Готична література стала протестом проти розчаклованого світу Нового часу і спробою письменників звернутися до середньовічних (звідки і назва напрямку) і екзотичних, містичних декорацій. Такі книги вважаються передвісником літератури жахів і фантастичного жанру, хоча все-таки готичні романи чомусь заведено вважати нудним чтивом, яке залишилося десь на узбіччі історії в забутті й покритих пилом, нікому не потрібних,фоліантах.
Щоби переконатися у зворотному, достатньо прочитати далі назв найбільш фундаментальних зразків цього напрямку, і з головою зануритися у вир стародавніх напівпокинутих замків і монастирів, проклятих родин, чаклунів і авантюристів, привидів і трагічних любовних зв’язків. Адже вплив жанру є очевидним: без готичної літератури світ не побачив би горрорів, фантастики і детективів.
Такі твори називають «передромантичними» – готична і надалі неоготична література була неймовірно популярною протягом XVIII-XIX століть, а потім трансформувалася в уже згадані вище інші жанри.
Що є характерним для готичних повістей і романів?
- Ірраціоналізм – звернення до почуттів, а не до розуму, що стало протестом, іноді навіть несвідомим, проти культу ідеалів Просвітництва. Такі твори містять акцент на непередбачуваності людської долі.
- Звернення до Середньовіччя і фольклору – це було втіленням пробудження інтересу письменників до історії, що знайшло найбільш повне вираження вже в творчості романтиків.
- Естетизація жахливого – готичні твори містять певний набір маркерів, які дозволяють відносити їх до даного напрямку. Місцем дії є найчастіше старовинний особняк, замок, собор або монастир з таємними приміщеннями, темними коридорами і випадковими спостерігачами. У готичних романах можна зустріти такі місця/явища/образи, як безлюдні пустки, завивання вітру, розкопані могили, кістки і черепи, шляхетні лицарі та леді, шахраї й авантюристи, присяги й прокляття, привиди та відьми, магічні манускрипти й фатальні вбивства.
- Гіперболізація – персонажі є підкреслено порочними; автори наголошують на тому, як оточення впливає на особистість і долю героїв.
- Містифікація – багато письменників прагнули видати свої твори за переклади старих авторів, часто іноземних, що огортало їх книги таємницею і створювало навколо них флер «зайвої» і напівзабутої літератури.
- Мотив таємниці – основним принципом є загадка, котра створює необхідну напругу в процесі читання. Сюжет часто будується навколо вбивства, зникнення, позбавлення спадку, що розкривається лише у фіналі книги.
В українській літературі також присутні готичні твори, де зустрічаються містичні істоти – духи, відьми і вампіри, і які сповнені напруження, моторошної атмосфери, котрі відсилають до середньовічної історії та фольклору. Готичні оповідання та повісті писали Микола Гоголь, Марко Вовчок, Леопольд фон Захер-Мазох, Іван Франко, Василь Стефаник, та ін.
Юрій Винничук зібрав подібні твори в уже доволі знамениту антологію «Українська готична проза ХІХ ст.», яка переконала вітчизняних читачів: українські автори творили в контексті загальноєвропейських і світових літературних тенденцій, а не лишались сконцентрованими виключно на локальній соціально-орієнтованій тематиці, що так часто пропагується у шкільних підручниках.
Отже, які європейські та американські романи варто прочитати, щоби познайомитися з жанром готичної літератури?
20 готичних романів
«Замок Отранто», Горацій Волпол
Роман Волпола вважається першим готичним романом: книга була видана як містифікації з позначкою про те, що це нібито переклад вигаданого Вільяма Маршалла з італійської мови, а автором був середньовічний канонік. Таємнича історія розповідає про господаря величного замку князя Манфреда, чий юний син Конрад гине в день власного весілля – на нього падає гігантський лицарський шолом. Проте князь приймає рішення, що така подія не є перешкодою для одруження і бажає взяти Ізабеллу, яка повинна була стати дружиною Конрада. Роман мав значний вплив – він справив враження на сучасників Волпола як потужний горрор, а також заклав так звані «канони» жанру.
«Старий англійський барон», Клара Рів
Англійську письменницю називають ученицею Волпола: її книга є своєрідним наслідуванням «Замку Отранто». «Старий англійський барон» експлуатує аристократичну тематику, закладену як фундамент жанру Волполом – примари в лицарських обладунках, дворянські сім’ї на межі розпаду, і, як би ми назвали це сучасною мовою – наростаючий саспенс. Романтична книга Клари Рів має моралістський відтінок, письменниця менше звертається до містицизму, аніж Волпол у своїх творах.
