Шарль Малік

Ліванець, християнин, араб: Шарль Малік як ідеолог ліванського націоналізму та правозахисник

Раніше ми неодноразово розповідали про військових та політичних діячів правих християнських організацій в Лівані ХХ століття, про самі ці організації, визначні події їхньої історії, військову діяльність їхніх збройних формувань, приділяючи менше уваги безпосередньо ідеологічному наповненню феномену ліванського націоналізму та його видатним апологетам, які є важливими для розуміння правого ліванського дискурсу. Сьогодні мова піде про одного з таких ліванських інтелектуалів, ідеї та діяльність якого зіграли велику роль в історії ліванських правих та усього Лівану в ХХ столітті, і, більш того, є актуальними не тільки для жителів Близького Сходу. 

Шарль Хабіб Малік

Шарль Хабіб Малік народився у 1906 році (точна дата народження невідома) у місті Бітірам, Ліван. На відміну від більшості своїх майбутніх соратників, котрі були християнами-маронітами, Малік народився в родині антіохійських православних. Дядьком Маліка був відомий письменник Фарах Антун, який, зокрема, перекладав арабською Льва Толстого.

Вражає освітній шлях Шарля Маліка, який починався з місіонерської американської школи та Американського університету Бейрута, де він вивчав фізику та математику, потім, приблизно у 1929 році, Малік зацікавився філософією, коли перебував на одному зі стажувань у Каїрі. Закінчився цей шлях стажуваннями у Гарвардському та Фрайбурзькому університетах, де Малік займався філософією, і де його науковими керівниками були одні з найвидатніших філософів ХХ століття: Мартін Гайдеггер та Альфред Норт Вайтгед. Тоді він отримав прізвисько «Шарль небесний» — молодий науковець особливо цікавився теологією та метафізикою. Основними мислителями, котрі вплинули на Маліка були Серен К’єркегор, Іоан Златоуст, Іммануїл Кант, Тома Аквінський, а також, звісно, Ісус Христос, вчення якого Шарль Малік вивчав усе життя та проніс до самої смерті. Філософські погляди Маліка парадоксальним чином можна визначити як своєрідний раціоналістичний фідеїзм — поєднання розуму та віри. У 1930-их роках публікуються його статті: «Наука та природа божественності», «Бог і математика», «Творчість у мисленні», «Критерій природничо-наукової істини та шлях вчених у побудові наукових методів», «Бог у житті», «Простір і час» та ін. Лише по самих назвах статей ми бачимо, що дослідницькі інтереси Маліка сягали абсолютно різних сфер: починаючи з загальних теологічних питань, закінчуючи науковою методологічною проблематикою, питаннями поєднання віри та розуму, аналізом сучасних йому метафізичних концепцій провідних філософів.

Альфред Норт Вайтгед

Малік не підтримував прихід до влади нацистів, тому досить скоро після встановлення гітлерівського режиму він покидає Німеччину. У 1937 році він отримує Ph.D. з філософії у Гарвардському університеті, захистивши роботу з метафізики Гайдеггера та Вайтгеда. Повернувшись додому, Малік заснував кафедру філософії у рідному Американському університеті Бейрута, яку очолював до 1945 року. У 1945 році Малік відправився у Сан-Франциско на конференцію, на якій 50 країн започаткували Організацію Об’єднаних Націй. Малік був одним з делегатів. Трохи пізніше він брав участь у створенні Загальної декларації прав людини, а ще пізніше, у 1958 році, головував на тринадцятій Генеральній Асамблеї ООН. Він часто вступав у суперечки з представниками СРСР, критикуючи Радянський Союз за постійні жорсткі порушення прав людини. Окрім цього, Шарль Малік встиг попрацювати послом Лівану в кількох країнах, зокрема, у Сполучених Штатах Америки.

Ті, хто працював з ним у ті роки, згадували, що Малік був справжнім інтелектуалом, який прекрасно знав історію філософії та культури, цікавився різними напрямками науки, вільно говорив англійською, арабською, французькою та німецькою мовами, поєднував у собі тонкий дипломатизм разом із власною аргументованою позицією.

