Мірча Еліаде – досі одне із найвідоміших імен у релігієзнавстві. Існує безліч праць, які детально розглядають та аналізують його творчий доробок. Іноді видається, що сказати більше – просто неможливо.
Однак, дуже важливою подією для релігієзнавчого життя України стало видання книги Мірчі Еліаде «Пошуки. Історія та смисл релігії». (Дух і Літера, 2018). Переклад з англійської мови виконала викладач Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (м. Київ), к. філос. н. Анна Марія Басаурі Зюзіна. Це одна із небагатьох книг написана Еліаде англійською мовою. Хоча сам матеріал – це фактично збірник перероблених автором статей, написаних і опублікованих в 60-ті роки ХХ ст.. Книга складається із восьми розділів, що розкривають та пояснюють задум і настанови автора дослідникам історії релігії.
У своєму дослідженні Мірча Еліаде намагається узагальнити відомі йому, на момент написання книги, найважливіші роботи і теорії, пов’язані з виникненням і розвитком релігієзнавства або, в широкому розумінні, історії релігії. У передмові він виокремлює своє бачення ролі культури, яка тісно переплітається зі становленням науки про релігії. Зокрема, на його думку, модерна наука і розвиток культури вплинули на секуляризацію суспільства, але сама людина не зазнала секуляризації, бо вона апріорі є релігійною, тобто Homo religiosus – термін, який Мірча Еліаде активно використовував у своїх працях. Для нього життєсвіт Homo religiosus змодельовано через особистий досвід проживання Священного. У своєму становленні людина завжди релігійна, відтак прагне втілити у своєму житті священне. Вона трансформує свій профанний простір у сакральний вимір. Людина є релігійною, оскільки сама є ієрофанією у своїх діях, у власному житті.
У розділі «Новий гуманізм» дослідник вводить читача в заплутану складність релігійних фактів та розмаїття релігієзнавчих теорій і методів. Першим його запитанням є: «Що може зрушити релігієзнавство з місця?». На його думку, це має бути особливий тип герменевтики. Для дослідника релігій, герменевтика постає не лише як інструмент дослідження, а і як засіб для зміни особистості та еволюції власного світогляду. Завдяки інтерпретаціям, дослідник сам починає трансформуватися:
«У кінцевому рахунку, герменевтичні пошуки змушують історика релігій «переживати» безліч екзистенційних ситуацій та розгадувати багато варіантів досистематичної онтології» (С. 24).
Однак, той хто вивчає релігії, завжди мусить задавати собі питання: що таке релігія та наскільки можна говорити про історію релігій як цілісну дисципліну? Що потрапляє у сферу дослідження історика релігії і де знаходиться межа між істориком релігії, філософом релігії і теологом? Загалом, цей розділ описує методологію, що може розкрити прихований зміст досліджуваного предмету.
Другий розділ «Історія релігії у ретроспективі: від 1912 року і далі» (тобто до 1969 р.). У ньому подано досить стислий огляд основних підходів до вивчення релігійних феноменів. Вихідною точкою Мірча Еліаде вважає вихід праці Еміля Дюркгайма «Елементарні форми релігійного життя» (1912), що започаткувала соціологічні студії у вивчені релігійних феноменів. Він згадує основних гравців, таких як Леві-Брюль, Марсель Мосс, Іоахім Вах. Звісно, ними історія релігієзнавчої науки не обмежується. Автор плавно переходить на короткий аналіз вкладу у релігієзнавчі студії Зігмунда Фройда і Карла Густава Юнга. На його думку, глибинна психологія відкрила безкінечні можливості для релігієзнавства, особливо у площині інтерпретацій релігійної символіки.
