Фундаментальним принципом, що лежить в основі всіх виправдань війни, з погляду людської особистості – це «героїзм». Кажуть, що війна дає людині можливість пробудити героя, який спить у ній самій. Війна порушує рутину комфортного життя. Через свої суворі випробування вона пропонує трансформувальне пізнання життя, яке корелює зі смертю.
Момент, коли індивіду вдається пожити героєм, навіть якщо це остання мить його земного життя, важить на шкалі цінностей незрівнянно більше, ніж існування, яке минає в монотонному, дріб’язковому, рутинному споживацькому житті міщанина. З духовної точки зору ці можливості компенсують негативні та руйнівні тенденції війни, які односторонньо та тенденційно висвітлюються пацифістським матеріалізмом. Війна змушує усвідомити відносність людського життя, а отже, і закон «більший, ніж життя», і тому війна має антиматеріалістичну цінність, тобто духовну цінність.
Традиційні цивілізації
Такі міркування мають незаперечну цінність і відсікають балаканину про гуманізм, сентиментальне скиглення, протести захисників «безсмертних принципів» та «інтернаціоналу» героїв пера. Тим не менше, слід визнати, що для того, щоб повністю визначити умови, де духовний аспект війни дійсно проявляється, необхідно розглянути питання глибше і намітити свого роду «феноменологію воєнного досвіду». Це потрібно, щоб розрізняти різні форми та розуміти їх ієрархічно, виділити аспект, який слід розглядати як першорядний для героїчного досвіду.
Щоб досягнути результату, слід згадати вчення, яке є продуктом не якоїсь особистої філософської конструкції, а радше фактичного, позитивного та об’єктивного характеру даних. Це вчення про чотириступеневу ієрархію, що інтерпретує нову історію як інволюційне просування з одного із чотирьох ієрархічних ступенів на наступний. Слід нагадати, що цей чотириступеневий поділ у всіх традиційних суспільствах породив чотири різні касти: рабів, буржуазію, військову аристократію та носіїв духовної влади.
Касти
Тут «каста» означає не щось штучне і довільне, як вважає дехто, а скоріше «місце», де зібрані люди, які поділяють одну й ту саму природу, одні й ті самі інтереси та покликання, одні й ті самі визначальні якості. Специфічна «істина» і специфічна функція визначає касти в їхньому нормальному стані, а не навпаки. Справа, отже, не в тому, що привілеї та спосіб життя монополізуються на основі соціальної конституції більш-менш штучної, що зберігається в неприродному стані.
Основний принцип всіх формотворчих інститутів у таких суспільствах, принаймні в їх більш автентичних історичних формах, полягає в тому, що не існує одного простого, універсального способу життя, а є кілька різних духовних способів, що відповідають формації воїнів, буржуа чи рабів. Відповідно, коли соціальні функції і розподіл справді відповідає цій структурі, що існує, за класичним виразом, як порядок secundum equum et bonum (з лат. «за істиною та справедливістю»).
Ієрархія
Цей порядок «ієрархічний» у тому сенсі, що він передбачає природну залежність нижчих соціальних устоїв життя від вищих і, поряд із залежністю, взаємодію. Завдання вищого порядку полягає в тому, щоб стати виразною особистістю на суто духовних засадах.
Лише у випадках, у рамках яких існує це пряме і нормальне ставлення до підпорядкування та взаємодії, особистість може бути цілісною і здоровою. Це стає зрозумілим за аналогією з живим організмом, який виявляється нездоровим, якщо будь-який фізичний елемент (раби), або елемент рослинного життя (буржуазія), або елемент неприборканої тваринної волі (воїни) займає первинне і керівне місце в житті людини. Здоровим організм є лише тоді, коли дух становить центральну та визначальну опору для інших якостей, яким не відмовлено в частковій автономії, порівняно з власним життям та властивостями в межах єдності цілого.
Оскільки тут ідеться не просто про якусь стару ієрархію, а про «істинну» ієрархію, яка передбачає, що вище править і воно насправді є вищим. Слід звернутися до систем цивілізації, в яких у центрі знаходиться не духовна еліта, а спосіб життя рабів, буржуазії і воїнів, що черпають свій вищий сенс і виправдання існування зі звернення до принципу, який є специфічною спадщиною цієї духовної еліти, і виявляє цей принцип у своїй матеріальній діяльності.
