«Дівчина з перловою сережкою»: фільм про сприйняття мистецтва та любов

Цю картину називають північною Моною Лізою: юна дівчина в модному в другій половині XVII століття головному уборі, із перловою сережкою, що виблискує на світлі, несміливо обертається, немов би озираючись на вас. Шедевр голландського художника Яна Вермера вважається одним з найбільш загадкових портретів і чудовим зразком жанру «tronie». Екранізація роману Трейсі Шевальє, присвяченого історії написання картини, отримала визнання та популярність як у критиків, так і серед широкої аудиторії.

Що відомо про Вермера Делфтського та його картину «Дівчина з перловою сережкою»? Нідерландський живописець вважається майстром побутових картин та жанрового портрету. Як правило, його творчість відносять до епохи «золотої доби» голландського мистецтва. Про життєвий шлях Яна Вермера сучасні історики знають не так багато, наприклад, про юні роки і період учнівства не збережено практично ніяких достовірних фактів. Найбільш поширеним вважається припущення про те, що вчителем Вермера був Карел Фабриціус, який навчався у самого Рембрандта ван Рейна. Відомо, що Вермер був одружений на Катаріні Болнес – дівчині з католицької сім’ї (при тому, що сам він дотримувався кальвіністського віросповідання), мав п’ятнадцять дітей. Матеріальне становище, завдяки наявності прибуткової сімейної справи, дозволяло Вермеру утримувати родину та писати виключно кілька картин на рік. Художник малював їх на замовлення багатих меценатів, які були шанувальниками його живопису й відповідно фінансовими покровителями.

«Дівчина з перловим намистом», Ян Вермер, 1665 р.

Золота доба голландського живопису – це час, коли біблійські мотиви стали використовувати при написанні картин все рідше, вони поступились місцем більш загальним мотивам: з’явилися портрети, інтер’єрні та побутові сцени, натюрморти і пейзажі. Велика частина робіт Вермера – це картини з невеликою кількістю зображених постатей в звичних для тієї епохи бюргерських інтер’єрах.


«Лист від коханого», Ян Вермер, 1670 р.

«Дівчина з перловою сережкою» (бл. 1665 р.) – це один з найкращих зразків портретного жанру «троні», коли зображували лише голову людини, а не малювали повноцінний портрет. Привабливий погляд дівчини та витончені рішення майстра в плані світла та поєднання кольорів зробили картину практично найбільш знаменитою серед творів Яна Вермера. Мистецтвознавці висловлюють припущення про те, що на картині зображена дочка художника Марія, але це залишається гіпотезою, тому що точні докази відсутні.


«Дівчина з перловою сережкою», Ян Вермер, 1665-75 рр.

У 1999 році американо-британська письменниця Трейсі Шевальє випустила роман, сюжет якого навіяний біографією Яна Вермера та його вищезазначеним шедевром. На виданні був розміщений спеціальний попереджувальний підпис про те, що збіги з реальними особами та подіями випадкові. Уже в 2003 році британський режисер Пітер Веббер зняв екранізацію роману з деякими незначними відхиленнями від першоджерела.

Однак, якщо події в романі від початку не претендують на історичну об’єктивність, то чому драма, знята за його мотивами, має бути для нас цікавою?

Прийнявши рішення про те, що він збирається знімати екранізацію роману Трейсі Шевальє, Пітер Веббер не ставив за мету випустити байопік, заснований на сухих біографічних фактах. Режисер давно цікавився історією мистецтва, а тому хотів показати загадковий та, за його словами, «трансцендентний світ» творінь художника, продемонструвати власне авторське уявлення та справжню данину періоду другої половини XVII століття, висловити обережне припущення про те, якими б могли бути події життя Вермера. Тривалий час Веббер вивчав картини Вермера, радився з фахівцями в сфері історії мистецтва, з реставраторами, які займалися відновленням шедевра. Костюми та антураж у фільмі максимально наближені до реальності того часу, тому стрічку можна порекомендувати до перегляду всім, хто зацікавлений відповідним історичним періодом. Авторська команда довго займалася створенням спеціальних кінематографічних ефектів та обробкою відзнятого матеріалу, щоб отримати світлові та колористичні рішення, подібні стилю Вермера.