Він проводить детальний аналіз ірраціональних проявів сакрального у Рудольфа Отто, розкриває історію ідеї Бога Вільгельма Шмідта, комплексний і енциклопедичний підхід Рафаеля Патеццоні, розглядає міфо-ритуальну школу і науковий спадок Жоржа Дюмезіля. Це все короткий список основних релігієзнавчих героїв та шкіл, котрі вплинули становлення автора книги, як дослідника історії релігії. Мірча Еліаде завершує свій огляд історії релігієзнавства розглядом внеску Герарда ван дер Леува і школою феноменології релігії, котра протистоїть «історицизму». Прихильники цієї школи вбачають в історичних подіях мету історичного процесу. Для Еліаде феноменологія релігії є основним методом, він розглядає релігійний феномен як перенасичений символами центр, котрий можна інтерпретувати безкінечно, бо він набуває різного значення у різні епохи.
Третій розділ розповідає про пошук «витоків» релігії. Мірча Еліаде стверджує, що джерело релігії віднайти вже неможливо, але процес вивчення такого пошуку є надзвичайно важливим. Він розпочинає свій огляд із помилки, яка створила унікальний хід думок і вплинула на історію філософії. Зокрема, автор згадує історію перекладу «Герметичного корпусу» Марсіліо Фічіно. Флорентійський пошук витоків вічної філософії та першоістини про Бога зруйнував філологічний аналіз Ісаака де Казобона. Окрім цього, третій розділ книги цікавий тим, що Мірча Еліаде звертається до короткого аналізу Теософського товариства і їхнього бачення «витоків» сакрального знання. Відповідно, автор також аналізує «витоки» цього нового релігійного руху. Огляд праць Тейлора і Фрезера, їхні пошуки витоків релігії, на думку Еліаде, також можуть продемонструвати своєрідний стан людини, «ностальгію за витоками». Ймовірно, ця думка є досить актуальною, оскільки кожен релігієзнавець задавався питанням про те як, коли і чому виникло релігієзнавство або релігія. Розділ завершується оглядом відкриття Ендрю Ленга про смерть Вищого Божества у архаїчних народів. Еліаде наголошує, що ця ідея виникає майже одночасно із одкровенням Ніцше про Смерть Бога. Він закриває огляд концепцією Вільгельма Шмідта, засновника теорії про прамонотеїзм і її значення для сучасного авторові релігієзнавства.
Четвертий розділ розповідає про кризу та відновлення релігієзнавчої науки ХХ ст. На думку Еліаде, теорії про культуру, філософію, життя людини, які розроблялися навколо нових відкриттів у царині релігії, – мали значно ширший резонанс у ХІХ ст., ніж у ХХ ст. Він це пов’язує із тим, що у минулому (для автора) столітті, підхід до вивчення будь-якого з феноменів був фундаментальним. У свою чергу, ХХ ст. породило роздробленість дисциплін. На його думку, ситуацію може врятувати герменевтика, яка має можливість кардинально змінити життя людини. Онтологічний вимір релігії для Еліаде, по суті, означає змістити сприйняття «безодні понад нами» і «безодні всередині нас». Він стверджує, що дослідження релігії за допомогою герменевтики допоможе віднайти в структурі життя людини певний збіг протилежностей, що, в свою чергу, дасть людині відчуття абсолютної свободи. Це, свого роду, новітня ініціація для сучасної людини:
«Історія релігії – не просто історична дисципліна, як, наприклад, археологія або нумізматика. Вона подібна до цілісної герменевтики, покликаної розшифрувати та пояснити всі види зустрічі людини із сакральним – від доісторичних часів до наших днів» (С. 88). «Попри всі невдачі, ми не сумніваємося, що «творчу герменевтику», зрештою, визнають основним напрямком історії релігії… І це станеться не лише завдяки новим цінностям, відкритим у способі зрозуміти первісну або екзотичну релігію, або чужі для західної традиції способи існування – цінностей, здатних збагатити культуру, як це зробили «Античне місто» або «Культура Ренесансу в Італії» – перш за все, це станеться завдяки тому, що історія релігії може відкрити нові перспективи для західної думки, точніше кажучи, для філософії та мистецьких творів» (С. 94).
