін:

1) в апокаліптичних легендах помічника Бога можуть помилково прийняти за самого Бога;

2) в космогонічних легендах помічникові Бога приписують створення світу.

З іншого боку, помічник Бога, як глава ангелів народів, отримує титул SR H’WLM, «Князь Світу». цей титул по праву належить ангелу римлян, оскільки Рим панував над відомим тоді світом. Ангелом Риму був Самаель – ангел Смерті, що ототожнюється з Сатаною, главою злих ангелів і противник Бога. Таким чином, можливо, саме тому «Князь Світу» стає Творцем світу і, більше того, злим Творцем світу.

Переклав з англійської Щепанський Віталій, за виданням: Ioan P.Culianu, The Angels of the Nations and the Origins of Gnostic Dualism // Studies in Gnosticism and Hellenistic Religions presented to Gilles Quispel on the Occasion of his 65th Birthday / edited by R. van den Broek and MJ Vermaseren, Leiden, Boston: Brill, 1981.


[1] H. Graetz, Gnosticismus und Judenthum, Krotoschin 1846.

[2] Див. A.F Segal, Two Powers in Heaven, Early Rabbinic Reports about Christianity and Gnosticism, Leiden 1977, 159-79.

[3] Відповідно до W. Bousset, вираз «небесне військо» у Второзаконні 4:19 і 17: 3 (точний переклад якого – «зірки»: див. W. Bousset, Die Religionen des ludentums in spdthellenistischen Zeitalter, hrgg. von H. Gressmann, Tiibingen 19263, 321-2) означатиме «ангели народів» (там само, 324). I Scheftelowitz, Die altpersische Religion und das ludentum. Unterscheide, Ubereinstimmungen und gegenseitigen Beeinjlussungen, Giessen 1920 році, 156, не погоджується з Буссето. Для Шефтеловітца походження «ангелів народів» потрібно шукати у Второзаконні 29:25, книзі Даниїла 10,13.20 або Сираха 17:17, де божества різних народів представляють своїм землі перед Богом.

[4] Див. Bousset-Gressmann, 324-5; E. Peterson, Das Problem des Nationalismus im Alten Christen tum, in Fruhkirche, Judentum und Gnosis, Rome-Freiburg-Vienna 1959 51. Згідно з R. Dussaud і O. Eisfeldt, цей епізод Второзаконня (32: 8) з’явився завдяки ханаанській міфології, а саме, у час поділу земель за кількістю синів EI. «Israel» – це масоретський варіант імені EI.

[5] Peterson, р, 52.

[6] Див. Peterson, там само; H. Bietenhard, Die himmlische Welt im Urchristentum und Spiitjudentum, Tiibingen 1951 109-10. Див. Іриней, Проти Єресей III, II: «populum autem, qui credit Deo, jam non esse sub angelorum potestate, sed sub Domini. Facta est enim portio Domini, populus eius Jacob, funiculum haereditatis eius Israel».

[7] Енох 20,5; див. Bietenhard, 109.

[8] Псевдо-Климентини, Recognitiones 11,42; Peterson, 52.

[9] Ісайя (24: 21-22); див. Bietenhard, 109-10; рабинське тлумачення, див. Bietenhard, 111.

[10] bSukka 29a, baraitha

[11] Вознесіння Ісаї. VII, 9-IO; 147-8. Tisserant.

[12] Згідно рабинських джерел, число 70 відбувається з II книги Буття (Див. Targum Ps.- Yonathan в Побут. 11: 8). Для вчених число 72 (70) з’явилося завдяки вавілонському календарю, а саме, 72 hamustu або 5-денний «Тиждень»: див. W. Bousset, Hauptprobleme der Gnosis, Gottingen 1907 році, 358- 60; Bousset-Gressmann, 325-6; Bietenhard, 109. Number 70 appears in 1 Hen. 89, 59ff .; Ps.-Clem. Hom. 18,4; TestNaphth. 8; Targ.Ps.-Yonath. in Gen. 11,8. Число 72 зустрічається у Псевдо-Климентина, Rec. 2:42. Згідно Bousset, Hauptprobleme, Ic, число 72 (70) має символічне значення, а не календарне.

[13] Згідно Scheftelowitz, 156, ангел народу одночасно є захисником Правителя (Solil 8; Шемот r. 21,5). Ось чому Esau , родоначальник народу Едома, захищений Самаелем (Береш, 77; Tanhuma, Yelammedenu в Wayyishlah 8). Схожа традиція в Same 3 книзі Еноха 26, II – див. Мою статтю «Demonisation du cosmos» et dualisme gnostique, in RHR 98 (1979), 3-40, особливо 36.

[14] Там само.