Виродження
Однак ненормальний стан виникає, якщо центр зміщується, а відтак точкою відліку замість духовного начала є точка відліку в касті рабів, буржуазії чи воїнів. Кожна з цих каст виявляє свою власну ієрархію і певний кодекс взаємодії, але кожна з них більш неприродна, більш спотворена і більш руйнівна за попередню, поки процес не досягає своєї межі, тобто системи, в якій бачення характерне для рабів життя орієнтує і насичує собою усі елементи соціальної цілісності.
Політично цей інволюційний процес цілком помітний у західній історії, і його можна простежити до недавнього часу. На зміну державам аристократичного та сакрального типу прийшли монархічні держави-війська, значною мірою вже секуляризовані, на зміну яким, у свою чергу, прийшли держави, керовані капіталістичною олігархією (буржуазною чи купецькою кастою), і, нарешті, ми стали свідками тенденцій до соціалістичних, колективних та пролетарських держав, що завершилися російським більшовизмом (каста рабів).
Цей процес супроводжується переходами від одного типу цивілізації до іншого, від одного сенсу життя до іншого. У кожній фазі кожне поняття, кожен принцип, кожен інститут знаходить різний зміст, що відображає думку панівної касти.
Різноманіття значень
Це стосується і «війни», і, таким чином, ми можемо наблизитися до завдання, яке ми поставили перед собою спочатку, а саме до визначення різновидів значень, які можуть набувати в поняттях «битва» та «героїчна смерть». Війна має різне обличчя залежно від того, чи воно під знаком тієї чи іншої касти.
Якщо в циклі першої касти війна виправдовувалася духовними мотивами і ясно показувала свою цінність як шлях до надприродних звершень і набуття героєм безсмертя (що є мотивом «священної війни»), то в циклі військової аристократії воїни боролися за честь і владу якогось конкретного володаря, якому вони виявляли свою лояльність. Тут війна охоче асоціювалася із задоволенням: «війна заради війни».
З переходом влади в руки буржуазії відбулася глибока трансформація. На цьому етапі концепція нації матеріалізується і демократизується, і формується антиаристократична і натуралістична концепція Батьківщини, тому воїн замінюється солдатом-громадянином, який бореться просто за захист або завоювання землі. Війни, однак, як правило, залишаються хитро керованими супрематичними мотивами або тенденціями, що походять з економічного та промислового порядку.
Нарешті, останній етап, на якому керівництво переходить до рук рабів, це вже реалізувалося у більшовизмі – інше значення війни, яке знаходить вираження в наступних знакових словах Леніна: «Війна між народами є дитяча гра, зайнята виживанням середнього класу, який нас не стосується. Справжня війна, наша війна, є світовою революцією для знищення буржуазії та торжества пролетаріату».
Термін «герой»
З огляду на все це стає очевидно, що термін «герой» є спільним знаменником, який охоплює дуже різні типи та значення. Готовність померти, пожертвувати власним життям може бути єдиною передумовою з технічної та колективної точки зору, але також і з того, що сьогодні досить грубо стали називати «гарматним м’ясом».
Однак, також очевидно, що з цієї точки зору війна не може претендувати на будь-яку реальну духовну цінність стосовно індивіда, якщо останній постає не як «м’ясо», а як особистість, як це розуміє римська традиція. Ця точка зору можлива лише за умови, що існує двосторонній зв’язок між засобами та цілями – тобто, коли, з одного боку, індивід виступає як засіб щодо війни та її матеріальних цілей, але, водночас, коли війна, у свою чергу, є засобом для індивіда, як можливість чи шлях для завершення його духовного зростання, якому сприяє героїчний досвід. Потім відбувається синтез енергій і, разом з тим, реалізується максимальна ефективність.
Людська сутність
Якщо продовжити цю логіку думок, то зі сказаного вище стає зрозуміло, що не всі війни мають однакові можливості. Це відбувається через аналогії, які не є просто абстракціями, але діють позитивно по невидимих для більшості людей шляхах між колективним характером, що переважає в різних циклах цивілізації, і є елементом, який відповідає цьому характеру в усій людській сутності.
