Крим крізь чотири кіноісторії

Крим крізь чотири кіноісторії

Пригадайте той самий вечір в Алупці, багаття на Ай-Петрі, сонячне проміння, що плутається серед хвиль Балаклавської бухти. Згадайте, який тягуче-солодкий  рахат-лукум у Бахчисараї, як ніжно квітне мигдаль, і як розливається світанок над Фіолентом. Пам’ятаєте, були залізничні квитки, де кінцевою зупинкою вказаний Сімферополь, і найспекотнішими плацкартами можна було дістатися до такого очікуваного сонця. Кримська ностальгія для багатьох із нас болісна, проте, і забуття не є цілющим. Колись Крим буде звільнено від російських окупантів, і там будуть зняті ще тисячі кінострічок, а зараз ми пропонуємо вам подивитися на півострів крізь об’єктиви чотирьох історій.

1. «Алім», 1926 р. Перший українсько-кримськотатарський вестерн

«Його життя – не дозвільна прогулянка запашними апельсиновими гаями і зеленими квітучими лугами в супроводі муз, що співають, і рум’яних гір, а суворе паломництво через спекотні пустелі, через країни, укриті снігом і льодом. Він мандрує серед людей; він любить їх незбагненною ніжною любов’ю, змішаною зі співчуттям, любов’ю, якою вони не можуть йому відповісти, але душа його живе на самоті, у далеких областях світобудови», – саме так британський дослідник 19 ст. Томас Карлейль обґрунтовує  духовний та фізичний життєпис героя.

Алім, охрещений у багатьох джерелах як «кримськотатарський Робін Гуд», цілком відповідає цьому визначенню. Це герой фольклору, що має велику кількість авторських інтерпретацій, і фільм Георгія Тасіна є однією з них. Аліма звільняють із фабрики за захист робітників, а він закохується в доньку господаря цієї ж фабрики. Згодом герой іде в підпілля та стає уособленням боротьби з царатом. Стрічка була знята на ялтинській кіностудії за сценарієм українського поета-авангардиста Миколи Бажана, і своєю формою нагадувала американські вестерни.

Надзвичайна увага кінематографістів була приділена кримськотатарському побуту, – щоби його зняти, знадобилися численні консультації з працівниками кримського музею. Події фільму відбуваються серед вершин Чатир-Дагу та Ай-Петрі. Взагалі, зняти подібну стрічку дала змогу тогочасна політика коренізації, тому бюджет фільму був цілком достатнім, і згодом його показали в Берліні та Парижі. Таємним розпорядженням «Українфільму» від 21 квітня 1937 року стрічку заборонили до показу, а копії знищили. Показ відреставрованого фільму відбувся тільки у 2014 році.

2. «Хайтарма», 2013 р. Повернення.

«Я зняв стрічку «Хайтарма», тому що просто хотів поділитися власним досвідом. Насправді, мрія про власний кінематограф серед кримських татар існувала давно. Це питання особливо гостро постало в 1944 році, коли нас було депортовано через звинувачення в колаборації з нацистами. Тож, я добре розумів, що якщо фільм «Хайтарма» вийде поганим, краще мені в Крим не повертатись», – каже Ахтем Сеїтаблаєв в одному з інтерв’ю.

Той факт, що цей фільм є забороненим до показу в РФ, вже складає йому чудову репутацію, однак, і крім цього в стрічці є чимало прекрасного. Ахтем Сеїтаблаєв знімає пронизливо, його кадри чітко передають колористику обпеченого сонцем і війною Криму. За основу режисер взяв біографію льотчика-випробувача Амет-Хана Султана, і показав сталінську депортацію кримських татар.

Цей фільм неможливо сприймати виключно як трагічний сюжет, – його деталі сповнені ностальгійним смутком. Згадати лише, як ніжно герой проводить рукою по поверхні літака, як пише коханій дівчині, як буяє виноград у дворі його рідного дому. Хайтарма – це кримськотатарський народний танець, і його назва перекладається як «повернення». Стрічку знімали в Алупці, Бахчисарайському районі і Судаку.

3. «Такі красиві люди», 2013 р. Кримський настрій.

Над морем сутінки.
І тільки голос качки
Як тьмяний проблиск.
(Басьо)

Цей фільм можна назвати елегією. Його краса солона і легка, як феодосійське узбережжя (на якому, власне, і відбувалася частина зйомок). Стрічку часто порівнюють із японськими хайку, адже її форма оповіді проста, звичний сюжет відсутній, а зображений тільки момент життя.

Цей момент сонливий, просякнутий морським вітром, віршами і розмовами, особливою позаземною ніжністю і легким спокоєм. Дві героїні вирішують жити біля моря, і родинне життя однієї жінки підкреслює самотність іншої. У цілому, ця стрічка дійсно про красу, хвилі і пісок. І хоча більшість кадрів знято на Арабатській стрілці, кримське південно-східне узбережжя відіграє свою роль у побудові ландшафту стрічки. Варто відзначити, що режисер Дмитро Мойсеєв наполягав на плівкових зйомках, що і дозволило зробити колористику кадрів такою молочно-задимленою. 

4. Сафо, 2008 р. Кохання без меж

…Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти…
(Сапфо)

Безмежно красива еротична провокація від українсько-британського режисера Роберта Кромбі. Події фільму розгортаються на острові Лесбос (зйомки же відбуваються в спеціально побудованому для фільму містечку поблизу Севастополя). Смарагдові хвилі накривають усе потаємне, і воно проривається в засмаглих обіймах та едемській оголеності. Дійсно, це могли би бути Адам і Єва в райському саду, якби не присутність ще когось. Тож, герої випробовують себе та одне одного, вивчаючи межі своєї свободи. «Кохання без меж» веде тільки в обійми Танатосу, перетворюючись на істеричне наслідування тенденцій ілюзорної свободи. У підсумку, фільм констатує, що виживе тільки дуальна любов.

Стрічка просякнута віршами Сапфо, висловами Геракліта (нехай, і приписаними Піфагору), сонцем і руїнами Херсонесу. Кольори цієї драми нереалістично яскраві, неначе вказуючи на межовий стан героїв, а ідилічні пейзажі змушують очікувати на розгортання трагедії. В одному з інтерв’ю режисер зізнається, що дуже симпатизує своїй героїні Сафо, яка виходить заміж, а згодом лише починає досліджувати свою чуттєвість, обираючи шлях крайнощів, – сміливий, але драматичний.

Автор: Діана Шестакова