Східну та західну культурні традиції часто прийнято розділяти як протилежні одна до одної, якщо не в антагоністичному, то, щонайменше, в дзеркальному сенсі. Ця дистанція наочно проявляться у особливостях існування відповідних народів з їх відмінними поглядами на етичні норми, естетику, уявлення про джерела походження суспільної ієрархії. Однак дане твердження також ґрунтується на відмінностях між онтологічними та методологічними засадами місцевих філософських шкіл. Популярною зокрема виступає теза про різний підхід у ставленні до попередників: якщо західна філософія переважно зосереджена на критиці «застарілих» ідей і «деконструкції» минулих філософських систем, то для філософії Сходу характерне наслідування вчень основоположників та адаптації їх до поточного контексту. При поверховому огляді, в сумі, це робить практично неможливим пошук паралелей між настільки відмінними філософськими спадщинами, що виражається у вкрай малій кількості відповідних досліджень. Це в тому числі стосується і простору української філософської думки. Однак традиціоналістський ракурс дає необхідний вектор для пошуку універсальних світоглядних орієнтирів, що притаманні окремим представникам обох філософських напрямів.
Прикладом такої паралелі виступають ідеї, мабуть, найбільш відомого «містика» давньогрецької філософії Геракліта та однієї з головних постатей в історії давньокитайської філософії – Лао-Цзи. Обидва мислителі жили практично в один час та застали схожі соціально-політичні трансформації у своїх державах. Геракліт у зрілому віці зустрів початок греко-персидських війн та дожив практично до їх завершення. Вказуючи на кризовий стан грецьких полісів, Геракліт критикував низький рівень моралі пересічних ефесців та їхню орієнтацію на матеріальне збагачення в якості самоцілі. Він поділяв суспільство на «кращих» громадян та «натовп», характеризуючи ці категорії наступним чином: «Бо найкращі одному віддають перевагу перед усім іншим: вічній славі перед тлінним. Натовп ж набиває своє черево, подібно худобі». Такі люди мають «грубі» душі та позбавляють своє життя глибинного наповнення, яке дає слідування вищій меті: «Народившись, вони прагнуть жити і тим самим померти, і залишають людей, народжених для смерті».
Геракліт підтверджував вірність власним етичним принципам на практиці. Відомий фрагмент листування Дарія I та ефеського філософа: «Елліни, мені відомо, мають звичку бути неуважними до своїх мудреців та нехтують їхніми чудовими вказівками на користь вчення та знання. А при мені на тебе чекає всіляка першість, прекрасні та корисні повсякденні бесіди і життя, відповідне твоїм настановам».
«Геракліт Ефеський цареві Дарію, сину Гістаспа, шле привіт. Скільки не є людей на землі, істини і справедливості вони цураються, знаходячись у ганебному нерозумінні своєму до жадібності й марнославства. Я ж все погане викинув з голови, пересичення всілякого уникаю через суміжні з ним заздрощі і по огиді до пихи».
Соціальні погляди Геракліта Теодор Гомперц описав наступним чином: «…Він стояв на боці аристократії і люто відстоював її інтереси, будучи переконаним, що має глибоке право зневажати супротивника». Схожу тезу розвивав Карл Поппер: «він підтримував аристократію, яка марно намагалася зупинити зростаючий приплив революційних сил». Як вказував Лосєв, Геракліт, постулюючи рівність усіх речей в їх діалектичному протистоянні своїм протилежностям, формує «помісь демократичного та аристократичного мислення». Тут варто вказати, що ефеський мислитель робив окремий акцент на важливості підтримки законності у державі, на противагу застарілому звичаєвому праву, вбачаючи у ній ефективний суспільний регулятор, який забезпечує гармонію інтересів різних верств: «Народ має боротися за закон, як за свої [міські] стіни». Геракліт, очевидно, негативно ставився до крайнощів у формах політичної організації суспільства. Відомими є його критична оцінка як тиранії, де тиран, вдаючись до самочинства, порушує закон держави, так і радикальної демократії як влади знеособленого натовпу: «Вони кажуть: ніхто не може бути найкращим серед нас; і якщо хтось виявиться таким, то нехай він буде будь-де в іншому місці й серед інших людей».
