Чудові новини з Франції! Нове праве французьке видавництво Sentiers perdus обрало в якості першої книги для друку Андріано Ромуальді «La Droite et la crise du nationalisme» (Праві та криза націоналізму). Це фундаментальна праця, яка й у наш час особливо актуальна, але найцікавіше, що книга вийшла з коментарями Філіпа Байє, і невідомого в нас Давіда Руйє, — ініціатора видання цієї праці. Видання присвятили нашому полеглому воїну й перекладачу Сергію Заїковському, більше відомому як «Деймос», який як і сам «єдиний справжній учень Еволи» Ромуальді, поліг занадто рано та міг би ще зробити величезний внесок у наш рух. Сергій дуже цікавився працями Адріано Ромуальді, й планував перекласти українською деякі його книги, але норни вирішили по-іншому.
Ось так справжні французькі праві вшанували пам’ять нашого воїна:
«Ми хочемо завершити цей вступ, віддавши данину поваги людині честі, молодому борцю за національну справу і європейське відродження: Сергію Заїковському на псевдо «Деймос». Багато в чому він нагадує нам Адріано Ромуальді. Пристрасний інтелектуал, відданий своїй справі активіст, перекладач, поліглот, видавець та музикант, він був залучений до бойової спільноти Авангард, для якої він, зокрема, створив журнал роздумів. Під час вторгнення в Україну російських військ група увійшла до складу Сил оборони Києва. У четвер, 24 березня 2022 р., під час контрнаступу «Деймос» зустрів свою смерть. Саме цьому юному поетові-воїну, який поліг зі зброєю в руках у віці 27 років, ми присвячуємо перевидання цієї невеличкої книжечки».
Археофутурист італійської епохи неофашизму
Адріано Ромуальді (1940-1973) — це відомий (на наших теренах, на жаль, маловідомий) італійський мислитель і політик, університетський професор, есеїст, германіст та фахівець з індоєвропеїстики, який дописував для багатьох італійських неофашистських журналів 1960-х років, особливо для Nuovo Ordine; син Піно Ромуальді, одного з засновників Італійського соціального руху (MSI). Нині одна з вихованок MSI, Джорджа Мелоні, стала прем’єр-міністеркою Італії.
Ромуальді здобув історичну освіту й був професором сучасної історії в Університеті Палермо (Università degli Studi di Palermo). Він дружив з Юліусом Еволою і з його ж слів був його фактично єдиним справжнім та найліпшим учнем, попри їхні розбіжності щодо поняття трансцендентного й Традиції. Пізніше він став біографом Еволи, й останній був тією особистістю, котра найбільше вплинула на політичні погляди й самого Ромуальді.
Адріано випередив Ґійома Фая з його археофутуризмом і об’єднав, використовуючи слова останнього, «Еволу з Марінетті»: Традицію й футуризм; він жодним чином не сприймав Традицію як пасатизм, тобто прив’язаність до минулого, або бажання повернути старі добрі часи, золоте сторіччя. Традиція у його розумінні тисячоліттями була своєрідною підвалиною європейських народів, їхнього аристократичного та войовничого духу, цінностей, які викували європейські народи, орієнтовані на дію, підкорення та технологічні інновації. Тобто, можна сказати, фактично Ромуальді був археофутуристом у повному розумінні цього неологізму Фая. Індоєвропейці у свій час винайшли бойові колісниці, які дозволили їм завоювати світ. Тепер же ми, сучасні європейці, їхні нащадки, розпочинаємо підкорення космосу, дослідження генетики й розвитку науки тощо.
Також він вважав, що націоналістам необхідно відновити культуру, і що тільки так можна побудувати «радикальний політичний напрям», здатний протистояти капіталістично-марксистському противнику. В той час, як більшість італійських націоналістів ностальгували за фашистською епохою, Ромуальді через читання праць Ніцше й Шпеґлера уже усвідомив, що дрібнобуржуазний націоналізм помер та застарів, і настав час для Великої політики, Європи-Нації. Людина надзвичайного інтелекту, Адріано Ромуальді здійснив неоціненний внесок в еволюцію революційного націоналізму через передачу нових способів розуміння історії та політики. Він також був одним із головних рушіїв привласнення терміну праві серед націоналістів, позаяк на той час позначення себе правими було стратегічно обрано як таке, що здатне захопити найширші суспільні верстви й не ототожнюватися з ганебним консерватизмом християнських демократів тощо.
La Droite et la crise du nationalisme
Есей Ромуальді Праві та криза націоналізму вперше вийшов друком аж у 1973 році, а вперше французькою його переклали й видали Cercle Culture et liberté у 1982 році. Ця праця дуже важлива, Адріано говорить, що новий націоналізм може бути тільки європейським націоналізмом, а старому дрібнобуржуазному й шовіністичному настав кінець: «Проблема сучасних правих полягає в тому, аби впоратись із кончиною старого націоналізму. Це проблема адаптації до нових реалій світу в континентальній, а не національній перспективі».
Отож, Європа — наш спільний дім споріднених європейських народів, наша ідеальна спільна Батьківщина, яка прагне бути єдиною та потребує захисту й розбудови, й Праві та криза націоналізму Ромуальді дає сучасній правиці мету: справжня європейська єдність та незалежність.
Олександр Античний
