Заміна понять та естетизація реальності: залежність чи спасіння?

«Есть только одна проблема, одна единственная во всём мире. Вернуть людям их духовное значение, их духовные заботы. Дать, как дождю, пролиться над ними чему-то похожему на грегорианские песнопения.

Нельзя, понимаете ли, нельзя больше жить холодильниками, политикой, балансами и кроссвордами. Больше нельзя. Нельзя жить без поэзии, без красок, без любви. Стоит услышать крестьянскую песенку пятнадцатого века, чтобы измерить всю глубину нашего упадка
».

Антуан де Сент-Экзюпери

Естетизація навколишнього простору є важливою складовою життя сучасної людини. Окрім прагнення жити в комфорті та красі, вона несе в собі гармонізацію внутрішнього світу, адже, здавалося б, ніщо так не надихає, як споглядання витвору мистецтва, неповторного пейзажу чи величної архітектури.

Сьогодні форма естетизації перейшла від світу мистецтва і у наші оселі, прагнення досконалості зовнішнього вигляду чи способу нашого життя загалом. І це цілком зрозуміла жага до прекрасного. Менш зрозумілим здається прагнення до внесення потворного у своє життя. Сучасні люди піклуються про стан своїх речей, уникають контактів з брудними предметами: мало хто захоче їсти з брудного посуду чи напівзгнилі фрукти. Проте, вони радо насолоджуються потворними, брудними чи відверто жорстокими картинами, дивляться фільми з кривавими сценами чи навіть розглядають фотографії, що принижують гідність.

Чому ж, прагнучи естетизації свого навколишнього простору, людина намагається заполонити свій мозок гидким чи потворним?

Річ у тім, що емоційне розрядження під час споглядання, наприклад, руйнування об’єктів, науково доведений факт. Людина, що у сучасному світі перебуває у постійному стресі, прагне розрядження, знаходить його дивлячись на те, як б’ють посуд, нищать предмети, або на масові бійки. І якщо елементи насилля, як розрядження, зрозуміти можна, то чому люди дивляться на такі відверто огидні речі, як, наприклад, широковідомі японські телешоу, пояснити важче.

Чому весілля збирає значно менше випадкових глядачів, аніж автокатастрофа з великою кількістю жертв? Огидні та лякаючі речі значно сильніше впливають на наш мозок. Науковим експериментом було доведено, що дивлячись на відео, в якому більшу кількість часу займатимуть котики чи пейзажі, людина краще запам’ятає ту, меншу частину, на якій були присутні кадри з жорстокими вбивствами. Сьогодні цим фактом вміло користуються сучасні митці, або ж борці за екологію чи права тварин. Активістів, з їх прагненням донести суть до людини шляхом сильного емоційного потрясіння, можна зрозуміти, хоч це і не єдиний шлях боротьби, проте, звісно легший.

Поняття прекрасного в естетиці виникло за часів давньої Греції. Калокагатія, катарсис та гармонія у своєму існуванні. Як противага, потворне виникло одночасно з прекрасним. Існуючи поряд, вони утворювали гармонію всесвіту. Для кращого розуміння мав бути негативний фактор, як підкреслення важливості присутності прекрасного у нашому житті. Довгий час поняття потворного існувало лише як антитеза до прекрасного і несло в собі значення «безформного». Шиллер та Кант вважали, що зображення потворного в мистецтві має своє місце, проте лише в певній мірі. За Кантом мистецтво мало перетворювати будь-яке потворне у більш естетизовану форму. Для Ніцше феномен потворного став символом занепаду та деградації.

Так і мистецтво декадансу стає мистецтвом розпаду з його втомленими від краси аристократами. Естетика розпаду знайшла свій вихід і у фотографіях сюрреалістів: у 1929 році на честь 50-тиріччя істерії у журналі «Сюрреалістична революція» були опубліковані документальні знімки з паризької психіатричної лікарні Сальпетрієр. Сюрреалісти постійно зверталися до несвідомого, сновидінь та деструкцій, прагнучи віднайти нові, складніші, художні орієнтири.

«Якщо мистецтво не шокує, воно ніщо», – такої думки про мистецтво був художник-сюрреаліст Марсель Дюшан. А прагнення людей до прекрасного він вважав залежністю. Проте, для сучасних реалій прекрасне стає цитаделлю. І якщо жага прекрасного це залежність, то яким чином можна характеризувати висвітлювання потворного? Навряд чи це ліки проти залежності, скоріше, лише тригер, що цю залежність і спричиняє.

Наразі з усіх сторін лунають вигуки про суб’єктивність прекрасного, про те, що немає суцільно прийнятого: будь-що, що викликає емоцію, і має право називатися прекрасним. Сучасна естетика втрачає свої класичні форми, починає розчинятися, а кордон між прекрасним та потворним поступово зникає. Жага до емоційного потрясіння людства знаходить свій вихід у жорстокості та спогляданні розпаду.

Окрім філософського підґрунтя, потворне несе в собі й психологічний бар’єр, свого роду самозахист. Так ми розуміємо, що зіпсовані продукти не варто їсти, а предмети з різким запахом гнилі краще не чіпати. Звикання до потворного так само має місце як і залежність від прекрасного, і чим більше ми спостерігаємо його, тим більше приносимо у своє буденне життя. У світі має панувати гармонія, симетричне поєднання потворного та прекрасного.

І хоч можна довго розмірковувати про суб’єктивність прекрасного, проте існують певні загальноприйняті поняття. Мистецтво оформлює їх у візуальні, образні речі: як каталізатор, воно чудово відображає сутність сучасного світу, нав’язуючи масові поняття.

Можливо, ілюзорне поняття прекрасного і справді викликаає залежність, та інколи це чи не єдина можливість вижити у сучасному світі.

«Счастье исключает старость. Кто сохраняет способность видеть прекрасное, тот не стареет. (Молодость счастлива, потому что обладает способностью видеть прекрасное. Когда эта способность утрачивается, начинается безнадежная старость, увядание, несчастье.)»

Ф. Кафка

Автор: Анна Збаражська

поділитись