Життя Лао-Цзи відповідає середині періоду існування Східної Чжоу: останньої гілки стародавньої династії Чжоу, що була заснована у 1046 році до н.е., за пів тисячоліття до народження китайського мислителя. Цьому етапу давньокитайської історії характерне різке послаблення централізованої влади та підвищення рівня політичної суб’єктності князів окремих наділів. В ході цього процесу сформувалося поняття «ба» – найпотужніших царств-«гегемонів», що почергово правили Китаєм. Лао-Цзи застав царство династії Чжоу у якості територіально обмеженого домену, яке вже не претендувало на минулий вплив. Невдовзі після орієнтовної дати смерті Лао-Цзи розпочався «Період Воюючих царств», де разом з мілітаризацією конкуренції між династіями зростав вплив нижчих ланок аристократичної верстви. Царствам потрібні були чисельні армії з якісною підготовкою, що можна було забезпечити лише завдяки ефективному та чисельному бюрократичну апарату. Це створило запит на підвищення соціальної мобільності і закономірно призвело до зростання впливу нижчих верств суспільства загалом.
В філософії Лао-Цзи політичне займає далеко не центральне місце, однак, будучи свідком наростання вищевказаних тенденцій, китайський мислитель сформулював певні положення щодо найбільш органічних принципів існування держави. У часи життя Лао-Цзи головним «опонентом» даосизму, як «соціальної філософії», дедалі більше ставав легізм: «Школа законників», в якій робився акцент на рівності всіх жителів Піднебесної перед законом. Цей філософський напрям мав великий вплив за часів правління династії Цінь та сприяв жорстоким репресіям щодо представників даосизму та конфуціанства.
З тексту «Дао де цзін» можна зробити висновок, що Лао-Цзи, на відміну від Геракліта, був прибічником звичаєвого (традиційного) права, а причини виникнення сучасних для нього соціальних протиріч вбачав у зростанні негативного впливу «людського дао», яке проявляється у розповсюдженні впливу етичних вчень та писаних законів. Відоме його формулювання образу ідеального правителя – постаті, яка зберігає дистанцію по відношенню до підданих, а останні «знають лише про існування Імператора і не більше того».
Водночас, як і Геракліт, Лао-Цзи засуджував свавілля тиранів та завоювання в якості самоцілі, знаходячи виправдання лише війнам заради оборони. Політичному вченню Лао-Цзи притаманний також високий рівень реакційності: «Держава є витвором духу і впливати на неї не можна. Будь-які спроби втручання завжди приречені на невдачу і розбивають єдність». Таким чином, китайський мислитель бачив місію держави у збереженні первісної гармонії існування людської спільноти. В сумі це відповідає одному з ключових принципів даосизму — «у-вей», тобто «недіяння», як природного існування людини, що позбавлена егоїстичних бажань до матеріального і зосереджена на духовному самовдосконаленні через пошук свого власного шляху (дао). Навіть у самій появі етичних шкіл (на кшталт конфуціанства та легізму) Лао-Цзи вбачає відхід суспільства від Дао: «Коли усунули велике Дао, з’явилися “людинолюбство” і “справедливість”. Коли з’явилося мудрування, виникло і велике лицемірство. Коли шість родичів (*батько, мати, старший і молодший брати, чоловік, дружина) в розбраті, тоді з’являються “синівська шанобливість” і “батьківська любов”. Коли в державі панує безладдя, тоді з’являються і “вірні слуги” (*чесні і віддані державні діячі)». Тут варто згадати і іншу цитату з «Дао де Цзін», яка, знову-таки, вказує на сам феномен виникнення моралі, як на прояв кризи суспільства, що відійшло від традиційного для природної реалізації Дао «недіяння»: «Коли дізнаються, що добро є добром, виникає зло». Дуже схоже висловлювання зустрічається і у Геракліта: «У Бога прекрасно все: і добре, і справедливе; люди ж одне вважають несправедливим, інше — справедливим».
В біографії обох мислителів згадуються сторінки радикальної десоціалізації. За поширеною теорією, Лао-Цзи написав свій головний трактат перед тим, як назавжди залишити Піднебесну та відправитися на захід, після чого його ніхто не бачив. У свою чергу, Діоген Лаертський згадує, що у житті Геракліта був період, коли він зненавидів людей, залишив Ефес та жив у горах, харчуючись травами.
Таким чином, в політичний філософії Геракліта та Лао-Цзи присутні як паралельні, так і протилежні лінії. Обидва мислителі зі скепсисом зустріли тенденцію до соціальних трансформацій сучасних їм суспільств, критично ставились до радикалізму у політичній організації держави, а також були прибічниками традиційної соціальної стратифікації. Однак, відповідно до різниці між особливостями західної та східної культур, Геракліт (незалежно від суб’єктивних уподобань) «з розумінням» ставився до сучасних йому соціальних трансформацій, оскільки вбачав у останніх прояв активного діалектичного характеру природи: «смертю одне одного вони живуть, життям одне одного вони вмирають». Зі свого боку, Лао-Цзи, відповідно до традицій східної філософії, займав більш критичну позицію щодо самого феномену змін, однак все-таки зберігав характерну для даосизму дистанцію щодо соціального простору.
