Чому треба читати Дюмезіля?

Чому треба читати Дюмезіля?

Атас! Офіційна наука замовчує дані новітніх досліджень щодо походження білої людини! Що ж, було би смішно, якби не було так сумно. Вірогідно, будемо зараз надто радикальним та в міру «антиакадемічними», проте сказати те, що ми збираємося, потрібно було комусь уже давно. Абсолютно приголомшливим фактом, що визначив магістральні лінії європейської самосвідомості у ХІХ та ХХ століттях було саме відкриття спорідненості мов, що отримали назву індоєвропейські. Без урахування Франца Боппа, братів Грімм, Макса Мюллера та нашого шановного Жоржа Дюмезіля, що вперше виходить українською мовою, інтелектуальна історія останніх двохсот років виглядає як якась абсурдна мішанина; маючи ж на увазі те, що за останні двісті років ми як ніколи раніше наблизились до розуміння власної природи та сутності, все виглядає набагато логічніше та зрозуміліше.

Але лише для невеликого кола «посвячених». Чому? Жан Одрі, професор індоєвропеїстики та санскритології в університеті Ліон ІІІ, назвав причиною такої маргінальності індоєвропеїстики в соціальному дискурсі умисне замовчування результатів досліджень та максимальну відмову самих вчених робити більш узагальнюючі висновки. Тобто, виходить, що індоєвропейці – народ фізично та антропологічно ось такий; мав ось таку мову, на основі якої можна вивести певні протофілософські погляди на світ; мав розвинену соціальну ідеологію та дещо відмінне від інших сприйняття сакрального. А те, що більшість сучасних європеоїдів фізично повністю є спадкоємцями індоєвропейців, розмовляють тими ж мовами, наповненими тими ж «протофілософськими» змістами, вище окреслена архаїчна соціальна ідеологія (чоловічі союзи та поділ на три функції) постійно виниряє з підсвідомого, як і особливе ставлення до сакрального – культ героїв, примат трагізму – це все байки і політична маніпуляція ультраправих. На противагу спробували випустити кілька опусів про «чорну Афіну» та «міф про індоєвропейців» – не прижилося, на жаль. А от те, про що ми говоримо, є беззаперечним науковим фактом, як і те, що земля – кругла та обертається навколо сонця. І дверима в цей світ, позбавлений рожевих окулярів хибної інтерпретації історії людства, є праці Жоржа Дюмезіля.

***

Відтак, ми вирішили зібрати для вас декілька причин того, чому ви повинні відразу по прочитанню цього тексту придбати український переклад книги «Мітра-Варуна» та зануритись у лабіринти індоєвропейського світогляду.

1. Міфологія – це не жанр, а наука. Аби збагнути цей дуже непростий факт, потрібно читати Дюмезіля. Хоча Дюмезіль так і не дійшов до чіткої артикуляції цього положення, це за нього зробив франко-литовський семіотик Альгірдас Юлюс Греймас. Головна його «міфологічна» книга «Про богів і людей» нещодавно вийшла українською, проте, накладом лише в 300 примірників. Тобто вона, вірогідно, осяде в університетських бібліотеках та на поличках бібліотек кандидатів і докторів наук, так і не потрапивши до рук зацікавленого читача, що міг би сприйняти її «по той бік» суто наукової точки зору. Так от, він там пише, що міфологія – це не жанр фольклору, по типу приказок, прислів’їв, легенд чи казок (з якими теж не все так просто!). Міфологія – це наука, що вивчає міф, а що таке міф Лосєв якось виразив в одному реченні розміром на пів сторінки. Тут нагадаємо лише про те, що міф визначає соціальне буття людини (якщо подобається Юнг – давайте назвемо це архетипами).

2. Індоєвропейська міфологія = індоєвропейська ідеологія. А ідеологія визначає історичний процес та дозволяє зрозуміти його. Для цілісного вивчення міфології Дюмезіль використовував усе: від літератури до археології. Бо міф пронизує все суспільство від найбільш щоденних та побутових речей до високого релігійного культу. Перенесений на площину соціального, міф формує ідеологію: моральні приписи, норми поведінки, принципи та базові структури соціальної організації. Індоєвропейські боги та герої живуть, думають, вчиняють так само, як індоєвропейські люди – що зверху, те й знизу, «політичний» устрій Олімпу або Асгарду переноситься на людську реальність. І ніщо так чітко й ясно не дає зрозуміти, що взагалі відбувалося (й відбувається) в нашій історії, як індоєвропеїстика! На основі цілісного та семіотичного підходу ця наука реконструює реалії матрицю суспільства з його особливими суспільними ознаками. Через цю призму «міфологія» як жанр читається абсолютно інакше.

3. Мова. Дюмезіль спонукає нас задуматися над словами. Пострадянський простір сповнений різноманітними фріками та шизотериками а-ля Задорнов, що придумали свою власну «псевдоетимологію», перетворивши будь-які роздуми над значенням, походженням, семантикою слів на вульгарщину й заняття для дебілів. Такому підходу, як і шизотерикам, потрібно сказати «остаточне прощавай». І повідкривати етимологічні словники. Там філософії на десять гайдеґерів!

От навіть візьмемо термін «Бог». Окей, він може бути біблійним та новозавітним. Щоправда, грецьке θεός – це щось принаймні на дві тисячі років старше, аніж Новий Заповіт, так само, як і латинське deus. Так може слово «Бог» придумали для позначення цієї сакральної сутності Кирило та Мефодій? Чи воно таки має безмежно більш давню та інакшу етимологію? Читаймо Дюмезіля; аналогічний синонімічний ряд можна провести з будь-яким важливим словом.  

4. Культурна спорідненість індоєвропейських народів. Про антропологічну спорідненість вам розкажуть інші, а от про культурну – це до Дюмезіля. Його роботи дають чітке розуміння того, що від Ірландії до Гімалаїв, від ведичної епохи і до набігів вікінгів усі індоєвропейці мислили однаково: єдиними естетичними, релігійними, моральними категоріями; мали надзвичайно близькі як за сюжетом, так і за формою епоси. Навіть архітектура й мистецтво були, по суті, спільними. Якими саме і чому це важливо? Відкриваємо Дюмезіля…

5. Дюмезіль дає змогу усвідомити нашу забуту інакшість. «Окей, три функції – так вони у всіх народів! Це ж логічно, що мають бути жерці, воїни та господарі… Так само з пантеоном, хіба ні? А ще монголи он на конях їздили, нічого особливого в тих індоєвропейцях нема…» – виявляється, що це абсолютно пусті аргументи. Ми звикли переносити власні підсвідомі та апріорні риси на інших (і це нормально, так людський мозок працює). Цю ілюзію здатні розбити лише глобальні компаративістські проекти по типу того, що здійснив Дюмезіль: через всі прояви життя в тривалій історичній перспективі визначити певний «структурний» базис культури.

Автор: Сергій Заїковський

поділитись