«Ватек», Вільям Бекфорд
Ще одна містифікація – повість була написана французькою мовою молодим Бекфордом, який захотів видати її за переклад з арабської. Цей роман заклав моду не тільки на готичну естетику, а й на орієнталізм у британській прозі. Вважається, що книга з казковою атмосферою і східним сюжетом була написала під враженням від «Тисячі й однієї ночі». Загалом, Вільям Бекфорд, мріючи знайти «віддушину» поза класичними античними авторами, вивчав арабську культуру і мусульманську міфологію, знав перську й арабську мову, що і дозволило йому передати східний колорит у своїй повісті. Готичні тенденції книги виражаються в головному герої – алхіміку й чаклуні, що довгі години проводить у таємничій вежі.
«Чернець», Метью Грегорі Льюїс
Цей роман свого часу був справжньою сенсацією з жорстокою загадковою оповіддю, а також головним персонажем в особі клерикального героя – ченцем Абмросіо. Книга написана зовсім юним Льюїсом у 19 років, причому опублікована без повного імені, лише з позначенням ініціалів. Для сучасного читача роман, головним фанатом якого згодом був Маркіз де Сад, також здався би абсолютно «недитячим»: тут, на секундочку, присутній широкий список заборонених тем – вуайєризм, некрофілія, сатанізм, інцест.
«Таємниці Удольфо», Енн Редкліфф
Енн Редкліфф була контроверсійним і незручним письменником для своєї епохи через те, що жінка вигадала дуже заплутаний роман жахів, який вразив уяву її співвітчизників. Містицизм книги трансформується з плином сюжету в раціональні події, які мають логічне пояснення, що трохи змінило канони готичного роману. «Таємниці Удольфо» були у кожної молодої дівчини під подушкою, а розповідає книга про жінку, котра після смерті батьків потрапляє в похмурий замок до італійця-шахрая.
«Нортенґерське абатство», Джейн Остін
Роман Джейн Остін вважається блискучою пародією на твори Енн Радкліфф і захоплення готичною літературою серед юних і недосвідчених дівчат. Це історія Кетрін, яка вперше потрапляє в товариство, знайомиться з привабливим молодим чоловіком, і починає підозрювати його родину в страшній таємниці, не звертаючи уваги на більш значні реальні обставини, що лишаються поза її зором.
«Мельмот-блукач», Чарлз Роберт Метьюрін
Твір написаний у жанрі mise en abyme – «оповідання в оповіданні», що заплутає навіть найбільш підготовленого читача. «Мельмот-блукач» зі знедоленим «байронічним» персонажем вважається зразком пізньої готики. Книга надихнула інших письменників, наприклад, Яна Потоцького, Оскара Вайлда, Оноре де Бальзака. «Мельмот-блукач» Роберта Метьюріна є переосмисленням фаустівських мотивів і окремий термін в історії літератури – «мельмотизм».
«Франкенштейн», Мері Шеллі
Навряд чи потрібно багато розповідати про роман Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», який отримав величезну популярність і неймовірну кількість різних адаптацій. Історія написання першого начерку також досить відома: під час відпочинку на віллі Персі і Мері Шеллі, Джон Полідорі та Джордж Байрон почали складати власні «страшні» оповідання. Персонаж Мері Шеллі став прообразом стереотипного монстра для поп-культури двадцятого століття.
«Будинок із сімома фронтонами», Натаніель Готорн
Крім впливу на фантастичну літературу і жахи, готичні романи також були фундаментом для окремої течії «південної готики», яка починалася в американській літературі з цього твору Натаніеля Готорна. Дія книги відбувається в тому самому містечку Салем, де проходили знамениті судові процеси в справі про відьом. Написання роману стало для Готорна спокутою, позаяк його предки активно брали участь у салемських процесах. Відомо, що книга була однією з улюблених у Говарда Лавкрафта.
«Привид опери», Ґастон Леру
Неоромантичний твір французького автора експлуатує характерні для готичних романів риси, однак, по суті являє собою детектив, натхненний відкриттям оперного театру в Парижі (який, до речі, Леру детально вивчив – його таємні ходи та кімнати). Демонічний привид Опери – головний герой роману, є одночасно втіленням зла і благородним персонажем, що підігріває інтерес читачів, котрих хвилює історія його коханої і об’єкта одержимості – Крістіни Дое. Ця книга стала основою для легендарного бродвейського мюзиклу та ряду фільмів, що зробило сюжет класичним.
«Дракула», Брем Стокер
Найпопулярніший роман про вампірів, що не був першим в цьому напрямку, однак, мав найважливіше значення для подальшої долі книг і фільмів про небезпечних кровопивців, також належить до традиції готичної літератури. Книга Брема Стокера після виходу увійшла до категорії бестселерів, і не дарма, адже письменник багато років вивчав фольклор і легенди про вампірів зі Східної Європи, що і зробило його екзотичного героя-аристократа привабливим для читацької аудиторії.