[15] TestNaphth. 8ff. ; JMegi / lah 1,71 b, 44, ap. Bietenhard, Ill. традиція сходить до книги Ювілеїв 15: 31-2 – див. Peterson, 52.

[16] Emek hammelek 173, ap. Bietenhard, III n. I.

[17]. Згідно R. Eleazar b. Pedath (c. 276).

[18] Ангел Єгипту, постає з крилами – див. Peterson, 53-4 n. 5.

[19] Елеазара de Modein (ob. 135), Мидраш в Ps. 1,20; r R. Yehuda b. Shimon (c. 320), Shir r. in Cant. 8,8, ap. Bietenhard, 109.

[20] Пешікта 15Ia.

[21] Bietenhard, 112-13.

[22] Bietenhard, 116.

[23] Там само.

[24] Ісаї II 4; 93 Tisserant.

[25] Ісаї I 3, і X 29 у Tisserant 86 and 201, відповідно тільки ефіопська і слов’янська версії.

[26] Апокр. Авраама. 14, 5 f. ; 20, 5; 22, 6.

[27] Елізаар 27.

[28] Див. G. Foot Moore, Judaism in the first centuries of the Christian Era. The Age of the Tannaim, I, Cambridge 1946 135 f.

[29] Segal, ISO.

[30] Segal, 159 ff.

[31] Див. L. Nemoy, AI-Qirqistini’s «Account of the Jewish Sects», in HUCA 7, 1930 317-47; H. Wolfson, AI-Nahtiwandi, в Jewish Quarterly Review II, 1960, 97

[32] G. Quispel, The Origins of the Gnostic Demiurge, in Gnostic Studies, vol. I, Istanbul 1974, 2 \ 3-19.

[33] Проти Єресей. I 26, I: «non a primo deo factum esse mundum docuit, sed a virtute quadam valde separata et distante ab ea principalitate quae est super universa et ignorante eum qui est super omnia deum».

[34] Adv. omn. haer. 3: «nam et ipse mundum institutum esse ab angelis dicit … ipsam quoque legem ab angelis data perhibens, Judaeorum deum non dominum, sed angelum promens».

[35] Quispe1, 219.

[36] Rec. 2,57; Quispel, 216.

[37] Перша книга Еноха. 72-82.

[38] Перша книга Еноха. 14.

[39] Перша книга Еноха. B.

[40] Перша книга Еноха. 24fT.

[41] Книга ювілеїв 4: 17-23.

[42] Див. Bietenhard, 143 fT.

[43] Друга книга Еноха. 22fT.

[44] Друга книга Еноха. 64,4.

[45] Перша книга Еноха, 13,3

[46] Перша книга Еноха, 71,14-17.

[47] Targ. Ps.- Yon. in Gen. 5,24.

[48] Друга книга Еноха. 4,5-6.

[49] Третя книга Еноха. 3,2; 4, 10.

[50] Третя книга Еноха. 48, I C.

[51] Bietenhard, 152-3.

[52] En. 10,3; 14, I; 48,9 C.

[53] bHagigah 15a.

[54] bHag. 15a; 3 Hen. 16.

[55] Див. Segal, 63.

[56] cr. AS van der Woude, Melchizedek als himmlische Erlosergestalt in den neugefundenen Midrashim aus Qumran Hohle XI, in OTS 14, 1965,354-73.

[57] Друга книга Еноха, 3,28-9 – см. Segal, 194-5 n. 33.

[58] Друга книга Еноха. 3,24.

[59] Іполит, ref 7,36; Єпіфаній Pan. 55, I; Philast. haer. 52; PS.-Tert. adv. omn. haer. 8 – cf. Segal, ibid.

[60] Hier. Ep. ad Euangelium 73,2.

[61] PG 65, col. 112a, ap. Segal, ibid.

[62] II Bar. 7,2; 75, I; cf. L’Apocalypse syriaque de Baruch . Вступ, переклад і коментарі P. Bogaert, Paris 1969 I, 426.

[63] 55: 3; 63: 6 – см. Bogaert, 428.

[64] Violet (1910), 42 читається як Remihel.

[65] G. Steindorff, Die Apokalypse des Elias, eine unbekannte Apokalypse und Bruchstucke des Sophonias-Apokalypse (TV XVII, 2), Leipzig 1899 50-1 and 152.

[66] Bogaert, I, 432 and II, 117.

[67] CDG Miiller, Die Bucher der Einsetzung der Erzengel Michael und Gabriel (CSCO 226, Ser. Copt. 32), Louvain 1962 86, 14-22, ap. Bogaert, 436.

[68] Bogaert, 438. Урія – це пророк, який пророкує той же, про що говорив Єремія в Єр. 26:20