Ієрофанія, як один з ключових термінів цієї герменевтики, і є відкриттям інших цінностей у метакультурному значенні. Загалом, як письменник і мислитель, Мірча Еліаде власною творчістю продемонстрував цінність такого підходу.
Наступна частина розпочинається досить поетично: «Не без страху та трепету наближається історик релігій до проблеми міфу» (С. 107). Автор підступає до, напевно, своєї улюбленої теми – дослідження міфу. Однак, у цій частині він намагається підійти до проблеми лише теоретично, стисло викладаючи основні думки про те, як потрібно аналізувати та інтерпретувати міф. Міфологій багато, так само як і дослідників, котрі їх вивчають. Найбільшу цікавість у нього викликає космогонічний міф: історія яка розповідає про початок світу та виникнення людини. Міфи допомагають зберігати знання про цей момент у Всесвіті. Вічний протест лінійності історії, акцент на її циклічності, – ось головна лінія творчості Еліаде. Перші боги, які часом зникають із повсякденного життя людини, першопредки, котрі формують рід і традиції племені – це головні теми п’ятого розділу книги.
Шостий розділ розповідає про рай та утопію. На мою думку, цей фрагмент книги найоригінальніший в книзі та найцікавіший, оскільки Мірча Еліаде звертається конкретно до історії освоєння Американського континенту. На численних прикладах він демонструє утопічне бачення колоністів, які віднайшли рай, котрий повинні опанувати і населити.
«Колонізація двох Америк почалася під есхатологічним знаком: люди вірили, що настав час оновлення християнського світу і справжнє відновлення було повернення до Раю на землі або, щонайменше, нового початку священної історії, повторення чудесних подій, про які розповідається у Біблії» (С. 133).
Повернення до первісного християнства, месіанські настрої, впевненість у тому, що колоністи знайшли Рай, – розірвало зв’язок з європейським прототипом християнства і створило унікальний варіант віри в релігію Ісуса Христа. Автор наводить приклади з історії американської літератури, описує повсякденне життя простих американців і акцентує увагу на тому, яким чином така трансформація змогла створити новий тип американського світогляду і життя. Завершується цей розділ історією із Південної Америки, а саме описом пошуків Раю групою індіанських племен гуарані. Ті, незважаючи на зміни у їхньому світі і численні невдачі, продовжували виконувати ритуальні танці для того, щоб змогти потрапити до благословенної Землі-без-зла.
Сьомий і восьмий розділи присвяченні ініціації та релігійному дуалізму. Ці теми автор досить часто піднімав у своїх попередніх працях. Тому, на мою думку, віднайти щось нове для дослідників, котрі добре ознайомлені з його попередніми працями, у цих розділах буде досить складно. Однак Еліаде уже частіше наголошує, що потрібно ретельніше звертати увагу на те, яким чином ці архаїчні релігійні техніки та ідеї впливають на формування сучасного світу та людини. Загалом, ці два розділи можна назвати великими узагальненнями тем у творчості автора книги.
Те ж саме можна сказати і про всю книгу. Вона наповнена добре знайомими для релігієзнавців темами, однак тут вони скеровані на демонстрацію того, як саме ця наука наближається до кризи власної методології. Релігієзнавству потрібне оновлення, яке, на думку Еліаде, може відбутися за активного використання комплексу герменевтичних підходів до аналізу релігійної реальності. Наскільки це вдалося реалізувати самому Еліаде у власній творчості – судити дослідникам його інтелектуальної спадщини. Однак, прогнозована ним криза релігієзнавства стала реальністю. Незважаючи на застереження одного із найвидатніших релігієзнавців ХХ ст., навіть через 50 криза залишається стійкою і незламною. Тому його книга постає як актуальне нагадування про те, що нам варто не забувати про постійні пошуки смислів у релігіях.
Автор: Віталій Щепанський
