домінік веннер оборона неможлива без військового духу

Оборона неможлива без військового духу

Що таке воїнський дух? Що відрізняє справжнього солдата від людини, яка опинилася зовсім не там, де повинна? У далекому 1975 році на сторінках програмного «новоправого» Éléments про ці речі у невеликій статті роздумує Домінік Веннер. Слова, гідні полковника Курца…

Оборона неможлива без військового духу

Домінік Веннер, Éléments n°10, 1975.

Існують солдати, яких неможливо виправдати. Мені, чесно кажучи, зовсім не хочеться пробувати себе в якості їх захисника. Недоліки таких солдат є головними причинами антимілітаризму. Досить покопатися у власних спогадах. Протягом тридцяти місяців, що я провів у військовій формі під час алжирської війни, я знав лише кількох людей вищого ґатунку. Замість воїнів я зустрічав в основному боязких чиновників дрібного штибу. Ця армія була чудовою машиною для вбивства ентузіазму. Якщо говорити про керівний склад, то окрім блискучих винятків (і я до них ще повернуся) слабкість характеру, інтелектуальні лінощі й навіть фізична млявість були стійким правилом. Ці мерзоти повзали, буркотіли собі щось під носа, наче брудна й п’яна худоба. Армія була прекрасним втіленням нації. Краще не стало.

Але були й винятки. У їхніх грудях билося істинне серце Армії. Задавали тон парашутисти. Іноді ставалося так, що офіцера або унтер-офіцера з десанту назначали до найбільш запущеного й «тугого» полку, роти або навіть взводу. І вони перетворювали нещасних новачків на справжніх чоловіків. Таким є диво армії. Все можливо для сильних духом. Погляньте на Біжара.

Офіційній пропаганді бракує уяви. Для чоловіків, які щойно вийшли з підліткового віку, Армія не пропонує ані майбутнього, ані роботи, лише величезні канікули від відповідальності. Немає більше босів, немає рахунків, немає податківців. Лише задоволення від молодості, гнучкості, спритності й сили. Насолоджуйтесь цією свободою, панове. Полк – це банда, зі своїми обрядами й законами. Розвивайте фізичну форму й гучний крик.

Подаруйте собі розкіш раннього пробудження свіжим ранком. Скуштуйте вибухівку й ревіння зброї. Вдосконалюйте хореографію строгого порядку. Віднайдіть баланс ризику й свободи. Варто також виділити, без зайвої поваги до буржуазного моралізаторства, прекрасних дівчат й зручні меблі в борделях. Відрізняйтесь. Носіть воєнну форму.

Заслужіть відзнаки Ордену, гросмейстер якого є товаришем на стадіоні й прикладом на службі. Це все – радощі сили, перед якими здоровий молодий чоловік не може встояти.

Буржуазне або соціалістичне індустріальне суспільство приховує нудьгу, тут людина війни перебуває в ізоляції, нахабно тримаючись за можливість лишатися єдиним, хто має право на мрію. За умови вірності самому собі, професійний солдат викликає захоплення, від якого не втечуть навіть ті, хто його щиро ненавидить й розпускає наклеп. Але якщо він віддає себе течії, слабкостям буденності, якщо він залишає свої горді прерогативи, то перетворюється на звичайного сірого чиновника, якого всі зневажають.

Моральні привілеї Армії повністю полягають в прийнятті, підтримці, культивації відмінності. Її філософія не міняється від впливу моди чи поглядів політичної більшості. Вона ніколи не міняється. Вона властива своєму стану, своєму місцю призначення – війні. Класична війна або контр-партизанська війна, бо її покликання – стежити за містом, навіть коли воно покинуте жителями. Сибірські дивізії, що зупинили наступ німців під Москвою в грудні 1941 року, нічим не були зобов’язані Марксу й багато чим –  Клаузевіцу. Якщо війська В’єтміня завоювали Сайгон, то не завдяки комуністичним чеснотам, але завдяки військовій якості. З іншого боку, я б не радив йти дорогою португальської армії (!), котра обрала в якості моделі поведінки хаотичні поради університетських совєтів.

Добрі апостоли ведуть не завжди безневинні проповіді в ім’я прогресу й нової моралі – про зречення Армії від військового духу. Гарну ціль обрали. Так більше не існуватиме Оборони. Я дотримуюся протилежної думки. Чим більше змінюється суспільство, чим більше Армія розвиває своє озброєння, стратегію або організацію, тим більше повинен зміцнюватися військовий дух. Це єдина відповідь, коли-небудь винайдена людиною перед обличчям війни. Для оборонців імперій та націй божественна Спарта, дорога серцю старця Гомера, залишається єдиним еталоном.

 Переклав з французької Сергій Заїковський