Ще по одній

Запаморочення від свободи та алкоголю у фільмі Томаса Вінтенберга «Ще по одній»

Цього тижня в українських кінотеатрах повинен був вийти в прокат новий фільм Томаса Вінтенберга «Ще по одній» («Druk»), котрий відібрали в програму Каннського кінофестивалю, що не відбувся в 2020-му через пандемію. Через умови карантину прем’єру перенесено, але ми не можемо стриматися, а тому публікуємо рецензію на цю стрічку, яку, на щастя, змогли подивитися на великому екрані в рамках 4-го Київського тижня критики.

Останній фільм данського режисера – друга Ларса фон Трієра і співавтора «Догми 95» – також стає своєрідним маніфестом. Це історія про чотирьох викладачів, які опинилися в екзистенційній кризі на порозі старіння і прийняли рішення взяти участь в самопроголошеному експерименті, що ґрунтується на псевдоконцепції норвезького вченого Фінна Скердеруда. Він стверджував, що людині від народження не вистачає «для щастя» 0,5 проміле в крові.

Відомо, що одну з ролей у стрічці повинна була грати дочка Вінтенберга, яка трагічно загинула напередодні початку зйомок. Однак, режисер не відступив від рішення зняти цей фільм. Возз’єднавшись з Мадсом Міккельсеном і розмірковуючи про тривогу, етапи дорослішання/старіння, Томас Вінтенберг демонструє світлий і щирий гімн життю. 

Спочатку може здатися, що це моралізаторська притча про вплив алкоголю. Ми спостерігаємо за чоловіками, які багато років працюють в школі. Мартін, Томмі, Петер і Ніколай мають різні соціальні та сімейні статуси, але їх об’єднує те, що знайоме майже всім нам – страх прийняття нових рішень і зіткнення з реальністю, сірі будні та туга повсякденності. Мартін у виконанні Мадса Міккельсена – викладач історії, якого не виносять учні через його монотонність і недостатнє занурення в навчальний процес. До того ж і сам він відчуває, що професійне і особисте життя дуже далекі від того, про що він мріяв колись давно в юності. Тоді Мартін з друзями вирішують слідувати теорії Скердеруда (від якої насправді той відмовився, пояснивши, що його слова були вирвані з контексту) і приймати певну дозу алкоголю під час розумової і фізичної активності, щоб подивитися, як це відобразиться на їхньому стилі життя. Раптово нудні уроки перетворюються на полум’яні виступи, все дається легше і з задоволенням, стосунки з учнями і оточуючими налагоджуються. Ось тільки поступове збільшення дози алкоголю призводить до не завжди приємних наслідків.

Насправді алкоголь у фільмі Вінтенберга – не більше, ніж інструмент, який дозволяє побудувати драматургію розповіді так, щоб глядач подивився на класичну історію про старіння під дещо іншим оригінальнішим кутом. У цього фільму міг би бути цілком дидактичний тон, але дивовижна операторська робота і гра з освітленням, котра трансформує традиційну для скандинавського кіно стриману естетику, комедійні вставки з п’яними політиками, а ще несподіване змістовне наповнення роблять «Ще по одній» напрочуд точним авторським роздумом без вердиктів і строгих суджень.

Алкогольні містерії стають для учасників експерименту справжнім випробуванням, хоча пройти цю ініціацію дано не кожному.

Через весь фільм проходить думка про подолання певних рубежів в житті. Назва в англомовній адаптації «Another round» говорить про те, що все змінюється і повторюється – діти дорослішають, а дорослі старішають. І ті, й інші переживають з цього приводу цілий спектр почуттів.

Учні головних героїв знаходяться на порозі вступу до коледжу, а викладачі намагаються впоратися з кризою середнього віку. При цьому хвилювання в крові у останніх викликано не тільки спиртним, а, в першу чергу, тим, що вони знаходяться в безпосередній близькості до молодих і спраглих пізнати життя. Колись Мартін з друзями теж були такими і, випиваючи, вони повертають свою молодість, усувають непотрібні обмеження зрілості і перетворюються на хлопців, які можуть битися, танцювати і співати, сміятися і любити один одного і людей навколо трішки більше. Прозріння приходить з похміллям і стає ясно, що сп’яніння не вирішує тих проблем, які змусили зануритися в діонісійську безодню забуття.

Ключем до розуміння смислів фільму може стати «Концепція тривоги» Серена К’єркегора. Цитата цього автора відкриває стрічку, а назва його роботи звучить в сцені, де один з учнів, намагаючись впоратися з приступом паніки, дає відповідь на іспиті.

В «Концепції тривоги» К’єркегор пише про «запаморочення від свободи», наводячи приклад людини, яка стоїть на краю високої будівлі або обриву.

Для К’єркегора тривога є як імпульсом для гріхопадіння, так і тим, що може врятувати людину і стати для неї справжньою «школою», яка призведе до усвідомлення своєї істинної особистості і свободи. Це дуже добре корелюється з тим випробуванням, яке проходять герої фільму.

Питання, які мучили філософів 19-го століття, чиї імена у багатьох сьогодні асоціюються з нудними мудруваннями, насправді залишаються актуальними. Ми всі відчуваємо тривогу в процесі прийняття рішень, стоючи на перехресті і вирішуючи, куди ж піти. Найкращим засобом впоратися з «запамороченням» стає прийняття життя таким неідеальним і іноді трагічним, яким воно є. Адже іноді так важливо дозволити собі та іншим право на помилку, втратити контроль і зробити той крок, якого ти боявся. Звичайно, ти можеш не витримати, але ніколи ж не дізнаєшся, якщо не спробуєш?

Незважаючи на цікавий посил, недоліком фільму Вінтенберга є його передбачуваність. Ми можемо вгадати за драматургійним напруженням і використанням деяких кліше в діалогах, що і в який момент відбудеться з героями. Ми бачили вже не одну історію, яка рухається за схожою траєкторією. Але в цій «красі по-данськи» музика Шуберта невпинно вибиває глядацьку сльозу, а щирий, як в своїх ранніх роботах, Міккельсен змушує зосередженіше стежити за тим, що відбувається на екрані. 

«Ще по одній» – фільм, який може стати терапевтичним засобом для втомленого від рутини глядача, котрий буде багато сміятися і багато плакати, а в фіналі, можливо, захоче пробачити близьким і самому собі ті помилки, які робить (amor fati, чорт забирай!). Ну і ще – випити в найближчому барі склянку-другу, відсвяткувати життя разом з героями стрічки у всій його прекрасній недосконалості, підспівуючи данському бойзбенду Scarlet Pleasure: it’s okay that we’re living this way.

Текст написано в рамках другого Іненсиву для кінокритиків.

Организатори: фестиваль Кіноогляд та Київський тиждень критики.

Автор: Анастасія Капралова

Трейлер фільму:

поділитись