«Джейн Ейр», Шарлотта Бронте
Шарлотта Бронте продовжує в своєму романі те, що було закладено в творах Енн Радкліфф, однак, «Джейн Ейр» не можна повністю зарахувати до готичного жанру, адже це більшою мірою роман виховання та історія кохання. І все-таки «скелети у шафі» багатого і занадто дорослого для невинної і недосвідченої, але відкритою серцем головної героїні, містера Рочестера, однозначно відсилають нас до готики. Такі тенденції містяться і в романі сестри Шарлотти – Емілі Бронте, котра написала жорстокий і сповнений життя «Грозовий перевал».
«Падіння будинку Ашерів», Едгар Аллан По
Звичайно, це не роман, а новела, але вона є своєрідним знаковим відлунням готичних творів, а також разом з іншим літературним багажем американського майстра жахів Едгара Аллана По створила платформу для сучасних горрорів. Трагічне прокляття Родеріка й Меділейн Ашер нерозривно пов’язане з їх моторошним похмурим маєтком із темними склепіннями. Оповіданн По просякнуте болючою похоронною атмосферою і фаталізмом.
«Заноні», Едуард Булвер-Літтон
Булвер-Літтон написав містичний роман про халдейських магів, розенкрейцерів і привидів, який також має елементи готики. Красивий, шляхетний іноземець Заноні закохується у співачку Віолу, яка не підозрює про його магічні здібності та несхильність до старіння. Попри те, що книга була надалі популяризована послідовниками теософії, «Заноні» і справді є дуже захоплюючим романтичним твором, ймовірно, натхненним життям французького авантюриста й окультиста графа Сен-Жермена.
«Рукопис, знайдений у Сарагосі», Ян Потоцький
Шкатулочний роман польського аристократа, вченого і мандрівника Яна Потоцького містить деякі риси крутійського і готичного жанру. Калейдоскоп подій книги, яка розповідає про пригоди іспанського офіцера Альфонсо ван Ворда в горах Сьєрри-Морени, порівнюють зі «Декамероном» Боккаччо, орієнталістським «Ватеком» Белфорда. На сомнамбулічному й повному небезпек шляху безстрашного іспанського офіцера зустрічаються відлюдники, божевільні, інквізитори й кабалісти. Роман написаний в іронічному контексті та обігрує захоплення слов’янськими письменниками іспанською культурою.
«Абатство Кошмарів», Томас Лав Пікок
Ще одий сатиричний твір, написаний як насмішка над модою на зневіру героїв романтичної літератури і готичних романів. Книгу Томаса Лав Пікока, в якій читач зустрічається з меланхоліками, мізантропами і песимістами, котрі очікують кінця світу, можна поставити в один ряд із «Нортенґерським абатством» Джейн Остін. Письменник іронізує над молодими дівчатами, які очікують зустріти страшні диявольські таємниці в реальному житті, а тому свідомо переповнює свою книгу художніми маркерами з жахливим будинком, повним мороку, що, втім, живе, перш за все, у свідомості іпохондриків, котрі його населяють.
«Майорат», Е. Т. А. Гофман
Близькість повісті Гофмана до готичних традицій зробила її відомою в англосаксонському світі – її називають одним із джерел натхнення для Емілі Бронте та Натаніеля Готорна. У хроніці аристократичного сімейства описується старий замок Россіттен, який виявляється бажаним і водночас згубним спадком для нащадків барона. Назва замку відсилає читачів до однойменної садиби в Східній Пруссії, яку юний Гофман відвідував у студентські часи.
«Таємниця Едвіна Друда», Чарлз Діккенс
Ім’я Чарлза Діккенса точно не асоціюється з готичними романами, однак, його остання незакінчена праця однозначно вписується за всіма критеріями в жанр – з її гнітючою атмосферою, заплутаним сюжетом, кладовищами, зникненням, Клостергемським собором. Дослідники творчості Діккенса дотепер не можуть розгадати всі пастки, які автор залишив у творі, що вже ніколи не буде завершеним.
«Поворот гвинта», Генрі Джеймс
Повість Генрі Джеймса, яка була багато разів перенесена на кіноекрани, має всі характеристики готичного роману – містицизм і привиди в заміському маєтку, але все-таки трансформується, скоріше, у філософські роздуми, завдяки оригінальним літературним знахідкам і об’ємним психологічним персонажам. Історія про гувернантку, яка приїжджає доглядати за двома дітьми і стикається з фантомами двох коханців, що раніше тут жили, є класичним зразком використання прийому «ненадійного оповідача».
«Володар Баллантре», Роберт Льюїс Стівенсон
Історія про суперництво братів Деррісдирів за часів якобітського повстання написана під натхненням від шотландських балад. Роман, створений у вигляді мемуарів одного з персонажів, поєднує риси готичної літератури і пригодницького детективу. Книга Роберта Стівенсона є своєрідним прощанням із канонами готики, іноді занадто вузькими для зображення цілісних психологічних портретів.
Автор: Анастасія Капралова