Мартій Гайдеггер, видатний філософ та один із вчителів Шарля Маліка

Знову він повернувся на батьківщину в другій половині 1950-их років. Його призначили спочатку міністром освіти та культури (1956-1957 роки), а потім міністром закордонних справ (1956-1958 роки). У 1960-их роках Малік повертається до академічної діяльності, викладає в найвідоміших університетах світу. На початку війни в Лівані у 1975 році, Малік був одним із засновників Ліванського фронту (коаліція правих християнських партій та організацій, про яку ми розповідали в наших минулих статтях). Головним завданням Ліванського фронту був захист інтересів та безпеки християнського населення Лівану від палестинських бойовиків, їхніх ліванських соратників та сирійської регулярної армії. Кінцевою метою своєї діяльності коаліція покладала повну незалежність Лівану від усіх зовнішніх сил, особливо від Сирії (щоправда, один з основних розколів у Ліванському фронті відбувся тоді, коли частина рухів, що до нього входила, почала підтримувати можливі поступки сирійському режиму, та загалом симпатизувати ймовірному союзу з урядом Хафеза Асада в Сирії). Малік став одним із основних ідеологів та інтелектуалів організації. Саме Маліку приписують відомий на той час лозунг: «Через єдність християн — до єдності Лівану». Він наголошував на необхідності консолідованих дій та діалогу між усіма гілками християнства. Зокрема, саме цей своєрідний християнський екуменізм зробив Маліка відомою та популярною фігурою за межами Лівану. Наприклад, ім’я Шарля Маліка відоме і серед західних євангелічних християн протестантів, частина з яких не особливо підтримує тісні контакти з православними або католиками зі східних країн. До того ж, Малік був віце-президентом асоціації біблійних товариств «United Bible Societies» (1966-1972 роки) та президентом Всесвітньої ради з християнської освіти (1967-1971 роки).

Шарль Малік

Щоправда, на відміну від провідної у Ліванському фронті ідеї фінікізму (концепція, згідно з якою ліванці є не арабами, а нащадками стародавніх фінікійців, від яких, за їхнім переконанням, пішла уся західна цивілізація), Малік констатував, що ліванці все ж є арабами, проте це не означає, що існує необхідність створення великого панарабістського проекту, на кшталт тих, які пропонували сирійці та іракці. Ідеї ліванського націоналізму в світогляді Маліка поєднувалися з критикою колоніалізму, антикомунізмом та переконанням у необхідності боротьби за права та свободи людини, котра, в його баченні, в контексті Близького Сходу, полягала в реалізації ідеалів релігійного плюралізму та свободи совісті й віросповідання. Сам себе Малік визначав так: ліванець, християнин, араб.

Його погляд на популярні в ті часи марксистські радикальні рухи та, загалом, комуністичні переконання ідеологічних опонентів яскраво відображені в наступній цитаті:

«Революція в будь-якій країні і війна класів всередині будь-якої нації — не менша дикість, ніж війна між державами, але навіть більша, бо повернення до миру після революції ще складніша, ніж відновлення миру після війни».

Також Малік не поділяв переконання про існування прогресу як безумовно позитивного розвитку людства. Він вважав, що історія є ланцюгом пов’язаних один з одним піднесень та катастроф, в якому не існує виключно руху від гіршого до кращого. Як приклад, він наводив філософії Платона та Арістотеля, котрі не застарівають від плину часу та появи нових філософських ідей і концепцій.

Серйозною проблемою Малік вважав настання часів безсенсовості, які стали наслідком модерних ідеологій. Разом з руйнуванням ієрархій та спроб побудови суспільств, заснованих на принципах рівності, в різних її варіаціях, людство зустрілося з проблемою втрати моральних та світоглядних орієнтирів, і, як результат, занепад людської гідності як такої. Він писав: «Одне з істотних сучасних явищ — це повстання мас, руйнування ієрархії, вирівнювання особливостей та структури. Термін «маси» тут вживається в онтологічному сенсі: він відноситься до типу буття та оцінки мас. Це повстання обов’язково є також бунтом і, як такий, його точно описали та спрогнозували Ніцше та Достоєвський, і в наші дні ніхто не був більш чутливий до нього, ніж Ортега-і-Гассет та Гайдеггер. Явище «das Man» у «Буття і час» Гайдеггера — це найпрекрасніший філософський опис, про який мені відомо, цього безхарактерного, темного, розгубленого, наклепницького, безвідповідального, самогубного, безособового, нерішучого і неправдивого духу мас. Ця проблема прав людини може трактуватися як спроба відновити почуття відповідальної, справжньої, особистої гідності для людини».