Переходячи до власне онтологічних поглядів Геракліта та Лао-Цзи, варто вказати, що мова письма обох характеризується високим ступенем фрагментарності, абстрактності та постійним використанням символічних понять-метафор (сенсообразів), що пов’язані зі світом природи. *Гарним прикладом є образ річки, який зустрічається у обох авторів та символізує динамічну сутність буття, в якій поєднується сталість та плинність, тотожність протилежностей в рамках єдиного образу. Тут відсутні строгі поняття, а відповідні визначення, як правило, нечіткі. Тому їх тексти суттєво відрізняються навіть від звичних праць до- та класичної античності, межуючи на гранях між філософією, поезією і літературою. Як відомо, за свій стиль Геракліт отримав прізвисько «темний», а Лао-Цзи часто відносять до містиків. Це створює додаткові складнощі для дослідників у «розшифровці» концептуальних засад філософії обох мислителів, але водночас сповна демонструють разючу схожість у типології філософування авторів, які жили хоча й в один час, але на відстані більш як 7000 км одне від одного.
Відомі два характерних висловлювання щодо Геракліта та Лао-Цзи. Сократ, аналізуючи доробок першого, вказував: «Що я зрозумів – чудово; чого не зрозумів, напевно, теж: тільки, правда, для такої книги треба бути делоським пірначем». Конфуцій же, за легендою, так охарактеризував Лао-Цзи: «Я знаю, що птах літає, звір бігає, риба плаває. Того, хто бігає, можна упіймати в тенети, того, що плаває, у невід, того, хто літає – збити стрілою. Що ж до дракона, то я ще не знаю, як його можна впіймати! Сьогодні я зустрівся з Лао-цзи, і він нагадав мені дракона».
Обидва мислителі вказують на подвійну сутність реальності, яка складається з фундаментального та наявного (того, який доступний для спостереження) пластів: людські відчуття взаємодіють саме з останнім. Ключовими поняттями у метафізиці Геракліта та Лао-Цзи є, відповідно, поняття Логоса та Дао, що представлені універсальними принципами існування природи. Логос виступає в якості незалежного (чиста суб’єктність) «божественного» закону, Сенсу, який закладає онтологічні закономірності для всього сущого. Він пов’язується з поняттями розумності, міри та пропорційності у існуванні Всесвіту. Геракліт визначає його як «те, що воно є», вказуючи на неможливість оформлення більш конкретної дефініції. У свою чергу, у перших рядках «Дао де цзін» Лао-Цзи наступним чином описує поняття «Дао»:
«Дао не можна пізнати, лише говорячи про Нього. (…) І не можна назвати людським ім’ям те Начало неба і землі, Що є Матір’ю всього».
Напряму це поняття перекладається як «шлях», символізуючи тим самим певний спосіб, «дорогу», якою рухається світ природи. Дао пронизує усе навколо, конститує реальність, будучи її першопричиною і водночас кореневою складовою. Воно, як і Логос, не має певної сутності і тим самим принципово відділяється від поняття Творця, характерного для монотеїстичних релігій.
В такому контексті не викликає здивування, що на фоні схожості концепцій основних понять для філософії Лао-Цзи та Геракліта, ми знаходимо й інші паралелі у їхніх онтологічних системах. Однією з таких є гармонія протилежностей. У Геракліта згадувані гармонійність та розумність, пов’язані з Логосом, протиставляються Хаосу, який визначається як неорганізованість, до якої поступово переходить Логос. Ці ключові принципи існують у постійній взаємодії, перетікають з одного в інший, створюючи певну динамічну напругу, яка формує діалектичну природу та приховану структуру Всесвіту. Таким чином, зміни, які відбуваються у навколишньому світі (як у природі загалом, так і в людському соціумі зокрема), є проявом взаємодії протилежностей. «Дорога вниз і дорога вгору – одна і та ж», – вказує ефеський філософ, з чого можна зробити висновок, що в діалектичному зіткнненні протилежності врешті-решт постають тотожними одна до одної. В цьому контексті, виходячи за рамки соціальної дійсності, відома фраза Геракліта про війну, як батька всіх речей, отримує набагато глибший сенс за банальне мілітарне наповнення, яке можна побачити при поверховому розгляді.