Якщо в епохи торговців і рабів переважають сили, відповідні енергіям, що визначають доособистісну, фізичну, інстинктивну, «телуричну», органічно-життєву частину людини, то епохи воїнів і духовних вождів сили знаходять вираз, відповідне з того що у людині домінує характер і вольова особистість, і що в ньому є особистість одухотворена, яка реалізована за своїм надприродним призначенням.
Завдяки всім трансцендентним чинникам, які вона пробуджує в них, очевидно, що на війні більшість не може не випробувати колективне пробудження, яке більш-менш відповідає переважаючому впливу в силу певних причин, які були найбільш вирішальними для початку війни. Окремо героїчний досвід потім веде до різних точок прибуття, точніше, до трьох первинних таких точок.
Над-життя
Ці моменти відповідають, в основному, трьом можливим типам відносин, в яких каста воїнів і її принцип можуть опинитися щодо інших проявів, які вже розглядалися. У нормальному стані вони підпорядковуються духовному началу, і тоді проривається героїзм, який веде до над-життя, до над-особистості.
Однак принцип воїна може створити власну форму, відмовляючись визнавати щось вищим за нього, і тоді героїчний досвід набуває «трагічної» якості: зухвалої, сталевої, але без світла. Особистість залишається і міцніє, але водночас зберігається і межа, встановлена її натуралістичною і просто людською природою. Тим не менш, цей тип «героя» демонструє певну велич, і, природно, для типів, ієрархічно нижчих від воїна, тобто типів буржуа і раба, ця війна і цей героїзм уже означають подолання, піднесення, звершення.
Третій випадок стосується здеградованого принципу воїна, який перейшов на службу ієрархічно нижчим елементам (кастам, що знаходяться знизу). В таких випадках героїчний досвід поєднується, майже фатально, з викликом і вибухом інстинктивних, субособистісних, колективних, ірраціональних сил, так що відбувається, в основному, ураження та регресія особистості індивіда, який може жити лише пасивно, керований або необхідністю, або сугестивною силою міфів і пристрасних імпульсів.
Наприклад, горезвісні оповідання Ремарка (Еріх Марія Ремарк (1898-1970), автор «На західному фронті без змін») відображають лише можливості цього останнього типу. Вони розповідають історії про людські типи, які, гнані на війну фальшивими ідеалізмами, нарешті усвідомлюють, що реальність є чимось зовсім іншим – вони не стають підлими чи дезертирами, але все, що штовхає їх вперед під час найжахливіших випробувань, це стихійні сили, імпульси, інстинкти та реакції, в яких не залишається багато людського, і які не знають жодної миті світла.
Принцип воїна
У підготовці до війни, яка повинна бути не тільки матеріальною, але й духовною, необхідно розпізнати все це ясним і непохитним поглядом, щоб мати можливість спрямувати енергію душі до вищого рішення, єдиного, що відповідає ідеалам, з яких черпає натхнення фашизм.
Фашизм постає перед нами як реконструктивна революція, оскільки він стверджує аристократичну та духовну концепцію нації, протиставляючи як соціалістичному та інтернаціоналістичному колективізму, так і демократичному та демагогічному поняттю нації. Крім того, його презирство до економічного міфу та піднесення нації на практиці до рівня «нації воїнів» позитивно відзначає перший ступінь цієї реконструкції, яка полягає у перепідпорядкуванні цінностей стародавніх каст «купців» і «рабів» до цінностей безпосередньо вищої касти.
Наступним кроком буде одухотворення самого принципу воїна. Відправною точкою тоді буде розвиток героїчного досвіду в сенсі найвищої з трьох згаданих вище можливостей. Зрозуміти, як така вища духовна можливість, яку належним чином відчули в найбільших цивілізаціях, що передували нам, і яка, правду кажучи, є тим, що робить для нас очевидним їх постійний і універсальний аспект, – це більше, ніж просто старанна ерудиція. Це те, про що ми будемо говорити в наших наступних роботах, в яких ми зосередимося в основному на традиціях, властивих античним і середньовічним часам.
Переклав Віталій Щепанський
Джерело: Sulle fome dell’eroismo guerriero (25 травня 1935, Diorama mensile, Il Regime Fascista).