За сюжетом стрічки, юна дівчина Гріт (Скарлетт Йоханссон), батько якої займався розписом кахлів та трагічно втратив зір, йде працювати служницею в будинок відомого художника Яна Вермера (Колін Ферт). Для молодої особи все в будинку майстра, де живе також його дружина і діти, а ще теща і кілька слуг, здається новим. Фактично вона пізнає навколишню дійсність, людей і можливі варіанти людських стосунків, але, найголовніше, завдяки внутрішньому духовному потенціалу, отримує можливість доторкнутися до чарівного світу живопису.

Катаріна, дружина Вермеєра, має примхливу і в де чому екзальтовану натуру, постійно турбується щодо фінансового становища сім’ї, яке фактично контролює її мати, вирішуючи нагальні питання. Її відносини з Яном побудовані на чуттєвому аспекті (тому у них і так багато дітей) та владних відносинах. У фільмі кілька разів роблять акцент на тому, що Вермер розділяє для себе два світи: реальний як низький, пов’язаний з фінансовими обтяженнями, матримоніальною частиною життя, а також світ живопису і мистецтва, де він може залишатися вільним і висловити суть речей такою, якою він її бачить. Це відповідає розташуванню «світів» Вермера у будинку: його художня майстерня знаходиться на останньому поверсі, на горищі, куди у жодної душі в домі немає доступу (поступово його отримує Гріт завдяки тому, що в ній Вермеер побачив здатність бачити різні художні нюанси, працювати з фарбами, кольорами).

Гріт намагається побудувати адекватні її положенню, добрі стосунки з усіма мешканцями будинку, що не завжди вдається через відсутність прихильного розташування до простої служниці з боку Катаріни та її дочок. Краса і юність дівчини змушують покровителя Вермера замовити портрет з її участю, тому що самому отримати Гріт у того не виходить (частково через те, що меценат Пітер ван Райвен бачить «особливе» ставлення до дівчини у Вермера та невідповідність своєї грубої природи їхнім тонким відносинам). Статус натурниці тримається в секреті від Катаріни, як і те, що якийсь час Гріт допомагає Яну в його майстерні, змішуючи фарби.

Протягом стрічки ми знайомимося з тим, чим займається Вермер у себе в майстерні, як бачить свої картини та відчуває живопис. Все це відбувається без заїждженої в кіно «позиції Бога», коли події глядач бачить «зверху», відсторонено. Ми бачимо все очима Гріт, поступово занурюючись в реконструйовану режисером обитель живописця, його творчий світ. Кульмінацією оповідання є безпосередньо момент написання картини «Дівчина з перловою сережкою».

Виходячи з сюжетної канви, можна зробити припущення, що стосунки Гріт та Вермера надмірно романтизовані, вихолощені та підведені під сучасні стандарти фемінізму та концепцію рівності. Однак у фільмі Пітера Веббера абсолютно немає акценту на цих моментах. Виключно те, що Вермер побачив в дівчині духовно близьку людину, яка відчуває світ багато в чому так само, як і він, на відміну від міщанського оточення, дозволяє їй стати його музою та помічницею. Це підкреслюється, наприклад, сценою, де вона розкладає овочі за кольорами, що, погодьтеся, не зовсім стандартна звичка для дівчини з її соціальним статусом і рівнем освіти (Гріт не вміє читати). Перли Катаріни, які Гріт надягає для того, щоб художник намалював її з ними на картині, є своєрідним символом особистого потенціалу, особливого еротичного та духовного зв’язку з Яном, а також влади в маленькому домашньому світі Вермерів.