«Ворогуюче з’єднується, із різного – прекрасна гармонія, і все існує через боротьбу». Геракліт
Взаємне проникнення протилежностей характерне і для філософії Лао-Цзи. Даоська метафізика вбачає причину руху в природі у динамічному чергуванні домінації принципів Інь та Ян, які разом створюють єдність Дао. *Етимологічно ці поняття найчастіше пов’язуються відповідно до тіньової та сонячної сторін пагорба, жіночим-чоловічим началом, хмарами та сонцем. Характерними в заданому контексті є наступні цитати: «Ян, досягнувши піку свого розвитку, відступає перед обличчям Інь. Інь, досягнувши піку свого розвитку, відступає перед обличчям Ян» та «Високе підпорядковує собі низьке; вищі голоси разом із нижчими виробляють гармонію, попереднє підпорядковує собі наступне». Найбільш яскравим прикладом прояву описаного принципу є співвідношення життя та смерті, де народження одного в природі є результатом другого. Водночас і у самих окремих феноменах зберігається єдність сталості та плинності: вогонь, який спалює деревину, несе трансформацію матерії останньої, однак сам у собі зберігає стабільність, залишаючись вогнем самим по собі. Таким чином у філософії даосизму субстанціональність та функціональність не розділяються і постають різними сторонами будь-якого явища:
«Реверсія (*повернення, розворот) – це шлях Дао».
Незважаючи на схожість вказаних центральних понять, акценти та орієнтири у філософії розглянутих мислителів мають і вагомі відмінності. Останні відповідають цивілізаційним особливостям, що притаманні Заходу та Сходу в цілому. Геракліт вказує на боротьбу протилежностей, як на нормальний стан природи, що проявляється і у соціальних відносинах. Тобто ефеський мислитель не розглядає цей факт як проблему, що потребує певного вирішення. Навпаки, боротьба у нього виступає здоровою нормою буття, яку необхідно підтримувати. Місія мудреця в такому контексті полягає у поглибленні розуміння цього фундаментального принципу та, як наслідок, розумінні світу в цілому. Людина, досліджуючи свій власний індивідуальний Логос, відкриває для себе і Логос Всесвіту, – таким чином це дослідження прокладає міст між гносеологією та метафізикою. На противагу цьому Лао-Цзи декларує принципову неможливість пізнання Дао і вбачає задачу особистості у намаганні слідувати природному порядку речей. Тобто даосизм виступає своєрідною системою консервативних практичних орієнтацій, які напряму не пов’язуються з пошуком «правильного», в тому числі шляхом рефлексії. Водночас Геракліт також виступав проти накопичення знань заради самих себе, називаючи багатознання «мудрістю для профанів». Чиста мудрість для нього не є ні сумою засвоєної інформації, ні знаннями, які взяті з мудрості інших; її можна назвати пізнанням глибинного принципу Логосу через його реалізацію в рамках власної індивідуальності. Проявом такої мудрості є розуміння гармонії протилежностей, яке відрізняє розум мислителя від свідомості натовпу та енциклопедистів.
Ми звернули увагу на головні спільні риси у філософії Геракліта та Лао-Цзи. Однак недарма ці мислителі народилися у культурах, що виникли та існували на різних кінцях євразійського континенту: між ними є і характерні відмінності. Можна сказати, що останні випливають із різниці між есенціями Заходу та Сходу загалом, з того, як представники відповідних культур дивляться на одні й ті самі феномени. Прикладом такої диференціації є ставлення розглянутих нами мислителів до індивідуальної активності персони у світі Логосу/Дао. Як ми вже вказували на початку, Геракліт називав найкращими з людей тих, хто на перше місце ставить славу, мало звертаючи увагу на матеріальні цінності. Для цього особистості треба перебороти схильність до пасивного переживання буття. Душі активних людей, готових йти на ризик заради ідеалів, Геракліт називав «вогняними», протиставляючи їх «вологим» душам пересічних представників натовпу, з їх інертністю та самовдоволенням. *Вогонь у онтології ефеського філософа займає центральне місце і є первинною стихією Всесвіту, з якої виникає все живе і яка є причиною всесвітнього руху.