Повертаючись до згаданої раніше Загальної декларації прав людини, одним із авторів якої був Шарль Малік, необхідно сказати, що в ній частково відображено філософські погляди Маліка на питання свободи людини, її обов’язки та відповідальність. Сам Малік зазначав, що так, як документ був результатом праці декількох авторів, він сповнений консенсусів та поступок, і не повністю відображає його позицію. Наприклад, це стосується питання джерела людської гідності, яка є важливим елементом у філософії ліванського мислителя, і яким Малік вважав Бога. У тексті Декларації про Бога як джерело людської гідності не йдеться, що є результатом консенсусу між усіма авторами Декларації. Ще одним визначним для Маліка моментом є право людини на зміну переконань, у тому числі релігійних, а також право на вільне вираження своїх переконань. Ця теза також знайшла місце у Декларації, при чому саме у версії Маліка, без згадування атеїзму як одного з можливих переконань, що пропонували інші автори, так як Малік вважав, що в атеїзмі немає безпосереднього визначення Абсолюту та апеляції до нього, що не заважає атеїзму бути однією з можливих для висловлення світоглядних позицій, проте не дозволяє йому стати в один ряд з різними релігійними традиціями.  

У контексті арабо-ізраїльського конфлікту Малік займав позицію критики Ізраїлю, визначаючи палестинське питання як головне для всього арабського світу. Не дивлячись на протистояння між Ліванським фронтом та бойовиками Організації Визволення Палестини в Лівані, Малік звинувачував саме ізраїльську політику в тому, що сусідні з Ізраїлем країни отримали проблему палестинських біженців. Разом з тим, Малік постійно наголошував на необхідності трансформації арабських країн, без якої їх очікують чергові невдачі в боротьбі з Ізраїлем. Трансформація, про яку говорив Малік, полягала, в першу чергу, у припиненні відмови від просвітництва та своєрідної модернізації, а також у припиненні возвеличення мертвого минулого, яке заважає арабам реформувати свої політичні, економічні, соціальні та культурні системи.

«Просвітництво, знання, правда і свобода — це необхідні умови до бажаного пробудження, без якого для арабського світу немає майбутнього … Настав час для виникнення справжнього та тотального визвольного руху», — писав Шарль Малік.

Праця над Декларацією. Зліва Шарль Малік

Шарль Хабіб Малік помер 28 грудня 1987 року, в Бейруті. Видатному ліванському теологу, мислителю, дипломату та політику був 81 рік. Його дружина Єва Хабіб Бадр, з якою він познайомився у США і одружився в 1941 році, померла за рік після чоловіка. У Шарля та Єви є син Хабіб Малік, який частково пішов шляхом батька — він став істориком та правозахисником, викладав у Гарварді та заснував Ліванський фонд прав людини імені Шарля Маліка. Племінником Шарля Маліка є відомий літературознавець та мислитель Едвард Саїд.

Як і чимало інших філософів та мислителів ХХ століття, Шарль Малік застерігав майбутні покоління від того, що може трапитись зі свободами та правами людини в майбутньому, у суспільствах та країнах, які декларативно позиціонуються як демократичні, проте в яких реальні принципи прав людини не впроваджуються у життя.

Можливо, найважливішими словами, написаними Шарлем Маліком не лише для ліванців, але загалом для всього людства були наступні:

«Я переконаний, що ці проміжні інститути між державою та особистістю є реальними джерелами нашої свободи та наших прав. Трагедія сучасного світу полягає в тому, що ці реальні основи свободи знаходяться під загрозою розпаду. Сім’я знаходиться під колосальним тиском, церква в оборонній позиції, у сучасної людини немає друзів, правда стала питанням прагматичної зручності. Але якщо запропонований Білль про права не створить умови, які дозволяють людині розвивати максимальну лояльність цим проміжним джерелам свободи, на додаток до її лояльності державі, ми будемо створювати закони не для свободи людини, а для її справжнього поневолення».

У 2020 році ці думки звучать надзвичайно актуально.

Автор: Валентин Дзюбенко

Читайте також:

поділитись