У фільмі продемонстровано кілька різних систем людських відносин: художник – муза, художник – обиватель, господар – прислуга, вчитель – учень, чоловік – жінка та ін. Причому кожен із запропонованих варіантів показаний без зайвого пафосу, але, тим не менш, досить емоційно. Наявність вишуканого саундтреку від Олександра Деспла та безліч пауз між діалогами, які потрібні для того, щоб глядач помітив деякі ледь вловимі нюанси в поведінці героїв, дозволяють насолодитися особливим темпом кінорозповіді.

Стрічка Пітера Веббера стала популярною не стільки як фільм з історії мистецтва, а й як романтична драма. Однак в реальності картина зачіпає більш широкі та важливі питання, аніж стандартні для зазначеного жанру любовні стосунки між чоловіком і жінкою. «Дівчина з перловою сережкою» демонструє нам те, якою може бути альтернативна версія любові. У сучасному світі нам часто говорять про те, що кожен в парі прагне «володіти» і «належати», причому обов’язково і в платонічному, і в сексуальному аспекті. Відносини Гріт і Вермера побудовані на ледь вловимих миттєвостях, які ніхто, крім них самих, часто не помічає, але від цього вони не стають менш важливими. Секундні дотики та погляди, постійна атмосфера недомовленості та невиражених почуттів – все це змушує нас повірити в те, що їхній неможливий, на перший погляд, любовний зв’язок існує насправді. Проте знаходить своє вираження він аж ніяк не у фізичній близькості, а в сценах написання портрету.

Не можна не згадати досить яскраву сцену, де крадькома, виглядаючи з-за дверного отвору, Вермер дивиться на Гріт, коли вона вперше при сторонніх знімає очіпок і показує красиве руде волосся для того, аби надягти інший головний убір. Саме Ян проколює її вуха, щоб надіти перли, і авторам абсолютно не потрібно в кадрі демонструвати статевий акт або навіть поцілунок, щоб висловити всю інтимність сцени та сексуальну напругу між героями.

У глядачів є можливість спостерігати концепцію стосунків, яка втратила колишній сенс з остаточним приходом епохи Нового часу. Це невловимий зв’язок художника та музи, лицаря і його прекрасної дами, який може існувати, завдяки крадькома подарованому погляду та залишатися в спогадах, живлячи душу пристрастю.

Відомий літературознавець і філософ Євген Головін у своїй роботі «Наближення до Снігової Королеви» писав про те, що не міщанський, а справжній духовний зв’язок як поєднання «чоловічого» з «жіночим» не обов’язково виражається фізично: «Мета гарна своєю присутністю, а не пристрастю неодмінного досягнення – звідси і «любов здалеку». Можна навести й іншу цитату з його книги: «Брехня дозволяє скуштувати плід, не чіпаючи квітки та плоду». Зовсім не важливо, що насправді відчував Вермер до Гріт, чи могли бути шанси у їхнього кохання, і чи мало воно місце взагалі (спілкуючись з Грит, Вермеер не перестає спати зі своєю дружиною, дарувати їй коштовні речі: для нього це альтернативний світ «низької»реальності, де він може дозволити поводитися інакше, дати вихід іншим своїм бажанням).

Найголовніше те, що результатом продемонстрованої в фільмі історії стала дивовижна картина, яка захоплює людей і до цього дня. Аналогічно не має значення і те, що вся ця історія є по суті вигадкою, тому що вона відображає безліч універсальних аспектів у відносинах Художника і Музи, Автора та його оточення.

«Дівчина з перловою сережкою» – фільм, який демонструє, як народжується натхнення, і як створюються шедеври. Часто це зовсім не точна задумка автора (не можна однозначно сказати в момент створення, що той чи інший твір стане класичним зразком свого жанру або взагалі відомим широкому загалу), а ірраціональна випадковість, везіння й фатум. Вхід в світ живопису і події, які його супроводжують, виховують в Гріт особистість, як і в цілому, мистецтво освічує та виховує найкраще в людині. В результаті стрічка представляє інтерес з точки зору і кінематографу, і мистецтвознавства.

Автор: Анастасія Капралова