Вогняні душі знаходяться у постійному незадоволенні, вони весь час шукають боротьби, яка є здоровим вираженням діалектичної сутності природи. Для Геракліта спокій – це якість мертвого, а справжнім, глибинним відпочинком для людини мудрої є діяльність: «Змінюючись, спочиває (відпочиває)». Зовсім інакше звучать настанови, які дає Лао-Цзи:
- «Найсильніший той, кого не видно і не чутно, але хто бачить і чує всіх»;
- «Істинно освічена людина ніколи не воює»;
- «Мудра людина залишається на задньому плані й саме завдяки цьому опиняється попереду інших».
Таким чином, у філософії Лао-Цзи «бездіяльність» (тобто діяльність, яка породжена виключно природною необхідністю) – це і є найкращий вид дії, що є дзеркальним відображенням вищевказаної тези Геракліта про діяльність, як здорову форму відпочинку. Даос не прагне до «добра», оскільки розуміє відносність цього поняття, а тому намагається підтримувати рівновагу між ним та тим, що називається «злом». Для Лао-Цзи найкращий спосіб вирішити конфлікт чи будь-яку іншу складну ситуацію – це відмовитися від агресії, поступитися власними інтересами. І хоча інтерпретація даної тези в якості банального визнання власного програшу очевидно є хибною (оскільки мова йде скоріше про подолання проблеми шляхом найменшого спротиву), вона суттєво відрізняється від бачення Геракліта, якому притаманна набагато більша аксіологічна увага до реалізації суб’єктного пориву кожної окремої особистості.
Європейська цивілізація у її класичному розумінні часто пов’язується з чоловічим началом, з притаманними їй цінностями мужності та експансії. На противагу цьому серед даосів поширене орієнтування на жіночі властивості, на що чітко вказує цитата другого за авторитетом після Лао-Цзи даоського мислителя – Чжуан-Цзи: «У давнину, коли насіння неспокою ще не були посіяні, людям були властиві спокій і безтурботність, характерні для всього всесвіту. Тоді Інь і Ян перебували в гармонії і спокої, їх нерухомість і рух змінювали одне одного без будь-яких порушень, чотири пори року мали свій певний термін, жодної речі не доводилося зазнати збитків, і жодне живе створіння не закінчувало свої дні передчасно. Люди були наділені здібностями до оволодіння знаннями, але в них не було необхідності для їх використання. Таким було те, що називають станом досконалої єдності. У ті часи ні з чийого боку не було дії – тільки постійні прояви спонтанності».
«Осьовий час» дав людству плеяду великих мислителів, чиї ідеї заклали фундамент цілого ряду інтелектуальних традицій Заходу та Сходу. Представники відповідних напрямів, на місцевому рівні, як доповнювали одне одного, так і вступали у принципове світоглядне протистояння. Звісно, розглянуті паралелі у поглядах Геракліта та Лао-Цзи можна інтерпретувати виключно як наслідок схожого характеру історичної епохи в якій вони виникли, де відбувалися активні трансформації культурного, соціально-економічного і політичного контексту. Однак схожість онтологічних та етичних систем філософів з різних кінців світу, які фізично не могли бути знайомими зі спадком один одного, виразно вказує на певні універсальні Принципи, що властиві для людської культури загалом. Водночас така універсальність не означає тотожності: ці взаємно виявлені Принципи знаходять ряд відмінностей у їхній інтерпретації в рамках місцевих культурних традицій.
Це проявляться у дистинкції не тільки естетичних, але й етичних висновків, до яких приходили мислителі «паралельних» філософських напрямів, розвиваючи практично ідентичні поняття. Концептуальне оформлення ідей Логосу та Дао відбулося у схожих умовах, однак в підсумку вони породили протилежні практичні орієнтири. Діалектичний підхід став однією з головних рис європейського світогляду, що виразився у його орієнтації на динамічний рух та, як наслідок, постійній зміні не тільки соціальних умов існування людини, але й її аксіологічного наповнення. У свою чергу, далекосхідна культура обрала шлях консервації та адаптування і, незважаючи на певну вестернізацію в епоху модерну, у багатьох випадках без деконструкції змогла зберегти спадкоємність зі своєю стародавньою традицією. Дистанціюючись від оцінкових суджень можна повторити висловлену на початку тезу: Захід та Схід небезпідставно розглядаються як дзеркальні одна до одної культури, що існують у рамках різного трактування загального природного Принципу, і, допоки зберігають власну індивідуальність, приречені періодично вступати у світоглядні конфлікти. Однак останні, спираючись на погляди як Геракліта, так і Лао-Цзи, є фундаментальним проявом всесвітньої гармонії.
Автор: Лад Буряний
